Суд: Львівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них
Дата: 29 жовтня 2026 р.
Справа: №438/1669/25
Суддя: Крайник Н. П.
Справа № 438/1669/25 Головуючий у 1 інстанції: Пантелєєв Д.Г.
Провадження № 22-ц/811/2407/26 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Н.П. Крайник
суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри
при секретарі: Л.А. Ткачишин
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Бориславського міського суду Львівської області від 18 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Бориславської державної нотаріальної контори Дрогобицького районну Львівської області, Комунального підприємства Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», треті особи: державний нотаріус Панкевич Руслан Іванович, державний нотаріус Матолич-Обрізко Галина Степанівна про визнання незаконною постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій №203 від 15.08.2023 року, зобов`язання вчинити нотаріальну дію та визнання права власності на спадщину,-
В С Т А Н О В И В:
23 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Бориславської державної нотаріальної контори Дрогобицького районну Львівської області, Комунального підприємства Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», в якому просила:
- визнати незаконною постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій №203 від 15.08.2023 року;
- зобов`язати Бориславську державну нотаріальну контору видати свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, що належало ОСОБА_2 у м. Бориславі, м. Трускавці, а також згідно документів, виданих компетентними органами Польщі та ФРН;
- визнати протиправною тривалу бездіяльність Дрогобицького МБТІ та ЕО і зареєструвати спадкове майно та землю за спадкодавцем ОСОБА_2 , яка була примусово переселеною згідно Міждержавної угоди від 09.09.1944 року;
- визнати за позивачем право власності на спадкове майно спадкодавця ОСОБА_2 , а саме на житловий будинок по АДРЕСА_1 ; на житловий будинок по АДРЕСА_2 ; на земельні ділянки площею 3 га у м. Бориславі та 7 га у м. Трускавець (замість залишеної в Польщі); інше спадкове майно і землю в Польщі, ФРН, що підтверджене документами;
- стягнути солідарно з відповідачів матеріальну та моральну шкоду в сумі 10 000 000 грн (геноцидна пенсія і втрата доходів за 1944-2025рр., неможливість скористатися спадковим майном примусово переселеної ОСОБА_2 в Україні 1944-2025рр.).
Оскаржуваною ухвалою позов ОСОБА_1 до Бориславської державної нотаріальної контори Дрогобицького районну Львівської області, Комунального підприємства Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», треті особи: державний нотаріус Панкевич Руслан Іванович, державний нотаріус Матолич-Обрізко Галина Степанівна про визнання незаконною постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій №203 від 15.08.2023 року, зобов`язання вчинити нотаріальну дію та визнання права власності на спадщину залишено без розгляду.
Ухвалу суду оскаржила ОСОБА_1 .
Вважає ухвалу суду незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права.
Зазначила, що постановляючи оскаржувану ухвалу про залишення без розгляду її позовної заяви, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про її належне повідомлення про час та місце проведення підготовчих судових засідань та безпідставно застосував наслідки, передбачені статтею 257 ЦПК України. Суд не врахував, що вона є особою з інвалідністю ІІ групи, у зв`язку з чим постійно потребує медичної допомоги та часто перебуває на лікуванні. Суд першої інстанції не перевірив фактичне отримання нею судових викликів та не встановив, чи мала вона реальну можливість взяти участь у підготовчому судовому засіданні, призначеному на 18.06.2026 року. При цьому, оскаржувана ухвала містить лише посилання на довідки про доставку електронних документів, однак такі довідки самі по собі не підтверджують фактичного ознайомлення особи зі змістом процесуальних документів. Суд також безпідставно зазначив про, нібито, зловживання нею процесуальними правами та затягування розгляду справи, не навівши доказів на підтвердження недобросовісності її поведінки. Спір стосується спадкових прав та права власності на спадкове майно, а тому застосована судом першої інстанції процесуальна санкція є непропорційною та призвела до обмеження її права на доступ до правосуддя, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд першої інстанції не встановив, чи була вона зареєстрована в підсистемі «Електронний суд», чи надавала згоду на отримання процесуальних документів виключно в електронній формі та чи мала фактичну можливість вчасно ознайомитися з судовими повістками та іншими процесуальними документами. За відсутності зазначених даних вважає висновок суду першої інстанції про залишення її позову без розгляду передчасним та необґрунтованим.
Просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 скаргу підтримала з підстав, наведених у ній, просила скаргу задоволити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Відповідно до положень п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.
Аналіз зазначених норми процесуального закону свідчить про те, що залишення позову без розгляду у випадку повторної неявки позивача в судове засідання є можливим лише за сукупності певних установлених законом умов: належного повідомлення позивача про час та місце судового засідання; повторної неявки позивача в судове засідання; ненадходження від позивача клопотання про розгляд справи за його відсутності.
При цьому, процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, що бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.
Таким чином, зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути і поважними. Отже, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд вправі залишити позовну заяву без розгляду. Зазначена норма є імперативною та дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.
Правове значення у цьому випадку має тільки належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 759/6512/17, від 07 грудня 2020 року у справі № 686/31597/19, від 20 січня 2021 року у справі № 450/1805/18 та від 28 березня 2023 року у справі № 711/7486/19.
Матеріалами справи становлено, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Бориславської державної нотаріальної контори Дрогобицького районну Львівської області, Комунального підприємства Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про визнання незаконною постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій №203 від 15.08.2023 року, зобов`язання вчинити нотаріальну дію та визнання права власності на спадкове майно через систему «Електронний суд».
Залишаючи позов ОСОБА_1 про визнання незаконною постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій №203 від 15.08.2023 року, зобов`язання вчинити нотаріальну дію та визнання права власності на спадщину без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що у підготовчі судові засідання, призначені на 20 травня 2026 року та 18 червня 2026 року, належним чином повідомлена позивач не з`явилася без поважних причин, причини неявки суду не повідомила, заяви про розгляд справи без її участі не подала.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитися, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 ЦПК України суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.
Згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
Пунктом 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.
Як убачається з матеріалів справи, позивачка була належним чином повідомлена про підготовче судове засідання, призначене на 20 травня 2026 року та 18 червня 2026 року, що підтверджується довідками про доставку до електронного кабінету ОСОБА_1 електронних документів, а саме судових повісток про виклик до суду у підготовчі судові засідання, призначені на 20 травня 2026 року та 18 червня 2026 року.
При цьому, у матеріалах справи відсутня заява ОСОБА_1 про розгляд справи за її відсутності.
Разом з тим, згідно ч. 5 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.
При цьому, п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України передбачає право суду на залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у підготовче засідання чи в судове засідання.
Відтак, як убачається з діючих редакцій зазначених вище положень процесуального закону, у таких міститься суперечність, оскільки ч. 5 ст. 223 ЦПК України вказує на те, що суд може залишити позовну заяву без розгляду у випадку повторної неявки позивача без поважних причин (тобто дві неявки без поважних причин) лише в судовому засіданні без посилання на підготовче. Натомість п. 3 ч.1 ст. 257 ЦПК України вказує і на підготовче судове засідання, і на судове засідання. Про поважність причин неявки у зазначеній нормі не йдеться, тобто причини неявки значення не мають.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, а саме доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року).
Також ЄСПЛ у своїх рішеннях у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року зазначив, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду, за своєю природою, потребує регулювання з боку держави.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Відтак, при наявності двох норм, які можуть обмежити право доступу особи до суду та діють одночасно з різними встановленими умовами, таку суперечність суду слід тлумачити на користь особи, тобто враховувати норму з більш «м`якими умовами» обмеження доступу до суду. В іншому ж випадку (при виборі «суворішої норми») обмеження права доступу до суду слід вважати таким, що не відповідатиме вимогам закону, оскільки за чинності «м`якшої норми» застосовуватиметься «суворіша».
При цьому, колегія суддів враховує, що залишення позову без розгляду по суті є питанням доступу до суду. Відтак мета обмеження цього права повинна бути законною, тобто ґрунтуватися на вимогах закону.
З врахуванням наведеного, слід вважати, що позов може бути залишений судом без розгляду лише у випадку двох поспіль неявок позивача без поважних причин або неповідомленням ним причин неявок у судові засідання (ч. 5 ст. 223 ЦПК України).
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність підстав, передбачених п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України, для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду у зв`язку з її повторною неявкою у підготовчі судові засідання.
З наведених мотивів, ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 6 ч. 1 ст. 374, ст. 379 ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити.
Ухвалу Бориславського міського суду Львівської області від 18 червня 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 30 жовтня 2026 року.
Головуючий: Н.П. Крайник
Судді: Я.А. Левик
М.М. Шандра
Оригінал: reyestr.court.gov.ua