Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №450/3443/17 — Львівський апеляційний суд

Справа № 450/3443/17 Головуючий у 1 інстанції: Шашуріна Г.О.

Провадження № 22-ц/811/3626/25 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого – судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря – Хоцяновича О.В.,

з участю: представника боржника ОСОБА_1 –

ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 13 жовтня 2025 року у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Бурко Арсена Мохаммеда, стягувач – ОСОБА_3 , боржник – ОСОБА_4 , заінтересована особа – ОСОБА_5 , про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами,

встановив:

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 04 квітня 2024 року та постановою Верховного Суду від 26 вересня 2024 року, стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 1309929 грн. 60 коп. боргу та 13099 грн. 60 коп. судового збору.

На підставі вказаного рішення суду, яке набрало законної сили 04.04.2024 року, Сихівським районним судом м. Львова 15.05.2024 року видано виконавчий лист №450/3443/17, який стягувачем ОСОБА_3 звернуто до примусового виконання.

З 13.06.2024 року виконавчий лист №450/3443/17 перебуває на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Бурко А.М. (ВП №75298957).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Бурко А.М. від 13.06.2024 року замінено найменування боржника у виконавчому провадження – з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_1 ».

25.04.2025 року приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Бурко А.М. звернувся до суду з поданням, в якому просив визначити частку майна боржника ОСОБА_1 в квартирі, загальною площею 71,3 кв.м., житловою площею 41,2 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 6275133, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і набута нею на підставі договору купівлі-продажу квартири від 26.03.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кміть Л.І. та зареєстрованого в реєстрі за №682, під час перебування у шлюбі з ОСОБА_5 , що належить їй на праві спільної сумісної власності подружжя.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 13 жовтня 2025 року, з урахуванням виправлених у ній описок ухвалою суду від 23 жовтня 2025 року, подання задоволено.

Визначено частку майна боржника ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна 6275133) у розмірі 1/2 частини.

Ухвалу суду оскаржила боржник ОСОБА_1 , просить її скасувати та залишити без задоволення подання приватного виконавця Бурко А.М. про визначення частки майна боржника.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відсутні передумови для початку процедури звернення стягнення на нерухоме майно боржника, оскільки вона не ухиляється від виконання рішення суду.

Додає, що судом першої інстанції не взято до уваги того факту, що боржник виконує рішення суду у даній справі, зокрема, з її заробітної плати проводяться щомісячні стягнення на виконання вказаного рішення суду на підставі постанови приватного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату та інші доходи боржника від 04.12.2024 року, і станом на момент подання даної апеляційної скарги проведено всі стягнення із заробітної плати по жовтень 2025 року включно.

Окрім того, зазначає, що під час постановлення ухвали судом не враховано, що приватним виконавцем не вжито всіх можливих заходів, спрямованих на виявлення та оцінку майна боржника задля забезпечення виконання рішення суду, оскільки з аналізу матеріалів виконавчого провадження випливає, що у боржника, окрім квартири, яка перебуває у спільній сумісній власності, є ще й кошти та корпоративні права, однак, приватним виконавцем Бурко А.М. не вжито достатніх заходів для оцінки та звернення стягнення на корпоративні права боржника.

Вважає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б вказували на те, що приватний виконавець звертався із запитом до ОСОБА_1 та/або відповідних юридичних осіб, а саме: ТОВ «Галбудексперт», ТОВ «Експресгалюуд», ТОВ «ДСЮ груп», із відповідними запитами про надання інформації про фінансову звітність вказаних юридичних осіб з метою оцінки вартості корпоративних прав боржника.

Також вважає, що судом першої інстанції не враховано те, що приватний виконавець обрав неефективний спосіб виконання рішення суду, визначення частки боржника у квартирі, що належить на праві спільної сумісної власності, не сприятиме виконанню рішення суду в даній справі, оскільки у ній проживає малолітня дитина.

15.12.2025 року приватний виконавець Бурко А.М. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи та вимоги апелянта.

В судове засідання апеляційного суду 13.10.2026 року інші учасники справа, окрім сторони боржника, не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи всі були належним чином повідомлені, приватний виконавець Бурко А.М. подав заяву про розгляд справи у його відсутності, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, справу розглянуто у їхній відсутності.

Ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 22.10.2026 року о 12:50.

Заслухавши пояснення сторони боржника ОСОБА_1 в підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Бурко А.М. знаходиться виконавчий лист №450/3443/17, виданий Сихівським районним судом м. Львова 15.05.2024 року, про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 1309929 грн. 60 коп. боргу та 13099 грн. 60 коп. судового збору (ВП №75298957).

Постановою приватного виконавця Бурко А.М. від 13.06.2024 року замінено найменування боржника у виконавчому провадження – з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_1 ».

Постановами приватного виконавця від 13.06.2024 року накладено арешт на кошти та майно боржника.

ОСОБА_5 і ОСОБА_6 зареєстрували шлюб 22.07.2000 року, який розірваний рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 січня 2018 року.

Під час перебування у шлюбі ОСОБА_6 26.03.2010 року набула у власність квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу №682.

За актуальними відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 24.04.2025 року квартира належить на праві приватної власності боржнику ОСОБА_4 , реєстраційний номер майна 6275133.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція).

Згідно зі ст.18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

У ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Згідно з частиною 2 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Відповідно до частин 5 – 8 статті 48 Закону, у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

У відповідності до ч.1 ст.443 ЦПК України, питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

Встановлено, що боржник ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , набутої нею у шлюбі з ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу №682 від 26.03.2010 року.

Частиною першою статті 368 ЦК України передбачено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.3 ст.368 ЦК України).

У ст.60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми ст.60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Саме такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17, від 29 січня 2021 року у справі №161/14048/19.

Стаття 370 ЦК України передбачає, що у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19) зазначено, що частиною шостою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» (частина шоста статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» в чинній редакції є тотожною) передбачена лише необхідність визначення частки боржника у спільному майні, якщо така частка не визначена. Частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав, яке може бути об`єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об`єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 вересня 2025 року у справі №367/252/24 виснувала, що правовий інструмент, встановлений у статті 443 ЦПК України, не покликаний врегульовувати наявні спори між співвласниками майна (співвласниками майна та іншими особами), а є практичною реалізацією заміни режиму права спільної сумісної власності на режим права спільної часткової власності, коли є чітко визначеними частки осіб, які спільно володіють певним майном, задля забезпечення виокремлення частки боржника, на яку може бути звернено стягнення. Під час вирішення подання виконавця суд досліджує документи, які підтверджують право власності боржника та інших осіб на майно, яким вони володіють спільно, що презюмується на підставі закону, і визначає частки співвласників у праві власності на таке майно. Водночас, суд не вирішує питання про виділ частки боржника чи про поділ майна, що є спільною власністю. Якщо суд під час розгляду подання виконавця встановить, що боржник володіє майном спільно з іншим із подружжя, продовжує перебувати в шлюбі або після його розірвання не має жодних неврегульованих спорів щодо спільного майна, і обставини придбання такого майна під час перебування у шлюбі є очевидними і неспростовними, то суд, пославшись на презумпцію спільності майна подружжя, вправі вирішити подання виконавця по суті і визначити частку боржника в спільному майні.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів відхиляє заперечення заінтересованої особи ОСОБА_5 (колишнього чоловіка боржниці) щодо визначення частки ОСОБА_4 у квартирі, яка є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, вважаючи, що його частка у квартирі є більшою, оскільки такі твердження заінтересованої особи нічим не підтверджені і до звернення приватного виконавця з даним поданням жодних спорів щодо вказаної квартири між колишнім подружжям, в тому числі, і на момент розірвання шлюбу у січні 2018 року, не було.

Безпідставним є також доводи ОСОБА_1 про те, що вона не ухиляється від виконання рішення суду, оскільки з моменту ухвалення судом рішення про стягнення з неї коштів, таке залишається не виконаним.

Згідно доводів апеляційної скарги та відзиву приватного виконавця на апеляційну скаргу, із заробітної плати боржниці в примусовому порядку станом на 15.12.2025 року стягнуто 23020 грн. 97 коп., з яких на користь стягувача було перераховано 16433 грн.17 коп.

Враховуючи суму боргу, виконання рішення суду в порядку примусового стягнення боргу лише із заробітної плати боржника є малоефективним.

Постановою Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року у справі №450/3443/17 боржника ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України до виконання нею рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2023 року у справі №450/3443/17.

Колегія суддів в своєму рішенні від 11 листопада 2024 року дійшла висновку, що тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України стимулюватиме боржника до виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2023 року про стягнення з неї заборгованості в розмірі 1309929 грн. 60 коп. та 13099 грн. 60 коп. судового збору, обмеження боржника у праві виїзду за межі України є виправданим, справедливим щодо стягувача ОСОБА_3 , оскільки обставини, що встановленні апеляційним судом при розгляді справи свідчать про ухилення боржника від виконання покладених на неї судовим рішенням обов`язків. Також суд дійшов висновку, що приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Бурко А.М. підтверджено належними та допустимими доказами ухилення боржника ОСОБА_1 від виконання зобов`язань, покладених на неї рішенням Сихівського районного суд м. Львова від 23 жовтня 2023 року про стягнення з неї заборгованості в розмірі 1309929 грн. 60 коп. та 13099 грн. 60 коп. судового збору.

Приватним виконавцем вживаються належні заходи з метою з`ясування наявності у боржника коштів чи інших цінностей для виконання рішення суду, а самим боржником заявлено про відсутність в неї достатніх коштів для виконання рішення суду.

Колегія суддів звертає увагу на частину п`яту статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якої, у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

В даній ситуації у ОСОБА_1 відсутні кошти та інші цінності, які були б достатніми для задоволення вимог стягувача.

Окрім цього, сам факт визначення частки майна боржника ОСОБА_1 у вказаній квартирі не позбавлення її права на таке майно, а також жодним чином не свідчить про порушення її законних прав та інтересів, оскільки в будь-якому випадку, вона має право запропонувати виконавцю види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу для виконання рішення суду.

Визначення частки майна боржника не свідчить про те, що рішення суду неодмінно буде виконане за рахунок реалізації частки квартири, належної їй, за умови вчинення нею дій для виконання рішення суду. В той же час, звернення виконавця з поданням про визначення частки майна боржника є одним із способів виконання рішення суду, яке в подальшому може бути виконане за рахунок реалізації частки майна боржника.

Щодо твердження боржника про те, що судом першої інстанції не було враховано наданих додаткових пояснень за вх. №21337/25-ВХ від 08.09.2025 року, колегія суддів звертає увагу, що такі пояснення жодним чином не спростовують висновків суду про наявність підстав для визначення частки майна боржника. Визначення частки майна боржника не є зверненням стягнення на нерухоме майно боржника, яке є крайнім способом примусового виконання судового рішення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність визначених законом підстав для визначення частки майна боржника ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_2 , у розмірі 1/2 частини.

В суді першої інстанції боржниця була повідомлена належним чином про розгляд справи, про що її сторона підтвердила в судовому засіданні апеляційного суду.

Отже, суд першої інстанції не допустив порушень норм матеріального та/або процесуального права при вирішенні даного питання, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення подання приватного виконавця, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення – залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 13 жовтня 2025 року, з урахуванням виправлених у ній описок ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2025 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 22 жовтня 2026 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич