Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №442/6819/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 442/6819/25 Головуючий у 1 інстанції: Нагірна О.Б.

Провадження № 22-ц/811/1410/26 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючої: Н.П. Крайник

суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри

секретар: Чиж Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства «Дрогобицький тарний комбінат» Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Металімпекс» на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Дрогобицький тарний комбінат» Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Металімпекс» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з Дочірнього підприємства «Дрогобицький тарний комбінат» Товариства з обмеженою відповідальністю «Металімпекс» на її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 49520,07 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 127989,88 грн та судовий збір.

В обґрунтування позову покликалася на те, що з 01.08.2005р. по 08.07.2021р. працювала на посаді головного бухгалтера в ДП «Дрогобицький тарний комбінат» Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Металімпекс». Підприємство почало з затримкою, нерегулярно та не в повному обсязі виплачувати їй заробітну плату. 08.07.2021р. вона звільнилася з роботи за власним бажанням. При її звільненні відповідач не виконав обов`язки, передбачені ст.116 КЗпП України, не повідомив про нараховані суми, належні їй при звільненні, не провів з нею розрахунку.

Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці листом №ЗХ/3.1/597-ЗВ-25 від 25.06.2025р. повідомило, що у Дочірньому підприємстві «Дрогобицький тарний комбінат» Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Металімпекс» було проведено позаплановий захід зі здійснення державного контролю у формі перевірки на предмет додержання законодавства про працю. В ході перевірки встановлено порушення вимог ч. 1 ст. 10 Закону № 2136, а саме: виплата заробітної плати працівникам підприємства не виплачується з дотриманням умов, що визначені трудовим договором, з порушенням строків такої виплати, що призвело до формування заборгованості з виплати заробітної плати. На час проведення перевірки заборгованість з виплати заробітної плати перед нею склала 49520, 07 грн (сорок дев`ять тисяч п`ятсот двадцять гривень 07 коп.). За результатами перевірки складено акт, керівнику підприємства винесено припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю. Складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 41 КУпАП.

09.07.2025р. вона звернулась до відповідача з письмовою заявою про виплату всіх належних їй при звільненні сум, про виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати належних звільненому працівникові сум, з проханням надати їй письмову інформацію (довідку) про належні їй при звільненні суми з зазначенням окремо кожного виду виплати; належно завірену копію наказу про звільнення (№ 05 від і 8.07.2021р.); довідку про нараховану заробітну плату за два останні повні місяці роботи перед звільненням (травень та червень 2021р.); довідку про середньоденну заробітну плату на посаді головного бухгалтера, сформовану відповідно до умов пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100. На її звернення відповідач належної відповіді не надав, заборгованість по виплаті заробітної плати заперечує.

Вважає, що з Дочірнього підприємства «Дрогобицький тарний комбінат» Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Металімпекс» слід стягнути в її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 49520, 07 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 127989,88 грн. Оскільки відповідач на її звернення не надав інформацію про нараховану за останні два місяці роботи перед звільненням заробітну плату, то розрахунок середньої заробітної плати розрахований за даними довідки ОК-5 (індивідуальні відомості про застраховану особу) від 09.07.2025р.

Оскаржуваним рішенням суду позов задоволено.

Стягнуто з Дочірнього підприємства «Дрогобицький тарний комбінат» Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Металімпекс» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 49520 (сорок дев`ять тисяч п`ятсот двадцять) гривень 07 коп.

Стягнуто з Дочірнього підприємства «Дрогобицький тарний комбінат» Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Металімпекс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 127989 (сто двадцять сім тисяч дев`ятсот вісімдесят дев`ять) гривень 88 коп.

Стягнуто з Дочірнього підприємства «Дрогобицький тарний комбінат» Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Металімпекс» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1279 (одна тисяча двісті сімдесят дев`ять) гривень 90 коп.

Рішення суду оскаржив представник Дочірнього підприємства «Дрогобицький тарний комбінат» Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Металімпекс» Хожамкулиєв І.Д.

В апеляційній скарзі зазначає, що вважає судове рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Вважає, що позивачка не надала суду жодного беззаперечного доказу саме фактичної невиплати їй заробітної плати, обмежившись лише посиланням на відомості про їх нарахування (Довідка ОК-5). Суд першої інстанції помилково ототожнив факт нарахування внесків із фактом наявності заборгованості, не врахувавши при цьому специфіку посадових обов`язків позивачки. У наданій податковими органами інформації, яка є офіційним підтвердженням фінансового стану та звітності відповідача, жодним чином не відображено наявність заборгованості з виплати заробітної плати перед ОСОБА_1 . Аналогічна ситуація вбачається з наданої самою позивачкою Довідки ОК-5. У Реєстрі застрахованих осіб відсутні будь-які дані про існування боргу, натомість містяться відомості про регулярні нарахування та сплату внесків. Суд першої інстанції, всупереч вимогам ст. 89 ЦПК України, не надав належної правової оцінки офіційним даним державних реєстрів та фактично надав перевагу усним поясненням позивачки, які не підтверджені жодним доказом та суперечать відомостям податкової звітності. Обґрунтовуючи рішення, суд зазначив, що надані відповідачем виписки АТ «Кредобанк» за період з 01.01.2019 по 01.09.2021 не спростовують заборгованості, оскільки в них не вказано конкретного отримувача. Однак, суд проігнорував той факт, що на підприємстві у спірний період фактично працювало лише три особи, а готівкові кошти в касі банку отримувала особисто позивачка як головний бухгалтер. Загальна сума отриманих нею коштів із призначенням «Заробітна плата» (зокрема за чеками № ЯЯ5816044, № ЯЯ6286776, № ЯЯ6286788 та іншими) становить 226 525,70 грн, що значно перевищує суму нарахувань, вказану в Довідці ОК-5, та повністю покриває заявлену суму боргу. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що приймає до уваги пояснення позивачки про те, що отримані кошти призначалися для виплати іншим працівникам. Водночас, такі пояснення не підтверджені доказомами, адже не подано: відомостей на виплату заробітної плати; підписів працівників; документів про розподіл коштів. Попри це, суд першої інстанції безпідставно визнав пояснення позивачки більш достовірними, ніж об`єктивні фінансові документи - банківські виписки та чеки, які містяться у матеріалах судової справи. Суд першої інстанції помилково прийняв як беззаперечний доказ Акт перевірки Держпраці у Львівській області від 25.06.2025, який є документом фіксації порушень у сфері публічного права і за своєю правовою природою не може замінювати собою первинні фінансові документи (платіжні відомості, касові ордери, банківські виписки) у цивільному спорі про стягнення коштів. Акт перевірки та припис Держпраці у Львівській області не є первинними бухгалтерськими документами; не містять розрахунку заборгованості та не встановлюють конкретний період її виникнення. Висновки інспектора праці, викладені в Акті, не мають преюдиційної сили для суду в розумінні ст. 82 ЦПК України, а тому суд був зобов`язаний самостійно дослідити фінансову звітність та рух коштів по рахунках, чого зроблено не було. Суд не звернув уваги, що позивачка звернулася з вимогою про виплату лише у 2025 році (через чотири роки після звільнення), що свідчить про штучне створення умов для отримання надмірних компенсаційних виплат. Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача середнього заробітку в розмірі 127 989,88 грн, суд першої інстанції застосував норми ст. 117 КЗпП України без урахування фактичних обставин справи та правових позицій Верховного Суду. Насамперед, судом взагалі не було надано правової оцінки факту пропуску позивачкою строків звернення до суду, встановлених ст. 233 КЗпП України. Позивачка була звільнена 08.07.2021, натомість позовну заяву подала лише 05.09.2025, тобто через чотири роки після припинення трудових відносин. Суд не звернув уваги на те, що така, обіймаючи посаду головного бухгалтера, була професійно обізнаною про свої права та строки їх захисту, а отже, її тривала бездіяльність свідчить про відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду. Зауважує, що відповідальність за ст. 117 КЗпП України настає виключно за наявності вини роботодавця. У даній справі вина відповідача не доведена, оскільки саме позивачка, як головний бухгалтер, була особою, відповідальною за нарахування та своєчасну виплату всіх сум при звільненні, у тому числі самій собі. Суд першої інстанції помилково поклав на відповідача тягар відповідальності за наслідки професійної бездіяльності самої позивачки, яка протягом чотирьох років не заявляла жодних претензій щодо наявності заборгованості, що суперечить логіці та принципам добросовісності . Суд першої інстанції припустився помилки, не застосувавши принцип співмірності розміру середнього заробітку до наслідків порушеного права. Стягнута судом сума (127 989,88 грн) майже втричі перевищує розмір оспорюваної заборгованості (49 520,07 грн). Такий непропорційний розмір стягнення є явно несправедливим, враховуючи, що позивачка штучно збільшувала період затримки, не звертаючись до суду протягом 4 (чотирьох) років, чим допустила зловживання своїми процесуальними правами. Це підтверджується також зміною її позовних вимог: при повторному зверненні до суду вона збільшила вимогу про середній заробіток з 82 087,04 грн до 127 989,88 грн, що вказує на намір максимізувати матеріальну вигоду, а не відновити порушене право. Просить скасувати оскваржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовити повністю.

Західне міжрегіональне управління державної служби з питань праці надало письмове пояснення на апеляційну скаргу у якому зазначило, що в ході позапланової перевірким встановлено, що виплата заробітної плати працівникам Дочірнього підприємства «Дрогобицький тарний комбінат» Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Металімпекс» проводився з недотриманням умов , що визначені трудовим договором , а саме з порушенням строків виплати, що призвело до формування заборгованості з виплати заробітної плати, яка утворилась за попередні періоди та є триваючою. Станом на травень 2022 року та станом на час проведення перевірки заборгованість із заробітної плати складає 159588,50 грн, в тому числі перед працівником ОСОБА_2 в розмірі 45520,07 грн.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував усі обставини справи, ухвалив законне і обгрунтоване рішення. Акт та припис Держпраці є належними, допустимими та достатніми доказами про наявність нарахованої та невиплаченої заробітної плати. Відповідач не надав жодних дроказів, які б спростували наявність заборгованості перед позивачем. Відповідач безпідставно намагається перекласти відповідальність у невиплаті заробітної плати на позивача, оскільки відповідно до ч.2 ,3 ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів , регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган(посадова особа),який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів. Щодо строку звернення до суду зазначає, що перебіг тримісячного строку розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних сум при звільненні, фактично з ним розрахувався.

11 травня 2026 року відповідач надав додаткові письмові пояснення, у яких зазначив, що Акт Держпраці фіксує порушення термінів виплати заробітної плати, але не є первинним бухгалтерським документом, що підтверджує розмір заборгованості. Зазначає, що саме позивач, обіймаючи посаду головного бухгалтера, була відповідальною за збереження платіжних відомостей.

22 травня 2026 року представник відповідача подав клопотання про долучення доказів, у якому повідомив, що 21.05.2026 року на виконання припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці від 25.06.2025 року №3Х/ЛВ/20457/023611/П, а також з метою уникнення нарахування додаткових зобов`язань відповідачем перераховано ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 49520,07 грн, однак здійснення вказаного платежу не є визнанням позову та не свідчить про визнання законності та обгрунованості оскаржуваного рішення. Перерахування коштів здійснено виключно на виконання припису контролюючого органу у сфері трудового законодавства та є проявом добросовісної поведінки відповідача. Просить долучити до матеріалів справи платіжну інструкцію №24 від 21.05.2026 року про переказ коштів у розмірі 49520,07 грн.

Учасники справи у судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що стверджується довідками про доставку судових повісток до електронних кабінетів .

Представник позивача-Кондратюк Т.А. надіслав заяву про розгляд справи за відсутності позивача та її представника. У заяві зазначив, що апеляційну скагу заперечує.

Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у відсутності учасників справи за наявними матеріалми справи, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч.2 ст.247 ЦПК України).

Заслухавши суддю, доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно з ст. 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії статті 1 Першого протоколу, є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 01.08.2005 прийнята на посаду головного бухгалтера у ДП «Дрогобицький тарний комбінат», а 08.07.2021 звільнена з роботи за власним бажанням (а.с.15-16 т.1).

Директором ДП «Дрогобицький тарний комбінат» ТзОВ фірми «Металімпекс» з 07.06.2022 року призначено ОСОБА_4 (наказ №2 від 03.06.2022 (а.с.49 т.1)).

З відповіді Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці №3Х/3.1/597-ЗВ-25 від 26.06.2025 року, адресованої ОСОБА_5 , встановлено, що на зверення позивачки від 09 червня 2025 року щодо можливого порушення законодавства про працю в частині невиплати заборгованої заробітної плати при звільненні проведено перевірку у ході якої встановлено порушення вимог ч. 1 ст. 10 Закону № 2136, а саме: виплата заробітної плати працівникам підприємства не виплачується з дотриманням умов, що визначені трудовим договором, з порушенням строків такої виплати, що призвело до формування заборгованості з виплати заробітної плати. На час проведення перевірки заборгованість з виплати заробітної плати складає 159588,50 грн, в тому числі перед позивачкою в розмірі 49520, 07 грн. За результатами перевірки складено акт, керівнику підприємства винесено припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю та складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 41 КУпАП (а.с.21 т.1).

Актом Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці від 25.06.2025 встановлено наступні порушення вимог законодавства: виплата заробітної плати працівникам Дочірнього підприємства «Дрогобицький тарний комбінат» Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Металімплекс» виплачується з недотриманням умов, що визначені трудовим договором, зокрема, з порушенням строків виплати, що призвело до формування заборгованості з виплати заробітної плати, яка утворилась за попередні періоди та є триваючою. Станом на травень 2022 року та станом на час проведення позапланової перевірки заборгованість з виплати заробітної плати перед ОСОБА_1 складає у розмірі 49520,07 грн (а.с.23-28 т.1).

З припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ЗХ/ЛВ/20457/023611/П Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці вбачається, що директора Дочірнього підприємства «Дрогобицький тарний комбінат» Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Металімпекс» зобов`язано усунути зазначені порушення (а.с.29-30 т.1).

09.07.2025 ОСОБА_1 звернулась до директора ДП «Дрогобицький тарний комбінат» ТзОВ фірми «Металімпекс» Хожамкулієва Ісмаїла Джамбаровича з заявою про виплату заробітної плати і надання інформації, у якій зазначала, що при звільнені їй не виплачено всіх сум, які їй належали, та просила їх виплатити.

У відповіді № 17 від 07.08.2025 на її заяву від 09.07.2025 про виплату заробітної плати і надання інформації Дочірнього підприємства «Дрогобицький тарний комбінат» Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Металімпекс» зазначено, що ОСОБА_6 працювала головним бухгалтером підприємства та була безпосередньо відповідальною за організацію та ведення бухгалтерського обліку на підприємстві, у тому числі нарахування та контроль за виплатою заробітної плати, складання фінансової звітності та відображення усіх зобов`язань підприємства у бухгалтерському обліку, збереження оброблених документів та звітності протягом встановленого терміну. Якщо заборгованість дійсно існувала, то саме вона, як головний бухгалтер, мала її належним чином документально фіксувати та повідомити тодішньому керівнику підприємства для вжиття ним відповідних заходів (а.с.31 т.1).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів факту проведення розрахунку з позивачкою на момент її звільнення, а відтак з відповідача в користь позивача слід стягнути заборгованість по заробітній платі у розмірі 49520,07 грн. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником в день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частинами другою, третьою статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до частин першої, сьомої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку, крім випадків, передбачених законом.

Аналіз зазначених норм закону свідчить про те, що обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само організацію ведення бухгалтерського, податкового обліку тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові.

Враховуючи, що трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша статті 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.

При цьому відповідно до висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 757/23764/20-ц (провадження № 61-7052св21) згідно зі статтями 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача від процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.

Аналогічний висновок викладено також у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 587/1641/21 (провадження № 61-12534св25)).

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов`язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування такі обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку.

У матеріалах справі містяться належні та допустимі докази, які підтверджують наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у виді нарахованої, але невиплаченої в день звільнення заробітної плати в розмірі 49520,07 грн. Такими доказами є акт №3Х/ЛВ20457/023611 від 25.06.2025 року, складений головним державним інспектором Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці за результатами перевірки та припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю №3Х/ЛВ20457/023611/11 від 25.06.2025 року. Разом з тим, відповідач не надав жодних доказів, які б спростували заборгованість перед позивачем.

Касові чеки з банку, на які посилається відповідач, охоплюють виплату заробітної плати з лютого 2019 року по травень 2020 року, зокрема, заробітна плата за травень 2020 року була отримана тільки 01 липня 2021 року. Такі дані свідчать, що заробітна плата виплачувалась нерегулярно та зі значною затримкою, доказів про виплату заробітної плати з червня 2020 року по червень 2021 року матеріали справи не містять.

Враховуючи, що право людини на заробітну плату гарантовано Конституцією України, нормами КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», і позивачка при звільненні не отримала усіх належних їй до виплати сум, майнові вимоги позивачки щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики ЄСПЛ.

Відповідач не надав будь-яких доказів, які б спростували зазначену позивачкою заборгованість з оплати праці.

Посилання відповідача на те, що заробітна плата ОСОБА_1 була виплачена, що підтверджується з індивідуальних відомостей про застраховану особу є безпідставним, оскільки сплата страхових внесків не підтверджує виплату заробітної плати.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів недостовірності відомостей, викладених в акті №3Х/ЛВ20457/023611 від 25.06.2025 року Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці за результатами перевірки та приписі про усунення виявлених порушень законодавства про працю №3Х/ЛВ20457/023611/11 від 25.06.2025 року, відповідач не надав суду доказів того, що на час складання цих документів заборгованість по заробітній платі перед позивачем була відсутня.

Суд першої інстанції, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, доводам сторін, всебічно встановивши фактичні обставини спору, зробив обґрунтовані висновки про те, що ОСОБА_1 підтвердила наявність заборгованості Дочірного підприємства «Дрогобицький тарний комбінат ТзОВ фірми «Металімпекс» з виплати всіх сум при звільненні, будь-яких доказів проведення повного розрахунку з нею в день звільнення відповідач суду не надав, тому висновки суду в цій частині позовних вимог відповідають вимогам закону.

Посилання відповідача, що суд зобов`язаний був самостійно дослідити фінансову звітність та рух коштів по рахунках, чого зроблено не було, є безпідставним, оскільки такі в матеріалах справи відсутні.

Аргументи апеляційної скарги щодо строків звернення позивачки до суду колегія суддів визнає необгрунтованими з наступних мотивів.

До 19 липня 2022 року ст. 233 КЗпП України передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник міг звернутися до суду щодо стягнення належної зарплати без обмеження будь-яким строком.

Після змін, внесених Законом України №2352-IX, законодавство встановило інші правила. Зокрема, для спорів про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, передбачено тримісячний строк звернення до суду з дня отримання письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми.

Однак 11 грудня 2025 року Конституційний Суд України ухвалив рішення №1-р/2025, яким визнав неконституційним положення ч. 1 ст. 233 КЗпП в частині встановлення тримісячного строку для звернення до суду щодо стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

З врахуванням наведеного, працівник може звертатися до суду щодо стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній станом на час звільнення позивача) передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 рок у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21).

У постанові Великої палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23, зроблено висновок, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 .

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон № 2352-ІХ), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Особливість внесених Законом № 2352-ІХ змін полягають в тому, що попередня редакція статті 117 КЗпП України не містила обмеження стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку шестимісячним строком.

Тобто вказані вище зміни пом`якшують відповідальність роботодавця за неналежне виконання обов`язку з проведення повного розрахунку при звільненні працівника.

Разом з тим, у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-7/99 Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Таким чином, пом`якшення відповідальності, передбаченої Законом № 2352-ІХ, не може застосовуватися до роботодавця - юридичної особи, відтак нова редакція статті 117 КЗпП України не може застосовуватись до правовідносин, що виникли і закінчилися до 19 липня 2022 року.

Конституційний Суд України у Рішенні від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 виснував, що "за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовуєтьсяз дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах контракту між професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) і державними та комунальними закладами культури. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням".

Проаналізувавши наведені норми трудового законодавства та рішення Конституційного Суду України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, проте не припинилися або припинилися після набрання ним чинності (триваючі правовідносини), з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями.

Тобто, якщо працівника звільнено з роботи 02 серпня 2021 року, проте повного розрахунку станом на день набрання чинності Законом № 2352-ІХ із ним не проведено, то суми, передбачені статтею 117 КЗпП України, йому слід нараховувати в такому порядку: з 03 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року без обмеження строку шістьма місяцями, оскільки попередня редакція наведеної норми не містила відповідних обмежень; з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року (6 місяців, відлік яких починається з дня набрання Законом № 2352-ІХ чинності) або до дня остаточного розрахунку, якщо він здійснений раніше спливу наведених шести місяців.

Розрахунок середнього заробітку позивачем проведено з врахуванням наведеного висновку Великої Палати Верховного Суду, виходячи з заробітної плати за останні два місяці роботи , тобто за травень та червень 2021 року в розмірі 6300 грн за даними довідки ОК-5 (індивідуальні відомості про застраховану особу) від 09.07.2025 року.

Установивши, що в день звільнення 08 липня 2021 року позивачці не були виплачені всі належні від підприємства суми, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у визначеному позивачкою розмірі – 127989,88 грн за період з 08 липня 2021 року по 19 січня 2023 року.

Перевіривши зазначений розрахунок, колегія суддів зазначає, що такий відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою КМУ від 08.02.1995 року №100 та наведеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду у справі від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23.

Крім того, колегія суддів враховує, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Доводи апеляційної скарги про необхідність застосування принципу співмірності розміру середнього заробітку до наслідків порушеного права, колегія суддів вважає необґрунтованими, враховуючи період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також дії роботодавця у спірних правовідносинах, які полягали у тому, що останній у порушення закону намагався перекласти відповідальність за невиплату заробітної плати на саму позивачку, посилаючись на те, що вона як головний бухгалтер винна у невиплаті собі заробітної плати при звільненні. Разом з тим, вина роботодавця у невиплаті заробітної плати позивачці, встановлена у постанові Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 липня 2025 року у справі № 442/5114/25.

Підсумовуючи викладе, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Дрогобицький тарний комбінат» Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Металімпекс» залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 30 жовтня 2026 року.

Головуючий: Н.П. Крайник

Судді: Я.А.Левик

М.М. Шандра