Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №300/133/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/133/26 пров. № А/857/46931/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Глазька С.М., Шавеля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року, ухвалене суддею Главач І.А. у м. Івано-Франківську о 14:47, повний текст якого складений 05 серпня 2026 року у справі № 300/133/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

09 січня 2026 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача - Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у якому просила:

-визнати дії старшого державного виконавця Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Береговського Тараса Сергійовича та дії головного державного виконавця Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Стельмаха Сергія Леонович, пов`язані із відкриттям виконавчого провадження № 77057830, № 77057669 від 04.02.2025 із пропуском строків для прийняття виконавчих документів до виконання та з порушенням територіальності, протиправними;

-зобов`язати старшого державного виконавця Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Береговського Тараса Сергійовича та дії головного державного виконавця Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Стельмаха Сергія Леоновича закінчити виконавче провадження № 77057669, № 77057830 в зв`язку із тим, що ОСОБА_2 являється зниклим безвісти з 16.01.2025 року.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивач оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 11.03.2016, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 13).

ОСОБА_2 є особою, зниклою безвісти за особливих обставин з 28.01.2025, що підтверджується копією витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин № 20250228-4911 від 28.02.2025 (а.с. 19).

Шевченківським районним судом міста Запоріжжя 04.09.2024 винесено постанову, якою ОСОБА_4 визнано винуватим у скоєнні адміністративного адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Накладено на ОСОБА_2 адміністративне стягнення за частиною 3 статті 172-20 КУпАП у виді штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 34000 (тридцять чотири тисячі) гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір в сумі 605,60 гривень (шістсот п`ять гривень 60 коп) (а.с. 10-11).

Згадана постанова набрала законної сили 17.09.2024.

Строк пред`явлення виконавчого документу до виконання до 18.12.2024.

Постановою головного державного виконавця Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Стельмаха Сергія Леоновича від 04.02.2025 на виконання постанови Шевченківського районного суду міста Запоріжжя відкрито виконавче провадження № 77057830 щодо стягнення з ОСОБА_2 судового збору (а.с. 8).

Постановою старшого державного виконавця Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Береговського Тараса Сергійовича від 04.02.2025 на виконання постанови Шевченківського районного суду міста Запоріжжя відкрито виконавче провадження № 77057669 щодо стягнення з ОСОБА_2 штрафу в сумі 68000 грн (а.с. 9).

03.11.2025 ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 77057669 та № 77057830 (а.с. 73).

07.11.2025 ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 77057669 та № 77057830 (а.с. 74).

18.11.2025 ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про закриття виконавчого провадження № 77057830 у зв`язку із тим, що боржник набув статусу зниклого безвісти (а.с. 15).

18.11.2025 ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про закриття виконавчого провадження № 77057669 у зв`язку із тим, що боржник набув статусу зниклого безвісти (а.с. 16).

У відповідь на дані заяви позивачки Івано-Франківський відділ державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області надіслав позивачці лист №213363 від 04.12.2025, в якому зазначив, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника. Відповідно до положень Цивільного кодексу України, особа може бути визнання безвісно відсутньою судом, якщо в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом одного року, у зв`язку з чим у відповідача відсутні повноваження для закриття виконавчих проваджень (а.с. 17).

Вважаючи постанови про відкриття виконавчих проваджень та дії відповідача щодо відмови у закритті виконавчих проваджень протиправними, позивач звернулася до суду захистом порушеного права.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 (надалі, також Закон № 1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами частини першої статті 3 Закону відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з частиною четвертою статті 4 Закону виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо, зокрема, пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Частиною першою статті 5 Закону передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з частиною першою статті 12 Закону виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Частиною другою статті 12 Закону передбачено, що строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно з частиною п`ятою статті 26 Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Відповідно до частини першої статті 300 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 303 КУпАП передбачено, що не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги. У разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 цього Кодексу перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки. Законами України може бути встановлено й інші, більш тривалі строки для виконання постанов по справах про окремі види адміністративних правопорушень.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який на підставі наступних указів Президента України продовжувався та триває досі.

Відповідно до абзацу 10 пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, доповненого Законом України від 15.03.2022 № 2129-ІХ «Про внесення зміни до розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження"», який набрав чинності з 26.03.2022, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Отже, за загальним правилом, закріпленим у статті 303 КУпАП, постанова про накладення адміністративного стягнення не підлягає виконанню, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. Водночас та сама норма прямо допускає встановлення іншими законами більш тривалих строків для окремих категорій справ, а частина перша статті 300 цього Кодексу у питаннях порядку виконання постанов відсилає до інших законів України.

Таким спеціальним законом є Закон України «Про виконавче провадження». Частина перша статті 12 цього Закону також передбачає тримісячний строк, у межах якого постанова про накладення адміністративного стягнення може бути пред`явлена до примусового виконання. Таким чином, норми як КУпАП, так і Закону встановлюють однаковий строк.

Однак у період дії воєнного стану було встановлено особливості примусового виконання рішень. Так, пункт 10-2 розділу ХІІІ Закону передбачає переривання строків, визначених цим Законом, на період воєнного стану.

Оскільки КУпАП у питаннях строків виконання відсилає до положень зазначеного Закону, норма пункту 10-2 розділу ХІІІ Закону є пріоритетною, а тому підлягає застосуванню і до строків виконання постанов про адміністративні стягнення. Відповідно, перебіг тримісячного строку, у межах якого постанова про накладення адміністративного стягнення може бути пред`явлена до примусового виконання, у спірний період був перерваний.

За таких обставин покликання позивача на те, що спірні виконавчі провадження відкрито поза межами строку пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, є необґрунтованими, оскільки слід враховувати спеціальне правило пункту 10-2 розділу XIII Закону, яке підлягало застосуванню до спірних правовідносин.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 15.03.2023 по справі №260/2595/22.

Також аналогічні висновки за подібних правовідносин зроблено Верховним Судом у постанові у постанові від 03.08.2023 по справі №420/10415/22, у постанові від 09.09.2025 по справі №320/8000/21.

Слід зазначити, що саме у зв`язку із несплатою порушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 КУпАП, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

Більше того, винятково у зв`язку із несплатою порушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 КУпАП та примусовим виконанням відповідної постанови, з порушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та про це уповноваженою особою зазначається у постанові про стягнення штрафу.

Відтак, після надходження до державного виконавця виконавчого документа він зобов`язаний був винести постанову про відкриття виконавчого провадження.

У зв`язку з несплатою боржником не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня набрання законної сили постанови суду штрафу у розмірі 34000 грн в добровільному порядку, розмір штрафу, який підлягає стягненню з позивача, складає 68000 грн.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що в спірних правовідносинах державний виконавець діяв згідно з приписами законодавства та в межах своїх повноважень, а тому підстави для скасування оскаржуваних постанов державного виконавця про відкриття спірних виконавчих проваджень з підстав недотримання строку відсутні.

Разом з тим, пунктом 3 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.

Відповідно до частини другої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавець в день настання відповідної обставини, зокрема, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 39 цього Закону, або в день, коли йому стало відомо про таку обставину, виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

З урахуванням наведеного, необхідно погодитися із висновками суду першої інстанції, що статтею 39 Закону № 1404-VІІІ не передбачено закінчення виконавчого провадження на підставі набуття особою статусу зниклої безвісти за особливих обставин.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 є особою, зниклою безвісти за особливих обставин з 28.01.2025, що підтверджується копією витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин № 20250228-4911 від 28.02.2025.

На підставі частини першої статті 43 Цивільного кодексу України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

Правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та забезпечує правове регулювання суспільних відносин, пов`язаних із набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з обліком, розшуком та соціальним захистом таких осіб і членів їхніх сімей визначає Закон України № 2505-VIII від 12.07.2018 "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" (надалі, також Закон № 2505-VIII).

За змістом преамбули Закону України № 2505-VIII від 12.07.2018 "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" (далі - Закон № 2505-VIII) цей Закон визначає правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та забезпечує правове регулювання суспільних відносин, пов`язаних із набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з обліком, розшуком та соціальним захистом таких осіб і членів їхніх сімей.

Для цілей цього Закону особливими обставинами вважаються збройний конфлікт, воєнні дії, тимчасова окупація частини території України, надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

Частиною першою статті 4 Закону № 2505-VIII визначено, що особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у порядку, передбаченому цим Законом, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи.

Таким чином, указані норми права розмежовують два самостійні правові статуси фізичної особи - безвісно відсутньої та зниклої безвісти за особливих обставин, які мають різні підстави та порядок набуття.

Так, за змістом статті 43 Цивільного кодексу України, визнання особи безвісно відсутньою можливе виключно за рішенням суду та за умови відсутності відомостей про її місцеперебування протягом одного року. Натомість статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, виникає з моменту подання заяви та внесення відомостей до відповідного реєстру, без необхідності попереднього судового рішення, і пов`язаний із наявністю спеціальних умов (збройний конфлікт, воєнні дії тощо).

Отже, статус зниклої безвісти за особливих обставин є спеціальним механізмом фіксації зникнення особи. Разом із цим указаний механізм не замінює та не підміняє інститут визнання особи безвісно відсутньою у цивільному праві, але може передувати йому або існувати паралельно до моменту судового встановлення відповідного юридичного факту.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в матеріалах справи відсутнє рішення суду про визнання судом ОСОБА_2 безвісно відсутнім.

Водночас необхідно зазначити, що відповідно до частин першої та другої статті 5 Закону № 2505-VIII особа, зникла безвісти за особливих обставин, має всі права, гарантовані Конституцією та законами України, а також має право на всебічне розслідування обставин її зникнення та встановлення її місцеперебування.

Держава зобов`язана вжити всіх можливих заходів для розшуку особи, зниклої безвісти за особливих обставин.

Права та інтереси особи, зниклої безвісти за особливих обставин, а також її майно підлягають захисту до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому цим Законом, або оголошення її померлою відповідно до законодавства.

Крім того, за змістом частини першої статті 8 Закону № 2505-VIII набуття правового статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, не зменшує обсяг цивільної правоздатності такої особи.

У зв`язку з наведеним, слушними є висновки суду першої інстанції про помилкове ототожнення позивачем правових статусів безвісно відсутньої особи, та особи, зниклої безвісти за особливих обставин, та безпідставність покликань позивача про наявність підстав для закриття виконавчих проваджень щодо її чоловіка.

Слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Ухвалюючи постанову у даній справі за наслідком апеляційного перегляду рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року у справі №300/133/26, суд апеляційної інстанції керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів суду апеляціної інстанції дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом першої інстанції були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 139, 242, 271, 272, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року у справі №300/133/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддяІ. В. Глушко

суддіС. М. Глазько

Р. М. Шавель