Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №486/343/26 — Миколаївський апеляційний суд

30.10.26

22-ц/812/2021/26

Провадження № 22-ц/812/2021/26 Суддя першої інстанції Волощук О.О.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

27 жовтня 2026 року м. Миколаїв Справа № 486/343/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Царюк Л.М.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця – ОСОБА_2 , на рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 07 липня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Волощук О.О., в залі судового засідання в м. Південноукраїнськ, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

13 лютого 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (далі – ТО «Укр Кредит Фінанс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що за вказаним договором позивач надав відповідачу кредит на наступних умовах: сума кредиту 4 200,00 грн; строк кредитування 365 днів; базовий період 30 днів; комісія за видачу кредиту 15,00% від суми кредиту; знижена % ставка 1,50% в день; стандартна % ставка: 1,50% за кожен день користування кредитом, якщо застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення цього Договору. В цей період можливе використання позичальником права користування кредитом за промо-ставкою та/або зниженою та/або пільговою процентною ставкою; 1,18% за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня дії Договору і до закінчення строку дії цього Договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту (до тієї із зазначених дат, яка настане раніше).

Також додатковою угодою № 1 від 20 серпня 2024 року до договору про відкриття кредитної лінії № 1436-8310 від 19 серпня 2024 року кредитодавець та позичальник домовилися про надання додаткових коштів у кредит у сумі 1 300,00 грн.

Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного договору та додаткові кредитні кошти відповідно до додаткової угоди № 1. Потім позивач (через партнера АТ КБ «Приватбанк» з яким укладено договір № 4010 про надання послуг в системі LiqPay від 02 грудня 2019року) видав відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок вказаний відповідачем в особистому кабінеті, чим виконав свої зобов`язання за договором своєчасно та в повному обсязі.

Відповідач підтвердив виникнення своїх зобов`язань, відповідно до умов укладеного договору шляхом прийняття виконання зобов`язання кредитодавця, а саме отримавши кредитні кошти відповідач не скористався своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.

Станом на 19 січня 2026 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 33 244,50 грн, а саме: прострочена заборгованість за кредитом 5 500,00 грн, прострочена заборгованість за нарахованими процентами 26 919,50 грн, прострочена заборгованість по комісії за видачу кредиту 825,00 грн.

Кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими комісією та процентами у загальній сумі 5 744,50 грн за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 27 500,00 грн.

Посилаючись на викладене, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 27 500 грн.

Рішенням Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 07 липня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» загальну суму заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 19 серпня 2024 року № 1436-8310 у розмірі 26 482 грн 50 коп., з яких: 5 500 грн прострочена заборгованість за кредитом; 20 157,50 грн прострочена заборгованість за нарахованими процентами, 825,00 грн заборгованості за комісією.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» 2 563 грн 90 коп. судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем не доведено існування обставин, які б викликали у суду обґрунтовані сумніви щодо відповідності паперової копії кредитного договору та додаткової угоди до нього, укладених між сторонами справи, оригіналів.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог та ставлячи під сумнів достовірність наданої позивачем копії договору, а також додаткової угоди до нього та отримання коштів, відповідачем відповідного обґрунтованого, окремо заявленого клопотання про витребування оригіналу та доказів отримання ним кредитних коштів до суду не було надано. При цьому сам факт підписання вказаного договору та додаткової угоди до нього шляхом електронного підпису з використанням одноразового ідентифікатора, який надсилається позичальнику на його мобільний номер телефону та реєстрації відповідача у інформаційно-телекомунікаційній системі позивача, відповідач не спростував.

Отже, за доведення укладення кредитного договору, а також додаткової угоди до нього, суд відхиляє посилання відповідача про сумнівність наявного у справі договору та додаткової угоди до нього, адже у такому разі кредитні кошти фактично відповідачу не були б перераховані на вказані ним у кредитному договорі банківські реквізити.

Позивачем надано докази на підтвердження укладення договору про відкриття кредитної лінії від 19 серпня 2024 року № 1436-8310, а також додаткової угоди до нього від 20 серпня 2024 року та отримання ним коштів у загальному розмірі 5 500 грн, а тому позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу за вказаним договором підлягають задоволенню.

22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ(далі - Законом № 3498-IX) (набрав чинності 24 грудня 2023 року), яким внесено зміни до частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» (підпункт 6 пункту 5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (підпункт 13 пункту 5 Розділу І Закону № 3498-ІХ).

Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, починаючи: - з 24 грудня 2023 року денна ставка має бути не більше 2,5%, - з 22 квітня 2024 року - денна ставка не більше 1,5%, - з 20 серпня 2024 року - денна ставка не більше 1%.

Враховуючи, що кредитний договір № 1436-8310 укладено 19 серпня 2024 року, тобто після набрання чинності Законом № 3498-IX, до вказаного договору підлягала застосуванню частина 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Оскільки з 22 квітня 2024 року законодавчо встановлено обмеження по нарахуванню відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 1,5%, суд вважає, що за наступний період 19 серпня 2024 року (всього 1 день) стягненню підлягає сума у розмірі 82,50 грн (5 500х0,015х1=82,5).

Тобто, загальна сума по процентах за користування кредитними коштами складає 20 157,50 грн (82,5+20 075=20 157,50 грн).

Аналізуючи умови кредитного договору від 19 серпня 2024 року суд приходить до висновку про правомірність дій товариства щодо встановлення комісії за надання кредиту, оскільки укладеним між позивачем та відповідачем договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця – Сікорська І.С., подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що будь-які належні та достовірні докази, які свідчать про те, що договір підписаний відповідачем і відповідач погодився з його умовами, в тому числі сумою кредиту, строком повернення, розміром процентів, в матеріалах справи відсутні.

Паспорт споживчого кредиту та правила відкриття кредитної лінії не підписані відповідачем.

Просте відображення комбінацій на роздруківці договору та додаткової угоди не є та не може вважатися доказом фактичного отримання відповідачем одноразового ідентифікатора, його використання відповідачем, та підписання ним кредитного договору. Це лише позначення в самому документі, складеному позивачем в односторонньому порядку.

Позивачем не надано доказів реєстрації відповідача в інформаційно телекомунікаційній системі ТОВ «Укр Кредит Фінанс», не надано рішення ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про видачу кредиту та пропозицію укласти договір в особистому кабінеті, не надано доказів подачі відповідачем через особистий кабінет на вебсайті кредитора заявки на отримання кредиту, не надано доказів згоди відповідача з умовами отримання кредиту, надіслання відповідачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразового ідентифікатору у вигляді смс-коду, та його використання відповідачем для підтвердження підписання кредитного договору. Без здійснення зазначених вище дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами.

Позивачем не доведено, що при підписанні договору про відкриття кредитної лінії сторони погодили умови надання всіх послуг.

Факту укладення між позивачем і відповідачем договору на умовах, зазначених позивачем не доведено, оскільки ним не надано належних, допустимих та достатніх доказів щодо виникнення з відповідачем зобов`язальних правовідносин, зокрема щодо процентної ставки за користування кредитними коштами, строків їх повернення.

Посилання позивача на часткову оплату заборгованості по договору та відповідно визнання боргу є безпідставним, оскільки належні докази такої оплати саме відповідачем в матеріалах справи відсутні. Розрахунок заборгованості та позовна заява не містять жодних пояснень щодо джерела походження цих коштів, належності платіжного інструменту, з якого вони були сплачені, саме відповідачу.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач отримав кредитні кошти, в подальшому порушив обов`язок із їх повернення, тобто не виконував, або неналежним чином виконував умови кредитного договору.

На підтвердження виконання обов`язку кредитора щодо переказу кредитних коштів відповідачу, позивачем надано довідку Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про перерахування суми кредиту та власну довідку. Вказаний доказ є неналежними та недопустимими.

Довідка про перерахування суми кредиту складена самим позивачем в односторонньому порядку, не містить розрахункового рахунку отримувача та реквізитів отримувача кредитних коштів, не містить інформації про номер банківської картки відповідача, що унеможливлює встановлення того, що кошти були перераховані саме відповідачу.

Довідка Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» LiqPay видана третьою особою - оператором платіжної системи, тобто без участі та відома відповідача.

У матеріалах справи відсутні будь-які належні докази того, що банківська карта, на яку нібито здійснено перерахування, належить саме відповідачу. Не зазначено номер банківської карти ні в укладеному договорі, ні в решті документів про надання фінансового кредиту, не надано таких письмових доказів і суду першої інстанції.

Крім того, матеріали справи не містять належних та беззаперечних доказів, що номер банківської карти, який вказаний як номер картки відповідача, належить саме відповідачу.

Зазначення у договорі трьох різних видів процентної ставки - промо-ставки 1,16% в день, зниженої ставки 1,45% в день та стандартної ставки 1,45% в день призводить до неправильного, а то й різного тлумачення та розуміння його сторонами договору, зокрема, позичальником.

Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови кредитного договору № 1436-8310 року щодо строку його дії 21 календарний день чи 300 календарних днів, тому потрібно застосовувати правило тлумачення contra proferentem.

Крім того, позивачем неправомірно нараховано проценти за договором.

Таким чином, вимоги банку про стягнення процентів після спливу строку кредитування не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Позивач, нараховуючи заборгованість за процентами, виходив зі ставки 1,45% в день, що становить близько 529% річних, що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін договору, в той час коли відповідач, як споживач банківських послуг, є слабшою стороною цих правовідносин.

Крім того, нарахований позивачем розмір процентів є явно неспівмірним з сумою основного боргу, становить надмірний та невиправданий майновий тягар для відповідача, порушує принципи добросовісності та розумності.

Від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В своєму відзиві відповідач зазначав, що відповідач підписав кредитний договір № 1436-8310 від 19 серпня 2024 року відповідно до розділу 13 Договору, а також Додатки до Правил відкриття кредитної лінії, електронним підписом одноразовим ідентифікатором A8012, а позивач засвідчив кваліфікованою електронною печаткою із позначкою часу.

Отже кредитний договір № 1436-8310 від 19 серпня 2024 року укладений у відповідності до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідачем задля ідентифікації було використано систему BankID НБУ.

Крім того, відповідачем було надано фотокопію паспорта, яка додається до матеріалів справи.

ТОВ «Укр Кредит Фінанс» не є банківською установою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність» та відповідно до вищевказаної ліцензії виданої ТОВ «Укр Кредит Фінанс». Таким чином, позивач не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку.

Оскільки, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» є фінансовою установою, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, відповідно надати будь-який бухгалтерський документ, в тому числі виписки по рахунку ОСОБА_1 чи будь яких документів про отримання чи використання відповідачем кредитних коштів є неможливим.

Створюючи заявку на отримання кредиту відповідач самостійно вносить власні дані в тому числі номер банківської картки, на яку бажає отримати кредитні кошти.

Кредитні кошти були перераховані ним саме у відповідності з умовами Кредитного договору та Правил та на підставі інформації про банківські реквізити для перерахування кредитних коштів, отриманої від відповідача.

Лист (квитанція) Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», який міститься в матеріалах справи, є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування, як доказ перерахування грошових коштів за кредитним договором.

У кредитному договорі № 1436-8310 від 19 серпня 2024 року сторонами було погоджено умови щодо розміру та сплати процентів і ОСОБА_1 ідентифікатором A8012.

Умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір процентів за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому статті 627 ЦК України.

Комісія за надання кредиту була відображена і в тексті кредитного договору, який був підписаний Відповідачем, що свідчить про обізнаність останнього щодо включення комісії «за надання кредиту» до загальних витрат за кредитним договором.

За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 19 серпня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії №1436-8310 «CreditKasa» (далі - кредитний договір). Відповідно до пункту 4.1 кредитного договору загальний розмір кредиту становить 4 200,00 грн.

Як вбачається зі змісту кредитного договору, разом із правилами надання споживчих кредитів складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким позичальник був попередньо ознайомлений, у відповідності до норм частини 1 статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор А8012, для підписання кредитного договору, підтвердження для ознайомлення з правилами та інших супутніх документів.

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на таких умовах: сума кредиту 4 200,00 грн (пункт 4.1. Договору); дата видачі кредиту 19 серпня 2024 року (пункт 4.2. Договору); процентна ставка фіксована і не змінюється, але може надаватися можливість скористатися пільговою та/або зниженою процентною ставкою (пункт 4.7 Договору); базовий період складає 30 календарних днів (пункт 4.8 Договору); сплату процентів за користування кредитом позичальник зобов`язаний здійснювати не пізніше останнього дня кожного базового періоду (пункт 4.9 Договору); стандартна процентна ставка становить: 1,50% за кожен день користування кредитом, якщо застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення цього Договору. В цей період можливе використання позичальником права користування кредитом за промо-ставкою та/або зниженою та/або пільговою процентною ставкою; 1,18% за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня дії Договору і до закінчення строку дії цього Договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту (до тієї із зазначених дат, яка настане раніше) (пункт 4.10 Договору); знижена процентна ставка 1,50% за кожен день користування кредитом до 180 дня користування кредитом включно (пункт 10.1 Договору); комісія за видачу кредиту становить 15,00% від суми виданого кредиту (пункт 4.11 Договору); строк кредитування 365 календарних днів, дата повернення кредиту 18 серпня 2025 року ( пункт 4.13 Договору).

Як передбачено підпунктом 3.1 пункту 3 кредитного договору, цей договір укладається сторонами у вигляді електронного договору у розумінні Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до підпункту 3.10 пункту 3 кредитного договору, укладаючи договір, кредитодавець та позичальник визнають усі документи (в тому числі договір) підписані з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), еквівалентними за значенням (з точки зору правових наслідків) документам у письмовій формі, підписаним власноручно, що повністю відповідає положенням частини 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію». Сторони підтверджують, що договір, укладений в електронній формі, має таку саму юридичну силу для сторін, як і документи, складені на паперових носіях та скріплені власноручними підписами сторін, тобто вчинені в простій письмовій формі. Підписуючи договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, позичальник підтверджує свою повну обізнаність та згоду з усіма (в тому числі істотними) умовами цього Договору і Правил.

В подальшому, 20 серпня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (кредитодавець) та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору про відкриття кредитної лінії № 1436-8310. Відповідно до пункту 2.1. додаткової угоди кредитодавець зобов`язався надати позичальнику у кредит додаткові грошові кошти у сумі 1 300,00 грн.

Позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор А3911, для підписання додаткової угоди.

Відповідно до умов додаткової угоди кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит додаткові грошові кошти на таких умовах: сума кредиту 1 300,00 грн; дата видачі кредиту 20 серпня 2024 року (пункт 2.2); процентна ставка фіксована і не змінюється, але може надаватися можливість скористатися пільговою та/або зниженою процентною ставкою (пункт 2.7, пункт 2.8); строк кредитування 366 календарних днів (пункт 2.11); дата повернення кредиту 19 серпня 2025 року.

Відповідно до квитанції LiqPay зазначено, що від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через систему платежів LiqPay на підставі договору № 1436-8310 від 19 серпня 2024 року було перераховано кошти в сумі 4 200,00 грн на картку № НОМЕР_1 , ID операції НОМЕР_2 , дата видачі 19 серпня 2024 року, номер кредитного договору відповідно до якого надавалися кошти № 1436-8310 від 19 серпня 2024 року.

Згідно з квитанції LiqPay зазначено, що від ТОВ «Укр Кредит Фінанс В2С» через систему платежів LiqPay на підставі договору № 1436-8310 від 20 серпня 2024 року було перераховано кошти в сумі 1 300,00 грн на картку № НОМЕР_1 , ID операції НОМЕР_3 , дата видачі 20 серпня 2024 року, номер кредитного договору відповідно до якого надавалися кошти № 1436-8310 від 20 серпня 2024 року.

З довідки про перерахування суми кредиту № 1436-8310 від 19 серпня 2024 року, вбачається перерахування коштів в сумі 4 200,00 грн на картку № НОМЕР_4 , платіж №2505475927, дата видачі 19 серпня 2024 року; перерахування коштів в сумі 1 300,00 грн на картку № НОМЕР_4 , платіж № 2506054254, дата видачі 20 серпня 2024 року.

Як вбачається з розрахунку заборгованості станом на 19 січня 2026 року загальна заборгованість ОСОБА_1 становить 33 244,50 грн, яка складається з 5 500,00 грн простроченої заборгованості за кредитом, 26 919,50 грн простроченої заборгованості за нарахованими процентами, 825,00 грн залишок заборгованості по комісії за договором про відкриття кредитної лінії № 1436-8310 від 19 серпня 2024 року.

Стаття 15 ЦК України об`єктом захисту називає порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII(надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних

Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано законами України «Про електронну комерцію» та Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".

Статтею 1 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" передбачено, що електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються підписувачем як підпис.

Згідно із частиною 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частин 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно зі статтею 12 вказаного Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» норми вказаного Закону відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.

Судом встановлено, що відповідач звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг та 19 серпня 2024 року за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором А 80123 підписав договір про відкриття кредитної лінії № 1436-8310 та додаткову угоду до нього від 20 серпня 2024 року одноразовим ідентифікатором А 3911.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наведені обставини свідчать про те, що між сторонами у цій справі виникли договірні зобов`язання, які випливають з кредитного договору та додаткової угоди, ними дотримано письмову форму укладення кредитного договору та додаткової угоди.

Аргументи апеляційної скарги про недоведеність позивачем укладання договору про відкриття кредитної лінії від 19 серпня 2024 року та додаткової угоди до нього від 20 серпня 2024 року відхиляються судом апеляційної інстанції з огляду на таке.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частини 1, 2 та 5 статті 12 ЦПК України).

У частинах 2, 3, 5 статті 100 ЦПК України визначено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Порушень порядку надання і отримання доказів у судах не встановлено, оцінка доказів зроблена судом першої інстанції. При цьому зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що у суду не було сумніву щодо відповідності паперової копії електронного доказу оригіналу. Крім того, відповідач із клопотанням про витребування оригіналу електронного доказу до суду не звертався.

Вказане свідчить про відсутність підстав для дослідження оригіналу електронного доказу за наявності в матеріалах справи паперових копій цих доказів та за відсутності обґрунтованих сумнівів у їх відповідності оригіналу.

Матеріалами справи підтверджено, що 19 серпня 2024 року між сторонами був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 1436-8310, згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримав в кредит 4 200 грн із сплатою процентів за користування кредитом за стандартною процентною сатвкою 1.5% та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачено договором. 20 серпня 2024 року між сторонами укладено додаткову угоду до цього Договору, за яким ОСОБА_1 на тих же умовах отримав 1 300 грн кредитних коштів.

Договір та додаткова угода укладалися в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

На офіційному веб-сайті ТОВ «Укр Кредит Фінанс» для всіх клієнтів ТОВ «Укр Кредит Фінанс» розміщена повна інформація щодо договору кредиту та порядку його укладення, а саме, документи: договір кредиту (примірний Договір на момент укладення); правила надання грошових коштів у кредит (діючі на момент укладення договору); згода на обробку персональних даних; публічна інформація; положення про конфіденційність. Крім того на вебсайті ТОВ «Укр Кредит Фінанс» розміщена довідкова інформація з наданням розгорнутої інформації щодо порядку та умов надання послуг.

Клієнт створює заявку на отримання кредиту, отримує дзвінок від співробітника ТОВ «Укр Кредит Фінанс», проходить перевірку та надає сканкопії документів (паспорту та ідентифікаційного коду) або верифікується за допомогою технології ВаnkID, отримує рішення кредитора щодо можливості надання кредиту, при позитивному рішенні щодо надання кредиту. Клієнт отримує доступ до «особистого кабінету»; в «особистому кабінеті» клієнт отримує гіперпосилання для ознайомлення з Офертою щодо укладення договору. Оферта, що міститься за гіперпосиланням, є пропозицією у розумінні частини 4 статті 11 ЗУ «Про електрону комерцію» та, відповідно до частини 5 статті 11 ЗУ «Про електрону комерцію», включає умови, викладені у Правилах надання споживчих кредитів, що є невід`ємною частиною договору, що пропонується до укладення клієнту.

Клієнт самостійно вносить до інформаційно-телекомунікаційної системи кредитора номер своєї банківської картки, на яку бажає отримати кредит. Після прийняття клієнтом оферти, йому на телефонний номер (зазначений клієнтом при реєстрації) надсилається одноразовий ідентифікатор для підписання кредитного договору

Клієнт в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитора, підписує кредитний договір шляхом введення одноразового ідентифікатора.

Інформаційно-телекомунікаційна система кредитора, в автоматичному режимі перераховує кредитні кошти за реквізитами вказаними клієнтом.

Отже, відповідно до вказаного порядку при укладенні договору відповідачем здійснені дії, які чітко свідчать про його свідомий вибір щодо укладення договору. Без відповідних дій з боку відповідача укладення договору та додаткової угоди було б неможливе.

Договір та додаткова угода сторін, додатки до них підписані ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором А8012 19 серпня 2024 року об 09.11 год, наданого первісним кредитором для підписання цього Договору, а Додаткова угода 20 серпня 2024 року об 12 год 36 хв. Однорахзовим ідентифікатором А3911.

Таким чином, при укладенні договору відбувається ідентифікація клієнта (встановлення та підтвердження особистої інформації про клієнта, яка дозволяє однозначно визначити його особу) та верифікація клієнта (перевірка правдивості інформації, яку надає клієнт при зверненні до кредитора).

Також позивач проводить автентифікацію банківської платіжної картки або банківського рахунку позичальника відповідно до стандартів міжнародних платіжних систем. Позичальник зобов`язаний вказати реквізити банківської платіжної картки або банківського рахунку, що належить особисто йому для можливості належного виконання кредитодавцем своїх зобов`язань за кредитним договором.

З матеріалами справи встановлено, що в укладеному кредитному договорі та додатковій угоди зазначені ідентифікаційні дані ОСОБА_1 , що ідентифікують його як особу, яка звернулась до кредитора за оформленням видачі кредитних коштів.

Відповідних доказів про те, що зазначені ідентифіковані дані не належать відповідачу або цими даними скористалися треті особи, ОСОБА_1 суду не надав.

Надання паперової копії паспорту споживчого кредиту та правил відкриття кредитної лінії не зазначивши одноразового ідентифікатора, яким підписані ці документи, не свідчать про неукладеність кредитного договору та додаткової угоди. У разі сумніву в їх підписанні у відповідача була можливість заявити клопотання про витребування оригіналів цих документів.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про недоведеність позивачем обставин перерахування коштів відповідачу на виконання умов укладеного договору апеляційним судом відхиляються, з огляду на наступне.

Для перевірки відповідності заявника умовам, які містяться у цих Правилах, та отримання оферти (пропозиції) укласти Договір (взяти на себе права та обов`язки, передбачені кредитним Договором та правилами) заявник заповнює заявку на сайті кредитодавця, вказуючи всі дані, визначені в заявці як обов`язкові. Заявник зобов`язаний вказати повні, точні та достовірні власні особисті дані, які відмічені у заявці та як такі, що необхідні для прийняття кредитодавцем рішення про можливість надання кредиту (направлення оферти).

За результатами заповнення заявки здійснюється одночасна перевірка дійсності та автентифікація банківської платіжної картки та/або банківського рахунку заявника відповідно до стандартів міжнародних платіжних систем, у тому числі, але не виключно, шляхом блокування наперед невідомої заявнику довільної суми в розмірі від 1 копійки до 1 гривні. Заявник зобов`язаний вказати реквізити банківської платіжної картки та/або банківського рахунку, що належать особисто йому, для можливості належного виконання кредитодавцем своїх зобов`язань. Заявник несе особисту відповідальність за правильність та достовірність даних зазначених під час укладення договору.

Кредит надається позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної у Договорі, на банківський рахунок Позичальника шляхом використання вказаних Позичальником реквізитів електронного платіжного засобу. Ініціювання безготівкового переказу грошових коштів у розмірі визначеному Договором, здійснюється Кредитодавцем безпосередньо після укладення Сторонами Договору та надіслання Позичальнику примірнику Договору та додатків до нього у вигляді електронного документа. При наданні Кредитодавцем Позичальнику в Кредит додаткових грошових коштів на підставі додаткової угоди, ініціювання безготівкового переказу грошової суми здійснюється Кредитодавцем безпосередньо після укладення Сторонами відповідної Додаткової угоди до Договору та надіслання її примірника Позичальнику у вигляді електронного документа. Кредит вважається наданим Позичальнику з моменту списання грошових коштів з банківського рахунку Кредитодавця за належними реквізитами для їх наступного нарахування на електронний платіжний засіб, зазначений Заявником/Позичальником при оформлення Договору.

Отже, при зверненні ОСОБА_1 до ТОВ «Укр Кредт Фінанс» із заявою про надання кредиту, позичальник особисто повідомляє кредитору дані своєї банківської платіжної картки, яку кредитор перевіряє на її дійсність та автентифікацію. Тобто, ОСОБА_1 особисто зазначив номер платіжної карти НОМЕР_4 , на яку кредитор повинен зарахувати кредитні кошти.

Таким чином, без отримання смс-повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на вебсайт кредитора до особистого кабінету, без отримання смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, кредитний договір між сторонами не був би укладений, а кредитні кошти не були би перераховані відповідачу.

Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти відповідно до умов укладеного кредитного договору та додаткові кредитні кошти відповідно до додаткової угоди.

Частиною 3 статті 10 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що фінансові установи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом.

Згідно із розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 08 червня 2017 року № 2401 «Про видачу ТОВ «Укр Кредит Фінанс» ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів)», яке розміщено в загальному доступі на сайті Позивача, Товариству з обмеженою відповідальність «Укр Кредит Фінанс» видано ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме на надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Статтею 5 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що до фінансових платіжних послуг належать такі послуги, зокрема, послуги з переказу коштів без відкриття рахунку.

Отже, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» не є банківською установою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність» та відповідно до вищевказаної ліцензії виданої ТОВ «Укр Кредит Фінанс». Таким чином, позивач не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку.

У відповідності до частини 1 статті 528 ЦК України виконання обов`язку може бути покладено на іншу особу, якщо з умов договору або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто і в такому разі відповідачка має прийняти виконання зобов`язання за кредитним договором, запропоноване за Позивача третьою особою.

Позивач через партнера АТ КБ «ПриватБанк», з яким укладено договір № 4010 про надання послуг в системі LiqPay від 02 грудня 2019 року, перерахував відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок вказаний останнім в особистому кабінеті.

Зазначені обставини підтверджується квитанціями АТ КБ «ПриватБанк» системи LiqPay від 19 серпня 2024 року на суму 4 200 грн та від 20 серпня 2024 року на суму 1 300 грн, а також довідкою ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту від 19 серпня 2024 року № 1436-8310 від 19 серпня 2024 року. Зазначені перерахування грошових коштів були здійсненні на карту отримувача – Теслі Р.О., отже позивач виконав свої зобов`язання за договорами своєчасно та в повному обсязі.

Згідно з частинами 1, 5-6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).

Повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ЦПК України, втрачає сенс.

Відповідач, заперечуючи отримання кредитних коштів, не надав відповідних доказів на підтвердження своїх заперечень.

Отже, апеляційний суд вважає, що наведені обставини свідчать про те, що між сторонами у цій справі виникли договірні зобов`язання, які випливають з кредитного договору та додаткової угоди до нього, оскільки сторонами кредитного договору було досягнуто згоди відносно всіх його істотних умов та на виконання умов договорів відбулася передача грошей.

Всупереч умовам кредитного договору та додаткової угоди до нього, відповідач ОСОБА_1 не виконав свого зобов`язання належним чином, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором, зокрема жодного разу не сплачував ТОВ «Укр Кредит Фінанс» грошові кошти на відшкодування заборгованості за укладеними кредитним договором та додатковою угодою, а тому сума основного боргу у розмірі 5 500 грн є обґрунтованою.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно вимог позивача про стягнення нарахованих процентів за користування кредитними коштами, колегія суддів вважає, що такі доводи частково заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За правилами частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Всупереч умовам кредитного договору, відповідач ОСОБА_1 не виконував своїх зобов`язань та не здійснював жодного платежу для погашення кредитної заборгованості, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором.

Оскільки між сторонами укладено споживчий кредит, суд першої інстанції перевіряючи розмір нарахованої позивачем заборгованості за кредитним договором на відповідність умовам договору дійшов висновку, що умови кредитного договору щодо розміру процентної ставки та відповідні нарахування в цій частині суперечать вимогам Закону України «Про споживче кредитування».

З таким висновком суду колегія суддів апеляційного суду погоджується. Проте, апеляційний суд повною мірою не погоджується з обрахуваннями судом першої інстанції на підставі вказаного закону розміру заборгованості по процентам з огляду на таке.

Згідно пунктів 10, 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

За умовами укладеного сторонами договору його укладено з метою задоволення особистих потреб позичальника (пункт 2.4), тому спірні правовідносини підпадають під регулювання Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно із пунктом 1-2 частини 1 статті 1 цього закону денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» регулює питання реальної річної процентної ставки, денної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача

Вищезазначену статтю було доповнено частиною 5 згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ від 22 листопада 2023 року, якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Цим Законом Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» також було доповнено пунктом 17, відповідно до якого тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:-протягом перших 120 днів - 2,5 %;-протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

З урахуванням змін до Закону України «Про споживче кредитування», які набрали чинності з 24 грудня 2023 року, розмір денної процентної ставки за договорами про споживчий кредит з 25 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року (120 днів перехідного періоду) не має бути більше 2,5 %, з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року (наступні 120 днів перехідного періоду) - не більше 1,5 %, а з 20 серпня 2024 року - не більше 1%.

Пунктом 4.16 Договору передбачено денну процентну ставку на дату укладення кредитного договору 1,379%.

За умовами Додаткової угоди денна процентна ставка становить 1.382% (пункт 4 Додаткової угоди).

Тому, умови договору про відкриття кредитної лінії від 19 серпня 2024 року та додаткові угоди до нього мають відповідати вимогам частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо обмеження розміру денної процентної ставки з урахуванням приписів пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень цього закону.

У Договорі від 19 серпня 2024 року зазначена денна процентна ставка, що дорівнює 1,379 (пункти 4.16-4.19 Договору) та в додатковій угоді укладеної до цього договору відповідно 1.382% без застереження періоду застосування такого розміру денної процентної ставки, тоді як з 20 серпня 2024 року її розмір не може бути більшим за 1%. Тобто умови Договору та додаткової угоди щодо розміру денної процентної ставки з 20 серпня 2024 року суперечать вимогам Закону України «Про споживче кредитування», тоді як ці умови за період з 20 серпня 2024 року не відповідають вимогам цього Закону, але суд першої інстанції безпідставно після цієї дати самостійно перерахував заборгованість за процентами, виходячи з 1%, не врахувавши наступне.

Згідно із частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З огляду на зазначене, умови Договору та додаткових угод до нього про визначення денної процентної ставки на рівні більш ніж 1%, починаючи з 20 серпня 2024 року, обмежують права споживача ОСОБА_1 порівняно з вимогами закону щодо граничного розміру денної процентної ставки, а тому є нікчемними з дня укладання Договору.

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина 2 статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (постанова Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (частина 2 статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення, і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично. Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20).

Отже, у частині 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» наявний прямий припис про нікчемність умов договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, а тому не потребується визнання в судовому порядку таких умов Договору нікчемними.

Натомість відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Також треба зауважити, що приписами Закону України «Про споживче кредитування» регулюється «денна процентна ставка», що не є рівнозначним поняттям встановленої договором процентної ставки нарахування процентів за користування кредитними коштами, яка визначається, як правило сторонами «в день».

Так, частиною 4 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t ? 100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

За такого проценти за користування кредитом (їх розмір за весь строк кредитування) є невід`ємною складовою розрахунку денної процентної ставки, тому у разі, починаючи з 20 серпня 2024 року, не визначення сторонами кредитного договору значення денної процентної ставки, відсутні підстави для визнання погодженим розміру процентів (стандартна процентна ставка – 1.5%) за користування кредитом. У справі, що переглядається апеляційним судом, це проценти за кожен день.

Таким чином, виходячи з вище викладеного, у суду першої інстанції були підстави для обрахування заборгованості за процентами за користування кредитом за визначеною у Договорі стандартною процентною ставкою (1,5% в день), виходячи із суми боргу з дня його укладання, тобто за 19 серпня 2024 року, що становить, 63.00 грн ( 4 200 х 1.5%). Суд першої інстанції помилково визначив такий борг у розмірі 82.50 грн, оскільки виходив із суми основного боргу 5 500 грн, тоді як така сума боргу виникла тільки 20 серпня 2024 року після перерахування кредитних коштів за додатковою угодою від 20 серпня 2024 року.

Щодо неспівмірності процентів за користування кредитом із сумою основного боргу, на яку посилається скаржник в апеляційній скарзі, то апеляційний суд зауважує наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Частиною 5 статті 18 цього ж закону передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором

У справі, яка переглядається відсутні докази визнання недійсними умов Договору, або висування споживачем таких вимог.

Між тим, вказані норми закону, а також висновки Верховного Суду щодо їх застосування, викладені в постановах від 09 вересня 2020 року по справі № 732/670/19, від 12 січня 2021 року по справі 524/5556/19, передбачають, що зазначені положення Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються при нарахуванні боржникові у зобов`язанні непропорційно великих сум як відповідальність за невиконання зобов`язання.

Проте, у справі, яка переглядається, згідно розрахунку заборгованості за позовними вимогами нарахування неустойки (штрафу та пені) на заборгованість відповідачу не проводилась, а проценти за користування кредитними коштами за своєю правовою природою не відносяться до компенсації у разі невиконання боржником зобов`язань, тому не підпадають під ознаки, наведені у статі 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Будь-які правовідносини у сфері споживчого кредитування регулюються насамперед спеціальним законом — Законом України «Про споживче кредитування». Це спеціальний закон, який має перевагу над загальним.

Закон України «Про захист прав споживачів» є загальним нормативним актом, який встановлює універсальні гарантії для всіх категорій споживачів: при купівлі товарів, замовленні послуг, гарантійному ремонті, поверненні продукції, отриманні інформації.

Водночас, Закон «Про споживче кредитування» був прийнятий законодавцем саме для детального врегулювання кредитних відносин між фінансовою установою та споживачем. Стаття 2 цього Закону прямо визначає його мету: «Захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг…»

Отже, законодавець уже створив спеціальний баланс інтересів між кредитором і позичальником. Саме тому застосування загального закону для коригування умов договору, які вже врегульовані спеціальним законом, суперечить базовим принципам права.

Особливо важливою в цьому випадку є стаття 8 Закону «Про споживче кредитування». Частина 5 статті 8 прямо передбачає: «Максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 відсоток». Це означає, що законодавець уже вирішив питання максимального фінансового навантаження на споживача.

Якщо при розгляді справи суд встановить, що фінансова установа укладає договір зі споживачем з дотриманням цього законодавчого обмеження, то, суд, посилаючись на загальні категорії справедливості, фактично позбавлений можливості створювати нову норму права і встановлювати інше, не передбачене законом обмеження, у нашому випадку проценти за користування кредитними коштами.

Проценти за користування кредитом не є санкцією. Це істотна умова договору, це плата кредитодавцю за користування його коштами. ЦК України прямо передбачає це у статті 1054: «Позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти».

Стаття 627 Цивільного кодексу України закріплює один із фундаментальних принципів приватного права — свободу договору. Сторони мають право самостійно визначати умови договору, якщо вони не суперечать закону. Позичальник до укладення договору отримує від кредитодавця паспорт споживчого кредиту, в якому вказані всі фінансові складові, в тому числі сума кредиту, реальна річна процентна ставка, строк дії договору, та погоджується з їх умовами шляхом електронного підпису.

Отже, суд не може втручатися у договірну ціну будь-якого договору, зокрема, й договору кредиту.

Захист прав споживача безумовно є конституційною цінністю. Але захист не може означати довільне втручання у договірні відносини там, де законодавець уже встановив спеціальне регулювання розміру процентної ставки. Якщо законодавець визначив допустиму межу процентної ставки, саме ця межа повинна бути критерієм законності, в іншому випадку, виникне ситуація, коли учасники цивільного обороту більше не зможуть прогнозувати правові наслідки укладених договорів, що є питанням правової визначеності як фундаментального принципу верховенства права.

З огляду на зазначене, у цій справі позивач мав право на стягнення з відповідача 63.00 грн процентів за користування кредитними коштами, натомість суд в оскаржуваному рішенні стягнув 20 157.50 грн таких процентів.

Отже, апеляційний суд вважає, що наведені обставини свідчать про те, що між сторонами у цій справі виникли договірні зобов`язання, які випливають з кредитного договору та додаткової угоди до нього, оскільки сторонами кредитного договору було досягнуто згоди відносно всіх його істотних умов та на виконання умов договорів відбулася передача грошей.

Всупереч умовам кредитного договору та додаткової угоди до нього, відповідач ОСОБА_1 не виконав свого зобов`язання та не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором, тобто у порушення умов укладених кредитних договорів, відповідач зобов`язання за вказаними договорами не виконав.

Разом з тим, колегія суддів також не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення комісії.

За приписами частини 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог та не вправі самостійно змінювати предмет позову або вирішувати вимоги, які перед ним не ставилися.

Як вбачається зі змісту вимог позову ТОВ «Укр Кредит Фінанс», викладених в прохальній частині позову, позивач просив про стягнення простроченої заборгованості за кредитним договором та додатковою угодою до нього у загальному розмірі 27 500 грн, що складає: 5 500 грн прострочена заборгованість за кредитом та 22 000 грн прострочена заборгованість за нарахованими процентами.

Позовних вимог про стягнення комісії за видачу кредиту у розмірі 825 грн ТОВ «Укр Кредит Фінанс» не заявляло.

Натомість суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, помилково включив у суму заборгованості 825 грн комісії, зазначивши про це в резолютивній частині оскаржуваного судового рішення.

Отже, правильно встановивши, що між сторонами склалися кредитні правовідносини, не виконання відповідачем зобов`язання по поверненню кредитних коштів, суд першої інстанції безпідставно зазначив у мотивувальній та у резолютивній частині рішення про стягнення з відповідача комісії у розмірі 825 грн, хоча такої вимоги позивач не заявляв.

У цьому випадку, суд апеляційної інстанції, у відповідності до частини 4 статті 367 ЦПК України не обмежений доводами апеляційної скарги, оскільки під час розгляду справи було встановлено порушення норм процесуального права.

Вказане дає апеляційному суду підстави вийти за межі доводів апеляційної скарги.

Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції слід змінити в частині розміру заборгованості за кредитним договором та додатковою угодою до нього.

Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За результатами перегляду апеляційним судом рішення суду першої інстанції апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено на 78.99%, а вимоги позовної заяви було задоволено на 20.22%.

За подання позовної заяви ТОВ «Укр Кредит Фінанс» сплатило 2 662 грн 40 коп. судового збору, а за подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 3 845.83 грн.

За такого, з ТОВ «Укр Кредит Фінанс» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 037.82 грн (3 845.83 х 78.99%), а з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» підлягає стягненню судовий збір, пропорційно до задоволених позовних вимог, в розмірі 538.34 грн (2 662.40 х 20.22%).

Отже, застосувавши принцип взаємозаліку, з ТОВ «Укр Кредит Фінанс» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 499.48 грн (3037.82-538.34).

Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця – ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 07 липня 2026 року частині визначення розміру заборгованості за Договором про відкриття кредитної лінії від 19 серпня 2024 року № 1436-8310 та додаткової угоди від 20 серпня 2025 до нього змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Креди Фінанс» (код ЄДРПОУ: 38548598) 5 563 грн заборгованості за Договором про відкриття кредитної лінії від 19 серпня 2024 року № 1436-8310 та додаткової угоди до нього від 20 серпня 2025 року, що складається з 5 500 грн заборгованості за кредитними коштами та 63.00 грн заборгованості за процентами за користування кредитними коштами.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Креди Фінанс» (код ЄДРПОУ: 38548598) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) 2 499 грн 48 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 30 жовтня 2026 року.