Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №490/3831/26 — Миколаївський апеляційний суд

30.10.26

22-ц/812/2121/26

Провадження № 22-ц/812/2121/26 Головуючий суду першої інстанції Лагода А.А.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2026 року м. Миколаїв Справа № 490/3831/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Царюк Л.М.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 липня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Лагоди А.А., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

27 квітня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (далі – ТО «Укр Кредит Фінанс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що 24 серпня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та відповідачем, за допомогою веб-сайту позивача було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1438-1183 за допомогою одноразового ідентифікатору.

Мета кредиту для особистих потреб. Сума кредиту 3 000 грн, строк кредитування 365 днів, базовий період 21 день, процентна ставка 1,0% за день, комісія за видачу кредиту 15% від суми кредиту.

Кредитор виконав умови договору. Відповідач свої зобов`язання щодо погашення кредитної заборгованості не виконав і станом на 27 березня 2026 року загальна сума заборгованості за договором становить 13 937 грн.

Посилаючись на викладене, АТ «Укр Кредит Фінанс» просило суд стягнути на їх користь з ОСОБА_1 борг за кредитним договором № 1438-1183 від 24 серпня 2024 року в розмірі 13 937 грн, зокрема, 3 000 грн не повернуті кредитні кошти; 9 507 грн процент за користування кредитними коштами, 450 грн комісії та 980 грн штраф.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 липня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 1438-1183 від 24 серпня 2024 року у розмірі 6 000 грн та судові витрати в розмірі 1 146 грн 16 коп.

В іншій частині позову відмовлено за необґрунтованістю.

Рішення суду мотивовано тим, що розрахунок заборгованості проведений з дотриманням узгоджених сторонами істотних умов договору, а відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів на спростування встановлених судом обставин, а також розрахунку заборгованості.

Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами у цій справі виникли договірні зобов`язання, які випливають з договору про відкриття кредитної лінії, ними дотримано письмову форму укладення договору про відкриття кредитної лінії, цей договір є укладеним відповідно до вимог статей 639, 1054 ЦК України, оскільки передача грошей відбулася і сторонами такого договору було досягнуто згоди відносно всіх його істотних умов.

Оскільки заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 9 507 грн не є співмірною сумі кредиту у 3 000 грн, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості) у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором.

Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги щодо стягнення заявлених процентів, оскільки 3 000 грн є більш ніж достатнім розміром стягнення заборгованості за нарахованими процентами.

Суд вважав, що вимоги позивача про стягнення із відповідача штрафу в розмірі 980,00грн, нарахованого внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань, не підлягають задоволенню на підставі пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування" щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування".

Між тим, в договорі, укладеному сторонами, не міститься зазначення конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням кредиту і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена комісія, пов`язана з наданням кредиту. В зв`язку з чим положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію, пов`язану з наданням кредиту є нікчемними.

В зв`язку з наведеним, відсутні підстави для стягнення нарахованої позивачем заборгованості за комісією за надання кредиту в сумі 450,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що базовий період – строк протягом якого боржник (Позичальник) зобов`язаний сплачувати саме проценти за користування кредитом (в даному випадку – 21 день), який він сам обирає при заповнення заявки на отримання грошових коштів. А строк кредитування – строк на який видаються грошові кошти, якими він може користуватися (в даному випадку – 365 днів).

Комісія за видачу кредиту нараховувалась одноразово при видачі кредиту, відповідно до умов Договору та не застосовувалась як санкція до відповідача за невиконання зобов`язань.

Судом першої інстанції не враховано, що відповідно до пункту 4.10. Договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми Кредиту за кожен день користування Кредитом, починаючи з дня видачі Кредиту до дати фактичного повернення всієї суми Кредиту, за наступною ставкою: Стандартна процентна ставка становить:- 1.00% (одна ціла, нуль сотих процентів) за кожен день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 180 (ста вісімдесяти) календарних днів з дати укладення цього Договору. - 0.75% (0.74%) (нуль цілих, сімдесят п`ять сотих процентів) за кожен день користування Кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 (ста вісімдесят першого) календарного дня дії Договору і до закінчення строку дії цього Договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту (до тієї із зазначених дат, яка настане раніше).

При заповненні заявки на отримання грошових коштів відповідач сам обрав базовий період, а саме 21 день, протягом якого він буде сплачувати саме проценти за користування кредитними коштами

Відповідач правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладення кредитного договору протягом чотирнадцяти днів не скористався та продовжував користуватись кредитом на погоджених між сторонами умовах.

Вказані судом умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому статтею 627 ЦК України.

Позивачем дотримано вимоги, зокрема статей 1048, 1056-1 ЦК України щодо встановлення розміру процентів за користування суми кредитом, що була надана (проінформована, доведена до відома) відповідачу. Тож, з наведеного вбачається, що позивач має законне право на нарахування процентів (згідно пункту 4.10. кредитного договору) протягом строку договору, що визначені в пункті 4.13. кредитного договору.

Спеціальним законодавством України прямо визначені можливості позивача (як небанківської фінансової установи) як включати до тексту кредитних договорів із споживачами (яким є і відповідач) умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

Відтак, є всі належні правові підстави вважати, що включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту, а також подальше витребування нарахованої комісії від позивача є цілком обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству України, що регулює відносини, що склалися між позивачем та відповідачем.

Відповідно, умови кредитного договору, що передбачають комісію, повністю узгоджуються із законодавством і не можуть вважатися не справедливими та не добросовісними, як зазначає суд першої інстанції. Крім того, відповідач підписуючи кредитний договір погодився з його умовами, тож вимоги позивача є правомірними.

Чинна норма Закону «Про споживче кредитування», яка також діяла на дату укладання Договору з відповідачем, і яка передбачає звільнення від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов`язань, не застосовується до договорів про споживчий кредит, які укладені за межами періоду, що встановлений пунктом 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення», тобто з 23 січня 2024 року, тому позивач має всі підстави для нарахування та витребування з відповідача сплати неустойки та інших платежів за прострочення виконання зобов`язання, в тому числі процентів, передбачених статтею 625 ЦК України якщо умовами договору передбачена сплата таких платежів.

Оскільки договір укладений поза межами періоду, на який поширюється звільнення від відповідальності, передбачене Законом України «Про споживче кредитування», положення про звільнення боржника від відповідальності не підлягають застосуванню.

Норма закону, зокрема пункту 5 частини 3 статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» має місце щодо застосування до вимог про нарахування пені, а не до всіх умов Договору.

Згідно розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «Укр Кредит Фінанс» вбачається, що позивачем нараховано штраф за невиконання зобов`язань за кредитним договором у загальному розмірі 980.00 грн, що не перевищує 50 процентів від суми кредиту, а відтак і відсутні порушення норм закону, що визначені в пункті 5 частини 3 статті 18 «Про захист прав споживачів».

На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від відповідача не надходило.

За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що на офіційному вебсайті ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (navse.in.ua) у вільному доступі для всіх клієнтів ТОВ «Укр Кредит Фінанс» розміщена повна інформація щодо договору кредиту та порядку його укладення, а саме, документи: Договір кредиту (примірний Договір на момент укладення); правила надання грошових коштів у кредит (діючі на момент укладення договору); згода на обробку персональних даних; публічна інформація; положення про конфіденційність. Крім того на вебсайті ТОВ «Укр Кредит Фінанс» розміщена довідкова інформація з наданням розгорнутої інформації щодо порядку та умов надання послуг. Клієнт створює заявку на отримання кредиту; отримує дзвінок від співробітника ТОВ «Укр Кредит Фінанс», проходить перевірку та надає сканкопії документів (паспорту та ідентифікаційного коду) або верифікується за допомогою технології Bank ID; (Bank ID - спосіб електронної автентифікації громадян за допомогою їхніх даних в банку, де вони обслуговуються); отримує рішення кредитора щодо можливості надання кредиту; при позитивному рішенні щодо надання кредиту, клієнт отримує доступ до «особистого кабінету» в «особистому кабінеті» клієнт отримує гіперпосилання для ознайомлення з офертою щодо укладення договору. Оферта, що міститься за гіперпосиланням, є пропозицією у розумінні частини 4 статті 11 Закону України «Про електрону комерцію» та, відповідно до частини 5 статті 11 Закону України «Про електрону комерцію», включає умови, викладені у правилах надання споживчих кредитів, що є невід`ємною частиною договору, що пропонується до укладення клієнту; клієнт самостійно вносить до інформаційно-телекомунікаційної системи кредитора номер своєї банківської картки, на яку бажає отримати кредит; (відповідно до правил надання споживчих кредитів клієнт повинен володіти відкритим на власне ім`я банківським рахунком в українському банку, грошовими коштами на якому має змогу розпоряджатися; - діяти від власного імені, за власним інтересом, не отримувати кредит в якості представника, агента третьої особи і не діяти на користь третьої особи (вигодо набувача або бенефіціара)). Після прийняття клієнтом оферти, йому на телефонний номер (зазначений клієнтом при реєстрації) надсилається одноразовий ідентифікатор для підписання кредитного договору клієнт в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитора, підписує кредитний договір шляхом введення одноразового ідентифікатора; після підписання кредитного договору інформаційно-телекомунікаційна система кредитора, в автоматичному режимі направляє екземпляр кредитного договору, правила та інші супутні документи на e-mail вказаний клієнтом (також вони доступні 24/7 в особистому кабінеті клієнта); інформаційно-телекомунікаційна система кредитора, в автоматичному режимі перераховує кредитні кошти за реквізитами вказаними клієнтом.

Так, 24 серпня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою вебсайту (navse.in.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1438-1183 (далі – Договір).

На виконання зазначених вимог, позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор А9567 для підписання Договору про відкриття кредитної лінії № 1438-1183 від 24 серпня 2024 року, підтвердження ознайомлення з Правилами та іншими супутніми документами.

Відповідно до умов Договору про відкриття кредитної лінії кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту 3 000,00 грн, строк кредитування 365 днів, базовий період 21 день; стандартна % ставка 1,0% в день (3769% проценти річних).

Відповідач ОСОБА_1 підтвердив, що ознайомлений із вказаними документами та зобов`язується виконувати їх умови. Усі зазначені документи підписані відповідачем за допомогою електронного цифрового підпису. На виконання умов договору відповідачу було надано кредитні кошти в розмірі 3 000,00 грн шляхом перерахунку на її банківський рахунок за допомогою системи LiqPAY.

Згідно з розрахунком заборгованості, доданим до позовної заяви, заборгованість відповідача за Договором про відкриття кредитної лінії № 1438-1183 від 24 серпня 2024 року станом на 27 березня 2026 року, становить 13 937грн, яка складається з: простроченої заборгованості за кредитом 3 000грн, простроченої заборгованості за нарахованими процентами 9 507,00 грн, комісією 450 грн, штраф 980грн.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних

Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано законами України «Про електронну комерцію» та Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".

Статтею 1 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" передбачено, що електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються підписувачем як підпис.

Згідно із частиною 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частин 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно зі статтею 12 вказаного Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» норми вказаного Закону відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.

Судом встановлено, що відповідач звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг та 24 серпня 2024 року підписав договір про відкриття кредитної лінії № 1438-1183 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наведені обставини свідчать про те, що між сторонами у цій справі виникли договірні зобов`язання, які випливають з кредитного договору, ними дотримано письмову форму укладення кредитного договору.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За правилами частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Всупереч умовам кредитного договору, відповідач ОСОБА_1 не виконав свого зобов`язання та не здійснював платежі для погашення кредитної заборгованості, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитними коштами.

Судом встановлено, що відповідач отримав 3 000 грн кредитних коштів, на строк кредитування 365 днів, процентна ставка за користування кредитними коштами 1,0% за день (пункт 4.10 Договору). Денна процентна ставка складає 0.914% (пункт 4.16 Договору). За розрахунком позивача заборгованість за нарахованими процентами за період з 24 серпня 2024 року до 23 серпня 2025 року складає 9 507,00 грн. При цьому, з розрахунку встановлено, що до 19 лютого 2025 року проценти нараховувались виходячи з процентної ставка у розмірі 1% в день, а з 20 лютого 2025 року по 23 серпня 2025 року, виходячи з процентної ставки у розмірі 0.74%.

Суд першої інстанції, перевіряючи розмір нарахованої позивачем заборгованості за кредитним договором на відповідність умовам договору дійшов висновку, що умови кредитного договору щодо розміру процентної ставки та відповідні нарахування в цій частині не відповідають засадам справедливості, добросовісності, розумності як елементам загального конституційного принципу верховенства права. Також, відповідно до статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів» умови щодо розміру процентів є несправедливими, суперечать принципу добросовісності та їх застосування є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. За такого, суд першої інстанції дійшов висновку, що заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами повинна дорівнювати розміру боргу за запозиченими кредитними коштами.

З таким висновком суду колегія суддів апеляційного суду не погоджується та зауважує наступне.

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Виходячи з мети законодавчого захисту прав споживача як більш вразливої та незахищеної сторони у договорі (в якому одна сторона є фахівець, а інша - ні), закон має на меті захистити право споживача бути обізнаним з умовами договору, що укладається, на зрозумілій для нього мові, коротко і прозоро, без прихованих невигідних для нього наслідків та умов, з метою уникнення ситуації, коли для належного розуміння договору та його умов споживач мав би детально аналізувати об`ємний матеріал, і з метою уникнення викривлення дійсного волевиявлення позичальника-споживача. Дані вимоги закону не мали на меті надати споживачу формальні підстави для зменшення розміру процентів за кредитним договором. Споживач (позичальник) не звільнений від обов`язку бути добросовісним при укладенні договору, що означає повне з`ясування позичальником умов договору (тобто умов, на яких йому кредитор видасть кредитні кошти, і які наслідки він матиме для себе) до підписання договору і відповідно до отримання позичальником на підставі підписаного договору кредитних коштів, а не навпаки.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

У справі, яка переглядається апеляційним судом, відсутні докази визнання недійсними умов Договору, або висування споживачем таких вимог.

Між тим, вказані норми закону, а також висновки Верховного Суду щодо їх застосування, викладені в постановах від 09 вересня 2020 року по справі № 732/670/19, від 12 січня 2021 року по справі 524/5556/19, передбачають, що зазначені положення Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються при нарахуванні боржникові у зобов`язанні непропорційно великих сум як відповідальність за невиконання зобов`язання.

Будь-які правовідносини у сфері споживчого кредитування регулюються насамперед спеціальним законом — Законом України «Про споживче кредитування». Це спеціальний закон, який має перевагу над загальним.

Водночас, Закон «Про споживче кредитування» був прийнятий законодавцем саме для детального врегулювання кредитних відносин між фінансовою установою та споживачем. Стаття 2 цього Закону прямо визначає його мету: «Захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг…»

Отже, законодавець уже створив спеціальний баланс інтересів між кредитором і позичальником. Саме тому застосування загального закону для коригування умов договору, які вже врегульовані спеціальним законом, суперечить базовим принципам права.

Особливо важливою в цьому випадку є стаття 8 Закону «Про споживче кредитування». Частина 5 статті 8 прямо передбачає: «Максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 відсоток». Це означає, що законодавець уже вирішив питання максимального фінансового навантаження на споживача.

Якщо при розгляді справи суд встановить, що фінансова установа укладає договір зі споживачем з дотриманням цього законодавчого обмеження, то, суд, посилаючись на загальні категорії справедливості, фактично позбавлений можливості створювати нову норму права і встановлювати інше, не передбачене законом обмеження, у нашому випадку проценти за користування кредитними коштами.

Проценти за користування кредитом не є санкцією. Це істотна умова договору, це плата кредитодавцю за користування його коштами. ЦК України прямо передбачає це у статті 1054: «Позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти».

Стаття 627 Цивільного кодексу України закріплює один із фундаментальних принципів приватного права — свободу договору. Сторони мають право самостійно визначати умови договору, якщо вони не суперечать закону. Позичальник до укладення договору отримує від кредитодавця паспорт споживчого кредиту, в якому вказані всі фінансові складові, в тому числі сума кредиту, реальна річна процентна ставка, строк дії договору, та погоджується з їх умовами шляхом електронного підпису.

Отже, суд не може втручатися у договірну ціну будь-якого договору, зокрема, й договору кредиту.

Захист прав споживача безумовно є конституційною цінністю. Але захист не може означати довільне втручання у договірні відносини там, де законодавець уже встановив спеціальне регулювання розміру процентної ставки. Якщо законодавець визначив допустиму межу процентної ставки, саме ця межа повинна бути критерієм законності, в іншому випадку, виникне ситуація, коли учасники цивільного обороту більше не зможуть прогнозувати правові наслідки укладених договорів, що є питанням правової визначеності як фундаментального принципу верховенства права.

Суд першої інстанції, розглядаючи позовні вимоги ТОВ «Укр Кредит Фінанс», не надавав правову оцінку умовам укладеного сторонами кредитного договору відповідно до вимог Закону України «Про споживче кредитування» в частині визначення процентної ставки за користування кредитними коштами, а тому дійшов передчасного висновку про зменшення розміру заборгованості за процентами за користування кредитними коштами.

З огляду на зазначене, у цій справі позивач мав право на стягнення з відповідачки 9 507 грн процентів за користування кредитними коштами, натомість суд в оскаржуваному рішенні стягнув 3 000 грн таких процентів.

Щодо позовних вимог про стягнення комісії за видачу кредиту.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України "Про споживче кредитування", який набрав чинності 10 червня 2017 року.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України "Про споживче кредитування" безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту".

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України "Про споживче кредитування" та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 вказано, зокрема, що відповідно до частини 2 статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України № 1734-VIII безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Тобто, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, зокрема і щодо правомірності встановлення у кредитному договорі комісії за розрахунково-касове обслуговування.

Верховний Суд, з огляду на вказані положення законодавства України, чинного на час укладення договору кредиту між сторонами, вважає законним право кредитора (відповідача) встановлювати, зокрема, комісію за розрахунково-касове обслуговування (здійснення операції по видачі кредиту, як передбачено пунктом 4.11 Договору), що включаються до загальних витрат за споживчим кредитом.

Суд першої інстанції, вважаючи, що пункт 4.11 укладеного між сторонами Договору є нікчемним, належним чином не мотивував свій висновок, не зазначив, якою нормою закону передбачена недійсність умови договору щодо встановлення комісії за здійснення операції по видачі кредиту, не звернув уваги на те, що наведена у Договорі комісія за здійснення операції по видачі кредиту відповідає умовам укладеного між сторонами кредитного договору, зокрема пункту 4.11 Договору та згідно із Законом України "Про споживче кредитування" відноситься до платежів, передбачених договором про споживчий кредит.

Таким чином висновок суду про нікчемність пункту 4.11 кредитного договору є помилковим.

Кредитодавець до укладення договору про споживчий кредит на вимогу споживача надає йому пояснення з метою забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансового стану, зокрема шляхом роз`яснення інформації, що надається відповідно до частин другої та третьої цієї статті, істотних характеристик запропонованих послуг та наслідків для споживача, зокрема у разі невиконання ним зобов`язань за таким договором. Надання таких пояснень, роз`яснень, інформації в належному та зрозумілому вигляді та ознайомлення з передбаченою цією частиною інформацією підтверджуються у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (частина 9 статті 9 Закону України "Про споживче кредитування").

Споживач, який внаслідок ненадання йому визначеної у цій статті інформації або надання її в неповному обсязі чи надання недостовірної інформації уклав договір на менш сприятливих для себе умовах, ніж ті, що передбачені у цій інформації, має право вимагати приведення укладеного договору у відповідність із зазначеною інформацією шляхом направлення кредитодавцю відповідного письмового повідомлення. Кредитодавець зобов`язаний привести договір у відповідність з умовами, зазначеними у наданій інформації, протягом 14 днів з дати отримання такого повідомлення (частина 12 статті 9 Закону України "Про споживче кредитування").

На момент укладення кредитного договору ОСОБА_1 , не звертався до ТОВ «Укр Кредит Фінанс» із заявою про надання роз`яснень незрозумілих йому умов договору, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, тим самим фактично погодився із всіма умовами такого договору.

Апеляційний суд, перевіривши умови Договору щодо комісії за здійснення операції по видачі кредиту, її розмір та розмір процентів за користування кредитом, які є складовими плати за користування кредитом, а також суму кредиту, не вбачає дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача та не вважає зазначені умови несправедливими.

При цьому слід враховувати, що у спірних правовідносинах слід брати до уваги сукупну вартість плати за користування кредитом (яка складається, зокрема, з процентів та комісії), а не лише її складові, та враховувати суму кредиту.

Таким чином, із змісту умов кредитного договору щодо процентів та комісії не вбачається їх невідповідність вимогам законодавства, зокрема, несправедливість та дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення в частині часткового задоволення позовних вимог (стягнення зменшеної, ніж розрахованої позивачем суми заборгованості за процентами, визнання умови Договору про сплату комісії нікчемним) неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють кредитні відносини, тому є підстави для часткового задоволення апеляційної скарги.

Щодо вимог про стягнення штрафу.

Відповідно до пункту 8.3 Договору у разі нездійснення сплати процентів за користування кредитом та/або Комісії за видачу кредиту (якщо умови цього Договору передбачають сплату комісії за видачу кредиту), та/або комісії за видачу у кредит додаткових грошових коштів (якщо умови додаткової угоди до цього Договору передбачають сплату комісії за видачу у кредит додаткових гроових коштів), та або суми кредиту у визначені цим договором терміни, позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю штраф у розмірі 5 000% від розміру простроченої заборгованості, який визначається відповідно до умов, описаних нижче, але не більше суми у розмірі 490 грн 00 коп.

Зі змісту зазначеного пункту Договору штраф є цивільно-правовою відповідальністю за невиконання умов кредитного договору щодо повернення суми кредиту, процентів за користування кредитними коштами та комісії.

За розрахунком заборгованості, наданого позивачем, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» 16 вересня 2024 року та після закінчення строку кредитування 23 серпня 2025 року позивачем нараховано штраф у розмірі 980 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи в цих вимогах ТОВ «Укр Креди Фінанс», виходив з приписів пункту 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.

Апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції щодо застосування цих норм матеріального права.

Пункт 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Доводи апеляційної скарги щодо незгоди з відмовою у стягненні нарахованого позивачем штрафу з огляду на виключення пункту 6-1 Розділу IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» є неприйнятними з огляду на таке.

Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, відповідно до Закону України від 15 березня 2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», доповнено пунктом 18, у якому вказано, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тобто в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки звільнення від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) кредитних зобов`язань.

Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів.

Так, у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23 зроблено висновок, що «у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

Одночасно, Законом України № 2120-IX від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-IX) внесені аналогічні зміни в Закон України «Про споживче кредитування», зокрема, розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 6-1 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною 4 статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною 2 статті 3 цього Закону.

Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем».

У подальшому Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 3498-IX) вказаний пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» виключено, а пункт 6 цього розділу викладено в новій редакції: «У разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані за період, зазначений у цьому пункті, за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов`язань за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем».

При цьому, аналогічні зміни в розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України Законом № 3498-IX не вносились.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин є чинними положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, в редакції Закону № 2120-IX.

У Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп).

Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».

Відтак, незважаючи на те, що Закон № 3498-IX від 22 листопада 2023 року прийнятий пізніше, ніж Закон № 2120-IX від 15 березня 2022 року, проте статтею 4 ЦК України встановлено, що інші закони України приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а на суб`єкта законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, покладено обов`язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до ЦК України, які мають розглядатися одночасно.

З огляду на те, що на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України, застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.

Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.

Разом з тим, при існуванні складної змістової колізії, застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб`єктів правовідносин.

У практиці Європейського суду з прав людини знайшов своє застосування принцип правової визначеності. Цей Суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (Steel and others v. the United Kingdom) та ін.).

Суд неодноразово вказував, що він виходить із таких вимог до національних нормативно-правових актів, щоб вони вважалися законом для цілей Конвенції: 1) нормативно-правовий акт повинен бути доступним: громадянинові як орієнтир правової поведінки і її наслідків, достатнім за тих правових норм, що застосовуються у конкретній справі; 2) норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з необхідною точністю (справа «Санді Таймз проти Сполученого Королівства» The Sunday Times v. The United Kingdom № 1 заява 6538/74 пункт 46). У справі «Кантоні проти Франції» (Cantoni v. France) Суд зазначив, що закон має відповідати якісним вимогам: бути доступним і передбачуваним.

Аналіз нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення спірних правовідносин) найбільш повно та точно врегульовували цивільні правовідносини щодо стягнення неустойки (штрафу) під час дії воєнного стану.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17.

За такого колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який регулює звільнення позичальників від відповідальності за прострочення виконання грошових зобов`язань (зокрема, сплати штрафу) під час дії воєнного стану в Україні, і яка превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду, що не підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача нарахована заборгованість за штрафом у розмірі 980 грн, а тому рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення в частині часткового задоволення позовних вимог, зокрема, стягнення зменшеної, ніж розрахованої позивачем суми заборгованості за процентами та комісії, неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють кредитні відносини, тому є підстави для часткового задоволення апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ТОВ «Укр Кредит Фінанс» просить скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі, проте апеляційна скарга не містить доводів щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 позиченої суми кредиту у розмірі 3 000 , а тому в цій частині рішення суду слід залишити без змін.

Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції слід змінити в частині розміру заборгованості за кредитним договором.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За результатами перегляду апеляційним судом рішення суду першої інстанції апеляційну скаргу та позовну заяву ТОВ «Укр Кредит Капітал» задоволено на 92.97%.

Звертаючись до суду першої інстанції з позовом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» сплатило судовий збір у розмірі 2 662.40 грн, а за подання апеляційної скарги у розмірі 3 993.60 коп.

За такого, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» підлягає стягненню судовий збір за подання позову до суду першої інстанції, пропорційно до задоволених позовних вимог, в розмірі 2 475.23 грн (2 662.40 х 92.97%), а за подання апеляційної скарги в розмірі 3 712,85 грн (3 993.60 х 92.97%).Загалом з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» підлягає стягненню 6 188.08 грн судового збору.

Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» задовольнити частково.

Заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 липня 2026 року в частині визначення розміру заборгованості за Договором про відкриття кредитної лінії № 1438-1183 змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Креди Фінанс» 12 957 грн заборгованості за Договором про відкриття кредитної лінії від 24 серпня 2024 року № 1438-1183, що складається з 3 000 грн заборгованості за кредитними коштами, 9 507 грн заборгованості за процентами за користування кредитними коштами, 450 грн комісії, а також 6 188 грн 08 коп. судового збору.

В іншій частині оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 30 жовтня 2026 року.