Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №337/6626/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 27.10.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 337/6626/25 Головуючий у 1 інстанції Гнатик Ганна Вікторівна

Провадження № 22-ц/807/2201/26 Суддя доповідач Бредун Дмитро Сергійович

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Бредуна Д.С.,

суддів Гончар М.С., Салтан Л.Г.,

за участю секретаря судового засідання Камалової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 в особі представника, адвоката Кадуліної Інги Сергіївни на рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 31 серпня 2026 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Пянтковська Оксана Григорівна про встановлення факту сумісного проживання, визнання квартири об`єктом спільної сумісної власності, визнання права власності на 1/2 частину квартири, скасування відомостей про реєстрацію права власності, –

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст заявлених вимог.

15 грудня 2025 року позивачка ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Кадуліної Інги Сергіївни за допомогою системи «Електронний суд» звернулася до суду із позовом, в якому просила суд встановити факт сумісного проживання ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_2 в період з 01 січня 2008 року по 01 липня 2025 року, визнати двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири, скасувати відомості про реєстрацію права власності на квартиру одноособово за відповідачем.

В обґрунтування позову зазначила, що позивачка проживала з відповідачем ОСОБА_2 однією сім`єю з січня 2008 року, вони вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, не перебуваючи у шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_3 , яку разом з відповідачем виховували. Вони проживали та були зареєстровані в однокімнатній квартирі АДРЕСА_2 , яка була придбана на ім`я відповідача за договором купівлі-продажу від 25.02.2012.

24.10.2013 відповідачем був придбаний автомобіль Chery, 2008 року випуску, по довіреності, яку було оформлено попереднім власником на них обох.

26.06.2017 в період спільного проживання, в результаті спільної праці, після продажу однокімнатної квартири, за спільні кошти ними була придбана двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, покупцем зазначено відповідача. В заяві до сектору по роботі з абонентами № 7, після придбання квартири, відповідач зазначив про склад сім`ї з трьох осіб.

У квартирі АДРЕСА_1 вона мешкає та зареєстрована до теперішнього часу, здійснює оплату за комунальні послуги. Разом у нею у квартирі зареєстрований відповідач та їх донька.

З липня 2025 року відповідач ОСОБА_2 мешкав зі своїми батьками на дачі.

Оскільки двокімнатна квартира після її придбання зареєстрована лише на відповідача, що порушує її права, вона повинна бути визнана спільною сумісною власністю. На час придбання квартири вони проживали однією сім`єю, мали спільний бюджет, вели спільне господарство.

Позивачка зазначає про те, що відповідно до ч. 1 ст. 74 СК України все зазначене майно є спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2 і вона має право на половину зазначеного майна як дружина, яка проживала з чоловіком однією сім`єю, хоча і не перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі.

Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 31 серпня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Питання про відшкодування судових витрат судом не вирішувалось.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

08 вересня 2026 року позивачка ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Кадуліної Інги Сергіївни за допомогою системи «Електронний суд» подала апеляційну скаргу на вищевказане рішення суду, мотивовану неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин справи, невідповідністю висновків суду встановленим обставинам, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі: встановити факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у заявлений період, визнати спірну квартиру об`єктом їхньої спільної сумісної власності, визнати за позивачкою право власності на 1/2 частку квартири та скасувати відомості державної реєстрації про одноосібне право власності відповідача на неї.

Заявниця зазначає, що сукупність наданих доказів підтверджує проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків, виховання спільної дитини й придбання спірної квартири за спільні кошти. На підтвердження посилається на документи про реєстрацію місця проживання та склад сім`ї, народження спільної доньки, оплату комунальних послуг, довіреність на користування і розпорядження автомобілем, заяву відповідача про об`єднання особових рахунків із зазначенням складу сім`ї з трьох осіб, а також показання свідків.

Наголошує, що відповідач визнав позовні вимоги та, будучи допитаним як свідок, підтвердив спільне проживання, ведення господарства і придбання квартири за спільні кошти. Оформлення права власності лише на його ім`я пояснив тим, що особисто займався придбанням житла. На думку заявниці, суд не надав належної оцінки цим поясненням та визнанню відповідачем обставин, якими обґрунтовано позов.

Вважає, що всупереч вимогам статті 89 ЦПК України суд надав наперед установлену перевагу пункту 5 договору купівлі-продажу квартири, в якому відповідач зазначив про відсутність шлюбних і фактичних сімейних відносин, та не оцінив інші докази у їх сукупності. Стверджує, що таке застереження є одностороннім волевиявленням відповідача, не спростовує фактичних сімейних відносин сторін і саме собою не може позбавляти позивачку права на спільно набуте майно.

Посилаючись на статті 60, 70, 74 СК України та наведені в апеляційній скарзі правові висновки Верховного Суду, зазначає, що на майно, придбане під час проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поширюється презумпція спільної сумісної власності, яка не спростовується реєстрацією права власності лише за одним із них.

Рух справи в суді апеляційної інстанції та відзив на апеляційну скаргу.

Протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 08 вересня 2026 року визначено склад суддів: суддя-доповідач Сакоян Д.І., судді – Гончар М.С., Салтан Л.Г.

Ухвалою судді Запорізького апеляційного суду від 08 вересня 2026 року матеріали цивільної справи витребувано з суду першої інстанції.

15 вересня 2026 року справа надійшла до Запорізького апеляційного суду.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 16 вересня 2026 року задоволено заяву судді Сакояна Д.І. про самовідвід у цій справі, справу передано для визначення іншого головуючого у справі.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 17 вересня 2026 року визначено новий склад суддів: суддя-доповідач: Бредун Д.С., судді – Гончар М.С., Салтан Л.Г.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18 вересня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків, а саме: для надання до Запорізького апеляційного суду доказів сплати судового збору. Надано строк для усунення недоліків у термін 10 днів з дня отримання копії ухвали апеляційного суду.

Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 24 вересня 2026 року у справі відкрито апеляційне провадження. Встановлено строк для подання відзиву. Справу постановлено розглядати за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Призначено справу до розгляду на 27 жовтня 2026 року.

06 жовтня 2026 року відповідач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він повністю погоджується з доводами апеляційної скарги, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Апеляційний розгляд справи.

В судовому засіданні представник позивачки – адвокат Кадуліна І.С. (в режимі відеоконференції) підтримала апеляційну скаргу і наполягала на її задоволенні, скасуванні рішення суду першої інстанції.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому вказувала на доведеність її позовних вимог і необхідність задоволення позову.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції з Державної установи «П`ятихатська виправна колонія №122») підтримав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов.

Третя особа приватний нотаріус Запорізького МНО Пянтковська О.Г. до засідання не з`явилась, що не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів вважає таке.

Фактичні обставини справи і мотиви суду першої інстанції.

ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась ОСОБА_4 , батьками якої є ОСОБА_2 і ОСОБА_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис № 65, а.с.6).

25 лютого 2012 року ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Я.С., зареєстрованим у реєстрі за №226, придбав у власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 31,61 кв.м. (а.с.7). У п. 13 вказаного договору купівлі-продажу зазначено, що квартиру ОСОБА_2 придбаває за власні грошові кошти.

З копії паспорта позивачки ОСОБА_1 (а.с.17-19) вбачається, що ОСОБА_1 у вказаній квартирі була зареєстрована з 13.03.2012.

У довідці Єдиного розрахунково-реєстраційного центру № 2 від 14 березня 2012 року (а.с.8) зазначено, що родина ОСОБА_2 складається з двох осіб: його та дружини ОСОБА_1 , 1981 року народження.

24 жовтня 2013 року на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було видано довіреність на право керування та розпорядження автомобілем Chery, 2008 року, реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с.9).

26 червня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Пянтковською О.Г., зареєстрованого у реєстрі за № 1275, ОСОБА_2 придбав у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с.10-12).

У пункті п`ятому вказаного договору купівлі-продажу зазначено, що покупець ОСОБА_2 стверджує той факт, що на момент придбання вказаної квартири у зареєстрованому шлюбі ні з ким не перебуває, однією сім`єю ні з ким не проживає та спільне господарство ні з ким не веде; особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на грошові кошти, які витрачаються на придбання вищевказаної квартири, в тому числі і відповідно до ст.ст. 65, 74, 97 СК України – відсутні.

У заяві від 14 вересня 2017 року ОСОБА_2 просив об`єднати два лицьові рахунки (відкриті на попередніх власників квартири – ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ) в один лицьовий рахунок на нього – ОСОБА_2 , склад сім`ї три особи (а.с.14).

Згідно з довідками про реєстрацію місця проживання особи від 29.08.2017 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 03.07.2017 по час видачі довідки – 29.08.2017, були зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 15, 16).

Станом на 08.12.2025 ОСОБА_1 зареєстрована за вказаною вище адресою (а.с.20).

Позиція апеляційного суду.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 СК України, шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя та четверта статті 368 ЦК України).

Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

У постанові від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц (провадження №14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України), і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Подібні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20).

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Згідно з усталеною судовою практикою самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанова Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16-ц).

У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2024 року (справа №521/9056/20) зазначено, що встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту їх: 1) спільного проживання. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи); 2) наявності у них спільного побуту. Спільний побут передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо; 3) виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини. Має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Закон не визначає, які конкретно докази є беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім`єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки.

На підтвердження позовних вимог, ОСОБА_1 надала суду такі докази:

– покази свідків: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які пояснили, що позивачка та відповідач ОСОБА_2 проживали разом, однією сім`єю, спочатку в однокімнатній квартирі, потім придбали двокімнатну, виховували дочку. Двокімнатну квартиру вони придбали за кошти від продажу однокімнатної квартири та частину коштів дала мати ОСОБА_1 . Свідки ОСОБА_10 також пояснили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом 16 років. Спочатку вони проживали у мами ОСОБА_1 , потім придбали однокімнатну квартиру, після народження доньки цю квартиру продали та придбали двокімнатну квартиру. Вони обидва працювали та заробляли грошові кошти, вели спільне господарство. За яку саме суму вони придбали двокімнатну квартиру, їм не відомо;

– пояснення в якості свідка відповідача ОСОБА_2 , який підтвердив вказані позивачкою обставини;

– свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис № 65, доньки ОСОБА_2 і ОСОБА_1 – ОСОБА_4 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

– реєстрацією місця проживання позивачки ОСОБА_1 13.03.2012 в квартирі АДРЕСА_2 , яку ОСОБА_2 купив 25.02.2012;

– зазначення у довідці Єдиного розрахунково-реєстраційного центру № 2 від 14.03.2012, що родина ОСОБА_2 складається з двох осіб – його та дружини ОСОБА_1 , 1981 року народження;

– видання 24.10.2013 довіреності на ім`я ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на право керування та розпорядження автомобілем Chery, 2008 року, д.н.з. НОМЕР_2 ;

– реєстрацію місця проживання позивачки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , з 03.07.2017 по час видачі довідки – 29.08.2017, а також, станом на 08.12.2025, в квартирі АДРЕСА_1 , яку ОСОБА_2 купив 26.06.2017;

– заяву від 14.09.2017, в якій ОСОБА_2 просив об`єднати два лицьові рахунки (відкриті на попередніх власників квартири – ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ) в один лицьовий рахунок на нього – ОСОБА_2 , склад сім`ї три особи;

– роздруківку оплати комунальних платежів та послуг інтернет зв`язку за період з серпня по грудень 2024 року за номером особистого рахунку, де у частині платежів зазначено: плата за газ від ОСОБА_2 .

Оцінивши такі докази суд першої інстанції вказав, що позивачем не надано достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження факту її спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 , ведення спільного побуту, існування взаємних прав та обов`язків, а також те, що наявність реєстрації за однією адресою та проживання в одній квартирі, за відсутності інших доказів у їх сукупності, не може бути доказом факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки.

Надані позивачкою ОСОБА_1 на підтвердження своїх доводів про ведення з відповідачем ОСОБА_2 сумісного господарства, роздруківки оплати комунальних платежів та послуг інтернет-зв`язку за період з серпня по грудень 2024 року за номером особового рахунку, де у частині платежів зазначено: плата за газ від ОСОБА_2 , районний суд розцінив як такі, що самі по собі не є доказами ведення з відповідачем ОСОБА_2 сумісного господарства.

Колегія суддів погоджується із такою оцінкою встановлених у справі обставин.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, які входять до предмета доказування (ч.1 ст. 80 ЦПК України).

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Натомість у справі є підтвердженим лише народження спільної дитини 28 грудня 2011 року та факт спільної реєстрації ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , спочатку в квартирі АДРЕСА_2 , а з 03.07.2017 – в квартирі АДРЕСА_1 .

На підтвердження не лише реєстрації, а спільного проживання, ведення спільного господарства, побуту, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших рис, притаманних подружжю, сторона позивача намагалась довести поясненнями свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , відповідача ОСОБА_2 , однак, як вже наголошувалось раніше, самі лише пояснення свідків не можуть слугувати єдиним засобом доказування таких обставин.

Оплата комунальних платежів та послуг інтернет-зв`язку за період з серпня по грудень 2024 року за місцем реєстрації ОСОБА_1 також не підтверджує виконання спільних зобов`язань подружжя. До того ж, факт сумісного проживання сторін у справі, відповідно до заявлених позовних вимог, підлягає доведенню щодо періоду з 01 січня 2008 року по 01 липня 2025 року, в тому числі і на момент придбання 26 червня 2017 року спірної квартири.

Окремо слід звернути увагу на такі встановлені у справі обставини.

В пункті 13 договору купівлі-продажу квартири від 25 лютого 2012 року зазначено, що однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_2 придбаває за власні грошові кошти.

В пункті 5 договору купівлі-продажу квартири від 26 червня 2017 року вказано, що покупець ОСОБА_2 стверджує той факт, що на момент придбання квартири АДРЕСА_1 у зареєстрованому шлюбі ні з ким не перебуває, однією сім`єю ні з ким не проживає та спільне господарство ні з ким не веде; особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на грошові кошти, які витрачаються на придбання вищевказаної квартири, в тому числі і відповідно до ст.ст. 65, 74, 97 СК України – відсутні.

Отже, ОСОБА_2 у двох нотаріально посвідчених документах 25 лютого 2012 року і 26 червня 2017 року стверджував, що однією сім`єю без реєстрації шлюбу не проживає, спільне господарство не веде, витрачені на придбання квартир кошти є його власними, а квартири, що набуваються, будуть належати йому на праві особистої приватної власності.

Зазначені договори є чинними, ніким не оспореними, та не спростовані поясненнями свідків і сукупністю інших доказів у справі.

Також колегія суддів вважає правильними дії суду першої інстанції, який не поклав в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем ОСОБА_2 .

Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Таким чином, суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи позивачки, та позицію відповідача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи наведені в апеляційній скарзі не можуть бути визначені суттєвими та не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до незгоди із мотивами судового рішення.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду і з їх оцінкою. З урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам заявниці, яким судом першої інстанції надана належна оцінка, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатом розгляду апеляційної скарги.

Згідно з ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, Запорізький апеляційний суд, –

У Х В А Л И В:

Рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 31 серпня 2026 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Пянтковська Оксана Григорівна про встановлення факту сумісного проживання, визнання квартири об`єктом спільної сумісної власності, визнання права власності на 1/2 частину квартири, скасування відомостей про реєстрацію права власності залишити без змін, а апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 в особі представника, адвоката Кадуліної Інги Сергіївни – без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 30 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач Д.С. Бредун

Суддя М.С. Гончар

Суддя Л.Г. Салтан