Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №442/4903/24 — Львівський апеляційний суд

Справа №442/4903/24 Головуючий у 1 інстанції:Нагірна О.Б.

Провадження №22-ц/811/1591/26 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

секретар: Черевко В.В.,

за участі в судовому засіданні відповідача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , представниці позивачки ОСОБА_3 – ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області в складі судді Нагірної О.Б. від 16 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -

в с т а н о в и л а :

ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 квітня 2026 року відмовлено у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики.

Повернуто ОСОБА_1 сплачений судовий збір згідно з платіжної інструкції №С2ВМ-4АКМ-1В6Н-В6Т3 від 15.04.2026 у сумі 1331,20 грн.

Вказану ухвалу оскаржив ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 квітня 2026 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Вважає ухвалу незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню. Зазначає, що оскаржуваною ухвалою відмовлено у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики та повернуто зустрічну позовну заяву з тих підстав, що аналогічний спір між сторонами вже був предметом судового розгляду та вирішений по суті. Вважає висновок суду першої інстанції помилковим та необґрунтованим, оскільки у справі №442/8728/24 судами не було надано правової оцінки дійсності договору позики від 22.05.2023 року з огляду на доводи про підроблення підпису позичальника та недійсність договору. Зазначає, що ніколи не укладав з позивачкою договору позики та не отримував від неї коштів у сумі 12 900 доларів США. Стверджує, що підпис від його імені на договорі виконаний іншою особою, а через відсутність оригіналу договору позбавлений можливості самостійно звернутися для проведення почеркознавчої експертизи. Вказує, що зустрічний позов взаємопов`язаний із первісним, оскільки стосується того ж предмету, а саме того самого договору позики, а його задоволення може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Зустрічну позовну заяву подано разом із мотивованою заявою про поновлення строку її подання, однак суд першої інстанції не надав цьому оцінки. Вважає, що повернення зустрічної позовної заяви перешкоджає реалізації права на судовий захист, а оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права.

В судове засідання позивачка ОСОБА_3 не з`явилась, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за її відсутності, зважаючи на те, що така повідомлялась про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від неї до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та його представника на підтримання апеляційної скарги, представниці позивачки – в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позову, відзиву на позов, відповіді на відзив, зустрічної позовної заяви, апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 49, 82, 175, 177, 185, 186, 193, 194, 263 ЦПК України, ст. 601 ЦК України, постанову Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі №522/9011/19, постанову Верховного Суду від 07 червня 2023 року в справі №459/1490/21, постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №200/22329/14-ц, та відмовляючи у прийнятті зустрічного позову, – виходив з того, що відповідач за первісним позовом, який подав зустрічний позов у даній справі, раніше вже звертався до суду з аналогічними вимогами до тієї ж позивачки. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21.10.2025 року у справі №442/8728/24, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 19.03.2026 року, у задоволенні позовних вимог відповідача (у тій справі – позивача) було відмовлено. Дослідивши зміст зустрічного позову у даній справі, суд дійшов висновку, що він є тотожним раніше заявленому позову, оскільки збігаються сторони спору, предмет позову та підстави позову. З урахуванням принципу правової визначеності та остаточності судового рішення (res judicata), повторний розгляд тотожного спору є неприпустимим. Оскільки зустрічний позов фактично спрямований на повторний розгляд спору, який уже був предметом судового розгляду та вирішений по суті, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для його прийняття до розгляду з первісним позовом. З огляду на викладене, суд вважав, що у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції частково відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, однак у певній частині їм не відповідають, а тому рішення суду підлягає зміні.

У червні 2024 року ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, в якій просила:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь позивачки заборгованість за договором позики від 22 травня 2023 року у розмірі 15 996 доларів США, яка складається з: основного боргу в розмірі 12 900,00 доларів США, відсотків за користування грошовими коштами у розмірі 3 096,00 доларів США.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 22 травня 2023 року між нею та ОСОБА_1 укладено договір позики, за умовами якого вона передала відповідачу 12 900 доларів США, а останній зобов`язався повернути кошти до 22 травня 2024 року зі сплатою 2 % місячних від суми позики. Посилається на те, що відповідач у встановлений договором строк позику та проценти за користування коштами не повернув, у зв`язку з чим виникла заборгованість.

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд зі зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики, в якій просив:

- прийняти зустрічну позовну заяву про визнання недійсним договору позики від 22 травня 2023 року до розгляду з первісним позовом у справі № 442/4903/24 про стягнення суми боргу за договором позики від 22 травня 2023 року;

- визнати недійсним договір позики від 22 травня 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а в задоволенні первісного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики відмовити повністю.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначив, що у провадженні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики від 22 травня 2023 року в розмірі 15 996 доларів США, з яких 12 900 доларів США – основний борг, 3 096 доларів США – проценти за користування коштами. Заперечує факт укладення зазначеного договору та отримання від відповідачки будь-яких коштів у позику. Сторони не мали спільних ділових відносин, а позивачка ніколи не передавала йому коштів. Зазначив, що мав ділові відносини з чоловіком відповідачки, однак вони стосувалися інших правовідносин. Підпис від його імені на договорі позики від 22 травня 2023 року виконаний іншою особою, у зв`язку з чим обґрунтовано сумнівається в достовірності документа та заперечує його доказове значення щодо укладення договору й передачі коштів. Вказав, що через відсутність у нього оригіналу договору позбавлений можливості самостійно ініціювати проведення почеркознавчої експертизи. Також зазначив, що раніше звертався до суду з позовом про визнання зазначеного договору позики недійсним, однак у задоволенні позову відмовлено через обрання неналежного способу захисту. При цьому суди вказали на можливість дослідження питання щодо укладення договору в межах розгляду справи про стягнення заборгованості. Провадження у справі про стягнення боргу було зупинено до набрання законної сили рішенням у справі про визнання договору недійсним. З огляду на викладене, заявлені вимоги про стягнення боргу не є безспірними, а договір позики потребує перевірки щодо достовірності підпису та факту передачі коштів, у зв`язку з чим заявив про намір захищати свої права в межах цієї справи шляхом оспорювання факту укладення договору позики.

Як вбачається з виділених матеріалів справи, відповідач за первісним позовом, який подав зустрічний позов у даній справі, раніше вже звертався до суду з аналогічними вимогами до тієї ж позивачки.

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики від 22 травня 2023 року, в якому просив визнати недійсним договір позики від 22 травня 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики від 22 травня 2023 року відмовлено.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 жовтня 2025 року залишено без задоволення. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 жовтня 2025 року залишено без змін.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною. Угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду допускається. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Згідно ст.12 Цього ж Кодексу, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Крім цього за ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно ст.188 ЦПК України, в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами:

1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідач а;

2) одного й того самого позивача до різних відповідачів;

3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Об`єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду справи по суті у кожній із справ. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам. Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог. Про об`єднання справ в одне провадження, роз`єднання позовних вимог, про відмову в об`єднанні справ в одне провадження, роз`єднанні позовних вимог суд постановляє ухвалу. Справи, що перебувають у провадженні суду, в разі об`єднання їх в одне провадження передаються на розгляд судді, який раніше за інших суддів відкрив провадження у справі. Якщо провадження у справах було відкрито в один день, справи, в разі об`єднання їх в одне провадження, передаються на розгляд судді, який першим прийняв рішення про їх об`єднання. Справи, об`єднані в одне провадження, роз`єднанню не підлягають.

Відповідно до частини 1 та пункту 3 частини 2 статті 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

Згідно ст.194 ЦПК України, зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред`явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 175 і 177 цього Кодексу. До зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу. Зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.

Відповідно до ст.193 ЦПК України, відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом. У випадку подання зустрічного позову у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд постановляє ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Також ст. 209 ЦПК України передбачає, що завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Крім цього параграф 3 глави 6 розділу ІІІ ЦПК України передбачає порядок з`ясування обставин справи та дослідження доказів.

Статтями ж 263-265 передбачено вимоги, яких повинен дотримуватись суд при постановлені рішення за наслідками розгляду справи.

При аналізі по суті вказаних норм закону колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при здійсненні розгляду справи в межах заявлених підстав та предмету позову зобов`язаний повно та всебічно з`ясувати предмет, підстави позову і обставини, на які посилався позивач у позовній заяві, як предмет доказування, а, також і ті обставини та правовідносини, які мали місце між сторонами та стосуються предмету доказування у справі. При цьому головуючий суддя у справі наділений дискреційними повноваженнями, що стосується надання можливості сторонам представити свою справу, свої аргументи та доводи, а також докази на підтвердження заявлених позовних вимог їх заперечень та обраних способів захисту.

Такі повноваження головуючого судді по справі при вчиненні певних процесуальних дій можуть бути перевірені судами вищих інстанцій у певних випадках (що має місце у даному випадку), однак виключно у певних межах, зокрема, у частині дотримання порядку встановленого законом щодо вчинення певної процесуальної дії, не допущення свавільності при їх вчиненні, тощо.

Однак суд вищої інстанції не вправі втручатись у процесуальні дії головуючого судді при розгляді справи по суті вказуючи свою думку щодо того чи іншого процесуального питання, зокрема, порядку ведення справи, об`єднання позовів, отримання, дослідження того чи іншого доказу для вирішення справи по суті та співставлення такої необхідності із заявленими позовними вимогами, підставами позову, тощо.

Як конкретно вказано у згаданій ст.193 ЦПК України прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним не є обов`язком суду, що розглядає справу, а навпаки відноситься до його дискреційних повноважень при цьому сам суд першої інстанції визначає взаємопов`язаність позовів (зокрема, виникнення із одних правовідносин, випадок коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, тощо), а, крім цього, додатково повинен визначитися із доцільністю такого спільного розгляду, що є оціночним поняттям у кожній окремій справі та оцінку цьому може дати виключно суд, що розглядає справу як суд першої інстанції. Відповідно за відсутності свавільності суду першої інстанції у порядку розгляду цього питання чи встановлення відсутності порушень при цьому прав сторін чи інших осіб, суд вищої інстанції не вправі втручатися в згадану дискрецію суду першої інстанції.

Зважаючи на вказане, на думку колегії суддів, підстав вважати, що відмова у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 була здійснена з порушенням порядку визначеного законом чи при цьому були порушені права чи законні інтереси учасників справи чи будь-яких інших осіб – немає; що стосується дискреційних повноважень суду першої інстанції, то застосувавши такі суд не допустив свавільності, до певної міри обґрунтовуючи свої дії, при вчиненні згаданої процесуальної дії.

Доводів протилежного сторони не навели.

Окрім того, як визначено частиною першою статті 193 ЦПК, відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.

Однак, ОСОБА_1 не скористався таким правом у встановлений законом строк, хоча, як вбачається з виділених матеріалів справи, перешкод для цього не було. Зокрема, у серпні 2024 року він подав відзив на первісний позов, а в жовтні 2024 року окремо звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору позики від 22 травня 2023 року. Зазначений спір розглядався в межах цивільної справи № 442/8728/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики від 22.05.2023 року.

Крім того, зустрічну позовну заяву у даній цивільній справі подано вже після розгляду судом спору щодо визнання недійсним того самого договору позики.

За таких обставин, слід вважати, що подання зустрічного позову до певної міри спрямовано, також, і на затягування розгляду справи, а відтак може свідчити і про можливе зловживання відповідачем своїми процесуальними правами.

Водночас, зважаючи на те, що у справі № 442/8728/24 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики від 22.05.2023 року було відмовлено з підстав обрання неналежного способу захисту, доводи позивача за зустрічним позовом по суті не розглядались, тому потенційно такі могли б бути перевірені у випадку прийняття зустрічного позову до розгляду при поданні його у належний спосіб і строк.

Разом з тим, суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про тотожність позову ОСОБА_1 у справі № 442/8728/24 та зустрічного позову, поданого в межах цієї справи, а, також, помилково посилався на п.2 ч.1 ст. 186 ЦПК України згідно якої суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Також, колегія суддів звертає увагу і на те, що суд першої інстанції помилково зазначив в оскаржуваній ухвалі, що в задоволенні зустрічного позову слід відмовити, оскільки такий висновок фактично означає вирішення заявлених вимог по суті, тоді як на цій стадії суд вирішував питання щодо можливості прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним позовом.

Крім цього, апелянт помилково тлумачить постанову Львівського апеляційного суду від 19 березня 2026 року у справі № 442/8728/24 вказуючи про необхідність перевірки його доводів саме в межах розгляду окремого позову (зустрічного позову), оскільки такі доводи можуть бути перевірені при розгляді первісного позову та без подання зустрічного позову.

Враховуючи вказане, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, визнавши її доводи частково обґрунтованими.

Ухвалу ж Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 квітня 2026 року слід змінити, виклавши мотивувальну частину ухвали суду в редакції цієї постанови.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 квітня 2026 року – змінити, виклавши мотивувальну частину ухвали в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду .

Повний текст постанови складено 30 жовтня 2026 року.

Головуючий: Я.А. Левик

Судді: Н.П. Крайник

М.М. Шандра