Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №295/15976/25 — Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/15976/25

Категорія 30

2/295/3994/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира у складі:

головуючої – судді Семенцової Л.М.,

за участі секретарів – Шевчук А.Г., Білошицької О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа – приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Гукова Наталія Євгеніївна, про визнання недійсним договору дарування квартири та скасування запису про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року позивач через свого представника – адвоката Денисенко В.М. звернулася до суду з указаним позовом, в якому просить: 1) визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 02.09.2025 між ОСОБА_2 як дарувальником та ОСОБА_3 як обдарованою, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гуковою Наталією Євгеніївною за реєстраційним номером 1462; 2) скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію прав ОСОБА_3 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на жилове примішення (квартиру), загальною площею 47,09 кв. м, житловою площею 29,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 3185647518040, внесений 02.09.2025 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гуковою Наталією Євгеніївною на підставі договору дарування серії та номер: 1462 від 02.09.2025; 3) стягнути з відповідачів на свою користь понесені судові витрати.

Вимоги позову обгрунтовані тим, що 16.07.2025 ОСОБА_1 було подано до Корольовського районного суду міста Житомира позов до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення. Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 21.07.2025 відкрито провадження в справі № 296/7762/25, а також ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 27.08.2025 у цій справі задоволено заяву позивача про забезпечення позову та вжито заходи забезпечення позову, а саме накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 47,09 кв. м, житловою площею 29,5 кв. м (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 3185647518040), яка набута ОСОБА_2 11.08.2025 на підставі свідоцтва про право на спадщину № l380, виданого 11.08.2025 приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Гуковою Н.Є., та вартість якої становить 2649683 грн. Зазначена ухвала була оприлюднена шляхом надання загального доступу в Реєстрі судових рішень за посиланням reyestr.court.gov.ua 28.08.2025. Про наявність судової справи за позовом позивача до ОСОБА_2 йому було відомо з 18.08.2025, коли він отримав копію ухвали про відкриття провадження у справі № 296/7762/25 та позовну заяву із долученими до неї доказами, про що він зазначив у відзиві на позовну заяву в справі № 296/7762/25, подано ним до Корольовського районного суду міста Житомира 22.08.2025. Отже, станом на 02.09.2025 ОСОБА_2 був обізнаний про існування ухвали Корольовського районного суду міста Житомира від 27.08.2025 у справі № 296/7762/25 про накладення арешту на належну йому квартиру, однак, діючи недобросовісно, з метою приховування майна, на яке в подальшому може бути здійснено стягнення, з метою виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, уклав фіктивний правочин - договір дарування зазначеної квартири на користь ОСОБА_3 , яка є матір?ю його малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказаний договір дарування посвідчено та відомості щодо останнього до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено 02.09.2025 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Житомирської області Гуковою Н.Є. - номер запису про право власності № 61330639.

Ухвалою судді Богунського районного суду міста Житомира Семенцової Л.М. від 26.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою судді Богунського районного суду міста Житомира Семенцової Л.М. від 17.02.2026 задоволено клопотання представника позивача та витребувано в приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Гукової Н.Є. належним чином засвідчену копію нотаріальної справи щодо посвідчення договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного 02.09.2025 між ОСОБА_2 та Карпінською С.А., зареєстрований у реєстрі за № 1462.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги позову підтримала з викладених у позовній заяві обставин, пояснивши, що договір дарування квартири було укладено з метою уникнення ОСОБА_2 відшкодування шкоди, завданої ним вчиненням відносно позивача кримінального правопорушення, а саме шахрайства, яке полягає в незаконному заволодінні шляхом обману грошових коштів позивача в сумі 24000,00 дол. США та заявлених у поданому нею позові про відшкодування шкоди – моральної шкоди в розмірі 120000,00 грн. В останнє судове засідання представник позивача не з`явилася, до суду надала заяву про розгляд справи за відсутності сторони позивача, вказавши про підтримання вимог позову.

Відповідачі та третя особа, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання повторно не з`явилися, причин неявки до суду не повідомили, відповідачі відзиву до суду не направили.

Третя особа, яка належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання також не з`явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Враховуючи те, що в справі є достатньо матеріалів про спірні правовідносини сторін, тому за відсутності заперечень позивача суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи згідно статей 280-282 ЦПК України.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до наступного висновку.

Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 22.05.2024 у справі № 278/230/15-к, яка набрала законної сили, постановленою в кримінальному провадженні № 42013060170000010 по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 2, 3, 4 ст. 190 КК України, клопотання обвинуваченого та захисника задоволено та звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ч. ч. 2, 3, 4 ст. 190 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження відносно нього закрито. Цивільні позови потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про стягнення з ОСОБА_2 матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду.

16.07.2025 ОСОБА_1 було подано до Корольовського районного суду міста Житомира позов до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, з ціною позову - 1123320,65 грн.

Ухвалою судді Корольовського районного суду міста Житомира Пилипюк Л.М. від 21.07.2025 відкрито провадження в справі № 296/7762/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення.

22.08.2025 відповідачем ОСОБА_2 було надано до Корольовського районного суду міста Житомира відзив на позовну заяву.

Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 27.08.2025 у справі № 296/7762/25 частково задоволено заяву позивача про забезпечення позову та вжито заходи забезпечення позову, а саме накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 . Ухвала зареєстрована в Єдиному державному реєстрі судових рішень 27.08.2025 та забезпечено надання загального доступу 28.08.2025.

Судом встановлено, що 02.09.2025 між ОСОБА_2 як дарувальником та ОСОБА_3 як обдарованою, було укладено та посвідчено приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гуковою Н.Є. договір дарування квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 47,09 кв. м, житловою площею 29,5 кв. м (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 3185647518040). Договір зареєстровано в реєстрі за № 1462.

Зазначена вище квартира належала відповідачу ОСОБА_2 на підставі виданого йому 11.08.2025 приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Гуковою Н.Є. свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстрованого в реєстрі за № l380.

У наданій до суду приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гуковою Н.Є. на виконання ухвали про витребування доказів від 17.02.2026 копії нотаріальної справи щодо посвідчення договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного 02.09.2025 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , міститься заява відповідача ОСОБА_2 від 02.09.2025 до нотаріуса про те, що квартира АДРЕСА_1 належить йому на праві особистої приватної власності і не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки набута ним у порядку спадкування, повідомивши при цьому, що щодо квартири відсутні судові спори, жодних прав третіх осіб та неї не існує.

02.09.2025 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно нотаріусом внесено запис про державну реєстрацію прав ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , на квартиру загальною площею 47,09 кв. м, житловою площею 29,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 3185647518040, на підставі договору дарування серії та номер: 1462 від 02.09.2025.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про його народження серії НОМЕР_2 від 07.02.2014, виданого ВДРАЦС РС Житомирського МУЮ у Житомирській області.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див.: постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)), постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див.: постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див.: постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

Ураховуючи те, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див.: постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23) та постанову Верховного Суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24)).

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанови Верховного Суду: від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19), від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20).

Подібні висновки також викладені у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 757/33392/16 (провадження № 61-10541св19), у якій зазначено, що правочином, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним правочином), може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Отже, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див.: постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Відповідно до частин першої, третьої та п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частини першої та частини п`ятої статті 203 ЦК України, що, за правилами статті 215 цього Кодексу, є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Нікчемність правочину, навпаки має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див.: постанова Верховного Суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).

Отже, цивільно-правовий договір, у тому числі й договір дарування, не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення виконання зобов`язання зі сплати грошових коштів, в тому числі, на відшкодування шкоди або виконання судового рішення.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема, чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу № 369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19), не знайшла підстав для відступу від цих висновків Верховного Суду України.

Крім того, у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19) Велика Палата Верховного Суду у подібних правовідносинах дійшла висновку про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Укладення фіктивного правочину є порушенням добросовісності як однієї із загальних засад цивільного законодавства.

Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (див.: постанова Верховного Суду від 18 листопада 2020 року к справі № 569/6427/16 (провадження № 61-39814св18)).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див.: постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Із досліджених судом доказів судом встановлено, що 02.09.2025 ОСОБА_2 відчужив належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 за безоплатним нотаріально посвідченим договором дарування матері свого малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 – ОСОБА_3 , будучи при цьому обізнаним про наявність у провадженні Корольовського районного суду міста Житомира з 21.07.2025 цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до нього про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, з ціною позову - 1123320,65 грн, про що свідчить надання 22.08.2025 ОСОБА_2 до суду в цій справі відзиву на позовну заяву.

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 був достеменно обізнаний з претензіями до нього позивача про відшкодування шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення. Враховуючи, що в справі № 296/7762/25 ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 27.08.2025 було вжито заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , при цьому ухвала була зареєстрована в Єдиному державному реєстрі судових рішень 27.08.2025 та забезпечено надання загального доступу 28.08.2025, тому дії ОСОБА_2 щодо відчуження належної йому квартири є недобросовісними та свідчать про зловживання правом, так як направлена на приховання вказаного майна від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, що в свою чергу шкодить інтересам позивача.

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Оскільки на момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна відповідач ОСОБА_2 не відшкодував позивачу майнову шкоду, завдану внаслідок вчинення кримінального правопорушення, так як кримінальне провадження було закрито з нереабілітуючих підстав, то позивач набув права вимоги до відповідача ОСОБА_2 , тобто є його кредитором.

При цьому, боржник не є абсолютно вільним в обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїм кредитором.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може (див. постанова Верховного Суду від 07 серпня 2025 року у справі № 295/5712/24 (провадження № 61-5355св25)).

Оспорюваний договір дарування квартири, укладений між ОСОБА_2 та матір`ю його малолітнього сина ОСОБА_3 , є безоплатним та відповідно приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди), а тому дарувальник, який відчужив майно на підставі безоплатного договору, маючи невиконане грошове зобов`язання перед позивачем (кредитором) та після набрання чинності ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 27.08.2025 про накладення арешту на квартиру, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно кредитора, оскільки відчуження ОСОБА_2 нерухомого майна за оспорюваними правочинами зменшує його платоспроможність та свідчить про недопущення у майбутньому звернення стягнення на його майно, що дозволяє зробити висновок про фраудаторність оспорюваного договору дарування, тобто є таким, що вчинений на шкоду кредитору.

Отже, зазначене свідчить про те, що правова мета договору дарування була іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), в зв`язку з чим такий правочин був очевидно фіктивним, тому суд дійшов до висновку про задоволення вимог позову.

Позивач звільнена від сплати судового забору як особа з інвалідністю ІІ групи згідно копії її пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 від 07.03.2023, тому з відповідачів дохід держави підлягає стягненню сума судового збору пропорційно до розміру задоволених двох вимог немайнового характеру, а саме по 1211,20 грн судового збору з кожного.

Керуючись ст. ст. 3, 13, 203, 204, 215, 717 ЦК України, ст. ст. 12, 76-81, 141, 158, 259, 263-268, 280-282, 354 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 02.09.2025 між ОСОБА_2 як дарувальником та ОСОБА_3 як обдарованою, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гуковою Наталією Євгеніївною за реєстраційним номером 1462.

Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію прав ОСОБА_3 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на жилове примішення (квартиру), загальною площею 47,09 кв. м, житловою площею 29,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 3185647518040, внесений 02.09.2025 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гуковою Наталією Євгеніївною на підставі договору дарування серії та номер: 1462 від 02.09.2025.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в дохід держави по 1211,20 грн судового збору з кожного.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в порядку, визначеному ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 ).

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Третя особа: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Гукова Наталія Євгеніївна (адреса: 10014, м. Житомир, вул. Мала Бердичівська, 16).

Повне рішення суду складено 30.10.2026.

Суддя Л.М. Семенцова