Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: містобудування; архітектурної діяльності
Дата: 21 жовтня 2026 р.
Справа: №380/14121/26
Суддя: Качмар Володимир Ярославович
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2026 рокуСправа №380/14121/26 пров. №А/857/43670/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача – Качмара В.Я.,
суддів – Мандзія О.П., Онишкевича Т.В.,
при секретарі судового засідання – Гладкій С.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до Жовківської міської ради Львівського району Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Жовківської міської ради Львівського району Львівської області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2026 року (суддя Грень Н.М., м. Львів), -
ВСТАНОВИВ:
У липні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Жовківської міської ради Львівського району Львівської області (далі – Міська рада), в якому просив визнати протиправним та нечинним рішення Міської ради від 16.03.2026 р. №27 «Про затвердження містобудівної документації «Внесення змін до генерального плану с. Сопошин» та містобудівної документації, розробленої в її складі» (далі – Рішення).
23.07.2026 позивач подав заяву про забезпечення позову (далі – Заява), у якій просив зупинити дію Рішення до набрання законної сили рішенням суду у даній справі. Вказана Заява обґрунтована тим, що позивач є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення, на якій розташована артезіанська свердловина № 7000 із зоною санітарної охорони. Оскаржуваним Рішенням змінено функціональне призначення цієї території на виробниче та передбачено санітарно-захисну зону підприємства ІІІ класу шкідливості, яка охоплює ділянку позивача та зону санітарної охорони свердловини. Позивач вказує на очевидні ознаки протиправності цього Рішення у зв`язку з порушенням вимог містобудівного та екологічного законодавства і процедури громадського обговорення, а також зазначає, що його реалізація може призвести до забудови зазначеної території та істотно ускладнити ефективний захист і поновлення його прав.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2026 року Заяву задоволено.
Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні Заяви.
В доводах апеляційної скарги вказує, що позивач не довів існування очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, не обґрунтував існування реальної небезпеки невиконання майбутнього рішення суду. Зазначає, що доводи заяви ґрунтуються переважно на припущеннях, а заявлений захід забезпечення є неспівмірним та фактично призводить до попереднього вирішення спору по суті. Крім того, зупинення дії нормативно-правового акту істотно порушить баланс інтересів територіальної громади, інших землевласників та органу місцевого самоврядування.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає судове рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист порушених прав та інтересів позивача, за захистом якого він звернувся до суду. Обраний спосіб забезпечення позову (зупинення дії оскаржуваного рішення) є співмірним із заявленими позовними вимогами, не порушує баланс публічних та приватних інтересів і спрямований виключно на тимчасову фіксацію існуючого стану правовідносин.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.
Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбачених законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17.
Згідно із частинами першою, другою статті 151 КАС позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При цьому в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 420/6907/20, від 13.05.2021 у справі № 420/2719/20, від 23.09.2021 у справі № 420/11076/20 та від 01.06.2022 у справі № 580/5656/21.
Предметом позову у цій справі є Рішення відповідача.
Відповідно до пунктів 2, 7 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі Закон №3038-VI) генеральний план населеного пункту - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту;
містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.
Як уже вказано вище, позивач є законним власником земельної ділянки (кадастровий номер 4622788800:10:000:15) та користувачем/власником об`єкта критичної інфраструктури (артезіанська свердловина № 7000 із зоною санітарної охорони), що підтверджено Інформаційною довідкою з ДРРП № 480346670 та Витягом з ДЗК № НВ-9968638352026.
За встановлених у цій справі обставин та стадії спірних правовідносин, затвердження містобудівної документації на місцевому рівні є правовою підставою для подальшої реалізації відповідних містобудівних рішень, зокрема: зміни цільового призначення суміжної земельної ділянки; видачі містобудівних умов та обмежень на спорудження підприємства з виробництва кабелю освинцьованого або з гумовою ізоляцією, яке належить до виробничих підприємств ІІІ класу шкідливості, що є джерелом шуму, тяжких запахів, пилу, вібрації і інших явищ, які можуть вплинути на навколишнє середовище (стор.36 Детального плану території 2). розроблення та затвердження проектної документації та отримання дозвільних документів на виконання будівельних робіт по спорудженню такого об`єкта; будівництва виробничих об`єктів та інженерної інфраструктури.
У разі продовження реалізації спірної містобудівної документації під час розгляду справи виникнуть нові правовідносини між третіми особами, буде змінено цільове призначення суміжних земельних ділянок, будуть видані дозвільні документи, споруджені виробничі об`єкти та інженерна інфраструктура.
За таких обставин навіть у випадку задоволення позову та визнання оскаржуваного Рішення протиправним і нечинним відновлення порушених прав позивача буде істотно ускладненим або фактично неможливим.
Таким чином, реалізація спірної містобудівної документації під час розгляду справи по суті може призвести до фактичної втрати позивачем можливості використовувати належну йому земельну ділянку за її цільовим призначенням, а також до порушення режиму санітарної охорони артезіанської свердловини №7000, яка розташована на його земельній ділянці.
Такі наслідки матимуть очевидний незворотний характер та не можуть бути усунуті лише самим фактом ухвалення судового рішення у майбутньому.
Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що такі дії створять фактичний стан, відновлення якого у разі задоволення позову буде неможливим чи потребуватиме значних правових та фінансових ресурсів.
При цьому забезпечення позову за своєю природою має діяти на випередження негативних наслідків, а не застосовуватися лише після того, як порушення вже відбулося. Вимога про доведення вже заподіяної шкоди суперечила б самій суті інституту забезпечення позову, який покликаний запобігти настанню таких наслідків.
У цьому випадку зупинення дії оскаржуваного рішення є безпосередньо пов`язаним із предметом спору та є необхідним для збереження існуючого стану до моменту остаточного вирішення справи. Такий захід не вирішує спір по суті, не встановлює протиправність рішення відповідача, а лише тимчасово унеможливлює його подальшу реалізацію, наслідки якої у разі задоволення позову можуть виявитися незворотними або такими, що потребуватимуть значних зусиль та витрат для їх усунення.
З приводу наявності очевидних ознак протиправності рішення суб`єктів владних повноважень та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16.05.2019 у справі №826/14303/ 18, від 12.02.2020 у справі №640/17408/19 та від 27.02.2020 у справі №640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень.
Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.
Відповідну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 16.08.2022 у справі № 640/35685/21, від 17.07.2022 у справі №640/19556/21, від 20.05.2020 у справі №640/11330/19 тощо, в яких вирішувалося питання про під ставність забезпечення позову шляхом зупинення дії нормативно-правового акту.
Таким чином, принципово важливо розмежовувати поняття «наявність очевидних ознак протиправності» та «встановлення протиправності оскаржуваного рішення».
Це не є тотожними за своїм змістом та процесуальним значенням категоріями.
Наявність очевидних ознак протиправності є підставою для застосування заходів забезпечення позову та оцінюється судом саме на стадії вирішення питання про забезпечення позову.
Натомість встановлення протиправності оскаржуваного рішення є результатом розгляду адміністративної справи по суті, здійснюється за результатами повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, доказів та заперечень учасників справи і знаходить своє відображення в остаточному судовому рішенні.
Для забезпечення позову шляхом зупинення дії нормативно-правового акту необхідно встановити чи існують достатньо очевидні, об`єктивні та підтверджені належними доказами ознаки, які свідчать про можливу невідповідність такого рішення вимогам закону та обумовлюють необхідність тимчасового судового захисту.
Наявність ознак, які свідчать про те, що оскаржуване Рішення прийняте не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України підтверджується документами, що подавались позивачем-заявником до суду першої інстанції, зокрема:
Листом Міндовкілля «Про стратегічну екологічну оцінку» від 07.11.2023 №25/5- 21/17161-23, що був адресований Міській раді, яким Міндовкілля зафіксувало цілу низку грубих порушень вимог законодавства, допущених замовником та розробником при розробці затвердженої містобудівної документації, зокрема, порушення Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку», порушення частини тринадцятої статті 17 Закону №3038-VI, та ін.
Листом Державного підприємства «ЗАХІДУКРГЕОЛОГІЯ» від 01.04.2026 №01-479/13, яким підтверджується, що у відповідності до спеціального дозволу на користування надрами №5393 від 20.06.2022 , виданого на ділянку «Жовква» (свердловина №7000), вид корисних копалин – підземні питні води, відтак, свердловина №7000 не відноситься до свердловин для технічного водопостачання.
Листом Державної установи «Інститут громадського здоров`я ім. О.М. Марзєєва» від 03.06.2026 №22.9/989, який підтверджує, що встановлення СЗЗ від межі земельної ділянки, як це передбачено затвердженою містобудівною документацією, а не від основних джерел викидів підприємства, є неправомірним і не відповідає медико-санітарним вимогам.
Листом Головного Управління Держпродспоживслужби у Львівській області від 17.07.2026 р. вих.№ 04_2-17/5954 від 17.07.2026 , який підтверджує, що у випадку потрапляння земельної ділянки для вирощування сільськогосподарської продукції у санітарно-захисну зону підприємства з виробництва кабелю освинцьованого або з гумовою ізоляцією (300м), остання не може використовуватись для вирощування сільськогосподарських культур, пасовища для худоби; детальний план території земельної ділянки при зміні цільового призначення з території «для будівництва та обслуговування санаторно-оздоровичх закладів» під територію «для розміщення та експлуатації, основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості», розроблений у складі генерального плану, та проектними рішеннями якого передбачається будівництво підприємства з виробництва кабелю освинцьованого або з гумовою ізоляцією, яке належить до виробничих підприємств ІІІ класу шкідливості, підлягає обов`язковій стратегічній екологічній оцінці.
Наведені вище письмові докази у їх сукупності свідчать про документально підтверджені компетентними державними органами та установами порушення вимог законодавства при розробленні та затвердженні відповідної містобудівної документації.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, зазначені докази містять попередні відомості про недотримання встановленого порядку проведення стратегічної екологічної оцінки та санітарно-епідеміологічних норм при проектуванні містобудівної документації.
При цьому, позивачем не ставиться питання про встановлення остаточної протиправності оскаржуваного Рішення на стадії вирішення Заяви. Наведені докази мають інше процесуальне значення вони дають суду достатні підстави для висновку про існування таких ознак протиправності, які потребують судового захисту та унеможливлюють безперешкодну реалізацію спірного Рішення до остаточного вирішення справи по суті.
Саме тому встановлення судом наявності очевидних ознак протиправності не означає передчасного вирішення спору по суті, а лише обґрунтовує необхідність тимчасового зупинення дії оскаржуваного рішення до моменту, коли суд за результатами повного розгляду справи встановить, чи є таке Рішення протиправним та нечинним.
Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Верховного Суду від 16.08.2022 у справі № 640/35685/21, від 14.05.2019 травня у справі №176/914/16-а та від 24.03.2020 у справі №806/1001/17,
Отже, апелянт помилково ототожнює «ознаки протиправності» з «протиправністю», яка підлягає встановленню під час розгляду справи по суті.
Також доводи апелянта про недоведеність реальної небезпеки невиконання майбутнього рішення суду спростовуються як матеріалами справи, так і встановленими судом першої інстанції обставинами. Наявність реального ризику істотного ускладнення ефективного захисту прав позивача є очевидною, а застосований судом захід забезпечення позову є належним, необхідним та співмірним із характером такого ризику.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до формування нового фактичного та правового стану, відновлення якого у разі задоволення позову буде істотно ускладненим або фактично неможливим, що в повній мірі відповідає критеріям, визначеним статтею 150 КАС.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що скаржник в апеляційній скарзі наводячи справи №№640/13763/19, 826/11135/18, 826/13396/17 вказує, що такі містять відповідні висновки Верховного Суду, в частині розглядуваного у цій справі питання, хоча насправді жодних судових рішень Верховного Суду по цих справах, як і певних висновків щодо розглядуваних відносин взагалі не існує.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Жовківської міської ради Львівського району Львівської області залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2026 року – без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідачВ. Я. Качмар
суддіО. П. Мандзій
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 30.10.2026.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua