Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №460/10979/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки

Дата: 29 жовтня 2026 р.

Справа: №460/10979/24

Суддя: Нос Степан Петрович

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/10979/24 пров. № А/857/38483/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Носа С.П.;

суддів: Кухтея Р.В., Шевчук С.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року у справі № 460/10979/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

суддя у І інстанції Поліщук О.В.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Рівне,

дата складення повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся у Рівненський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Рівненській області № 0510991-2410-1701-UA56080170000055864 від 19.06.2024.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційні скарги не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) 31.12.2014 було укладено договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Москалик Л.М. та зареєстровано в реєстрі за № 1862.

Згідно умов вказаного договору купівлі-продажу від 31.12.2024, продавець передав покупцю, а покупець прийняв у власність від продавця котельню, нежитлову будівлю, розмір загальної площі якої становить 303,9 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна сформованого 19.09.2024, власником згаданої вище котельні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_1 ), (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 545374656254) є ОСОБА_2 .

Головним управлінням ДПС у Рівненській області 19.06.2024 винесене податкове повідомлення-рішення (форма «Ф») № 0510991-2410-1701- НОМЕР_1 , яким податковий орган визначив ОСОБА_1 податкове зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2023 рік в сумі 10085,65 грн.

Позивач не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням Головного управління ДПС у Рівненській області, звернувся до суду з адміністративним позовом.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України).

Законом України № 71-VIII від 28.12.2014 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", який набрав чинності 01.01.2015, шляхом викладення в новій редакції статті 266 ПК України, введений податок - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування, відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, стали об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частка.

Згідно підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють:

а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;

б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;

в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;

г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;

ґ) будівлі промислові та склади;

д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);

е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;

є) інші будівлі.

Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 266.7.4 пункту 266.7 статті 266 ПК України органи державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, зобов`язані щокварталу у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, за місцем розташування такого об`єкта нерухомого майна станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Оподаткуванню належать об`єкти нежитлової нерухомості, ставки для таких встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування об`єктів нерухомості. Крім того, інформація, необхідна для розрахунку та справляння податку систематично надходить до контролюючих органів від органів державної реєстрації прав на нерухоме майно й органів, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що нежитлову будівлю - котельню, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 303,9 кв.м. позивач відчужив згідно з договором купівлі-продажу від 31.12.2014.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна сформованого 19.09.2024, власником згаданої вище котельні (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 545374656254) є ОСОБА_2 . Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 18506024 від 31.12.2014. Підставою виникнення права власності є договір купівлі-продажу від 31.12.2014, серія та номер 1862.

Контролюючим органом нарахований позивачу податок на цей об`єкт нерухомості за 2023 рік.

З моменту реєстрації права власності на нерухоме майно за іншою особою у попереднього власника не виникає обов`язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на об`єкт нерухомості, який відчужено. Саме до нового власника об`єкта нерухомості переходить і встановлений податковим законом обов`язок зі сплати податку.

Починаючи з 31.12.2014 у власності позивача не перебувала нежитлова будівля - котельня, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 303,9 кв.м., тому позивач не є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відтак нарахування відповідачем податкового зобов`язання за спірним податковими повідомленнями-рішеннями є безпідставним.

Покликання відповідача на те, що згідно з відомостями, наявними в органах ДПС, позивач станом на день формування спірних рішень мав у власності зазначене нежитлове приміщення, суд вважає необґрунтованими, оскільки судом встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна сформованого 19.09.2024, власником котельні (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 545374656254) є ОСОБА_2 .

Підпунктом 266.7.3 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України визначено, що платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних щодо:

об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку;

розміру загальної площі об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку;

права на користування пільгою із сплати податку;

розміру ставки податку;

нарахованої суми податку.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за своєю податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Таким чином, звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних щодо нарахованої суми податку є правом, а не обов`язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист, відтак доводи податкового органу про те, що позивач не подавав до контролюючого органу відповідну заяву, так як це передбачено пп. 266.7.3 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України суд відхиляє як безпідставні та необґрунтовані.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що контролюючим органом за відсутності на те правових підстав, необґрунтовано нарахований позивачу податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а тому, спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним, що є підставою для його скасування.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року у справі № 460/10979/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяС. П. Нос

суддіР. В. Кухтей

С. М. Шевчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua