Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №464/2064/24 — Львівський апеляційний суд

Суд: Львівський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них

Дата: 07 жовтня 2026 р.

Справа: №464/2064/24

Суддя: Копняк С. М.

Справа № 464/2064/24 Головуючий у 1 інстанції: Сабара Л.В.

Провадження № 22-ц/811/3119/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

секретар судового засідання – Костюк С. О.,

з участю – представника позивача – адвоката Сухий О. В., представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Поронюка І. Б., представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 – адвоката Мельник Л. Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Т-Стиль» на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 серпня 2025 року (повний текст рішення складено 20 серпня 2025 року) та додаткове рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 серпня 2025 року, а також ОСОБА_7 , яка підписана представником ОСОБА_8 , на додаткове рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 серпня 2025 року, у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Т-Стиль» до ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівниками під час виконання трудових обов`язків, утвореної внаслідок нестачі,

ВСТАНОВИВ:

у березні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Т-Стиль» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в якому просило стягнути на користь ТОВ «Т-Стиль» з ОСОБА_10 матеріальну шкоду у розмірі 84 645 грн 70 коп., з ОСОБА_3 матеріальну шкоду у розмірі 64 120 грн 74 коп., з ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 69 124 грн 06 коп., з ОСОБА_6 матеріальну шкоду у розмірі 80 945 грн 72 коп., з ОСОБА_4 матеріальну шкоду у розмірі 50 313 грн 87 коп., з ОСОБА_5 матеріальну шкоду у розмірі 35 483 грн 91 коп.

Позов мотивований тим, що відповідачі були працівниками магазину ТОВ «Т-Стиль» ТМ «Льонокомбінат Goldi», що за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 45 (далі – магазин). Так, ОСОБА_10 з 08 грудня 2022 року було прийнято касиром торгівельного залу магазину, 10 січня 2023 року переведено на посаду адміністратора магазину та відповідно між нею та ТОВ «Т-Стиль» було укладено трудовий договір № 39 від 10 січня 2023 року та договір № 40 про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 10 січня 2023 року, а також останню під підпис ознайомлено з посадовою інструкцією адміністратора магазину. ОСОБА_3 з 20 грудня 2022 року прийнято продавцем-консультантом магазину, а 10 січня 2023 року переведено на касира торгівельного залу та відповідно між нею та ТОВ «Т-Стиль» було укладено трудовий договір № 43 від 10 січня 2023 року, договір № 44 про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 10 січня 2023 року, а також останню під підпис ознайомлено з посадовою інструкцією касира торгівельного залу. ОСОБА_2 з 20 грудня 2022 року прийнято продавцем-консультантом магазину, а 10 січня 2023 року переведено на касира торгівельного залу та відповідно між нею та ТОВ «Т-Стиль» було укладено трудовий договір № 41 від 10 січня 2023 року та договір № 42 про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 10 січня 2023 року, а також останню під підпис ознайомлено з посадовою інструкцією касира торгівельного залу. ОСОБА_6 з 19 грудня 2022 року прийнято продавцем-консультантом магазину, а 10 січня 2023 року переведено на касира торгівельного залу та відповідно між нею та ТОВ «Т-Стиль» було укладено трудовий договір № 37 від 10 січня 2023 року, договір № 38 про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 10 січня 2023, а також останню під підпис ознайомлено з посадовою інструкцією касира торгівельного залу. ОСОБА_4 з 15 березня 2023 року прийнято продавцем-консультантом торгівельного залу та відповідно між нею та ТОВ «Т-Стиль» було укладено трудовий договір № 515 від 15 березня 2023 року та договір № 517 про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 15 березня 2023 року, а також останню під підпис ознайомлено з посадовою інструкцією продавця-консультанта магазину. ОСОБА_5 з 14 липня 2023 року прийнято продавцем-консультантом магазину та відповідно між нею та ТОВ «Т-Стиль» було укладено трудовий договір № 7192 від 14 липня 2023 року, договір № 1794 про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 14 липня 2023 року, а також останню під підпис ознайомлено з посадовою інструкцією продавця-консультанта магазину. 10 січня 2023 року між ТОВ «Т-Стиль» та членами колективу (бригади) магазину, в особі адміністратора Яворської В. І., укладено договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, який діяв до 24 травня 2023 року. За період роботи відповідачів було проведено три інвентаризації матеріальних цінностей. Так, за результатами проведення вказаних інвентаризацій, було виявлено нестачу матеріальної цінностей, зокрема за період з 15 березня 2023 року до 16 березня 2023 року було виявлено нестачу матеріальних цінностей на суму 35 710 грн 00 коп., за період з 29 червня 2023 року до 30 червня 2023 року – на суму 143 757 грн 00 коп., та за період з 24 липня 2023 року до 25 липня 2023 року – на суму 240 877 грн 00 коп. 26 липня 2023 року позивачем прийнято рішення про призначення службового розслідування, у зв`язку із виявленими недостачами матеріальних цінностей у приміщенні магазину, яке було проведено за період з 28 липня 2023 року до 07 серпня 2023 року. Комісія за результатами проведення службового розслідування встановила, що відповідачі є матеріально відповідальними та підзвітними особами, оскільки приймали під звіт матеріальні цінності, виконували операції, що пов`язані з безпосереднім обслуговуванням матеріальних цінностей, контролю за їх рухом та зберіганням, а також комісією виявлено порушення з боку працівників магазину виконання їх посадових обов`язків. 09 серпня 2023 року позивачем прийнято наказ № 989-ос «Про звільнення у зв`язку із втратою довір`я» відповідно до якого на підставі пункту 2 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відповідачів з 09 серпня 2023 року було звільнено із займаних посад. Враховуючи наведене, позивачу завдано матеріальну шкоду, внаслідок порушення працівниками (відповідачами), які були матеріально відповідальними особами та підписували договори про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, покладених на них трудових обов`язків, що призвело до утворення нестачі, яка підлягає стягненню з них пропорційно до їх окладу.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 13 серпня 2025 року у позові ТОВ «Т-Стиль» до ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівниками під час виконання трудових обов`язків, утвореної внаслідок нестачі, відмовлено повністю.

Стягнуто з ТОВ «Т-Стиль» на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн 00 коп.

Стягнуто з ТОВ «Т-Стиль» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн 00 коп.

Стягнуто з ТОВ «Т-Стиль» на користь ОСОБА_6 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн 00 коп.

Стягнуто з ТОВ «Т-Стиль» на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн 00 коп.

Стягнуто з ТОВ «Т-Стиль» на користь ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн 00 коп.

Додатковим рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 27 серпня 2025 року стягнуто з ТОВ «Т-Стиль» на користь ОСОБА_9 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн 00 коп.

Судові рішення оскаржили ТОВ «Т-Стиль» та ОСОБА_9 .

В апеляційній скарзі ТОВ «Т-Стиль» просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 серпня 2025 року та додаткове рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 серпня 2025 року, ухвали нове, яким позов задовольнити у заявленому розмірі (з визначенням солідарності/часток – залежно від встановлених судом умов відповідальності).

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржене рішення, суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, наданим позивачем, які підтверджують факт нестачі, зокрема, актам інвентаризації, наказам про проведення перевірки, поясненням членів інвентаризаційної комісії. Суд не взяв до уваги факт передачі відповідачам майна, коло матеріально відповідальних осіб. Судом також неналежним чином оцінено письмові договори як про індивідуальну матеріальну відповідальність, так і договір про колективну (бригаду) відповідальність, а також акти приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей. Поза увагою суду залишились докази відеофіксації порушення відповідачами свої трудових обов`язків, що призвели до нестачі майна. Суд безпідставно поставив під сумнів розрахунок шкоди, а саме не врахував, що позивачем при розрахунку застосовано формулу «прямої дійсної шкоди» (без упущеної вигоди). Також суд не застосував спеціальні положення КЗпП України щодо колективної/солідарної відповідальності, водночас визнавши неможливим стягнення лише через множинність відповідачів, що суперечить положенням статті 135-2 цього Кодексу. Порушено судом принципи змагальності і рівності сторін, неправильно застосовано стандарт доказування у спорах даної категорії. Також суд безпідставно поклав на позивача витрати на правничу допомогу, адже в матеріалах справи відсутні докази фактичної сплати коштів за таку допомогу. Має місце неспівмірність заявлених до стягнення сум із характером і складністю справи, подвійність та необґрунтоване дублювання витрат, адже представництво відповідачів здійснював один і той самий адвокат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_11 , яка підписана представником ОСОБА_8 , просить скасувати додаткове рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 серпня 2025 року, ухвалити нове, яким стягнути з ТОВ «Т-Стиль» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн 00 коп.

Апеляційна скарга мотивована тим, судом не враховано, що оскільки згідно з умовами укладеного між адвокатським об`єднанням (далі – АО) «Спаєрлекс» та ОСОБА_1 , остання за надану їй правову допомогу у даній справі має сплати гонорар у фіксовано розмірі, а саме в розмірі 10 000 грн 00 коп., суд безпідставно зменшив розмір заявлених до стягнення витрат на правову допомоги з 10 000 грн 00 коп. до 5 000 грн 00 коп. Поза увагою суду залишилось, що сума гонорару повністю сплачена ОСОБА_1 , до справи додано детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) у даній справі. Звертає увагу на відсутність клопотання позивача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що виключає ініціативу суду, за таких обставин, у питанні зменшення розміру таких витрат.

У жовтні 2026 року від ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Т-Стиль», який підписаний представником Поронюком І. Б., в якому міститься прохання відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а також стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, в розмірі 5 000 грн 00 коп. Відзив на апеляційну скаргу мотивований законністю та обґрунтованістю оскаржених судових рішень.

У липні 2026 року від ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Т-Стиль», який підписаний представником Мельник Л. Я., в якому міститься прохання відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржені рішення залишити без змін, такий мотивований законністю та обґрунтованістю рішень суду першої інстанції. У відзиві на апеляційну скаргу містить клопотання про стягнення з позивача на користь кожної з осіб, які подали відзив витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, по 1 000 грн 00 коп.

Вирішуючи питання прийняття відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 360 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Відповідно до частини першої статті 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню цивільного судочинства (стаття 121 ЦПК України).

Положеннями статті 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

В ухвалі Львівського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року роз`яснено учасникам справи право подати відзив на апеляційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 360 ЦПК України, визначено строк на подання відзиву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення цієї ухвали. Також зазначено про необхідність додати докази надсилання відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Про відкриття апеляційного провадження у справі суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу (частина перша статті 359 ЦПК України).

Згідно і частиною третьою цієї статті Кодексу, в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу та вирішується питання про витребування матеріалів справи. Якщо разом з апеляційною скаргою подано заяви чи клопотання, суд в ухвалі про відкриття апеляційного провадження встановлює строк, протягом якого учасники справи мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Як зазначено в статті 361 ЦПК України разом з ухвалою про відкриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції надсилає копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів учасникам справи, крім випадків, якщо скаргу подано в електронній формі через електронний кабінет.

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно зі частиною шостою цієї статті Кодексу, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З матеріалів справи убачається, що апеляційна скарга подана ТОВ «Т-Стиль» до суду апеляційної інстанції в електронній формі. До скарги додано докази надіслання її копії до електронного кабінету представника відповідачів – адвоката Мельник Л. Я.

Ухвала про відкриття апеляційного провадження направлена цьому представнику до його електронного кабінету та доставлена 24 жовтня 2025 року о 20 год 59 хв 06 сек, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа.

Враховуючи положення частини шостої статті 272 ЦПК України, з огляду на час доставки ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронного кабінету ЛКП «Сяйво», строк на подання ним відзиву на апеляційну скаргу закінчився 10 листопада 2025 року.

Відзив на апеляційну скаргу подано через підсистему «Електронний суд» лише 28 липня 2026 року, тобто із значним пропуском строку, визначеного судом для вчинення цієї процесуальної дії.

Відзив на апеляційну скаргу не містить заяви (клопотання) про продовження цього строку, а колегія суддів не убачає підстав для його продовження з власної ініціативи, адже не встановлено об`єктивних перешкод для подання відзиву у встановлений судом строк.

Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 від учасників справи не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судових рішень суду першої інстанції.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 вересня 2025 року справу призначено судді-доповідачеві ОСОБА_12 , судді, які входять до складу колегії: Приколота Т. І., Савуляк Р.В.

Ухвалами Львівського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року у складі колегії суддів ОСОБА_12 , (суддя-доповідач), Приколоти Т. І., Савуляка Р. В. відкрито апеляційне провадження у даній справі.

07 листопада 2025 року справа № 464/2064/24 надійшла до Львівського апеляційного суду.

За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 квітня 2026 року, у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_12 , справу передано судді-доповідачу ОСОБА_13 , судді, які входять до складу колегії: Приколота Т. І., Савуляк Р. В.

