Суд: Борзнянський районний суд Чернігівської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи про видачу і продовження обмежувального припису
Дата: 28 жовтня 2026 р.
Справа: №730/1653/26
Суддя: Ріхтер В. В.
БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653) 3-50-01
Справа №730/1653/26
Провадження № 2-о/730/47/2026
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"29" жовтня 2026 р. м. Борзна
Борзнянський районний суд Чернігівської області в складі:
головуючого судді Ріхтера В.В.,
з участю секретаря судового засідання Магомедової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борзна цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа — ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі – заявник, ОСОБА_1 ) звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 (далі – заінтересована особа, ОСОБА_2 ) строком на шість місяців. Заявниця просить суд застосувати передбачені законом заходи тимчасового обмеження прав заінтересованої особи, а саме заборонити їй спілкуватися із заявницею та дітьми, наближатися до місця їхнього проживання, особисто або через третіх осіб розшукувати заявницю, переслідувати її, а також у будь-який спосіб контактувати з нею та дітьми.
На обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначила, що перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 та проживала з ним однією сім`єю. За час спільного проживання у сторін народилися/виховувалися діти: ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_6 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_7 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Заявниця стверджує, що чоловік систематично, за місцем їхнього проживання, як у тверезому стані, так і у стані алкогольного сп`яніння, вчиняє щодо неї домашнє насильство психологічного, фізичного й економічного характеру. Як прояви психологічного насильства вона називає словесні образи, нецензурну лайку, приниження, залякування та контроль за її пересуванням, а також жорстоке поводження з тваринами на очах у дітей. Фізичне насильство, за її доводами, полягало у ляпасах, стусанах, штовханні, нанесенні побоїв та ударів по голові. Економічним насильством заявниця вважає те, що чоловік фінансово не забезпечував родину та спалив її документи, зокрема паспорт.
ОСОБА_1 зазначає, що неодноразово робила чоловікові зауваження та просила припинити таку поведінку, однак він не реагував або після цього починав чинити насильницькі дії, які, за її словами, проявлялися у погрозах, криках, нецензурній лайці та побоях. Заявниця пов`язує з описаною поведінкою власні побоювання за безпеку та психологічний стан дітей.
Окремим епізодом заявниця називає подію, яка сталася 01 жовтня 2026. За її твердженням, чоловік був незадоволений гавкотом і писком маленьких цуценят, які перебували поруч із дітьми та були їхніми домашніми улюбленцями, і вчинив щодо тварин жорстокі дії, внаслідок яких вони загинули. Заявниця наголошує, що діти регулярно гралися з цуценятами, доглядали за ними, були до них емоційно прив`язані та сприймали їх як домашніх улюбленців. За її словами, діти безпосередньо бачили загибель тварин, пережили страх, душевний біль і психологічне потрясіння; вона вважає, що побачене істотно зашкодило їхньому психологічному благополуччю, відчуттю безпеки та довірі до дорослих. На її переконання, поведінка чоловіка становила загрозу психологічному здоров`ю дітей, оскільки він не зважив на їхню присутність, вік та емоційну прив`язаність до тварин.
Наступний описаний заявницею епізод стався 03 жовтня 2026. Вона стверджує, що чоловік, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння та вчиняючи, за її оцінкою, повторне домашнє насильство, завдав їй фізичних ушкоджень: бив у ділянку голови й обличчя та розірвав на ній одяг. Заявниця пов`язує цей епізод зі струсом головного мозку, переломом носа без зміщення та параорбітальною гематомою лівого ока. Вона зазначає, що події відбувалися на очах її старшого сина ОСОБА_8 , який намагався зупинити чоловіка.
За словами заявниці, після цього вона разом із сином та іншими дітьми втекла з дому до ОСОБА_9 — матері її попереднього покійного чоловіка. Перебуваючи ввечері на подвір`ї ОСОБА_9 , вони, як стверджує заявниця, побачили, що горить їхній будинок. Заявниця вказує, що згодом з`ясувалося: чоловік умисно підпалив літню кухню, яка повністю згоріла. На місце події, за її словами, прибули пожежники, поліція та представники органів місцевого самоврядування. Ці обставини заявниця наводить як продовження агресивної поведінки чоловіка та як додаткову причину небезпеки повернення до місця проживання.
Заявниця повідомляє, що після її звернення до поліції 03 жовтня 2026 працівники поліції склали щодо чоловіка адміністративний протокол та винесли стосовно нього терміновий заборонний припис строком на три доби. Вона вважає, що цей припис надалі було порушено: за її словами, чоловік продовжив писати їй, телефонувати та розшукувати її і дітей. Сам факт винесення припису та його подальше порушення заявниця розцінює як свідчення високого ризику повторення насильства і реальної загрози її безпеці та безпеці дітей.
Заявниця також зазначила, що 05 жовтня 2026 соціальні служби громади помістили її та дітей до кризової кімнати у м. Чернігові. Вона наголошувала, що переїзд до кризової кімнати не припинив поведінки чоловіка — той, за її твердженням, продовжував писати, телефонувати та розшукувати її і дітей.
Заявниця у судове засідання не з`явилася. У заяві міститься її прохання про розгляд справи без особистої участі з огляду на безпеку та ризик повторного психологічного тиску. Частина перша статті 350-5 ЦПК України прямо передбачає можливість розгляду справи без участі заявника, якщо така участь становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього. З урахуванням предмета звернення, пояснень заявниці про побоювання за себе і дітей та її письмового прохання суд визнав можливим провести розгляд за її відсутності.
Заінтересована особа ОСОБА_2 до суду не з`явився. Оголошення про виклик його до суду розміщено на офіційному вебсайті судової влади України 27.10.2026, тобто оголошення було опубліковано не пізніше ніж за 24 години до призначеного засідання. Крім того, судом на номер мобільного телефону заінтересованої особи було направлено SMS-повідомлення про дату, час і місце судового засідання, вказане повідомлення суду було доставлено ОСОБА_2 27.10.2026 о 20:30. За частиною одинадцятою статті 128 ЦПК України заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликається до суду шляхом розміщення оголошення на офіційному вебсайті судової влади України не пізніше ніж за 24 години до судового засідання; з моменту опублікування такого оголошення вона вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи. Частина дев`ята цієї статті передбачає можливість повідомлення учасників у справах про видачу обмежувального припису телефонограмою, електронною поштою або іншими засобами зв`язку, зокрема мобільного, які забезпечують фіксацію повідомлення чи виклику. Таким чином, належність повідомлення у цій справі ґрунтується на факті своєчасної публікації оголошення; SMS є додатковим способом інформування, зафіксованим у матеріалах справи. Неявка належним чином повідомленої заінтересованої особи не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису (частина перша статті 350-5 ЦПК України). Будь-яких заяв, заперечень або клопотань від ОСОБА_2 до суду не надійшло. Суд розглянув справу за його відсутності, не вважаючи саму неявку визнанням обставин, на які посилається заявниця. Верховний Суд у своїх рішеннях підтверджує, що використання мобільного зв`язку, СМС-повідомлень та месенджерів (зокрема Viber) для термінового виклику учасників у справах про обмежувальний припис є правомірним за умови фіксації такого факту (постанова Верховного Суду від 15.01.2025 року у справі № 390/137/24).
Оскільки всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, судове засідання проведено за правилами частини другої статті 247 ЦПК України без фіксування судового процесу звукозаписувальним технічним засобом.
Відповідно до статей 76–80 ЦПК України суд установлює юридично значущі обставини на підставі належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів.
За статтями 12, 13 та 81 ЦПК України сторони мають доводити обставини, на які посилаються, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Водночас у справах про видачу обмежувального припису предмет доказування охоплює не лише минулу подію, а й оцінку вірогідності продовження або повторення насильства та необхідності тимчасового захисту на час розгляду.
Судом досліджені такі докази, які надані заявницею: медичні документи, оформлені після події 03 жовтня 2026, зокрема огляд лікаря-невролога від 09 жовтня 2026 та документи травматологічного пункту/приймального відділення. З них вбачається, що заявниця звернулася за медичною допомогою та повідомила про те, що її побив чоловік. Ці записи не встановлюють самостійно особу, яка спричинила ушкодження, і не є судово-медичним висновком про механізм їх виникнення, проте час звернення, зафіксований стан здоров`я та відповідність скарг описаному епізоду співвідносяться з поясненнями заявниці.
З наданих документів убачається, що заявниця на момент огляду (невролог) має садно під лівим оком, має неврологічний статус середньої тяжкості, встановлено діагноз: ЗЧМТ, струс головного мозку; (травматолог): забій, параорбітальна гематома зліва, закритий перелом спинки носа без зміщення, струс ГМ, ЗЧМТ.
Згідно довідки Чернігівського обласного центру соціально-психологічної допомоги від 15 жовтня 2026 № 01-19/130 убачається, що ОСОБА_1 разом із дітьми перебувала/проживала у відповідному центрі, а сім`я потрапила до нього у складних життєвих обставинах у зв`язку з домашнім насильством з боку чоловіка. Така довідка є незалежним від сторін підтвердженням факту звернення заявниці по спеціалізовану допомогу та фактичного переміщення її та дітей у безпечне місце.
Згідно довідки Чернігівського обласного центру соціально-психологічної допомоги від 19 жовтня 2026 № 01-19/131 убачається, що ОСОБА_1 разом із дітьми перебувала/проживала у Кризовій кімнаті Денного центру соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі. Сім`я потрапила в складні життєві обставини у зв`язку з домашнім насильством зі сторони чоловіка.
Суд ураховує тільки ті дані, які зафіксовані медичними працівниками: скарги, дату звернення, об`єктивні симптоми та рекомендоване лікування. При цьому, сам факт звернення не означає автоматичного встановлення вини заінтересованої особи; його доказове значення полягає у підтвердженні часу і наслідків, які заявниця пов`язує з подією.
Як вже було зазначено вище, заявниця вказала, що ОСОБА_2 вчинив щодо тварин жорстокі дії, внаслідок яких вони загинули на очах у дітей. Також, заявниця зазначила, що діти були присутні під час конфлікту 03 жовтня 2026 та намагалися втрутитися. Однак, жодних доказів даному не надає.
Звертає увагу суд й на те, що заявницею не надано доказів складання протоколів, звернень до поліції або винесення термінового заборонного припису. Також не надано доказів стану дітей: медичних довідок, висновків психологів, спеціалістів.
А тому, суд у цій справі, оцінює лише те, що може об`єктивно перевірити та надати такому відповідну оцінку.
За частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Статті 27 і 28 Конституції гарантують право на життя та повагу до гідності, а стаття 32 — невтручання в особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених законом. Завдання суду в цій категорії справ полягає у реальному захисті постраждалої особи та одночасному дотриманні принципу пропорційності щодо прав особи, стосовно якої заявлено вимоги.
Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає домашнє насильство як діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, вчинені, зокрема, між теперішнім чи колишнім подружжям або особами, які спільно проживають чи проживали однією сім`єю, незалежно від того, чи проживає кривдник тепер у тому самому місці, що й постраждала особа (пункти 3, 14 частини першої статті 1 та частина друга статті 3 Закону). Отже, припинення спільного проживання чи перебування сторін за різними адресами саме по собі не виключає застосування спеціального захисту.
Психологічне насильство охоплює словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування та інші дії, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо вони викликають побоювання за власну безпеку чи безпеку третіх осіб, емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або шкодять психічному здоров`ю. Фізичне насильство включає ляпаси, штовхання, удари, заподіяння тілесних ушкоджень та інші насильницькі дії. Економічне насильство може полягати, зокрема, в умисному позбавленні особи документів, майна, коштів чи можливості ними користуватися. Правова кваліфікація конкретних дій залежить від доведених обставин і наслідків, а не тільки від їх назви у заяві.
Стаття 4 Закону закріплює, серед іншого, принципи забезпечення безпеки постраждалих осіб, належного реагування, конфіденційності, урахування особливих потреб дітей і недопущення повторної віктимізації. Частина перша статті 21 цього Закону гарантує постраждалій особі право на дієвий, ефективний та невідкладний захист у всіх випадках домашнього насильства, а також на отримання соціальних і медичних послуг та тимчасового безпечного розміщення.
За пунктом 2 частини першої статті 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Такий припис не є покаранням, не вирішує питання кримінальної чи адміністративної відповідальності та не потребує попереднього обвинувального вироку чи постанови про адміністративне стягнення.
Цей підхід відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постановах від 05 вересня 2019 у справі № 756/3859/19 та від 20 травня 2020 у справі № 673/1607/19: обмежувальний припис є тимчасовим запобіжним заходом для першочергової безпеки постраждалих до остаточної правової кваліфікації поведінки кривдника. Тому суд у цій справі не вирішує питання про склад адміністративного чи кримінального правопорушення, а з`ясовує наявність домашнього насильства та перспективного ризику, що виправдовує тимчасове обмеження.
Частина друга статті 26 Закону передбачає, що обмежувальним приписом може бути визначено один або кілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника чи покладення на нього обов`язків, зокрема заборону перебувати у місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; обмеження спілкування з постраждалою дитиною; заборону наближатися на визначену відстань до місця проживання, навчання, роботи чи інших місць частого відвідування постраждалої особи; заборону розшукувати її, переслідувати та в будь-який спосіб спілкуватися з нею. Відповідно до частини третьої статті 26 Закону суд приймає рішення на підставі оцінки ризиків.
Статті 350-1–350-8 ЦПК України встановлюють спеціальні правила підсудності, складу учасників, змісту заяви, строків і порядку розгляду, змісту рішення, його негайного виконання та повідомлення компетентних органів. Згідно з частиною другою статті 350-6 ЦПК України в разі задоволення заяви суд видає припис у вигляді одного чи кількох заходів тимчасового обмеження прав на строк від одного до шести місяців. Відповідно до частини четвертої цієї статті рішення підлягає негайному виконанню, а оскарження не зупиняє його виконання.
Подібні гарантії випливають зі статей 18, 26, 52 і 53 Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульської конвенції), яка є частиною національного законодавства України. Конвенція вимагає зосереджувати заходи на безпеці постраждалих осіб, визнає потребу захисту дітей-свідків і передбачає можливість застосування судових заборон для негайного захисту від насильства. Ці положення не замінюють національні правила доказування, але задають спрямованість їх застосування на ефективний та пропорційний захист.
Оцінка ризиків згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону — це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків, а також смерті постраждалої особи. Закон не вимагає від суду чекати на новий випадок насильства, якщо вже встановлені обставини свідчать про реальну ймовірність його повторення. Водночас сам конфлікт між колишнім чи теперішнім подружжям не є автоматично домашнім насильством; необхідно встановити конкретні дії, їхній характер, контекст та ризик їх продовження.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що під час розгляду заяви необхідно встановити, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, оцінити усі докази й обставини та визначити ризик його продовження у майбутньому (постанови від 17 червня 2020 у справі № 509/2131/18, від 23 грудня 2020 у справі № 753/17743/19, від 24 лютого 2021 у справі № 570/2528/20, від 12 січня 2022 у справі № 752/9731/21).
У постанові від 19 червня 2026 у справі № 336/6805/25 Верховний Суд додатково наголосив, що оцінка ризику має ґрунтуватися на факторах небезпеки, встановлених після з`ясування обставин конфлікту й поведінки кривдника; враховується поведінка до та після подання заяви, час, що минув, можливе примирення сторін, актуальна потреба у заході та наявність інших обмежень у кримінальному провадженні. Верховний Суд підкреслив необхідність оцінювати докази не ізольовано, а в їх сукупності та взаємозв`язку. Ці критерії суд застосовує до подій цієї справи, зокрема тому, що з дня надходження заяви до розгляду минуло більше 72 годин.
На користь наявності ризику суд бере до уваги, по-перше, описаний у заяві не лише окремий фізичний епізод, але й тривалість і повторюваність психологічного тиску, погроз, контролю та економічного впливу. По-друге, заявниця вказала на конкретну подію 03 жовтня 2026, її медичні наслідки та присутність дітей. По-третє, після звернення до поліції було застосовано терміновий заборонний припис, а заявниця з дітьми залишила спільне місце проживання і звернулася до спеціалізованого закладу. У сукупності ці обставини виходять за межі загального посилання на неприязні стосунки і характеризують ситуацію, в якій заявниця вживала заходів для фізичного віддалення від заінтересованої особи.
Суд бере до уваги і те, що терміновий заборонний припис мав короткий строк дії — три доби. Його припинення саме по собі не усуває ризику, якщо причини, через які його було винесено, не зникли та якщо постраждала особа не має іншого дієвого механізму захисту. Водночас припис поліції не є безстроковим судовим висновком і не звільняє заявницю від доведення обставин, які свідчать про теперішню потребу у судовому захисті.
Довідка про розміщення заявниці та дітей у центрі підтримки не доводить автоматично кожен описаний заявницею епізод, проте її зміст є важливим для оцінки наслідків подій і поведінки після конфлікту: сім`я залишила місце спільного проживання та звернулася не до звичайного родича чи знайомого, а до спеціалізованої служби підтримки. Заявниця пояснила це необхідністю безпечного перебування і побоюванням нових проявів насильства. Такі обставини узгоджуються з медичними документами та матеріалами поліції.
Особливу увагу суд приділяє дітям. За твердженням заявниці, вони були присутні під час фізичного конфлікту та намагалися зупинити батька. Стаття 26 Стамбульської конвенції вимагає враховувати права та потреби дітей, які стали свідками домашнього насильства. Сам факт свідчення дитини не означає автоматичного встановлення окремого насильства щодо неї, проте може посилювати потребу у недопущенні нових конфліктів у її присутності та у припиненні тиску на заявницю через дітей.
Щодо актуальності ризику на дату судового розгляду суд враховує, що після події 03 жовтня 2026 до засідання 29 жовтня 2026 минуло близько чотирьох тижнів. Цей проміжок часу не дозволяє обмежитися механічним перенесенням оцінки, здійсненої поліцією на початку жовтня. Суд перевіряє, чи повідомляла заявниця про нові погрози, телефонні дзвінки, переслідування або спроби встановити контакт після переїзду до центру; чи зберігає вона страх повернення; чи відбулося примирення; чи проживає заінтересована особа досі у спільному помешканні; чи є чинними інші заборони на контакт.
При цьому, суд не покладає на заявницю обов`язок довести майбутнє насильство як подію, що вже настала. Вона має надати докази фактів, на яких ґрунтує твердження про небезпеку; суд на їх основі оцінює ймовірність повторення та потребу в запобіжному заході. Заінтересована особа мала процесуальну можливість подати пояснення і докази на спростування після належного виклику, однак не скористалася нею. Водночас його неявка не підміняє доказування та не є самостійною підставою для задоволення заяви.
Суд також ураховує практику Верховного Суду щодо меж доказового значення звернення до поліції. У постанові від 26 травня 2022 у справі № 165/3472/21 зазначено, що сам факт звернення до поліції чи внесення відомостей до ЄРДР без інших даних не підтверджує факту домашнього насильства. У цій справі суд не спирається лише на звернення заявниці: його співвіднесено із терміновим заборонним приписом, медичними документами, довідкою про тимчасове розміщення сім`ї та послідовним описом фізичного й психологічного впливу. Саме така взаємна узгодженість наданих відомостей має значення для висновку про обґрунтований ризик.
У постанові Чернігівського апеляційного суду від 06 серпня 2024 у справі № 730/414/24, на яку суд звертає увагу як на практику апеляційного суду цього регіону, оцінювалися повторні прояви фізичного і психологічного насильства, свідчення поліцейського про імовірність повторення та необхідність конкретних обмежень на шестимісячний строк. Висновок у тій справі зроблено на підставі її власних доказів; наведений приклад не замінює оцінки доказів у цій справі, але узгоджується з потребою пов`язувати тривалість припису з характером насильства та ризиком його повторення.
У постанові Київського апеляційного суду від 08 квітня 2026 у справі № 369/20377/25 суд залишив у силі часткове задоволення заяви: заборону контакту з заявницею та дітьми було визнано обґрунтованою за наявності відповідних матеріалів, тоді як заборона перебувати у єдиному житлі заінтересованої особи вимагала окремої перевірки пропорційності та доказів загрози. Цей підхід має значення і тут: кожен захід підлягає самостійній оцінці, а захист заявниці не повинен формулюватися ширше, ніж потрібно для усунення встановленого ризику.
У постанові Київського апеляційного суду від 04 червня 2025 у справі № 381/6105/24 викладено підхід щодо оцінки доказів і пропорційності втручання у права заінтересованої особи. Обмежувальний припис застосовується не за самою лише наявністю спору або конфлікту, а з урахуванням конкретних форм насильства, факторів небезпеки та необхідності кожного окремого обмеження. Отже, суд має пояснити, чому обрані обмеження придатні та необхідні, і чому менш обтяжливий захід не забезпечив би заявниці достатнього захисту.
Застосування обмежувального припису неминуче тимчасово зачіпає права заінтересованої особи, у тому числі право на повагу до приватного й сімейного життя та можливість спілкування з членами сім`ї. Тому суд перевіряє, чи має втручання законну мету, чи є воно придатним для запобігання насильству, чи є необхідним у демократичному суспільстві та чи не створює надмірного тягаря порівняно з ризиком для заявниці та дітей. Такий баланс випливає з Конституції України, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 26 Закону та практики Верховного Суду, зокрема постанови від 28 квітня 2020 у справі № 754/11171/19.
У цій справі заборона контакту безпосередньо спрямована на припинення тих дій, яких заявниця побоюється: дзвінків, повідомлень, особистого або опосередкованого спілкування, розшукування й переслідування. Таке обмеження має часові межі, не вирішує питання батьківських прав, місця проживання дітей, поділу майна чи кримінальної відповідальності та не перешкоджає зверненню до суду, органів влади або адвокатів у формальному порядку. Воно є придатним і необхідним, якщо актуальність ризику підтверджена наведеними вище обставинами.
Вимога не наближатися до заявниці та визначених місць її перебування потребує конкретизації відстані й адрес. Така заборона не може бути сформульована як абстрактна вимога «не наближатися» без визначення способу виконання. Суд обирає відстань 200 метрів з урахуванням конкретного місця проживання, можливості випадкового перетину, інфраструктури населеного пункту, потреб дітей та прав заінтересованої особи. Якщо місце, до якого заявниця просить заборонити наближатися, є єдиним житлом заінтересованої особи або спільним житлом сторін, слід окремо встановити, чи не створить повне виключення його з житла надмірного обмеження і чи можливо досягти захисної мети забороною контакту, переслідування та наближення до заявниці у визначеному радіусі.
У даній справі ОСОБА_1 прямо не зазначила, де вона планує проживати далі. ОСОБА_1 лише вказала місце реєстрації та фактичного проживання. При цьому, суд враховує, що ОСОБА_1 вказала лише фактичне місце проживання ОСОБА_2 та не зазначили його місце реєстрації. Таким чином, суд, за відсутності ОСОБА_1 сам не може зрозуміти, яку ж саме адресу, для подальшого проживання обере заявниця. При цьому, на переконання суду, заборона наближатися одразу до двох адрес, буде явно непропорційним заходом щодо ОСОБА_2 .
Ураховуючи відсутність даних, суд уважає, враховуючи наявне місце реєстрації ОСОБА_1 , уважати таке місце одночасно й місцем її проживання, а тому накладає заборону щодо вказаної адреси.
З урахуванням установленої заявницею необхідності перебувати у безпечному місці, даних про конфлікт 03 жовтня 2026, звернення по медичну допомогу та до поліції, суд вважає виправданим заборонити ОСОБА_2 наближатися ближче ніж на 200 метрів до ОСОБА_1 та за адресою її фактичного проживання, встановленою на час ухвалення рішення: АДРЕСА_1 .
Строк шість місяців є максимальним строком, передбаченим частиною другою статті 350-6 ЦПК України. У постанові від 06 серпня 2024 у справі № 730/414/24 Чернігівський апеляційний суд застосував шестимісячний припис з огляду на доведені повторні прояви фізичного й психологічного насильства, високу оцінку ризику та необхідність забезпечити постраждалій особі тривалий період без небажаного контакту. У цій справі не доведено систематичності дій.
Суд враховує, що визначений строк є тимчасовим: після його спливу обмеження припиняються, якщо не буде вирішено питання про продовження припису у порядку статті 350-7 ЦПК України. Протягом строку дії припису заінтересована особа може оскаржити рішення. Така тимчасовість разом із чітким окресленням адрес, дистанції та способів контакту забезпечує баланс між потребою у безпеці постраждалих та правами заінтересованої особи.
За наведених обставин суд вважає доведеним ризик повторного психологічного тиску та небажаного контакту. Докази фізичного епізоду та реакція на нього створюють достатню основу для застосування тимчасових заходів без очікування повторного заподіяння шкоди. Заявлені вимоги підлягають задоволенню у межах тих заходів, для яких установлені необхідність, пропорційність і чіткий спосіб виконання.
Відповідно до частини третьої статті 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом цієї справи, відносяться на рахунок держави.
Керуючись статтями 3, 27, 28 Конституції України, статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 1, 3, 4, 21, 24, 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», статтями 12, 13, 76–81, 89, 128, 247, 263–265, 268, 350-1–350-8 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 — задовольнити частково.
Видати стосовно ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , обмежувальний припис строком на три місяці з дня його видачі, установивши такі тимчасові обмеження:
– заборонити ОСОБА_2 наближатися ближче ніж на 200 метрів до ОСОБА_1 , а також до місця її фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
– заборонити ОСОБА_2 особисто та через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому йому, переслідувати її та в будь-який спосіб намагатися встановити місце її безпечного перебування;
– заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 , надсилати їй SMS-повідомлення, повідомлення в месенджерах і соціальних мережах, а також контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто або через третіх осіб;
– заборонити ОСОБА_2 контактувати з дітьми заявниці особисто або через третіх осіб.
Обмежувальний припис підлягає негайному виконанню.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Роз`яснити ОСОБА_2 , що умисне невиконання обмежувального припису, виданого судом, тягне кримінальну відповідальність, передбачену статтею 390-1 КК України, у виді арешту на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до двох років.
Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, віднести на рахунок держави.
Копію повного рішення вручити учасникам справи, присутнім у судовому засіданні, негайно після проголошення. Учасникам, які не були присутні, надіслати копію рекомендованим листом з повідомленням про вручення невідкладно, але не пізніше наступного дня після ухвалення рішення.
Не пізніше наступного дня після ухвалення рішення повідомити про видачу обмежувального припису уповноважений підрозділ Національної поліції України за місцем проживання (перебування) заявниці для взяття особи, стосовно якої видано припис, на профілактичний облік, а також виконавчий орган відповідної місцевої ради — відповідно до статті 350-8 ЦПК України.
Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів із дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або справу розглянуто без повідомлення (виклику) учасників, строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження за умов, визначених статтею 354 ЦПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, якщо рішення не скасовано, воно набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті або закриття апеляційного провадження чи прийняття постанови суду апеляційної інстанції. Негайне виконання обмежувального припису здійснюється незалежно від набрання рішенням законної сили.
Сторони:
Заявник: ОСОБА_1 (народилася ІНФОРМАЦІЯ_7 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Заінтересована особа: ОСОБА_2 (народився ІНФОРМАЦІЯ_8 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Суддя Ріхтер В.В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua