Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №260/5452/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/5452/25 пров. № А/857/43906/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіМатковської З. М.

суддів -Гінди О. М.

Гуляка В. В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі № 260/5452/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, (головуючий суддя першої інстанції Дору Ю.Ю., час ухвалення за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, місце ухвалення м. Ужгород, дата складання повного тексту не зазначено), -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), у якому просить: 1.Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не включення до наказу для виплати додаткової винагороди, не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , додаткової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за травень 2022 року. 2.Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) встановити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , за травень 2022 року додаткову винагороду передбачену Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у період з 01.05.2022 року по 31.05.2022 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації гроти України. У травні 2022 року було розпочато службове розслідування щодо позивача за фактом залишення бойової позиції без відповідного дозволу або наказу та відкрито кримінальне провадження №42022052100000307, що слугувало підставою для позбавлення позивача додаткової винагороди за травень 2022 року. Згідно з відповіддю на адвокатський запит, викладеної в листі ТУ ДБР у м. Краматорську №13-01-16614/25-кр від 18.06.2025 року, позивачу стало відомо, що за результатами досудового розслідування у провадженні прийнято рішення про закриття кримінального провадження, а відтак вважає, що за травень 2022 року він має право на отримання додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168, у розрахунку 100000,00 грн. на місяць пропорційно часу його безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 задоволено заяву Військової частини НОМЕР_2 про заміну сторони її правонаступником. Замінено відповідача по справі №260/5444/25 – Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) на її правонаступника – Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 ).

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за травень 2022 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в розмірі 100000 гривень з розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі в бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів) або забезпеченні здійснення заходів із національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації на території України за травень 2022 року, з урахуванням виплачених сум.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що таке рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, а обставини справи досліджені неповно.

Вказує, що позивач у період з 28 квітня 2022 року по 20 травня 2022 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, перебуваючи в населених пунктах Костянтинівка, Трипілля та Часів Яр Донецької області. У травні 2022 року розпочато службове розслідування за фактом залишення бойової позиції без розпорядження чи наказу, у зв`язку із чим усім військовослужбовцям 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 не було виплачено додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168 за травень 2022 року.

На переконання відповідача позивач пропустив строк на подання позову до суду, оскільки ще в 2022 році Позивач отримав відповідь ІНФОРМАЦІЯ_1 про розгляд питань про виплати після закриття кримінального провадження та у 2023 році відповідь ТУ ДБР (наявна в матеріалах позову), тобто Позивач знав про імовірно порушені свої права ще у 2023 році, але лише у червні 2025 році він звертається до військової частини НОМЕР_2 із запитом, у якому просить надати інформацію стосовно виплати додаткової винагороди. Отже, відповідач переконаний, що позивач не вжив заходів для отримання інформації, а відтак пропустив строк на звернення до суду через власну бездіяльність.

З урахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Частиною 1 статті 308 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Суд встановив та з матеріалів справи слідує, що у період з 28 квітня 2022 року по 22 травня 2022 року позивач виконував бойові завдання в зоні проведення бойових дій на визначених територіях в районах Донецької та Луганської областей, що підтверджується також, крім іншого і довідкою про безпосередню участю особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України виданою командиром військової частини НОМЕР_2 №59 від 27.01.2023 року (а.с. 13).

04 червня 2025 року позивач звернувся з заявою (рапортом) на ім`я командира військової частини НОМЕР_2 про надання інформації щодо нарахування за травень 2022 року додаткової винагороди передбаченої Постановою №168, а у випадку не здійснення такої – нарахувати та виплатити додаткову винагороду відповідно до Постанови №168 (а.с. 15).

Згідно отриманої відповіді від 26.06.2025 №1471/2127 на звернення позивача, військова частина НОМЕР_2 повідомила позивачу, що 18 травня 2022 року ТУ ДБР, розташованому у місті Краматорську внесено до ЄРДР відомості щодо вчинення військовослужбовцями військової частини НОМЕР_2 кримінального правопорушення за статтею 402 частиною 4 КК України та відкрито кримінальне провадження № 42022052100000307, що слугувало на думку відповідача підставою для позбавлення позивача додаткової винагороди за травень 2022 року (а.с. 16).

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 242 від 15 липня 2022 року «Про результати службового розслідування» за результатами службового розслідування факт залишення військовослужбовцями 1 стрілецької роти, зазначеними в рапорті начальника штабу-першого заступника командира військової частини НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_2 , бойової позиції в районі населеного пункту Трипілля Донецької області без відповідного дозволу або наказу не підтвердився, що зазначено в Акті службового розслідування від 14 липня 2022 року, не підтвердився (а.с. 14).

Як вбачається з листа територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську №13-01-16614/25-кр від 18 червня 2025 року у провадженні Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську перебувало кримінальне провадження № 42022052100000307 від 18 травня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 402 частиною 4 КК України, проте 25 травня 2023 року, за результатами досудового розслідування, дане провадження було закрито (а.с.а.с. 20).

Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, що полягає у ненарахуванні та невиплаті йому додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” від 28 лютого 2022 року №168 за травень 2022 року, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції вважав, що позивач має право на отримання щомісячної додаткової винагороди за травень 2022 року в розмірі 100000 гривень з розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі в бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів) або забезпеченні здійснення заходів із національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації на території України.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено Міністерством оборони України 07 червня 2018 року № 260, грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).

Положеннями п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Частиною 1 статті 1 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною 4 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Приписами ч.2 ст. 24 Закону № 2232-ХІІ (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжується. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.

Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі Положення № 1153/2008 в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно п. 144-1 цього положення для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Відповідно до п. 144-2 Положення №1153/2008 військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Водночас, згідно п.144-6 Положення №1153/2008 для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримані продовольче, речове та інші види забезпечення.

Отже, враховуючи приписи ст. 24 Закону № 2232-ХІІ та Положення №1153/2008 колегія суддів зазначає, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення.

Військовослужбовцям, військову службу яким призупинено, виплата грошового забезпечення призупиняється.

Однак, для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до п.2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців, а за весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримані продовольче, речове та інші види забезпечення.

Судом встановлено, що кримінальне провадження № 42022052100000307 від 18 травня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 402 частиною 4 КК України, 25 травня 2023 року, за результатами досудового розслідування, було закрито.

Відповідно, факт залишення військовослужбовцями 1 стрілецької роти, зокрема позивачем, бойової позиції в районі населеного пункту Трипілля Донецької області без відповідного дозволу або наказу не підтвердився, що зазначено в Акті службового розслідування.

Натомість відповідачем, за відсутності у нього встановленого факту залишення позивачем, бойової позиції, протиправно позбавлено останнього додаткової винагороди за травень 2022 року згідно з Постановою № 168.

Отже, у зв`язку з прийняття рішення про закриття кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України, позивач має право на виплату недоотриманого грошового забезпечення у відповідності до ст. 24 № 2232-ХІІ та п.144-6 Положення №1153/2008.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що позивач має право на отримання щомісячної додаткової винагороди за травень 2022 року з розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі в бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів) або забезпеченні здійснення заходів із національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації на території України.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що спірні правовідносини стосуються періоду, коли частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, а відтак строк звернення до суду із цим позовом позивачем не пропущено.

Таким чином, проаналізувавши вищезазначені нормативно-правові акти, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

У розрізі вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Інших доводів на підтвердження правомірності своєї бездіяльності відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі №260/5452/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддяЗ. М. Матковська

суддіО. М. Гінда

В. В. Гуляк