За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 квітня 2026 року, у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_14 , а також те, що суддя Савуляк Р. В. не входить до складу постійно діючої колегії, проведено заміну суддів Приколота Т. І., Савуляк Р. В. на суддів Ванівський О. М., Цяцяк Р. П.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року у складі колегії суддів Шеремета Н. О., (суддя-доповідач), Ванівський О. М., Цяцяк Р.П. справу призначено до розгляду на 05 серпня 2026 року.

За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 липня 2026 року, у зв`язку із припиненням повноважень судді Шеремети Н. О., справу передано судді-доповідачу Копняк С. М., судді, які входять до складу колегії: Ванівський О. М., Цяцяк Р. П.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, які з`явились до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ТОВ «Т-Стиль» підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_9 , яка підписана представником ОСОБА_8 залишенню без задоволення, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 перебували у трудових правовідносинах з ТОВ «Т-Стиль» та обіймали посади адміністратора ( ОСОБА_10 ), продавців-консультантів ( ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ), касирів торгівельного залу ( ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 ) - магазину ТОВ «Т-Стиль» ТМ «Льонокомбінат «Goldi» у м. Львів, вул. Стрийська, 45 згідно з трудовими договорами, укладеними строком на 1 рік.

10 січня 2023 року ТОВ «Т-Стиль» з ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , а 14 липня 2023 року з ОСОБА_5 було укладено договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Одночасно, 10 січня 2023 року та 24 травня 2023 року ТОВ «Т-Стиль» з членами колективу (бригади) магазину ТОВ «Т-Стиль» ТМ «Льонокомбінат «Goldi» у м. Львові, вул. Стрийська, 45 укладено договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, які підписані, серед іншого, членами колективу (бригади) ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Згідно з інвентаризаційним описом № ТС-0000245 від 15 березня 2023 року, звіряльною відомістю результатів інвентаризації запасів від 18 березня 2023 року, протоколом інвентаризаційної комісії від 20 березня 2023 року, за результатами проведення інвентаризації виявлено нестачу матеріальних цінностей на суму 35 710 грн 00 коп.

27 червня 2023 року ТОВ «Т-Стиль» прийнято наказ № 60-од з метою проведення інвентаризації матеріальних цінностей, які знаходяться у приміщеннях складі-магазину ТОВ «Т-Стиль» за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 45.

Згідно з інвентаризаційним описом № ТС-0000667 від 29-30 червня 2023 року, звіряльною відомістю результатів інвентаризації запасів від 03 липня 2023 року, протоколом інвентаризаційної комісії від 04 липня 2023 року, за результатами проведення інвентаризації виявлено нестачу матеріальних цінностей на суму 143 757 грн 00 коп.

На підставі наказу ТОВ «Т-Стиль» від 21 липня 2023 № 68-од у зв`язку із виявленням факт нестачі 420 одиниць матеріальних цінностей на суму 143 757 грн 00 коп. прийнято рішення про проведення повторної інвентаризації матеріальних цінностей, які знаходяться у приміщенні складу-магазину ТОВ «Т-Стиль» за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 45.

На підставі доповідної записки голови робочої інвентаризаційної комісії ОСОБА_15 від 25 липня 2023 року, ТОВ «Т-Стиль» прийнято наказ від 26 липня 2023 року №70/2-Од «Про призначення службового розслідування у зв`язку із виявленими недостачами матеріальних цінностей у приміщенні складу-магазину ТОВ «Т-Стиль» за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 45».

Згідно з інвентаризаційним описом № ТС-0000806 від 24-25 липня 2023 року, звіряльною відомістю результатів інвентаризації запасів від 28 липня 2023 року, протоколом інвентаризаційної комісії від 29 липня 2023 року, за результатами проведення інвентаризації виявлено нестачу матеріальних цінностей на суму 240 877 грн 00 коп.

Тобто, у період часу з 15 березня 2023 року по 25 липня 2023 року роботодавцем у магазині ТОВ «Т-Стиль» ТМ «Льонокомбінат «Goldi» у м.Львові, вул. Стрийська, 45, проведено 3 інвентаризації матеріальних цінностей, за результатами котрих було виявлено нестачу матеріальних цінностей на суму 35 710 грн 00 коп., 143 757 грн 00 коп. та 240 877 грн 00 коп.

На підставі протоколу засідання комісії з службового розслідування від 07 серпня 2023 року та акта службового розслідування від 07 серпня 2023 року, ТОВ «Т-Стиль» прийнято наказ від 09 серпня 2023 року № 989-ос «Про звільнення у зв`язку з втратою довір`я», відповідно до якого на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України з 09 серпня 2023 року ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звільнено із займаних посад у зв`язку із втратою довір`я до них.

Між сторонами виник спір з приводу відшкодування шкоди, заподіяної позивачу внаслідок порушення відповідачами покладених на них трудових обов`язків, а саме шкоди, виявленої під час другої та третьої інвентаризації, проведених у червні та липні на суму 143 757 грн 00 коп. та 240 877 грн 00 коп.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходячи з того, що відповідачі, будучи працівниками магазину ТОВ «Т-Стиль» ТМ «Льонокомбінат «Goldi», що за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 45, перебували у трудових відносинах із позивачем, кожній були визначені трудові обов`язки трудовими договорами та посадовими інструкціями, були сторонами договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність та договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, у зв`язку із чим усвідомлені про те, що є суб`єктами повної матеріальної відповідальності, проте позивачем не доведено обставини спричинення матеріальної шкоди підприємству неправомірними діями відповідачів, оскільки не здобуто доказів, що свідчать про їх неналежне виконання трудових обов`язків, закріплених у посадових інструкціях згідно з займаними посадами, у зв`язку із чим не представляється можливим розмежувати вину кожного відповідача, що діяв або бездіяв в конкретній обстановці, що призвело до спірних наслідків. Вказане також свідчить про неможливість застосування до відповідачів умов повної матеріальної відповідальності на підставі укладених договорів про індивідуальну матеріальну відповідальність, хоча позивач визначив, що останні підлягають відповідальності за умовами договорів про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність.

Проте повністю з такими висновками суду погодитись не можна, з огляду на таке.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до частин першої, другої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода.

Трудові обов`язки працівника визначаються законодавством, трудовим договором, посадовою інструкцією, наказами керівника тощо.

Згідно з частиною першою статті 131 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна.

Відповідно до статті 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Тлумачення наведених норм дозволяє зробити висновок, що при вирішенні питання про покладення на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків, та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, з`ясуванню та доведенню підлягають обставини щодо наявності прямої дійсної шкоди та її розміру; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними. Якщо шкоду заподіяно кількома працівниками, в рішенні суду має бути зазначено, які конкретно порушення трудових обов`язків допустив кожен працівник, ступінь його вини та пропорційна їй частка загальної шкоди, за яку до нього може бути застосовано відповідний вид і межі матеріальної відповідальності.

Статтею 134 КЗпП України визначено випадки, коли працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації. Таким є, зокрема, випадок, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Згідно зі статтею 135-1 КЗпП України письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівником, який досяг вісімнадцятирічного віку та: 1) займає посаду або виконує роботу, безпосередньо пов`язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; 2) виконує роботу за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу і користується обладнанням та засобами роботодавця, наданими йому для виконання роботи.

Відповідно до статті 135-2 КЗпП України при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, зв`язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність установлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації. Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади).

Результат аналізу частин першої та другої статті 135-2 КЗпП України дозволяє зробити висновок, що для встановлення колективної матеріальної відповідальності та укладення з колективом відповідного договору про це, обов`язковою є наявність двох умов: 1) колективна матеріальна відповідальність установлюються власником або уповноваженим ним органом; 2) установлення колективної матеріальної відповідальності проводиться за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.

Відсутність хоча б однієї з цих умов слід вважати порушенням порядку встановлення колективної матеріальної відповідальності.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 травня 2021 року в справі № 337/2083/17.

Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність розробляються за участю профспілкових об`єднань України та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері праці, трудових відносин та зайнятості населення (частина третя статті 135-2 КЗпП України).

Згідно з Типовим договором про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, затвердженим наказом Мінпраці України від 12 травня 1996 року № 43, рішення власника про встановлення колективної (бригадної) матеріальної відповідальності оформляється наказом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Керівництво колективом (бригадою) здійснюється керівником (бригадиром), який обирається на зборах колективу (бригади) або призначається власником згідно зі статутом підприємства.

У разі зміни керівника колективу (бригадира) чи при вибутті з колективу (бригади) більше половини первісного складу договір повинен бути переукладений.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Стандарт доказування залежить і від специфіки обставин, про доведення яких йдеться, а сторонам повинна бути надана можливість повідомити будь-які докази, необхідні для успіху скарги.

Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, належним чином вмотивував, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що під час встановлення колективної матеріальної відповідальності, роботодавцем було дотримано порядок її встановлення, як наслідок, договори про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність від 10 січня 2023 року та від 23 травня 2023 укладені з порушенням вимог частини другої статті 135-2 КЗпП України, у зв`язку з чим підстав для покладення матеріальної відповідальності на відповідачів немає. При цьому місцевим суд правильно враховано, що позивачем також не доведено факт створення на підприємстві належних умов для збереження схоронності переданих товарно-матеріальних цінностей.

Подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року в справі № 204/5569/16-ц.

Як вже зазначалось колегією суддів, частиною першою статті 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Водночас частина четверта статті 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Згідно зі змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 частини другої статті 175 ЦПК України).

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (частина шоста статті 175 ЦПК України).

Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів – предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Процесуальні права та обов`язки сторін закріплені законодавцем у змісті статті 49 ЦПК України.

Так, відповідно до частини другої-третьої статті 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу:

1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу;

2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина друга статті 264 ЦПК України).

Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанови Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року в справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року в справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року в справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року в справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року в справі № 390/131/18, від 13 листопада 2019 року в справі № 697/2368/15-ц, від 01 квітня 2020 року в справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року в справі № 287/575/16, від 19 серпня 2020 року в справі № 287/587/16-ц).

Таким чином, у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу вимог є диспозитивним правом заявника. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених вимог.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).

При цьому колегія суддів враховує, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що які саме приписи законодавства вважає застосовними до спірних правовідносин позивач, і як він їх тлумачить, не є визначальним для вирішення спору. Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтував вимоги щодо захисту права, тоді як юридична кваліфікація цих обставин у позовній заяві й інших заявах по суті справи не обмежує суд у виборі норм права для вирішення спору. Незгода суду з наведеним позивачем юридичним обґрунтуванням не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи самостійно здійснює юридичну кваліфікацію спірних правовідносин (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц (пункт 83), від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15 (пункти 7.42, 7.43), від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц (пункти 49, 50), від 4 вересня 2019 року в справі № 265/6582/16-ц (пункт 44), від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц (пункт 101), від 4 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17 (пункти 81, 83, 84), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 8.1), від 8 червня 2021 року в справі № 662/397/15-ц, від 15 червня 2021 року в справі № 916/585/18 (916/1051/20) (пункт 9.52) та в справі № 904/5726/19 (пункти 9.55-9.58), від 6 липня 2021 року в справі № 911/2169/20 (пункт 8.19), від 22 вересня 2021 року в справі № 904/2258/20 (пункти 59, 60), від 12 жовтня 2021 року в справі № 910/17324/19 (пункт 32), від 3 жовтня 2023 року в справі № 686/7081/21 (пункт 65)).

Аналіз змісту матеріалів справи, зокрема, позовної заяви, а також апеляційної скарги ТОВ «Т-Стиль» свідчить, що ними пред`явлено позов про стягнення з відповідачів на користь позивача матеріальної шкоди, виходячи саме з договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, що підтверджується і тим, що таку вони просили стягнути пропорційно до їх окладів.

Тобто, підставою пред`явленого ТОВ «Т-Стиль» позову було саме наявність, на їхню думку, підстав для покладення на відповідачів колективної (бригадної) матеріальної відповідальності.

Правом на звернення до суду із заявою про зміну підстав або предмета позову ТОВ «Т-Стиль» в суді першої інстанції не скористалося.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позову, проте помилився щодо підстав такої відмови, адже відмовити необхідно було у зв`язку із безпідставністю позову, а не у зв`язку із його недоведеністю, як помилково вважав місцевий суд.

Відтак, рішення суду підлягає зміні, у спосіб викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а в решті таке належить залишити без змін, задовольнивши апеляційну скаргу ТОВ «Т-Стиль» на рішення суду частково.

Враховуючи наведене, колегія суддів не убачає підстав для детального аналізу, а відповідно їх відхилення, доводів апеляційної скарги ТОВ «Т-Стиль» на рішення суду щодо неправильного вирішення спору по суті.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

З матеріалів справи убачається, що відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі по 5 000 грн 00 коп. кожному.

На підтвердження розміру витрат, понесених на професійну правничу допомогу, адвокатом цих відповідачів ОСОБА_16 надано такі докази: копії договорів про надання правової допомоги, укладених між вказаними відповідачами та адвокатським об`єднанням «Емел Партнерс», копії рахунків на оплату послуг, копії платіжних інструкції про переказ коштів згідно з розрахунками.

Враховуючи складність справи, зважаючи на час, витрачений адвокатом на надання правничої допомоги, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, ціну позову, значення справи для сторони, беручи до уваги відсутність клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, з урахуванням висновку суду про відмову у позові в повному обсязі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення з позивача на користь відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 понесених ними витрат на професійну правничу допомогу у розмірі по 5 000 грн 00 коп. кожному з відповідачів.

При цьому колегія суддів враховує, що позивачем не доведено факту неспівмірності заявлених до стягнення сум із характером і складністю справи, їх непов`язаності з розглядом справи, а також завищення вартості наданих послуг (правової допомоги).

Оскільки кожен з відповідачів у справі брав участь як окремий учасник справи, якому надавалася правова допомога, виходячи з пред`явлених позовних вимог саме до нього, колегія суддів виходячи з цього вважає, що відсутня подвійність та необґрунтоване дублювання витрат, незважаючи на те, що представництво відповідачів здійснював один і той самий адвокат.

Також, виходячи з наведених вище правових висновків, колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи скарги ТОВ «Т-стиль» про безпідставне покладення на позивача витрат на правничу допомогу, через відсутність в матеріалах справи доказів фактичної сплати коштів за таку допомогу.

Матеріалами справи також підтверджується, що відповідачем ОСОБА_10 заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн 00 коп.

На підтвердження розміру цих витрат адвокатом Поронюком І. Б. надано такі докази: договір про надання правової допомоги № 25-ц від 26 липня 2024 року, укладений між ОСОБА_10 та адвокатським об`єднанням «Спарлєкс», додаткову угоду № 1 від 09 серпня 2024 року, рахунок на оплату послуг від 09 серпня 2024 року, опис виконаних робіт відповідно до договору про надання правової допомоги № 25-ц від 26 липня 2024 року, платіжні інструкції від 23 жовтня 2024 року та 09 лютого 2025 року про оплату послуг.

Вирішуючи питання щодо розміру витрат ОСОБА_10 на професійну правничу допомогу, колегія суддів враховує, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги/додатковій угоді до договору.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.

У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18).

Однак, для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18).

При цьому, стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24 січня 2022 року в справі № 911/2737/17).

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони, може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21).

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року в справі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року в справі № 910/11903/23, від 25 січня 2025 року в справі № 369/849/18.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц).

Окрім цього, при вирішенні цього питання суд має враховувати також загальні засади цивільного законодавства, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Надавши оцінку наведеним обставинам, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, незважаючи на відсутність клопотання позивача про зменшення їх розміру, однак врахувавши складність справи, час, витрачений адвокатом на надання правничої допомоги, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, ціну позову, значення справи для сторони, а також зважаючи на принцип співмірності, реальності, пропорційності та розумності розміру витрат, до 5 000 грн 00 коп., і такий розмір, на думку колегії суддів, відповідає наведеним вище критеріям.

Тобто, доводи апеляційної скарги ОСОБА_10 не знайшли свого підтвердження.

Пунктами 1 та 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно зі частиною четвертою статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Оскільки доводи апеляційної скарги ТОВ «Т-Стиль» дають підстави для висновку, що оскаржене рішення в частині вирішення спору по суті ухвалене частково з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржене рішення в цій частині підлягає зміні, у спосіб викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а в решті рішення суду та додаткове рішення суду як законні та обґрунтовані належить залишити без змін. Тому, апеляційні скарги ТОВ «Т-Стиль» на рішення суду в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, а також на додаткове рішення суду, а також скарга ОСОБА_9 , яка підписана представником ОСОБА_8 належить залишити без задоволення.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг, з огляду на те, що рішення суду змінено лише в мотивувальній частині, підстави для розподілу судових витрат, які пов`язані з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Т-Стиль» задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 , яка підписана представником ОСОБА_8 , залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 серпня 2025 року в частині вирішення спору по суті змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 серпня 2025 року та додаткове рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 13 жовтня 2026 року.

Головуючий С. М. Копняк

Судді: О. М. Ванівський

Р. П. Цяцяк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua