Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №363/1084/26 — Миколаївський апеляційний суд

30.10.26

22-ц/812/2023/26

Справа №363/1084/26

Провадження № 22-ц/812/2023/26

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

30 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану його представником Небелицею Артемом Вікторовичем

на рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 03 липня 2026 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Волощук О.О., дата складання повного рішення не зазначена, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі – ТОВ «ФК «ЕЙС») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували, що 28 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №185458665 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV7TR22.

Згідно з умовами Кредитного договору, Первісний кредитор належним чином виконав свої зобов`язання та надав відповідачу грошові кошти у сумі 3 500,00 шляхом перерахування через банкпровайдер. Проте, в подальшому відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума становить 22 000 грн.

Кредитні кошти надаються на умовах строковості, зворотності, платності, шляхом зарахування коштів на банківську картку позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» ( далі -ТОВ «Таліон Плюс») укладено договір факторингу №28/1118-01, у подальшому до вказаного договору факторингу укладались додаткові угоди в тому числі щодо продовження терміну дії договору факторингу. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №175 від 05 травня 2022 року до договору факторингу відступлено право вимоги до відповідача.

05 серпня 2020 між ТОВ "Таліон плюс" та Твариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлай Фінанс»( далі - ТОВ "ФК Онлайн Фінанс") укладено договір факторингу № 05/0820-01. Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №9 до договору факторингу відступлено право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором у розмірі 53100,12 грн.

11 липня 2025 року ТОВ "ФК Онлайн Фінанс" та ТОВ "ФК Ейс" уклали договір факторингу відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Відповідно до Реєстру боржників б/н від 14 липня 2025 року за договором факторингу №11/07/25-Е від 11 липня 2025 року від ТОВ "ФК Онлайн Фінанс" до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 53100,12 грн.

Станом на дату подання позовної заяви на рахунки позивача не надходило жодного платежу на погашення заборгованості відповідача за кредитним договором.

Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, на момент подання позовної заяви, за кредитним договором становить 53100,12 грн, яка складається з: 21 999,60 грн заборгованість по тілу кредиту; 31100,52 грн заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача вказану суму заборгованості, судовий збір у розмірі 2422,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн.

Рішенням Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 03 липня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором №185458665 від 28 листопада 2021 року у розмірі 53100 грн 12 коп., яка складається з: 21999,60 грн заборгованості за тілом кредиту, 31100,52 грн заборгованості за відсотками та судовий збір у розмірі 2662, 40 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 4000 грн.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідач ОСОБА_1 не виконав належним чином зобов`язання щодо погашення заборгованості за кредитним договором №185458665 від 28 листопада 2021року, укладеним між ним та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» в обумовлені договором строки, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «ЕЙС», до якого перейшло право грошової вимоги за вказаним договором щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 21999,60 грн, а також заборгованість за відсотками у розмірі 31 100,52 грн, яка відповідачем не спростована.

Позивачем заявлено вимогу про компенсацію понесених ним витрат на правничу допомогу в розмірі 7 000 грн.

Суд першої інстанці приймаючи до уваги час розгляду справи, яка не є складною, час витрачений адвокатом на виконання адвокатських робіт (наданих послуг), ціну позову, заперечення відповідача щодо вказаного розміру витрат на правничу допомогу, дійшов висновку, що вимоги про стягнення судових витрат на оплату професійної правничої допомоги у справі підлягають частковому задоволенню у розмірі 4 000 грн.

В апеляційні скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника Небелицю А.В., просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції встановив, що відповідно до п. 1.3 кредитного договору перший транш становив 3 500 грн.

Водночас відповідно до п.1.4 цього ж договору позичальник мав можливість збільшити суму кредиту та отримати наступний транш шляхом ініціювання відповідної операції в Особистому кабінеті.

Отже, умовами самого договору передбачено конкретний механізм отримання кожного наступного траншу- відповідна дія позичальника в Особистому кабінеті.

Таким чином, на думку апелянта для підтвердження виникнення у відповідача зобов`язання щодо повернення кожного наступного траншу позивач мав довести не лише факт зарахування певної суми коштів на банківську картку, а й факт ініціювання саме відповідачем відповідної операції та отримання конкретного траншу на умовах кредитного договору №185458665.

Вказує, що факт зарахування коштів на банківський рахунок підтверджує лише рух коштів по рахунку. Проте він не підтверджує автоматично ані правову підставу кожного такого зарахування, ані факт ініціювання відповідачем кожного наступного траншу відповідно до п. 1.4 кредитного договору.

Вказує, що у рішенні суду не зазначено, якими саме доказами підтверджено, що платником за кожною із перелічених операцій було саме ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та що відповідні платежі здійснювалися саме на виконання кредитного договору №185458665.

На думку апелянта суд першої інстанції фактично ототожнив факт надходження коштів на рахунок із фактом належного укладення та виконання домовленості про надання кожного окремого траншу.

Позивачем не надано належних доказів звернення відповідача через Особистий кабінет із заявкою на отримання траншів у розмірах 7 000 грн, 5 950 грн, 2 550 грн та 3 000 грн, часу здійснення відповідних операцій, їх електронного підтвердження, а також погодження відповідачем умов отримання таких коштів.

Вказує, що судом першої інстанції фактично підтверджено укладення первісного кредитного договору, проте з цього автоматично зроблено висновок про погодження усіх наступних операцій у межах кредитної лінії, що не відповідає умовам п. 1.4 договору та правилам доказування.

Зазначає, що рішення суду фактично не містить розрахунку суми відсотків у розмірі 31 100,52 грн та судом не встановлено: за який конкретно період нараховано 31 100,52 грн; на яку суму тіла кредиту здійснювалося нарахування у кожний відповідний період; яку процентну ставку застосував позивач; якою була тривалість користування кожним із траншів; яка частина відсотків нарахована в межах строку кредитування; чи здійснювалося нарахування після закінчення погодженого сторонами строку кредитування; якими саме положеннями кредитного договору передбачена можливість нарахування всієї заявленої суми.

Вказує, що відповідач зобов`язаний доводити неправильність суми 31 100,52 грн, а саме позивач повинен належними та допустимими доказами довести правомірність кожної складової заявленої до стягнення заборгованості.

Зазначає, що відповідно до встановлених самим судом обставин п. 1.7 кредитного договору передбачав, що кредитна лінія надається строком на 30 днів, а саме до 28.12.2021 року. Разом з тим суд, стягуючи з відповідача 31 100,52 грн відсотків, не встановив, яка частина зазначених відсотків була нарахована до 28.12.2021 року, а яка - після закінчення встановленого договором строку кредитування.

Також звертає увагу, що позивачем не підтверджено безперервного переходу права вимоги до відповідача.

ТОВ «ФК «ЕЙС» правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалось.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Зі змісту частини 1 статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем переходу до нього права вимоги за вказаним кредитним договором, факту отримання відповідачем кредитних коштів, невиконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором в межах строку дії договору, які відповідно до закону повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Такий висновок суду відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 628, 629 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду (частина 1 статті 638 ЦК України).

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно статті 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому у статті 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому у статті 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною 6 цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.

Таким чином, укладаючи кредитний договір у такий спосіб, сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, зокрема щодо форми його укладення, що передбачено викладеними вище апеляційним судом нормами законодавства.

Однак, в порушення зазначених вище норм закону та умов кредитного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, чим допустив заборгованість, що послугувало підставою для звернення позивача до суду із вимогами про стягнення заборгованості.

Відповідно до п.1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до частини 1 статей 513, 514 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 1077, 1079 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор), яким може бути лише банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред`явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Верховний Суд у постанові від 07 січня 2026 року у справі №727/2790/25 виклав такі висновки: допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги; наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина 1 статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу; майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу; у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки); майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.

Судом встановлено, що 28 листопада 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено кредитний договір №185458665 ( т.1 а.с. 24-31).

Відповідач підписав кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового ідентифікатора MNV7TR22.

В матеріалах справи міститься заявка від імені відповідача на отримання грошових коштів у кредит від 28 листопада 2021 року у сумі 3500 грн, на банківську картку № НОМЕР_1 (т.1 а.с. 40).

Відповідно до довідки на виконання умов вказаного кредитного договору кредитодавцем було ініційовано платіжні операцію по перерхуванню коштів, які надійши на рахунок відповідача 28 листопада 2021 року у сумі 3500 грн, 18 грудня 2021 року в сумі 7000,00 грн; 19 грудня 2021 року в сумі 5950,00 грн та два платежі 20 грудня 2021 року у сумі 2550,00 грн та у сумі 3000,00 грн.

У п. 3.2 Правил кредитного договору визначено, що позичальник у Заявці зобов`язаний вказати повні, точні та достовірні особисті дані, які необхідні Товариству для прийняття рішення про надання чи ненадання кредиту. Позичальник також зобов`язаний оновлювати ці дані в Особистому кабінеті не пізніше 3-х календарних днів з дня виникнення змін у таких даних.

На підтвердження укладення вищевказаного кредитного договору та надання кредитних коштів до позовної заяви було долучено довідку щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», а також платіжні доручення від 28 листопада 2021 року, 18 грудня 2021 року, 19 грудня 2021 року, 20 грудня 2021 року про здійснення грошових переказів ОСОБА_1 на загальну суму 22000 грн на картку №5375-41ХХ-ХХХХ-4152 (т.1 а.с.66-70).

У суду не виникло сумніву про те, що первісний кредитор виконав вимоги закону, уклавши з відповідачем договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту, користуючись Законом України «Про електронну комерцію». У свою чергу відповідач, використовуючи своє право згідно укладеного договору, підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором та отримав кредитні кошти, які використовував на свій розсуд, взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Згідно п. 1.1 договору, кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту на суму 22 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, визначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Згідно з пунктом 1.3. кредитного договору кредитодавець надає перший транш за договором у розмірі 3500 грн одразу після укладення договору, який має бути повернено до 28 грудня 2021 року.

Відповідно до п. 1.4. кредитного договору, позичальник в будь-який час протягом Дисконтного періоду дії договору може збільшити суму кредиту (отримати черговий транш) в межах кредитного ліміту шляхом ініціювання такої операції в Особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. Повернення кредиту в повному обсязі позбавляє права позичальника отримати нові транші, а договір вважається припиненим шляхом його повного виконання.

Згідно п. 1.7 Договору, кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником. У випадку надання першого траншу не в день укладення договору, загальний строк надання кредиту автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором.

Відповідно до п. 1.8 кредитного договору сторони погодили, що встановлений у пункті 1.7 договору строк Дисконтного періоду та, відповідно, строк надання кредитної лінії може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом Дисконтного та Пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в Особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду. Кількість продовжень Дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена.

Пунктами 1.9, 1.9.1, 1.9.2, 1.9.3 договору встановлено, що за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в наступному порядку:

1.9.1. виключно на період строку визначеного в п. 1.7 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 704,45процентів річних, що становить 1,93 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним;

1.9.2. за умови продовження строку Дисконтного періоду, на умовах п. 1.8. Договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.7. договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за Індивідуальною процентною ставкою в розмірі 704,63% річних, що становить 1,93% в день від суми кредиту за кожний день користування ним;

1.9.3. у випадку користування кредитом з боку позичальника після закінчення Дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п.1.8 договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною та Індивідуальною процентною ставкою за весь строк Дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою у розмірі 722,70% річних, що становить 1,98% в день від суми кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого Позичальник зобов`язується сплатити кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за Базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за Дисконтною та Індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом Дисконтного періоду.

Відповідно до п. 1.12 кредитного договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Дисконтного періоду блокує можливість отримання позичальником нових траншів за договором та є відкладальною обставиною, у розумінні статті 212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку користування кредитом (продовження загального строку дії договору) на наступних умовах:

1.12.1. зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення Дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання Позичальника по оплаті основної суми Кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду;

1.12.2. з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду Позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 1087,70% річних, що становить 2,98% в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

Відповідно до п. 1.13. договору проценти, в розмірі визначеному пунктами 1.9 та 1.12.2. договору, нараховуються на фактичну суму залишку кредиту за кожен день користування кредитом починаючи з першого дня надання кредиту та до дня фактичного повернення суми Кредиту позичальником.

Пунктом п. 5.2. договору передбачено, що строк дії цього договору обчислюється з моменту його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором та до закінчення строку надання кредиту визначеного в п.1.7 договору строк дії договору може бути продовжено з урахуванням умов продовження строку надання кредиту передбачених п. 1.8. та п. 1.12. договору. У будь-якому разі зобов`язання що виникли під час дій договору діють до повного їх виконання.

Згідно до п. 5.3. договору сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору (після 90 дня від дати закінчення Дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні частини 2 статті 625 ЦК України.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 185458665 від 28 листопада 2021 року, наданого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за період із 28 листопада 2021 року по 05 травня 2022 року заборгованість ОСОБА_1 із врахуванням проведених оплат, становить 53 100 грн 12 коп., з яких заборгованість за тілом кредиту 21 999,60 грн. У вказаному розрахунку також зазначена дата продажу 05 травня 2022 року (т.1 а.с. 135 ).

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 185458665 від 28 листопада 2021 року, виданого ТОВ «Таліон Плюс» за період із 05 травня 2022 року по 30 травня 2023 року заборгованість ОСОБА_1 зазначена у розмірі 53100,12 грн, з яких 21 999,60 грн - заборгованість по кредиту, 31 100,52 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом (т.1 а.с. 138).

Отже зазначена на дату продажу майнових прав сума заборгованості останнім кредитором змінена не була, відсотки після закінчення строку кредитування з врахуванням продовження строку дії договору не нараховувалися.

Щодо факту відступлення права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 185458665 від 28 листопада 2021 року, встановлено, що 28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, на умовах визначених цим договором (т.1 а.с. 81-90 ).

28 листопада 2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено додаткову угоду № 19 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, якою було продовжено строк договору до 31 грудня 2020 року, при цьому умови договору залишилися без змін. ( т.1 а.с. 92 зворот ).

31 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено додаткову угоду № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, якою було продовжено строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді договір факторингу викладено у новій редакції, проте залишено дату його укладення 28 листопада 2018 року ( т.1 а.с. 93-96 ).

31 грудня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено додаткову угоду № 27 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, якою було продовжено строк договору до 31 грудня 2022 року (т.1 а.с. 98).

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 175 від 05.05.2022 року за договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право грошової вимоги до відповідача у розмірі 53100,52 грн ( т. 1 а.с. 100 зворот).

05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» був укладений договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого та на підставі Реєстру прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року право вимоги до відповідача за кредитним договором № 185458665 від 28 листопада 2021 року перейшло до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс».

У подальшому ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на підставі договору факторингу № 11/07/25- Е від 11 липня 2025 року відступило право вимоги за кредитним договором № 185458665 від 28 листопада 2021 року на користь ТОВ «ФК «ЕЙС». Відповідно до Реєстру боржників № б/н від 14 липня 2025 року та на підставі Акта прийому-передачі цього Реєстру боржників від 14 липня 2025 року до позивача перейшло право вимоги до відповідача в загальній сумі 53100,12 грн, яка складається з: 21999,60 грн заборгованості за тілом кредиту; 31100,52 грн заборгованості за процентами за користування кредитом

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що укладення договорів факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» та між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Онлайн фінанс» до виникнення кредитних правовідносин з відповідачем не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору договори факторингу були чинними. При цьому, право вимоги до відповідача по кредитному договору № 185458665 від 28 листопада 2021 року були передані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс», потім на користь ТОВ «Онлайн фінанс», а в подальшому позивачу ТОВ «ФК «ЕЙС» на підставі договорів та реєстрів, які оформлені належним чином.

Відповідно до п. 1.3. договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, право вимоги означає всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними Договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Розділом 4 вказаного договору регламентовано порядок відступлення права вимоги, згідно п. 4.1. право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному Додатку.

Аналогічні умови зазначено і в договорах факторингу, укладених між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс». Відтак, умови зазначених договорів факторингу передбачали можливість передачі права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Такі умови договорів не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов`язки.

Крім того, додатковими угодами, строк дії договорів факторингу було продовжено, водночас умовами договору передбачалося, що перехід права вимоги здійснюється в момент підписання реєстру права вимоги. Реєстри про передачу права вимоги, наявні у матеріалах справи, є належними доказами щодо передачі відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Враховуючи наведене, право вимоги за кредитним договором № 185458665 від 28 листопада 2021 року після виникнення відповідного зобов`язання та його індивідуалізації у відповідних реєстрах прав вимог послідовно перейшло від первісного кредитора TOB «Манівео» до ТОВ «Таліон Плюс» відповідно до Витягу з Реєстру прав вимоги № 175 від 05 травня 2022 року; від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відповідно до реєстру прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року, від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК`Ейс» на підставі Реєстру боржників № б/н від 14 липня 2025 року та акта прийому-передачі цього Реєстру боржників від 14 липня 2025 року.

За такого суд першої інстанції дійшов вірного висновку про доведення позивачем переходу до нього права вимоги за кредитним договором № 185458665 від 28 листопада 2021 року, зважаючи на те, що за умовами договір факторингу право вимоги переходить з моменту підписання реєстру боржників та акту прийому-передачі реєстру боржників, а відтак доводи відповідача в цій частині є неспроможними.

Щодо розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, суд зазначає наступне.

При укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, у якій припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд, розглядаючи питання стягнення штрафних санкцій за договором споживчого кредитування, сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Надаючи правову оцінку вказаним поняттям у частині нарахування штрафних санкцій за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього.

Відрізняються терміни в тому випадку, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. Указаний висновок міститься у пункті 35 Постанови.

Окрім того, у пункті 54 постанови Верховний Суд вказує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України. Тобто, згідно з логікою Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку частини 2 статті 1050 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від вказаного правового висновку.

Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що 28 листопада 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії №185458665 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», який ОСОБА_1 підписав за допомогою одноразового ідентифікатора MNV7TR22.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало ОСОБА_1 кредит у сумі 22000 грн, перерахувавши 28 листопада 2021 року на картковий рахунок відповідача перший транш у розмірі 3500,00 грн. В подальшому декількома траншами збільшено суму кредиту до 22 000,00 грн. Свої зобов`язання відповідач не виконав у повному обсязі, отриманий кредит 22000 не повернув.

Відповідач, заперечуючи отримання всієї суми за укладеним кредитним договором, посилався на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів збільшення суми кредиту відповідно до пункту 1.4 кредитного договору, оскільки із матеріалів справи не вбачається, що кожне збільшення кредиту було погоджено відповідачем та він отримав саме ту суму коштів, які покаледно позивачем в основу розрахунку, а відтак сам по собі факт зарахування коштів на банківський рахунок не підтверджує автоматично ані правовому природу такого зарахування, ані факт ініціювання саме відповідачем відповідної операції та отримання конкретного траншу за умовами цього кредитного договору.

Апеляційний суд зазначає, що вказані доводи апеляційної скарги, не дають підстав для скасування чи зміни рішення суду з огляд на те, що факт отримання та використання грошей, а також умови самого договору свідчать про погодження відповідача з цими траншами.

Навіть за відсутності окремих письмових заявок на кожен транш, відповідач прийняв кошти, зараховані на його рахунок, і використав їх ( перерахував контрагентам, зняв готівкою тощо), що підтверджується банківською випискою про рух коштів за період з 28 листопада по 25 грудня 2021 року у ( т.1 а.с. 218-223).

Так, надана Універсал Банком виписки по картковому рахунку відповідача беззаперечно підтверджує реальність проведених первісним кредитором господарських операцій та факт переходу права власності на грошові кошти до відповідача.

Відповідач після отримання спірних траншів здійснив платежі на виконання кредитного договору, сплатив відсотки за користування цими траншами, що свідчить про повне визнання ним всього обсягу кредитного зобов`язання.

Зважаючи на викладене, відповідач діє недобросовісно (порушуючи приписи статей 3, 13 ЦКУкраїни), оскільки спочатку отримав і використав кредитні кошти, а тепер намагається уникнути їх повернення, посилаючись на формальну відсутність заявок.

У судовій практиці Верховного Суду активно застосовується принцип доктрини venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки). Сторона не може оскаржувати правочин чи окремі дії за ним, якщо її попередня поведінка свідчила про їх схвалення.

За умовами договору дисконтний період тривав 30 днів (з 28 листопада 2021 року по 28 грудня 2022 року).

При цьому, враховуючи погоджені сторонами кредитного договору умови кредитування, колегія суддів зазначає, що строк кредиту складає 30 днів, який міг бути продовжений позичальником за умови оплати нарахованих процентів та активування функції продовження строку дисконтного періоду.

Згідно із наданим розрахунком заборгованості по кредиту відповідач протягом дисконтного періоду, 28 грудня 2021 року здійснив сплату процентів у сумі 867,95 грн, в подальшому 29 грудня 2021 року у розмірі 4825 грн, 31 грудня 2021 року у розмірі 48,78 грн (т.1 а.с. 135-137).

Отже, відповідачем вчинялися дії з метою продовження дисконтного періоду та відповідно пролонгації договору.

Умовами кредитного договору передбачено, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Дисконтного періоду (28 грудня 2021 року) є відкладальною обставиною, в розумінні статті 212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку дії Кредитної лінії (продовження загального строку дії договору на наступних умовах: 1.12.1 зобов`язання щодо повернення основної суми Кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при ненадходженні платежу зобов`язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду; 1.12.2. з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 1087,70 процентів річних, що становить 2,98 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним.

Відповідачем не спростовано факт користування кредитними коштами після закінчення дисконтного періоду, тому за умовами договору строк дії кредитної лінії був продовжений.

Відповідно до розрахунку заборгованості проценти за користування кредитом нараховані відповідно до умов договору за період з 28 листопада 2021 року по 26 квітня 2022 року, тобто в межах 90 днів після закінчення дисконтного періоду. А відтак не є процентами стягнутими в порядку частини 2 статті 625 ЦК України, а відтак доводи апеляційної скарги в цій частині є непросможними.

Верховний Суд у своїй постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 569/15311/21 (провадження № 61-11750св22) наголосив на тому, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

До подібних висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 22 червня 2022 року у справі № 296/7213/15, провадження № 61-10125 св 21.

У справі, яка переглядається відповідач заперечуючи проти розміру заборгованості по процентам, проте не спростовував його належними доказами, як того вимагають положення цивільно-процесуального законодавства щодо доказування.

Натомість, товариство надано детальний розрахунок заборгованості із зазначенням сум та дат отримання кредиту, погашення кредиту відповідачем, який підтверджений, залишком суми заборгованості, а також нарахованих процентів відповідно до закону та умов договорів між сторонами.

Тому підстави для відмови у стягненні процентів за користування кредитними коштами відсутні.

Отже, нарахування відсотків повністю обґрунтовано та не суперечить умовам договору, з якими відповідач ознайомлений та підписанням електронним одноразовим ідентифікатором підтвердив та погодився з умовами кредитного договору.

Доводи представника відповідача, викладені в апеляційній скарзі про те, що відсутні підтвердження, що саме ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було перераховано кошти ОСОБА_1 перераховано грошові кошти у загальному розмірі 22 000 грн п`ятьма траншами, і саме на виконання кредитного договору №185458665 від 28 листопада 2021 року суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки в матеріалах справи наявні платіжні доручення від 28 листопада 2021 року, 18 грудня 2021 року, 19 грудня 2021 року, 20 грудня 2021 року про здійснення грошових переказів ОСОБА_1 на загальну суму 22000 грн на банківську картку № НОМЕР_1 , отримувач вказаний ОСОБА_1 , призначення платежу: переказ коштів згідно з договору 185458665 від 28 листопада 2021 року (а.с. 66-70 том 1).

Окрім того, на запит суду першої інстанції АТ «Універсал Банк» надало відповідь від 01 травня 2026 року з якої вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 та інші картки. У період з 28.11.2021 по 03.12.2021 року на вказану платіжну картку було зараховання коштів у сумі 3500грн; у період з 18.12.2021по23.12.2021 у сумі 7000 грн; з 19.12.2021по 24.12.2021 59250 грн; з 20.12.2021 по 25.12.2021 2550 та 3000 грн. (а.с. 218 том 1).

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2025 року у справі №753/16762/15-ц, касаційний суд виснував, що факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

Колегія суддів вважає, що позивачем, при зверненні до суду з цим позовом, було надано достатні та допустимі докази щодо перерахування відповідачу кредитних коштів на картковий рахунок.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем доведено суму заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором у загальному розмірі 53100 грн, з огляду на погоджені сторонами умови кредитування, з урахуванням тіла кредиту, розміру базової відсоткової ставки за кожен день прострочення та періоду кредитування.

За такого, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов правильного висновку про задоволення вимог ТОВ «ФК «ЕЙС» та постановив рішення про стягнення заборгованості визначеної позивачем у позові з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права.

Вагомих та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить, а лише відображає позицію відповідача, яку він та його представник вважають такою, що є єдино правильною та єдино можливою.

Перевіряючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, таке відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують,

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстав для його зміни чи скасування немає.

Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Згідно з частин 4, 5 статті 268 ЦПК України, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення у цій справі, є дата складення повного судового рішення - 30 жовтня 2026 року.

Керуючись статями 268, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником Небелицею Артемом Вікторовичем, залишити без задоволення, рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 03 липня 2026 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 30 жовтня 2026 року.