Суд: Запорізький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: надання послуг
Дата: 28 жовтня 2026 р.
Справа: №334/9224/24
Суддя: Салтан Л. Г.
Дата документу 29.10.2026
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
____________________________________________
Єдиний унікальний № 334/9224/24 Головуючий у 1 інстанції Козлова Н. Ю.
Провадження № 22-ц/807/1871/26 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г.,
членів колегії: суддів: Бредуна Д.С., Кочеткової І.В.,
за участю секретаря судового засідання Бєлової А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 04 червня 2026 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги
ВСТАНОВИВ:
13 листопада 2024 року представник Концерну «Міські теплові мережі» звернувся до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги.
Обґрунтовуючи свої вимоги, представник позивача зазначав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить нежитлове приміщення площею 133,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Станом на 01 листопада 2021 року типовий індивідуальний договір № 72203891 про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 нежитлове приміщення 25, між позивачем, з одного боку, та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з іншого боку, є укладеним.
Даний житловий будинок АДРЕСА_1 оснащений приладом комерційного обліку теплової енергії.
Позивачем було надано послугу з постачання теплової енергії відповідачам за період з 01.11.2021 по 31.10.2024 на загальну суму 134272,55 грн, що підтверджується розрахунком суми грошової заборгованості. При цьому, відповідачі за вказаний період не виконували свої обов`язки по сплаті за надану послугу з постачання теплової енергії згідно умов договору, у зв`язку з чим, виникла грошова заборгованість у розмірі 134272,55 грн, яку позивач просив стягнути у судовому порядку.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 04 червня 2026 року позовні вимоги задоволені у повному обсязі, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суму грошової заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії в розмірі 134272,55 грн та судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, 07 липня 2027 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права просили скасувати рішення суду від 04 червня 2026 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до: недоведеності укладення факту Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії №722203891 від 01.11.2021 та дійсності раніше укладеного між сторонами договору від 01.11.2006 за № 101746, який не є припиненим та норми якого підлягають застосування для врегулювання відносин; відсутності теплопостачання у нежитлове приміщення, відключення Концерном МТМ від опалення приміщення шляхом перекриття та опломбування своїми пломбами вентиля на трубопроводах опалення до приміщення, що підтверджено Актами технічного огляду вузла обліку теплової енергії, незаконності солідарного стягнення заборгованості з співвласників нежитлового приміщення, яким воно належить на праві спільної часткової власності та допущені судом першої інстанції процесуальні порушення (застосування при вирішенні питання про відкриття спрощеного провадження норм ЦПК, що були не чинними, розгляд справи з порушенням процесуального строку, зазначення у протоколах судового засідання неправдивої інформації, відображення неправильного номеру провадження, відсутності у рішенні суду оцінки письмовим поясненням відповідачів).
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 09 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначений головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та склад колегії: судді Гончар М.С., Кочеткова І.В.
Ухвалою апеляційного від 10 липня 2026 року справу повернуто до суду першої інстанції на доопрацювання.
21 липня 2026 року вказана справа повернута до Запорізького апеляційного суду.
Ухвалою від 23 липня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., вказану апеляційну скаргу залишено без руху .
27 липня 2026 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через канцелярію Запорізького апеляційного суду було усунуто недоліки апеляційної скарги шляхом подачі заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 28 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначений головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та склад колегії: судді Бредун Д.С., Кочеткова І.В.
Ухвалою суду 28 липня 2026 року відкрито провадження по справі . наданий строк на подання відзиву.
Ухвалою суду 28 липня 2026 року справу призначено до розгляду.
У судовому засіданні апелянт ОСОБА_2 наполягав на задоволенні апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі та письмових поясненнях, адресованих колегії суддів.
Представник позивача просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. У судовому засіданні на поставлені питання суду пояснив, що відповідачі, укладаючи з концерном МТМ договір щодо постачання теплової енергії від 01 листопада 2006 року надали відомості щодо належного їм приміщення площею 141,8 кв.м. та в подальшому не повідомляли про зміну площі належного цього приміщення. Таку зміну концерн виявив самостійно у січні 2024 року, коли проводив ревізію, відтоді нарахування здійснювалися виходячи з площі приміщення 133,4 кв.м. Концерн самостійно з власної ініціативи зробив зменшення нарахувань, хоча мав право це не робити до отримання такої інформації від споживачів. Зазначення умовно-постійної частини у розрахунку та рахунках, адресованих відповідачам, відрізняється лише математичних округленням, що не впливає на остаточне нарахування вартості наданих послуг. Щодо зміни площі будинку, представник позивача зазначив, що нарахування вартості корегувалися відповідно розміру площі, зазначеною в документації щодо зміни технічного стану будинку, переоцінки основних фондів, проведення його капітального ремонту, реконструкції, перепланування, зміни цільового призначення, про витребування такої інформації ухвала суду постановлена не була.
У судове засідання апелянт ОСОБА_1 не з`явився, причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, надав заяву щодо розгляду апеляційної скарги у його відсутність.
Колегія суддів вважала за доцільне розглянути справу у відсутність апелянта ОСОБА_1 , оскільки його неявка не перешкоджала розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, матеріали справи в порядку, передбаченому ст. 367 ЦПК України, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає не в повній мірі.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, станом на 01 листопада 2021 року типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії між сторонами з 01 листопада 2021 року є укладеним. Враховуючи знаходження в багатоквартирному будинку та відсутність документів на підтвердження відключення від мережі опалення, вважав, що вказане приміщення є опалювальними. Матеріалами справи доведено, що позивачем було надано послугу з постачання теплової енергії відповідачам за період з 01.11.2021 по 31.10.2024. на загальну суму 134272,55 грн.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить нежитлове приміщення 25 площею 133,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 по частці кожному.
Житловий будинок АДРЕСА_1 оснащений приладом комерційного обліку теплової енергії
Згідно наявного в матеріалах справи наданого позивачем розрахунку, відповідачами не сплачувалися отримані послуги з постачання теплової енергії у період з 01 листопада 2021 року по 31 жовтня 2024 року, розмір заборгованості становить 134272,55 грн. Від сплати наявної заборгованості відповідачі ухиляються.
Наразі між сторонами існує спір щодо стягнення зазначеної суми заборгованості за надані послуги в судовому порядку.
Спірні правовідносини мають наступне правове регулювання.
Концерн «Міські теплові мережі» є юридичною особою, метою діяльності якої відповідно до п. 2.1 Статуту є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на постійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну.
У пункті 2.1. Статуту Концерну «МТМ», затвердженого розпорядженням Запорізького міського голови № 99 від 08 квітня 2013 року, зазначено, що основною метою діяльності Концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально - економічних інтересів трудового колективу Концерну.
Предметом діяльності Концерну «Міські теплові мережі» є виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут тощо (п. 2.2 Статуту).
Відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 25 від 29.01.2009 «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг» у м. Запоріжжя, починаючи з 01 січня 2009 року, виконавцем житлово-комунальних послуг для населення, що мешкає у житловому фонді комунальної власності з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води визначено Концерн «Міські теплові мережі» в будинках, мережі яких безпосередньо приєднані до теплових мереж Концерн «Міські теплові мережі» (п. 1.2. Рішення).
3гідно рішення виконавчого комітету Запорізької міської Ради № 200 від 28 квітня 2011 року «Про визначення виконавців комунальних послуг» у м. Запоріжжі, починаючи з 01 квітня 2011 року виконавцем комунальних послуг для населення, що мешкає у житловому фонді комунальної власності з централізованого опалення, підігріву питної води визначено Концерн «МТМ» в будинках, мережі яких безпосередньо приєднані до теплових мереж Концерну «МТМ».
Зазначені рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 25 від 29 січня 2009 року та № 200 від 28 квітня 2011 року були офіційні надруковано у офіційному засобі масової інформації Запорізької міської ради - газеті «Запорізька січ».
01.05.2019 набрав чинності Закон України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання якого відповідно до ч. 1 ст. 2 цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Згідно з п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2189-VIII (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Такі договори мають бути укладені між споживачами та виконавцями комунальних послуг протягом одного року з дати введення в дію цього Закону. У разі якщо згідно з договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.
Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2189-VIII передбачено, що не пізніш як протягом одного року з дня введення в дію цього Закону (тобто не пізніше 01.05.2020) співвласники багатоквартирних будинків незалежно від обраної ними форми управління багатоквартирним будинком зобов`язані прийняти рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг (крім послуг з постачання електричної енергії та природного газу) щодо кожного виду комунальної послуги згідно з ч. 1 ст. 14 цього Закону, а виконавці комунальних послуг – укласти із такими співвласниками договори про надання відповідних комунальних послуг відповідно до обраної співвласниками моделі організації договірних відносин.
Відповідно до ч. 1–3 ст. 14 Закону № 2189-VIII за рішенням співвласників багатоквартирного будинку (уповноваженого органу управління об`єднання співвласників багатоквартирного будинку), прийнятим відповідно до Закону, договір про надання комунальної послуги укладається з виконавцем відповідної комунальної послуги, визначеним ст. 6 цього Закону:
1) кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно (індивідуальний договір);
2) від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою (колективний договір);
3) об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір про надання комунальних послуг, як колективним споживачем.
Співвласники багатоквартирного будинку (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначену ч.1 першою цієї статті, за кожним видом комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії). У межах одного багатоквартирного будинку дозволяється обрання різних моделей організації договірних відносин за різними видами комунальних послуг.
Індивідуальний договір про надання комунальних послуг укладається між співвласником багатоквартирного будинку та виконавцем відповідної комунальної послуги.
02.10.2021 року концерн«МТМ» оприлюднив на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування Запорізької міської ради (за посиланням http://zp.gov.ua/uk/articeles/item/10370/ukladannya-publichnih-dogovoriv-z-koncernom-miski-teplovi-merezhi-) та на власному офіційному веб - сайті (за посиланням http//teploseti.zp.ua/ua/for_consumers/Public_contracts/) індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що є публічним договором приєднання.
Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона –підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Тобто внесення змін до публічного договору приєднання законодавством не допускається так як вказане призведе до порушення прав інших суб`єктів імперативно визначених відносин.
Крім того, ч. 6 ст. 633 ЦКУ передбачено, що умови публічного договору, які суперечать ч.2 цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору є нікчемними.
Таким чином, в силу вимог вище наведених норм Закону, доводи суду першої інстанції щодо укладення з 01.11.2021 типового індивідуального договору № 722033981 про надання послуги з постачання теплової енергії за вказаною адресою між позивачем та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є правильними, оскільки 02.10.2021 на офіційному сайті позивач розмістив індивідуальні договори на послугу з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, які за своєю правовою природою є публічними договорами приєднання та вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору співвласники багатоквартирного будинку не прийняли іншу модель договірних відносин. Відповідачі, які є співвласниками нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , а тому є співвласниками цього будинку та мають право на рівні права з іншими співвласниками будинку на ухвалення рішення щодо вибору моделі договірних відносин, не довели суду, що співвласниками багатоквартирного будинку було прийнято рішення про іншу модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг.
Посилання апелянтів на те, що раніше укладений між сторонами договір від 01.11.2006 № 101746 не припинений, саме по собі не є підставою для висновку про незастосовність законодавства, яке регулює надання комунальних послуг у відповідний спірний період, про що було зазначено вище.
Оскільки судом першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановлено факт укладення відповідачами з 01.11.2021 типового індивідуального договору № 722033981 шляхом приєднання до публічного договору, доводи апелянтів про необхідність врегулювання спірних правовідносин положеннями договору від 01 листопада 2006 року є хибними, оскільки вони не враховують змін законодавства та фактичних обставин справи, за яких дія договору від 01.11.2006 № 101746 припинилася внаслідок укладання нового договору № 722033981. Нові договірні відносини повністю скасували чинність попереднього правочину.
Згідно з п. 4 типовогоу фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунку за надану послуги, факт отримання послуги.
Пунктом 5 типового договору зазначено, що виконавець (позивач) зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».
Відповідно до п. 11 договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку, за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315.
Нормами Розділу І Методики визначено, що розподіл між споживачами обсягу спожитих комунальних послуг здійснюється на підставі визначених на розрахункову дату споживання (фактичних, розрахункових або скоригованих (приведених)) обсягів комунальної послуги за відповідний розрахунковий період.
Розрахунковою датою є останній день розрахункового періоду.
Розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об`єктами нерухомого майна, не є самостійними об`єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг.
Розподіл між споживачами загального обсягу спожитої комунальної послуги у будівлі/будинку за відповідний розрахунковий період здійснюється з урахуванням показань вузлів комерційного та розподільного обліку (теплолічильників, лічильників холодної води, лічильників гарячої води), установлених як у приміщеннях, так і за їх межами, або приладів-розподілювачів теплової енергії, установлених на опалювальних приладах опалюваних приміщень, а в окремих випадках – розрахунково.
Розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень здійснюється відповідно до Розділу ІІІ Методики.
Для розподілу приймаються показання вузлів комерційного та розподільного обліку, приладів розподільного обліку теплової енергії станом на кінцеву дату розрахункового періоду, отримані виконавцем розподілу комунальної послуги, у спосіб, визначений договором про надання комунальної послуги.
У разі, якщо одна будівля/будинок має два та більше вводи відповідної зовнішньої інженерної мережі, які оснащено вузлами комерційного обліку, то визначення обсягу спожитої послуги та її розподіл здійснюється за сумою всіх вузлів комерційного обліку відповідної комунальної послуги у будівлі/будинку.
За рішенням співвласників будівлі/будинку розподіл може здійснюватися окремо для кожної її частини, що оснащена вузлом комерційного обліку відповідної комунальної послуги.
Розділом ІІ Методики передбачені базові правила визначення та розподілу між споживачами загальних обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг.
Загальний обсяг теплової енергії на опалення будівлі/будинку визначається за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку теплової енергії або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати. Загальний обсяг спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення у кожному розрахунковому періоді розподіляється на потреби безпосередньо опалення житлових/нежитлових приміщень, забезпечення загально-будинкових потреб на опалення будівлі/будинку та(у випадку наявності таких приміщень у будинку/будівлі) сумарного обсягу теплової енергії, що надходить до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення.
Розподіл теплової енергії у будівлі/будинку здійснюється у відповідності до пунктів 5,6 Розділу ІІІ Методики. Розподілений обсяг для опалюваного приміщення, у будівлі/будинку, у якій приміщення не оснащені приладами розподільного обліку теплової енергії, розраховується з урахуванням вимог розділів VII, VIII цієї Методики за формулами 13,14.
У будівлі/будинку, у якій/якому частина приміщень оснащена приладами розподільного обліку теплової енергії, а решта приміщень не оснащена такими приладами, наявні приміщення з індивідуальним опаленням та/або окремі приміщення з транзитними мережами опалення, обсяг спожитої теплової енергії розподіляється за формулою 16 враховуючи вимоги розділів VI, VIІІ цієї Методики.
Для опалюваного приміщення, оснащеного приладом (приладами) розподільного обліку теплової енергії розрахунок здійснюється з урахуванням Розділу VI Методики 315. Для опалюваного приміщення, оснащеного приладом (приладами) розподільного обліку теплової енергії, крім обсягу теплової енергії, визначеного на підставі його/їх показань, здійснюється донарахування обсягу теплової енергії з метою унеможливлення опалення приміщення за рахунок суміжних опалюваних приміщень або опалюваних МЗК та допоміжних приміщень, запобігання утворенню грибків та плісняви в приміщеннях, МЗК та допоміжних приміщеннях, а також недопущення зниження нормативного строку експлуатації приміщення/будівлі/ будинку.
Згідно пункту 32 типового договору розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць.
Пунктом 34 типового договору вказано споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Відповідно до пункту 38 типового договору споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення цього договору.
Централізоване опалення будинку АДРЕСА_1 здійснюється Концерном «Міські теплові мережі». Житловий будинок АДРЕСА_1 оснащений приладом комерційного обліку, про що зазначено в рахунках за надані послуги. Відповідно, обсяг спожитої у будівлі теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень визначається за показаннями вузла комерційного обліку.
Нежитлове приміщення відповідачів не оснащене розподільчим (індивідуальним) приладом обліку теплової енергії. На виконання пункту 5 типового договору позивач надавав послугу з постачання теплової енергії відповідачам у нежитлове приміщення №25 першого поверху за адресою: АДРЕСА_1 , яке на праві приватної власності належить відповідачам, перебуває на першому поверсі житлового будинка, шляхом подачі теплової енергії через транзитний трубопровід.
Правильним є висновок суду першої інстанції, що факт отримання послуг з постачання теплової енергії до п`ятиповерхового житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , в якому знаходиться нежитлове приміщення відповідачів, підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального періоду 2021-2024 років, відповідно до якого позивачем було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі, що є загальновідомими обставинами для мешканців м. Запоріжжя. З боку відповідачів не надано жодних доказів на підтвердження того, що будинок АДРЕСА_1 у зазначений період не опалювався.
Також позивачем були сформовані та надані відповідачам, як споживачеві, рахунки на оплату спожитої послуги. Рахунки надавались на паперовому носії та направлялись рекомендованою кореспонденцією та/або в електронній формі, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів, однак оплату відповідних нарахувань за листопад 2021 - жовтень 2024 відповідачі здійснювати відмовилися.
Згідно з положеннями ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 2 ст. 275 ГК України( в редакції, що діяла на час правовідносин) відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Відповідно до ст. 275 ГК України (в редакції, що діяла на час правовідносин) відпуск енергії (електричної енергії, пару, гарячої і перегрітої води) без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Укладання договору на постачання теплової енергії передбачено ст.24, 25 Закону України «Про теплопостачання» та є обов`язковим для сторін на підставі закону.
За змістом ст. 25 Закону України «Про теплопостачання» теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами, водночас своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії є основними обов`язками споживача теплової енергії (ст. 24 ).
Положеннями ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; теплова енергія - це товарна продукція, яка виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.
Отже обов`язковою ознакою споживача теплової енергії, а саме споживачем теплової енергії може бути особа (ОСББ, житлово-комунальні організації, виконавці послуг), теплоспоживче обладнання якої (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввід приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг, зокрема, належать: комунальні послуги – послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
За приписами ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про житлово - комунальні послуги», надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньо-будинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).
Виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст. 1, ч. 2 ст. 6 Закону України «Про житлово - комунальні послуги»).
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (ст. 1 Закону України «Про житлово - комунальні послуги»).
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 7, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний, зокрема, укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Виконавець комунальної послуги зобов`язаний, зокрема, забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання; готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.
Згідно з ч. 2, 3, 7 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» встановлені права та обов`язки споживача теплової енергії і, зокрема, обов`язок своєчасного укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частиною 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» встановлено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Доводи апелянтів, що в приміщенні відсутнє опалення, в належне їм приміщення не надаються послуги з постачання теплової енергії не є доведеними, оскільки теплова енергія, що подається у житловий будинок, в якому знаходиться нежитлове приміщення відповідачів обліковується приладом комерційного обліку теплової енергії, встановленому для загальнобудинкових потреб, а послуги визначаються як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показниками засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку. При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що системи опалення приміщенні відповідачів є невід`ємною складовою централізованої системи теплопостачання будинків, в яких вони розташовані, саме ж теплопостачання - це особливий вид комунальної послуги. Система теплопостачання для здійснення покладених на неї завдань виконується з окремих технологічно пов`язаних частин, що складають систему централізованого постачання, включає сукупність взаємопов`язаних джерел теплової енергії (технічних елементів і пристроїв), призначених для передачі у приміщення необхідної кількості тепла та підтримання в них заданої температури повітряного середовища. Теплова енергія передається в опалювальні приміщення за рахунок теплопровідності, випромінювання в конвекції, і поширюється не тільки від радіаторів, але й від інших елементів системи опалення (трубопроводи, стояки, підводки тощо). Відповідно до законів термодинаміки тепло передається від більш нагрітих тіл до менш нагрітих, а теплова енергія, що міститься в повітрі, в елементах інтер`єру приміщення, передається, в тому числі, і в сусідні приміщення через внутрішні стіни, перегородки та перекриття. Внутрішньобудинкова система опалення проектується таким чином, щоб забезпечити нормативну температуру повітря у всіх приміщеннях будинку. Згідно з пунктом 6.3.4. ДБН В.2.5-67:2013 опалення, вентиляція та кондиціонування опалення слід проектувати з урахуванням теплового балансу між тепловтратами та теплонадходженнями, у тому числі теплоти, що регулярно надходить у приміщення від трубопроводів. Теплова енергія подається в житловий будинок через приєднану мережу і розподіляється по всьому будинку по внутрішньо будинковій системі теплопостачання, що складається із стояків, нагрівальних елементів, а також іншого обладнання розташованого на цих мережах. При цьому, відсутність радіаторів не означає відсутність споживання послуг з централізованого опалення, оскільки наявність стояків в приміщенні свідчить про надходження тепла в приміщення.
Нежитлове приміщення відповідачів є невід`ємною частиною житлового будинку. Об`єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок в цілому, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку і житлових, і нежитлових приміщень. Тепло поширюється всередині будинку від усіх елементів системи опалення, від кожної її ділянки, і поширюється по всіх приміщеннях, незалежно від наявності або відсутності в конкретному приміщенні окремих елементів системи опалення. Теплоносій на вказаний будинок подається у повному обсязі для забезпечення нормативної температури внутрішнього повітря як в житлових, так і в нежитлових приміщеннях будинку. Відсутність окремих елементів системи опалення в приміщенні в цілому не свідчить про те, що теплова енергія не споживається. Вказане приміщення не підпадає під термін «неопалювальне» приміщення. Відповідно до визначення, передбаченого Методикою, опалюване приміщення це приміщення у будівлі/будинку, яке забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання, та у якому забезпечується нормативна температура повітря.
Законодавство, яке регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії, пов`язує обов`язок споживача сплатити вартість теплової енергії з фактом її споживання. Отже, при підрахунку теплоспоживання необхідно враховувати, в тому числі, тепловиділення в приміщенні від поверхонь прокладених трубопроводів (стояків, підводок до приладів тощо), що знаходяться у приміщенні з приладами обліку або без них. Таким чином, якщо навіть у приміщенні відсутні опалювальні прилади, але є стояки, підводки до приладів, споживач повинен сплачувати за фактичне тепло, яке виділяється від зазначених трубопроводів.
Дійсно, споживач серед іншого має право у встановленому законодавством порядку відключитися від систем централізованого теплопостачання та постачання гарячої води відповідно до Порядку відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, що затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №169 від 26.07.2019. Для звільнення від оплати за житлово-комунальні послуги споживач повинен не лише не мати відповідного договору та фактично не користуватися послугами, а відмовитися в установленому порядку від їх отримання. Лише перелічені документи, а не акти обстеження системи теплопостачання, можуть свідчити про ненадання до приміщення відповідача послуг з централізованого опалення.
Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні, напроти з матеріалів справи вбачається, що система централізованого опалення проходить до нежитлового приміщення відповідачів транзитним трубопроводом, який має закриті відводи, однак все ж таки фактично віддає тепло, тому, враховуючи знаходження належного відповідачам нежитлового приміщення в багатоквартирному будинку, суд апеляційної інстанції вважає, що вказане приміщення є опалювальними.
До справи долучені рахунки за постачання теплової енергії за кожний місяць періоду нарахування послуг, із відображенням кількості теплової енергії на будівлю, обсяг теплової енергії згідно показань розподільних ПО споживачів ( Гкал), тарифу за одиницю без ПДВ, суми послуги без ПДВ, розмір опалювальної площі будівлі, розмір опалювальної площі приміщень споживачів з розподільним ПО. Факт нарахування за надання теплової енергії підтверджений рахунками за постачання з листопад 2021 по жовтень 2024. Згідно із наданим представником позивача розрахунком, за договором № 72203891,за період листопад 2021 - жовтень 2024 відповідачі мають заборгованість у загальному розмірі 134272,55 грн, яка на цей час не погашена. Розмір нарахувань відповідачами не спростований, контр розрахунок за умовами договору приєднання не наведений.
Щодо доводів апелянтів про неправильність нарахувань, виходячи з площі приміщення, апеляційний суд враховує, що відповідно до п.26 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, у разі зміни опалюваної площі (об`єму) приміщення споживач надає у місячний строк виконавцю інформацію про таку зміну разом з копією технічного паспорта приміщення з метою подальшого внесення змін до договору.
Як вбачається з матеріалів справи ( т.1 а.с.50) відповідачем ОСОБА_2 до відзиву додану засвідчену копію схеми балансової належності теплових мереж і експлуатаційної відповідальності сторін між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та філією Концерну «Міські теплові мережі» Ленінського району до договору №101746 від 01.11.2006, площа приміщення відповідачів становить 141,82 кв.м., що узгоджується з поясненнями представника позивача, наданими в судовому засіданні. При цьому реєстрація нежитлового приміщення загальною площею 133,4 кв.м. відбулася 02 листопада 2006 року, тобто після укладеного договору про постачання теплової енергії від 01 листопада 2006 року. З боку відповідачів не надано жодного доказу, що вони повідомляли концерн МТМ про зміну площі приміщення до 133,4 кв.м. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вбачає правомірним нарахування вартості наданих послуг за період з 01.11.2021 по грудень 2023 року, виходячи з розміру площі приміщення 141,8 кв.м. та не вбачає підстав для зменшення нарахувань.
Зазначення в рахунках, адресованих відповідачам, різної площі опалювального будинку, за відсутності доказів її невідповідності на певний період, про витребування яких учасниками провадження заявлено не було, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, або зменшення суми відповідних нарахувань. Покази представника позивача щодо її зміни, виходячи із змін технічної документації будинку у певний перід в цілому є слушними. Клопотань про витребування такої документації щодо загальної площі будинку у певний період відповідачами під час розгляду справи заявлено не було.
Оскільки заборгованість відповідачів перед позивачем за надані послуги з постачання теплової енергії станом на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, тому колегія суддів прийшла до висновку, що вказана заборгованість має бути стягнута з відповідачів в повному обсязі.
Відповідно до статті 541 Цивільного кодексу України солідарний обов`язок виникає у випадках, установлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Спірне нежитлове приміщення є неподільним об`єктом нерухомого майна, співвласниками якого є відповідачі, які в свою чергу є споживачами єдиної відповідної комунальної послуги Постачання теплової енергії здійснюється до приміщення як єдиного об`єкта споживання, а не до окремих його частин, що перебувають у власності кожного із співвласників. Тобто, усі співвласники опалювального приміщення несуть солідарну відповідальність перед виконавцем послуг за оплату комунальних послуг, якщо інше не встановлено договором. Тому доводи апелянтів щодо незаконності солідарного стягнення заборгованості є хибними.
Водночас, судовий збір є судовими витратами, порядок розподілу яких визначається процесуальним законом, а не характером матеріального зобов`язання, що виникло між сторонами до звернення до суду. Тому навіть якщо суд дійшов висновку про наявність підстав для солідарного стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії, це не створює автоматичної підстави для солідарного стягнення судового збору. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 462/2077/17, у якій зазначено, що при повному або частковому задоволенні позову до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується пропорційно до розміру задоволених позовних вимог до кожного відповідача, а солідарне стягнення судових витрат законом не передбачено. Отже, рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнення судового збору з відповідачів підлягає зміні.
Згідно із ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.1 - 3 ст. 89 ЦПК України).
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань з прояву правового пуризму.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Крім того, згідно ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997, набула чинності для України 11.09.1997) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Таким чином, на переконання апеляційного суду доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо укладення між сторонами типового договору шляхом приєднання, факту надання позивачем відповідних послуг з теплопостачання та отримання них відповідачами, наявності заборгованості у визначеному розмірі, що обґрунтовано викладені в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
Аналізуючи питання обсягу аналізу доводів апелянта та їхнє відображення в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції,колегія суддів виходить з того,що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли при в регулюванні спірних відносин, як у матеріально-правовій,так іу процесуальній площах,а доводи, викладені в апеляційних скаргах, є ідентичними висловленим в процесуальних документах та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду в частині стягнення заборгованості постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування або зміни не вбачається. Також, в силу вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України у разі відмови апелянтові у задоволенні його апеляційної скарги, останній не має права на компенсацію за рахунок іншої сторони будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.
Питання щодо неправильності порядку стягнення судового збору в суді першої інстанції не пов`язане з вирішенням питання щодо матеріального права, зміна судового рішення в зазначеній частині не є підставою для стягнення судових витрат за розгляд апеляційної скарги.
Керуючись ст. 141, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 – задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 04 червня 2026 року змінити в частині солідарного стягнення судового збору з відповідачів, зазначивши:
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір в розмірі 2422,40 грн, тобто по 1211,20 грн з кожного.
В іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено 30 жовтня 2026 року. Копію постанови надіслати учасникам провадження для відома.
Головуючий суддя: Л.Г. Салтан
Члени колегії:
Суддя: Д.С. Бредун
Суддя: І.В. Кочеткова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua