Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №460/16313/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: осіб, звільнених з публічної служби

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №460/16313/25

Суддя: Гінда Оксана Миколаївна

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/16313/25 пров. № А/857/47500/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.,

суддів: Заверухи О.Б., Матковської З.М.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року (головуючий суддя: Максимчук О.О., місце ухвалення - м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій, -

встановив:

ОСОБА_1 , 09.09.2025 звернувся з позовом до суду, в якому просив:

визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати - ОСОБА_1 пенсії з 01 березня 2025 р., перерахованої на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 209 від 25.02.2025 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верст населення у 2025 році»;

зобов`язати його здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 01.03.2025 згідно Постанови Кабінету Міністрів України №209 від 25.02.2025 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верст населення у 2025 році», без обмеження максимальним розміром пенсії, з врахуванням проведених виплат.

Обґрунтовує позов тим, що він як пенсіонер перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за вислугу років, яка йому призначена відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09 квітня 1992 року (далі Закон № 2262-ХІІ). Зазначає, що при проведенні перерахунку його пенсії, відповідачем протиправно не виплачується індексація пенсії на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» та обмежено пенсійні виплати позивача максимальним розміром. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не проведення перерахунку та виплати з 01.03.2025 пенсії ОСОБА_1 з урахуванням індексації, установленої згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», без обмеження максимальним розміром.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 01.03.2025 перерахунок та виплату пенсії для ОСОБА_1 з урахуванням індексації, установленої згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», без обмеження максимальним розміром пенсії та з урахуванням раніше проведених виплат.

Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Оскільки вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням вимог ст. 242 КАС України, тому просить скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 пенсії, призначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», підвищуються з урахуванням положень пункту 3 цієї постанови у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом, а обмеження виплати встановлено частиною сьомою статті 43 цього Закону, відповідно до якої максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Оскільки розмір пенсії позивача станом на 01.03.2025 перевищує встановлену величину, то, на переконання апелянта, підстави для виплати індексації відсутні, а розмір пенсії підлягатиме перегляду у разі зміни прожиткового мінімуму на законодавчому рівні. Апелянт також зазначає, що виплата пенсій і доплат за Законом № 2262-ХІІ забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України, а Головне управління не наділене правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, збільшувати видатки з Державного бюджету, у зв`язку з чим інші кошти для виконання рішення суду в нього відсутні.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є пенсіонером, як пенсіонер перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області, де отримує призначену йому пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ, що підтверджується даними з проведених відповідачем перерахунків пенсії позивача, копії яких наявні у матеріалах справи.

Представник позивача звернувся до відповідача із запитом, у якому просив відповідача повідомити щодо розміру пенсійних виплат позивача.

Листом від 18.08.2025 №1700-0203-8/61553 відповідач повідомив позивача, що розмір пенсії позивача з 01.03.2024 22867,21 грн та з 01.03.2025 24367,21. Оскільки станом на березень 2025 року розмір пенсії позивача перевищує максимальний розмір пенсії, визначений законодавством, то виплата індексації понад встановлений максимально допустимий розмір суперечить чинному пенсійному законодавству. Таким чином, виплата пенсії ОСОБА_1 проводиться з урахуванням статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік" у розмірі 23610,00 грн.

Не погодившись з такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом (позовною заявою) у цій справі з наведеними вище позовними вимогами до відповідача.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що частина сьома статті 43 Закону №2262-XII, яка обмежувала максимальний розмір пенсії десятьма прожитковими мінімумами, втратила чинність з 20.12.2016 на підставі рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016, тож станом на час перерахунку законодавча норма, яка б визначала граничний розмір пенсії, призначеної за цим Законом, фактично відсутня.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ) пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини четвертої статті 63 Закону № 2262-ХІІ усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. Згідно зі статтею 64 цього Закону у разі якщо пенсії не перераховувалися відповідно до частини четвертої статті 63, для забезпечення їх індексації проводиться перерахунок пенсій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI), який набрав чинності 01.10.2011 та був прийнятий 08.07.2011. За правилами статті 2 цього Закону максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-ХІІ, що передбачали таке саме обмеження (частина сьома).

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Згідно з пунктом 2 резолютивної частини цього рішення та частиною другою статті 152 Конституції України ці положення втратили чинність з дня ухвалення рішення, тобто з 20.12.2016.

У рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 Конституційний Суд України виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Заходи, спрямовані на забезпечення соціального захисту цієї категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю чи соціально-економічними обставинами, не можуть бути скасовані чи звужені. Обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Зміни, внесені Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII до частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), є нереалізованими, оскільки після рішення Конституційного Суду України ця частина в Законі відсутня, і самі по собі не створюють підстав для обмеження пенсії максимальним розміром. Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17, від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17, від 30.10.2020 у справі № 522/16881/17, від 09.11.2020 у справі № 813/678/18, від 31.03.2021 у справі № 815/3000/17.

Положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ та статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ) були прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин і є однаковими за змістом. Положення статті 2 Закону № 3668-VI, які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, змін не зазнали. Тому на момент виникнення спірних правовідносин існувала колізія між Законом № 2262-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців. При цьому відповідач у спірних правовідносинах надав перевагу найменш сприятливому для позивача підходу.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів у майнові права. Тому у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, найбільш сприятливий для особи. Відповідно до статті 6 КАС України суд керується принципом верховенства права, застосовуючи його з урахуванням практики ЄСПЛ. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи, а у постанові від 13.02.2019 у зразковій справі № 822/524/18 дійшла такого самого висновку щодо пенсійного забезпечення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач, апелянт) та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ.

Листом від 18.08.2025 № 1700-0203-8/61553 відповідач повідомив, що розмір пенсії позивача з 01.03.2025 становить 24 367,21 грн, однак виплата здійснюється у розмірі 23 610,00 грн, оскільки пенсія перевищує максимальний розмір, визначений законодавством. Індексація, передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209, відповідачем нарахована (1 500,00 грн), але фактично не виплачується.

Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI. Така позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 27.01.2022 у справі № 240/7087/20, від 17.02.2022 у справі № 640/11168/20, від 18.05.2022 у справі № 380/12337/20. Тому обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.

Щодо наявності в Постанові № 209 застереження про підвищення пенсій «у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом» суд апеляційної інстанції зазначає таке. Підпунктом 1 пункту 2 Постанови № 209 установлено, що з 1 березня 2025 року розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону № 2262-ХІІ (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118, від 24.02.2023 № 168 та від 23.02.2024 № 185 військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей, строк призначення яких до 31 грудня 2024 року включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень пункту 3 цієї постанови.

Конституційним Судом України у рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців. Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19). Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта закону суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Станом на час перерахунку пенсії позивача відповідно до Постанови № 209 норма закону, яка б визначала максимальний розмір пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ, відсутня. Як правильно зазначив суд першої інстанції, у спірних відносинах згадане положення Постанови № 209 суперечить приписам Закону № 2262-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, які є спеціальними та підлягають застосуванню відповідачем. Тому є помилковими доводи пенсійного органу щодо відсутності правових підстав для встановлення позивачу доплати до пенсії згідно з Постановою № 209 з огляду на перевищення пенсійною виплатою позивача десяти прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.

Доводи апелянта про те, що виплата пенсій за Законом № 2262-ХІІ забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України, а Головне управління не наділене правом самостійно збільшувати видатки з бюджету та не має коштів для виконання рішення суду, не спростовують висновків суду першої інстанції. Відсутність бюджетних призначень не може бути підставою для відмови у виплаті пенсії, право на яку визначене законом. Посилання на дотримання відповідачем частини другої статті 19 Конституції України є необґрунтованим, оскільки відповідач зобов`язаний діяти не лише в межах повноважень, а й у спосіб, що передбачені законами, у тому числі застосовувати норми Закону № 2262-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.

Крім того, право позивача на обрахунок пенсії без застосування обмеження максимальним розміром захищене рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 у справі № 460/18628/23, яке набрало законної сили 16.11.2023. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання, а відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи за участю тих самих осіб. Після ухвалення цього рішення змін у чинному законодавстві, які б створювали підстави для обмеження розміру пенсії позивача, не відбулося.

На підставі викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо невиплати з 01.03.2025 пенсії ОСОБА_1 з урахуванням індексації, установленої Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», без обмеження максимальним розміром є протиправними, а відповідача слід зобов`язати здійснити з 01.03.2025 перерахунок та виплату пенсії позивачу з урахуванням такої індексації, без обмеження максимальним розміром пенсії та з урахуванням раніше проведених виплат.

Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд,-

постановив:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області залишити без задоволення, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у справі № 460/16313/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяО. М. Гінда

суддіО. Б. Заверуха

З. М. Матковська

Оригінал: reyestr.court.gov.ua