Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №140/11351/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/11351/25 пров. № А/857/34606/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

з участю секретаря судових засідань Клим О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державна казначейська служба України про стягнення матеріальної шкоди,

судді у І інстанції Андрусенко О.О. (головуючий),

Ксендзюк А.Я.,

Плахтій Н.Б.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Луцьк,

дата складення повного тексту рішення 19 травня 2026 року,

ВСТАНОВИВ :

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив стягнення з Держави Україна матеріальну шкоду у вигляді недоотриманого грошового забезпечення за період служби з 20.05.2023 по 19.12.2024 у розмірі 405 056,55 грн, заподіяної в результаті прийняття Кабінетом Міністрів України нормативно-правового акта (пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, далі – Постанова №481), що був визнаний протиправним та нечинним, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 у справі №140/11351/25 у задоволенні позову було відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Суд визначає, що рішення суб`єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2025, яким визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови №481, не має зворотної (ретроактивної) дії, а змінює правове регулювання виключно для правовідносин, що виникають після набрання ним законної сили, та не підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли до прийняття відповідного судового рішення.

Правомірність дій Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням, а з їх урахуванням – інших складових грошового забезпечення, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова №704) в редакції змін, внесених пунктом 2 Постанови №481, підтверджено рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 у справа №140/5804/25, яке позивач ОСОБА_1 не оскаржував та яке набрало законної сили.

Недоотримана сума грошового забезпечення, про яку стверджує позивач, не відповідає визначенню збитків, наведеному у статті 22 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), у справі відсутні відомості, які б свідчили про можливість отримання ним грошових коштів у вигляді грошового забезпечення з урахуванням усіх його складових у розмірі 405 056,55 грн, тоді як видатки здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржив ОСОБА_1 , який у своїй скарзі просив таке скасувати та задовольнити його позов у повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене без урахування постанови Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.02.2026 у справі №160/6949/20.

Суд першої інстанції помилково ототожнив втрату чинності нормативно-правовим актом із моментом виникнення права на відшкодування шкоди, проігнорувавши обов`язковий те, що протиправність акта існує з моменту його прийняття.

Наголошує на тому, що пункт 2 Постанови № 481 суперечив Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII з моменту свого прийняття (12.05.2023), а не з моменту набрання законної сили рішенням суду (18.06.2025).

Отже, апелянт має право вимагати відшкодування шкоди саме за той період, коли пункт 2 Постанови №481 діяв та застосовувався при розрахунку його грошового забезпечення (20.05.2023 – 19.12.2024).

Внаслідок застосування підміненої розрахункової величини апелянту виплачено грошове забезпечення у меншому розмірі, ніж гарантований Законом. Розмір шкоди дорівнює різниці між сумою грошового забезпечення, розрахованого виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня відповідного року, та сумою фактично виплаченого грошового забезпечення, і становить 405 056,55 грн (за 2023 рік — 72 615,90 грн, за 2024 рік — 332 440,65 грн).

Відсутність спеціального закону чи бюджетних призначень, що встановлюють порядок компенсації, не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди, всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на Державу. Безспірне списання коштів державного бюджету на підставі рішення суду прямо передбачене частинами 1, 2 статті 25 Бюджетного кодексу України.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача Кабінет Міністрів України підтримав доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечив обґрунтованість апеляційних вимог та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Наголошує на тому, що доводи апелянта про нібито «протиправність з моменту прийняття» пункту 2 Постанови № 481 є безпідставними, оскільки той посилається на судову практику, яка стосується рішень Конституційного Суду України.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2025, яким визнано нечинним пункт 2 Постанови №481, не має зворотної (ретроактивної) дії, а змінює правове регулювання виключно для правовідносин, що виникають після набрання ним законної сили, та не підлягають застосуванню до правовідносин, які виникли до прийняття відповідного судового рішення. У спірний період Постанова № 481 була чинною та обов`язковою для застосування.

Оскільки дії Військової частини НОМЕР_1 були законними, а правовідносини повністю врегульовувалися чинним актом Уряду, у скаржника не виникало права на компенсацію «збитків» чи «матеріальної шкоди» за статтею 1175 ЦК.

Окрім того, постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 було задоволено касаційну скаргу Уряду, скасовано рішення судів нижчих інстанцій та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та нечинним пункту 2 Постанови № 481 відмовлено в повному обсязі, чим констатовано законність та правомірність запровадження Урядом фіксованої розрахункової величини на рівні 1762 грн, що повністю нівелює будь-які закиди апелянта щодо протиправності дій відповідачів.

Військова частина НОМЕР_1 у своєму відзиві на апеляційну скаргу позивача також підтримала доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечила обґрунтованість апеляційних вимог та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що не мала ані правових підстав, ані дискреційних повноважень самостійно ігнорувати положення чинного нормативно-правового акта Кабінету Міністрів України та здійснювати нарахування грошового забезпечення за іншим, не передбаченим на той момент законодавством, механізмом.

Позовні вимоги ОСОБА_1 фактично ґрунтуються на його припущенні, що після визнання пункту 2 Постанови № 481 нечинним за спірний період має бути застосована попередня редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704.

Представник Кабінету Міністрів України у ході апеляційного розгляду у режимі відеоконференції заперечила обґрунтованість вимог апелянта доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу. Просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Інші учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає її розгляду.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 у період з 01.07.2016 по 07.05.2019, з 16.07.2020 по 15.07.2021 та з 25.02.2022 по 19.12.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.12.2024 №361 ОСОБА_1 , звільненого з військової служби, з 19.12.2024 виключено зі списків військової частини та всіх видів забезпечення.

Згідно з витягом з карток особового рахунку військовослужбовця за 2023 та 2024 роки ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення у 2023 році у розмірі 1 143 343,63 грн, а у 2024 році – 1315633,12 грн. Розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальними) званням позивача визначалися з розрахункової величини - 1762,00 грн, помноженої на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 у справі №140/5804/25 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про визнання дій протиправними Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошової допомоги на оздоровлення, а також одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку з 20.05.2023 по 19.12.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704 та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу з 20.05.2023 по 19.12.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення), премії, а також одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошової допомоги на оздоровлення із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704, з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 20.05.2023 по день фактичної виплати грошового забезпечення було відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано тим, що з дня набрання чинності Постановою №481 (20.05.2023) та протягом її чинності у Військової частини НОМЕР_1 були відсутні підстави для застосовування при обрахунку грошового забезпечення позивача розрахункової величини прожитковий мінімум для працездатних осіб, який встановлений законом на 1 січня календарного року, оскільки Кабінетом Міністрів України ця розрахункова величина замінена на сталу розрахункову величину (1762,00 грн) шляхом внесення змін до пункту 4 Постанови №704 Постановою №481.

ОСОБА_1 з посиланням на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2025, яким визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови №481, звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення з Державного бюджету України матеріальної шкоди у вигляді недоотриманого грошового забезпечення внаслідок застосування Військовою частиною НОМЕР_1 положень пункту 2 Постанови №481.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки доводів апелянта наявність у нього права на відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок в прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, на підставі приписів статті 1175 ЦК.

При цьому фактичні обставини справи визнаються обома сторонами, а отже не підлягають доказуванню з огляду на приписи частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до приписів статті 1175 ЦК шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, визначальним для правильного вирішення публічно-правового спору, що розглядається, є встановлення факту прийняття органом державної влади, у спірному випадку – Кабінетом Міністрів України – нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований.

ОСОБА_1 свої позовні вимоги обґрунтовував незаконністю пункту 2 Постанови №481, яка була встановлена рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2025.

Разом із тим, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 касаційну скаргу Кабінету Міністрів України було задоволено.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 скасовано.

Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову — ОСОБА_3 , про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» відмовлено.

З урахуванням наведеного апеляційний вважає, що за таких обставин правових підстав для відшкодування шкоди, завданої ОСОБА_1 в результаті прийняття Кабінетом Міністрів України нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, немає, а отже позовні вимоги є необґрунтованими.

Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а отже апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі №140/11351/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддяТ. В. Онишкевич

суддіЛ. Я. Гудим

В. Я. Качмар

Постанова у повному обсязі складена 30 жовтня 2026 року.