Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №380/23702/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/23702/24 пров. № А/857/7192/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Глушка І.В., Пліша М.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року, прийняте суддею Кондратюк Ю.С. у місті Львові, у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

встановив:

ОСОБА_1 (надалі – позивач) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (надалі також – В/Ч, відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у перетинанні державного кордону від 03.11.2024, ухвалене начальником 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » капітаном ОСОБА_2 ;

- зобов`язати уповноважених осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 (В/Ч НОМЕР_1 ) надати дозвіл громадянину України, ОСОБА_1 на перетин державного кордону України згідно статті 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 в позові відмовлено.

Суд виходив з того, що право особи на вільний перетин державного кордону України, згідно з положеннями Конституції України та законодавчих норм, може бути обмежено в умовах воєнного стану. Суд першої інстанції вказав, що особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації мають право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану. Проте для реалізації такого права вказана обставина повинна бути підтверджена належними доказами та документами. Суд першої інстанції зазначив, що для проходження паспортного контролю позивач крім паспорта для паспортного контролю не подав всіх необхідних документів для підтвердження наявності права перетину кордону в умовах воєнного стану, а тому відповідач правомірно відмовив у дозволі на його перетин.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу. Вважає, що вказане судове рішення прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що в оскаржуваному рішенні зазначається: «Суд відзначає, що підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України, передбачені частиною 1 статті 6 Закону № 3857, функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України, одним із яких є правовий режим воєнного стану».

Однак, Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» не містить жодної вказівки до його умов застосування у мирний час або під час дії правового режиму воєнного стану. Станом на момент виникнення спірних відносин Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» є чинним та підлягає до застосування.

По-друге, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні посилається на Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, в якому зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (пункт 5 частини першої статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Разом з тим, зазначеним Указом Президента України лише передбачена можливість обмеження конституційних прав і свобод, передбачених статтею 33 Конституції України, однак, власне, обмеження цих прав, відповідно до змісту цієї ж статті, повинно бути встановлено законом.

Звертає увагу суду також на те, що жодних обмежень, застосованих до ОСОБА_1 матеріалами справи не встановлено.

Вважає, що оскаржене рішення про відмову у перетинанні державного контролю є немотивованим та не обґрунтованим, оскільки, відповідач повинен був чітко вказати у своєму рішенні, які саме документи позивач повинен був подати, щоб прийняти відповідне рішення.

Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою задовольнити позов.

В/Ч НОМЕР_1 у відзиві на апеляційну скаргу погоджується із висновками суду про відсутність підстав для задоволення позову, тому просить таку залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд у повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується наданими позивачем копіями паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Відповідно до листа Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 06.09.2024 № 7401.3-5016/74.2-24 позивачу повідомлено, що 03.09.2024 Управлінням Державної міграційної служби України в Чернігівській області було прийнято рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне місце проживання до Федеративної Республіки Німеччина (строк дії рішення до 03.03.2025).

У паспорті громадянина України для виїзду за кордон позивача міститься штамп «оформлено виїзд на постійне проживання Німеччина 03.09.2024» з печаткою Державної міграційної служби України (а.с.21 зворот).

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади від 20.11.2024 позивач знятий із зареєстрованого місця проживання у зв`язку з оформленням документів для виїзду за кордон на постійне проживання з 18.09.2024 (а.с. 24).

Позивач взятий на військовий облік військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 20.03.2024, що підтверджується відповідною відміткою у військовому квитку (а.а.26-27).

03.11.2024 позивач прибув до пункту пропуску «Краківець» для перетину держаного кордону.

Під час здійснення прикордонного контролю, як вказав позивач, він надав документи для виїзду на постійне проживання громадян України.

03.11.2024 відповідачем прийнято рішення про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України з причин «відсутності документів, що підтверджують підстави для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України № 57 (зі змінами та доповненнями)” (а.с. 25).

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Так, спір у досліджуваному випадку виник у зв`язку із відмовою в перетині державного кордону України громадянину України призивного віку в особливий період в умовах правового режиму воєнного стану.

Статтею 33 Конституції України визначено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Ця стаття також передбачає, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки.

Так, згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до статті 17 та 65 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Цей конституційний обов`язок реалізується через проходження громадянами України військової служби відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

Відповідно до частини 3 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами першою та шостою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Згідно пункту 6 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб, у подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжений до дня розгляду справи.

Пунктом 3 цього ж Указу передбачено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» (далі - Указ № 65/2022), затвердженого Законом України від 03 березня 2022 № 2105-IX, у зв`язку з військовою агресією рф проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом, у подальшому строк проведення загальної мобілізації продовжений до дня розгляду справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Згідно із ч. 14 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до абз. 4 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Частиною 8 ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу у зв`язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв`язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», статтею 22 якого визначено такий обов`язок громадян, як з`являтися за викликом до військових комісаріатів для постановки на військовий облік та визначення призначення на воєнний час.

Так, Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, однак це не означає, що такі обмеження до певних категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду.

Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 18.04.2024 у справі № 260/2850/22.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України, що надає підстави Кабінету Міністрів України враховувати при встановленні зазначених правил заходи воєнного стану, запроваджені Законами України «Про правовий режим воєнного стану» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Загальний порядок перетину державного кордону України визначений Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 № 57 (далі як і раніше - Правила № 57), згідно з пунктом 2 якого у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.

Водночас, окремі категорії груп осіб, яким дозволений перетин Державного кордону України у разі введення в Україні надзвичайного або воєнного стану, визначено п. 2 Правил № 57 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.п. 2-6 Правил № 57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Аналіз вказаних норм чинного законодавства дає підставу суду апеляційної інстанції дійти висновку, що право виїзду за межі України у період дії воєнного стану військовозобов`язаних не є абсолютним, оскільки на період дії правового режиму воєнного стану (строк дії обмежень) Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 передбачено можливість обмеження, у тому числі, встановленого статтею 33 Конституції України права вільно залишати територію України.

Водночас особи, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації, а також у кожному конкретному випадку особи, які не підлягають призову у разі перетину ними кордону, зобов`язані подавати підтверджуючі документи.

Згідно з п. 8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 № 1455 (далі - Порядок № 1455 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Відповідно до абз. 4 ст. 1 Закону № 3543-XII (в редакції на час виникнення спірних відносин) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 22 Закону № 3543-XII (в редакції на час виникнення спірних відносин) визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до вимог Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» 2232-XII (далі Закон 2232-XII) на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років.

Відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону 2232-XII виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов`язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 № 921 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних (далі - Порядок №921).

Відповідно до п. 2 Порядку № 921 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, підприємств, установ та організацій щодо фіксації, накопичення та аналізу військово-облікових даних призовників і військовозобов`язаних із відображенням їх у військово-облікових документах, а також здійснення контролю за дотриманням призовниками і військовозобов`язаними, посадовими особами державних органів, підприємств, установ та організацій встановлених правил військового обліку.

Згідно з п. 16 Порядку №921 військовий облік ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів: для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов`язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов`язаного.

Пунктом 56 Порядку № 921 передбачено, що про взяття призовників і військовозобов`язаних на військовий облік, зняття та виключення з нього в їх військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки.

Вказане кореспондується також з нормами Положення про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу, затвердженого указом Президента України від 30 грудня 2016 № 582/2016.

Так, п.1 вказаного Положення визначає, що військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу (далі - військовий квиток) є документом, що посвідчує особу військовослужбовця (військовозобов`язаного, резервіста) та визначає належність його власника до виконання військового обов`язку.

Згідно з нормами вказаного Положення, у військовому квитку, серед іншого, проставляється відмітка про зняття військовослужбовця з військового обліку.

Таким чином, відповідно до чинного законодавства необхідною умовою для виїзду за кордон військовозобов`язаний громадянин України в умовах воєнного стану повинен подати, для серед іншого, документальне підтвердження належності до категорії громадян України, щодо яких не застосовується обмеження у праві виїзду за межі території України, а саме військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов`язаного.

Частинами 1, 3 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05 листопада 2009 № 1710-VI встановлено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку оскаржити його до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії.

Зі змісту оскаржуваного рішення відповідача судом апеляційної інстанції встановлено, що на підставі ст.14 Закону України «Про прикордонний контроль» громадянину України ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, в зв`язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, оскільки зазначений громадянин не зміг надати до паспортного контролю документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач 03.11.2024 під час здійснення паспортного контролю на виїзд з України надав такі документи: паспорт громадянина України для виїзду з штампом «оформлено виїзд на постійне проживання Німеччина 03.09.2024» з печаткою Державної міграційної служби України

Водночас, позивач є громадянином України, який підпадає під вікову категорію від 18 до 60 років, а факт наявності у паспорті громадянина України для виїзду за кордон відміток про постійне проживання у жодному разі не є підставою для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану.

Оскільки законодавством України визначено категорії осіб, які мають право на перетин державного кордону України у період введення на території України воєнного стану та досягли 16-річного віку, водночас будь-якого документа, що підтверджує його належність до однієї з цих категорій, позивач не надав.

Щодо аргументів про не обґрунтованість оскаржуваного рішення, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до змісту ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» рішення уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону про відмову громадянину у праві перетину кордону в кожному випадку повинно бути обґрунтованим, із зазначенням конкретних причин відмови, що відповідачем дотримано в досліджуваному випадку.

Як це вбачається з оскаржуваного рішення, в такому наведено персональні дані позивача, його паспортні документи, вказано правову підставу його прийняття, а саме Указ Президента від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Закон України «Про правовий режим воєнного стану» та постанову Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», та зазначено, що вищезазначений громадянин не надав документи, що підтверджують підстави для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану.

Отже, підставою ухвалення оскаржуваного рішення є фактично Указ Президента від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» щодо введення тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтею 33 Конституції України.

Таким чином, оскаржуване рішення містить всі обов`язкові реквізити, підставу та мотиви його прийняття.

Наведене свідчить про помилковість доводів позивача-апелянта щодо неналежного мотивування відповідачем оскаржуваного рішення про відмову позивачу в перетинанні державного кордону.

Варто проте зазначити, що обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час дії воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950.

Однак, таке втручання у справі, що розглядається, прямо передбачено законом і має абсолютно легітимну мету, а відтак відсутні підстави для висновку про незабезпечення балансу між публічним інтересом суспільства та приватним інтересом позивача.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від14 лютого 2024 у справі справа № 380/18153/22.

Враховуючи наведене вище, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року у справі №380/23702/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяІ. М. Обрізко

суддіІ. В. Глушко

М.А. Пліш