Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №826/7196/17 — Шостий апеляційний адміністративний суд

Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: визначення митної вартості товару

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №826/7196/17

Суддя: Парінов Андрій Борисович

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/7196/17 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства "Фармак" до Київської міської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення, –

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Фармак" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської міської митниці ДФС, у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 16 лютого 2017 року № 100250008/2017/000005/1.

На підставі Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" справу передано до Київського окружного адміністративного суду, який ухвалою від 08 вересня 2023 року прийняв її до провадження та вирішив розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 16 лютого 2017 року № 100250008/2017/000005/1.

Ухвалюючи це рішення, суд першої інстанції виходив з того, що подані позивачем документи підтверджують заявлену митну вартість товару та обраний метод її визначення і містять однакову ціну товару – 64,70 євро за кг. Суд дійшов висновку, що митний орган не зазначив у рішенні про коригування конкретних обставин, які викликали обґрунтований сумнів у достовірності заявлених відомостей, витребував додаткові документи без зазначення обставин, які вони мали підтвердити, а неподання позивачем частини витребуваних документів за відсутності обґрунтування неможливості застосування основного методу не є підставою для визначення митної вартості за іншим методом.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Київська митниця як правонаступник відповідача подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не оцінив аргументів, наведених митним органом у відзиві на позовну заяву, чим, на думку апелянта, порушив вимоги статті 242, частини четвертої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України і пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у тлумаченні Європейського суду з прав людини, а також принципи рівності та змагальності сторін і виявив упередженість щодо митного органу.

Апелянт зазначає, що строк поставки за специфікацією № 54 (04– 05 тиждень 2017 року) не збігається з датою фактичного ввезення товару 14 лютого 2017 року (7 тиждень), а довідку ТОВ "Ренус Ревайвел" про транспортні витрати, на його думку, неможливо пов`язати з цією зовнішньоекономічною операцією, оскільки ця особа не фігурує в жодному з товаросупровідних документів. Апелянт також вважає, що додатково подані документи сумнівів митного органу не усунули, оскільки прайс-лист видав відправник VITAMED d.o.o., а не виробник товару, заявку на перевезення вантажу не підписано і не засвідчено позивачем, пункт призначення в довідці про транспортні витрати (м. Київ) не збігається з пунктом призначення в заявці (м. Вишгород), а вартість перевезення в заявці (1 600,00 євро) визначено в іноземній валюті без розподілу на перевезення до митного кордону України та після нього.

Крім того, апелянт вказує на неподання позивачем виписки з бухгалтерської документації і висновків спеціалізованих експертних організацій або інформації біржових організацій про вартість товару, а також на наявність у митного органу інформації про митну вартість ідентичних товарів на рівні 82,17 євро за кг, що, на думку апелянта, свідчить про заниження митної вартості всупереч статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. Водночас апелянт стверджує, що митну вартість правомірно визначено за ціною договору щодо ідентичних товарів відповідно до статті 59 Митного кодексу України, обов`язок доведення митної вартості товару лежить на декларанті, а подання неналежних документів не є виконанням вимоги митного органу, і посилається на постанови Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 826/12362/16, від 14 квітня 2021 року у справі № 820/4849/16, від 21 лютого 2020 року у справі № 813/1229/16 та постанову Верховного Суду України від 02 червня 2015 року у справі № 21-498а15.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін. Позивач зазначає, що ціна товару є однаковою в усіх поданих документах, а зміщення строку поставки на неї не вплинуло. Позивач також вказує, що довідка ТОВ "Ренус Ревайвел" містить відомості про вартість перевезення, маршрут і транспортний засіб, а до митної вартості включено лише вартість перевезення до митного кордону України. Позивач пояснює, що заявку на перевезення погоджено з експедитором електронною поштою відповідно до пункту 8.9 договору на транспортно-експедиційне обслуговування, а прайс-листа виробника він не має, оскільки з виробником товару в господарських відносинах не перебував. Крім того, позивач вважає, що інформація про попередні митні оформлення товару не може бути підставою для коригування митної вартості.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, і сторонами не заперечується, що 27 листопада 2015 року між публічним акціонерним товариством "Фармак" (покупець) та фірмою VITAMED d.o.o. (продавець) укладено контракт № 910 на поставку фармацевтичних субстанцій, зокрема на умовах FCA Венло (Нідерланди).

Пунктом 3.2 контракту, зміст якого наводить апелянт, передбачено: "Ціна товару може змінюватись в залежності від лота поставки та ситуації на ринку. Ціна товару вказана в Специфікаціях на кожну поставку та включає в себе вартість пакування і маркування".

Специфікацією від 05 січня 2017 року № 54 сторони контракту погодили поставку фармацевтичної субстанції кальцію Д-сахарат виробництва PURAC BIOCHEM B.V. у кількості 150,00 кг за ціною 64,70 євро за кг, усього на суму 9 705,00 євро, на умовах FCA Венло (Нідерланди) зі строком поставки 04– 05 тиждень 2017 року. На цю поставку продавець виставив інвойс від 17 січня 2017 року № 019/17.

15 лютого 2017 року позивач подав до митного поста "Західний" Київської міської митниці ДФС митну декларацію № 100250008/2017/334050, у якій заявив митну вартість товару за основним методом – за ціною договору – у розмірі 11 005,00 євро (318 340,76 грн), у тому числі ціну товару 9 705,00 євро (280 735,76 грн) і витрати на його транспортування.

Разом з митною декларацією позивач подав, зокрема, контракт № 910, додаткову угоду до нього від 27 грудня 2016 року № 2, специфікацію № 54, інвойс № 019/17, міжнародну автомобільну накладну (CMR) від 13 лютого 2017 року № 6040004582257, довідку ТОВ "Ренус Ревайвел" від 15 лютого 2017 року № 1502/01 про транспортні витрати, сертифікат якості від 17 січня 2017 року та сертифікат про походження від 23 січня 2017 року № А008364.

Того ж дня митний орган запропонував позивачу подати додаткові документи за повним переліком частини третьої статті 53 Митного кодексу України, а також транспортні (перевізні) документи і документи, що містять відомості про вартість перевезення.

16 лютого 2017 року позивач подав митному органу прайс-лист від 02 січня 2017 року, договір на транспортно-експедиційне обслуговування від 31 березня 2016 року № 31-03/16, заявку на перевезення вантажу від 13 лютого 2017 року № 58041, генеральну специфікацію від 27 грудня 2016 року до контракту № 910 та копію митної декларації країни відправлення від 09 лютого 2017 року № 17NLIYYJEZANS8WD52.

Ціна товару 64,70 євро за кг є однаковою в генеральній специфікації від 27 грудня 2016 року, специфікації № 54, інвойсі № 019/17 та прайс-листі від 02 січня 2017 року.

16 лютого 2017 року Київська міська митниця ДФС прийняла рішення про коригування митної вартості товарів № 100250008/2017/000005/1, яким визначила митну вартість товару відповідно до статті 59 Митного кодексу України на рівні 82,17 євро за кг, усього 12 325,50 євро.

Основний метод визначення митної вартості митний орган не застосував з тих підстав, що в поданих декларантом документах містяться розбіжності, а додаткові документи для підтвердження митної вартості товару декларант подав не в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 49 Митного кодексу України (тут і далі – в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з частиною другою статті 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, зокрема:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

За частиною шостою статті 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі, зокрема, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій – четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною сьомою статті 54 Митного кодексу України визначено, що у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

У постанові від 20 березня 2024 року у справі № 826/5959/17 за позовом того самого позивача до Київської міської митниці ДФС щодо коригування митної вартості фармацевтичної субстанції, задекларованої в січні 2017 року на митному посту "Західний", Верховний Суд зазначив: "Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації."

У постанові від 21 травня 2026 року у справі № 380/6011/23 Верховний Суд зазначив, що "у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару".

З урахуванням наведеного колегія суддів оцінює доводи апеляційної скарги щодо обставин, які, на думку апелянта, зумовили сумнів митного органу.

Щодо посилання апелянта на розбіжність між строком поставки, погодженим у специфікації № 54 (04– 05 тиждень 2017 року), і датою фактичного ввезення товару 14 лютого 2017 року (7 тиждень) колегія суддів зазначає таке.

Ціну товару для цієї поставки сторони визначили саме в специфікації № 54, як це передбачено пунктом 3.2 контракту, і ця ціна – 64,70 євро за кг, усього 9 705,00 євро – без змін відображена в інвойсі № 019/17, генеральній специфікації та прайс-листі.

Здійснення поставки пізніше погодженого строку не змінило ні ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар, ні витрат на його транспортування, а апелянт не зазначив, яке саме числове значення складових митної вартості ця обставина ставить під сумнів.

А отже, розбіжність у строку поставки, яка не стосується ні ціни товару, ні інших складових його митної вартості, обґрунтованого сумніву в достовірності заявленої митної вартості не створює.

Доводи апелянта про те, що довідку ТОВ "Ренус Ревайвел" від 15 лютого 2017 року № 1502/01 неможливо пов`язати зі спірною операцією, оскільки ця особа не фігурує в товаросупровідних документах, колегія суддів відхиляє.

Відповідно до пункту 5 частини десятої статті 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: … 5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Поставку товару здійснено на умовах FCA Венло (Нідерланди), тому витрати на його транспортування від м. Венло до ціни товару не включались і підлягали додаванню до митної вартості в частині перевезення до митного кордону України.

Документом, що містить відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів у розумінні пункту 6 частини другої статті 53 Митного кодексу України, позивач подав довідку ТОВ "Ренус Ревайвел" від 15 лютого 2017 року № 1502/01, згідно з якою вартість перевезення товару до митного кордону України становить 37 605,00 грн.

Саме цю суму позивач включив до митної вартості товару: різниця між заявленою митною вартістю (11 005,00 євро, або 318 340,76 грн) і ціною товару (9 705,00 євро, або 280 735,76 грн) становить 1 300,00 євро, або 37 605,00 грн.

За твердженням самого апелянта, довідка містить відомості про пункти відправлення і призначення, вартість перевезення і державний номер автомобіля, тобто дані, які дають змогу зіставити її з міжнародною автомобільною накладною (CMR) від 13 лютого 2017 року № 6040004582257 та митною декларацією. Розбіжностей між цими документами щодо маршруту, транспортного засобу чи вартості перевезення апелянт не навів.

На вимогу митного органу позивач подав договір на транспортно-експедиційне обслуговування від 31 березня 2016 року № 31-03/16 і заявку на перевезення вантажу від 13 лютого 2017 року № 58041, якими, за поясненнями позивача, підтверджується замовлення перевезення в ТОВ "Ренус Ревайвел" як експедитора. Належності цих документів до спірного перевезення апелянт не заперечує, а його доводи стосуються лише оформлення заявки, пункту призначення та нерозподіленої загальної вартості перевезення.

Та обставина, що ТОВ "Ренус Ревайвел" не зазначене в CMR, на числові значення витрат на транспортування не впливає.

Аналогічні доводи Київської міської митниці ДФС щодо довідок ТОВ "Ренус Ревайвел" про транспортні витрати Верховний Суд уже відхиляв у справах за позовами того самого позивача.

У постанові від 20 березня 2024 року у справі № 826/5959/17, у якій митний орган так само посилався на те, що довідку про транспортні витрати видало ТОВ "Ренус Ревайвел", тоді як фактичним виконавцем перевезення в CMR зазначено іншу особу, Верховний Суд зазначив: "Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що подані документи містять усі відомості, на підставі яких митний орган мав можливість дійти висновку про підтвердження витрат Товариства на транспортування товару, заявленого декларантом до митного оформлення, відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України."

У постанові від 30 квітня 2024 року у справі № 826/15125/17, у якій митний орган обґрунтовував коригування митної вартості товару, імпортованого тим самим позивачем, невідповідністю між особою, що видала довідку про транспортні витрати (ТОВ "Ренус Ревайвел"), і перевізником, зазначеним у CMR, Верховний Суд зазначив, що "судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відзначено про надання позивачем Митниці належного та достатнього пакету документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом, відповідачем не підтверджено належними доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар".

Таким чином, витрати на транспортування товару до митного кордону України позивач підтвердив документами, передбаченими пунктом 6 частини другої статті 53 Митного кодексу України, а розбіжностей щодо числового значення цієї складової митної вартості митний орган не встановив.

Посилання апелянта на те, що заявку на перевезення вантажу від 13 лютого 2017 року № 58041 не підписано і не засвідчено позивачем, пунктом призначення в ній зазначено м. Вишгород, а не м. Київ, а вартість перевезення визначено в іноземній валюті в сумі 1 600,00 євро без розподілу на перевезення до митного кордону України та після нього, не свідчать про недостовірність заявленої митної вартості.

Заявка підтверджує замовлення перевезення і його загальну вартість, тоді як вартість перевезення саме до митного кордону України, яка відповідно до пункту 5 частини десятої статті 58 Митного кодексу України включається до митної вартості, визначено в довідці № 1502/01.

Загальна вартість перевезення за заявкою (1 600,00 євро) не суперечить включеній до митної вартості вартості перевезення до кордону (1 300,00 євро), оскільки охоплює також перевезення митною територією України, яке до митної вартості не включається.

Визначення вартості послуг в іноземній валюті розбіжності не утворює: 1 300,00 євро за курсом, застосованим у митній декларації, становлять саме 37 605,00 грн, зазначені в довідці № 1502/01.

Пункт призначення на митній території України, щодо якого сторони дають різні пояснення (м. Київ за довідкою і, за твердженням апелянта, м. Вишгород за заявкою), на вартість перевезення до місця ввезення товару на митну територію України не впливає, а тому для визначення митної вартості значення не має.

Відсутність на копії заявки підпису позивача також не впливає на числові значення складових митної вартості. Позивач пояснив, що заявку погоджено з експедитором електронною поштою відповідно до пункту 8.9 договору на транспортно-експедиційне обслуговування, а факт замовлення перевезення підтверджують цей договір і довідка ТОВ "Ренус Ревайвел".

Твердження апелянта про те, що прайс-лист від 02 січня 2017 року видав відправник VITAMED d.o.o., а не виробник товару, а тому зазначена в ньому ціна не відображає дійсної ціни товару, колегія суддів відхиляє.

Прейскуранти (прайс-листи) виробника товару пунктом 6 частини третьої статті 53 Митного кодексу України віднесено до додаткових документів, які декларант подає за наявності.

Позивач придбав товар у VITAMED d.o.o. за контрактом № 910 і, за його поясненнями, з виробником товару PURAC BIOCHEM B.V. у договірних відносинах не перебував, а тому прайс-листа виробника не мав. Ціна в поданому прайс-листі продавця (64,70 євро за кг) збігається з ціною, визначеною в специфікації № 54 та інвойсі № 019/17.

У постанові від 18 серпня 2026 року у справі № 815/2417/17, у якій митний орган так само посилався на те, що прайс-листи надано третіми особами, а не виробником, Верховний Суд зазначив, що "згідно з частиною 2 статті 53 МК України, прайс-лист не є документом, який обов`язково подається для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення", а "чинне законодавство не встановлює будь-яких вимог щодо форми та змісту прайс-листів, які можуть оформлюватись контрагентами у довільній формі та на власний розсуд".

А отже, видання прайс-листа продавцем, а не виробником товару, не свідчить про недостовірність заявленої ціни товару.

Доводи апелянта про неподання позивачем виписки з бухгалтерської документації і висновків спеціалізованих експертних організацій або інформації біржових організацій про вартість товару також не підтверджують правомірності коригування.

Ці документи передбачені пунктами 4 і 8 частини третьої статті 53 Митного кодексу України, подаються декларантом за наявності, а їх витребування допускається лише тоді, коли документи, подані відповідно до частини другої цієї статті, містять розбіжності, ознаки підробки або не містять усіх відомостей щодо складових митної вартості чи ціни товару.

Як встановив суд першої інстанції, митний орган витребував у позивача весь перелік додаткових документів, визначений частиною третьою статті 53 Митного кодексу України, не зазначивши, яку обставину мав підтвердити кожен з них, і не пояснив, яким чином виписка з бухгалтерської документації чи висновки експертних організацій могли усунути сумнів щодо витрат на транспортування товару.

Позивач подав наявні в нього документи, а щодо інших пояснив, що вони в нього відсутні, оскільки в господарських операціях, у яких такі документи оформлюються, він участі не брав.

Оскільки подані позивачем документи у своїй сукупності підтверджують ціну товару і витрати на його транспортування, неподання документів, яких позивач не мав і які не стосуються жодної з наведених митним органом обставин, з урахуванням позиції Верховного Суду у справі № 826/5959/17 підставою для визначення митної вартості не за основним методом не є.

Щодо посилання апелянта на наявність у митного органу інформації про митну вартість ідентичних товарів на рівні 82,17 євро за кг за митними деклараціями від 11 травня 2016 року № 100250008/2016/223598, від 13 травня 2016 року № 125120105/2016/310898 та від 20 грудня 2016 року № 100250008/2016/616070 колегія суддів зазначає таке.

Порівняння рівня заявленої митної вартості з рівнем митної вартості ідентичних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, може бути приводом для перевірки, однак не підміняє доказів того, що подані декларантом документи містять розбіжності чи не підтверджують складових митної вартості.

У постанові від 20 березня 2024 року у справі № 826/5959/17, у якій митний орган посилався на дані Єдиної автоматизованої інформаційної системи про митну вартість ідентичного товару, оформленого тим самим позивачем, Верховний Суд зазначив, що "отримана з бази даних ЄАІС ДМСУ інформація про вантажні митні декларації, на які митний орган посилається при коригуванні митної вартості, не є достатнім доказом ціни, за яку відповідну партію товару було дійсно імпортовано до України".

Апелянт обмежується посиланням на номери і дати трьох митних декларацій і не наводить доказів того, що за ними товар дійсно ввезено за митною вартістю 82,17 євро за кг, визначеною за ціною договору, а не внаслідок коригування.

Твердження апелянта про невідповідність заявленої митної вартості поняттю дійсної вартості в розумінні статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі ґрунтується лише на такому порівнянні і з наведених підстав заниження митної вартості не доводить.

Доводи апелянта про правомірність визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів відповідно до статті 59 Митного кодексу України колегія суддів відхиляє.

Згідно з частиною третьою статті 57 Митного кодексу України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Ціна товару і витрати на його транспортування до митного кордону України підтверджені документально, визначені кількісно і є достовірними, а відсутності будь-якої обов`язкової складової митної вартості митний орган не встановив.

А отже, підстав для відмови в застосуванні основного методу в митного органу не було, тому перехід до методу за ціною договору щодо ідентичних товарів є неправомірним незалежно від того, як митний орган застосував цей метод.

Посилання апелянта на те, що обов`язок доведення митної вартості товару лежить на декларанті, а подання неналежних документів не є виконанням вимоги митного органу, колегія суддів також відхиляє.

На стадії митного оформлення частина друга статті 52 Митного кодексу України зобов`язує декларанта "подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню".

Цей обов`язок позивач виконав: подані ним документи відповідають переліку частини другої статті 53 Митного кодексу України і містять узгоджені між собою числові дані щодо ціни товару та витрат на його транспортування, а доводи апелянта щодо неналежності окремих документів спростовано вище.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Наведена апелянтом теза з постанов Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 826/12362/16, від 14 квітня 2021 року у справі № 820/4849/16 і постанови Верховного Суду України від 02 червня 2015 року у справі № 21-498а15 сама пов`язує право митного органу витребувати додаткові документи з наявністю обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

У постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 826/12362/16 Верховний Суд зазначив: "Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності."

У постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 820/4849/16 Верховний Суд зазначив: "При перевірці судом у разі оскарження декларантом рішення про коригування митної вартості підлягають встановленню обставини та відомості, щодо яких у митного органу виникли сумніви, обґрунтованість причин та підстав витребування додаткових документів, неможливості визначення митної вартості за обраним декларантом методом та поданими і додатково витребуваними документами."

Обидві справи Верховний Суд направив на новий розгляд саме тому, що суди не з`ясували, які конкретні обставини викликали сумнів митного органу і чи є він обґрунтованим. У цій справі такі обставини досліджено вище, і жодна з них не свідчить ні про розбіжності, ні про відсутність відомостей щодо ціни товару та витрат на його транспортування.

Позиція, на яку апелянт посилається з постанови Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 813/1229/16, за викладом самого апелянта, допускає витребування додаткових документів лише тоді, коли подані декларантом документи містять розбіжності, ознаки підробки або не містять усіх відомостей щодо складових митної вартості чи ціни товару, а таких обставин у цій справі не встановлено.

Крім того, як встановив суд першої інстанції, у рішенні про коригування митний орган обмежився загальним твердженням про наявність розбіжностей у документах і неподання додаткових документів у повному обсязі, не зазначивши, які саме документи містять розбіжності і яких відомостей щодо складових митної вартості бракує, тобто не виконав вимоги, сформульованої Верховним Судом у постанові у справі № 826/12362/16. Такого самого висновку щодо змісту рішення про коригування митної вартості Верховний Суд дійшов і в постанові від 30 квітня 2024 року у справі № 826/15125/17.

Митний орган, на якого покладено обов`язок доказування, не довів наявності в поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки чи відсутності відомостей щодо ціни товару або інших складових його митної вартості.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не оцінив аргументів митного органу, чим порушив вимоги статті 242, частини четвертої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України, пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, принципи рівності та змагальності сторін, і був упередженим, колегія суддів відхиляє.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Абзацом другим частини другої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів дослідила кожну з обставин, на які митний орган посилався у відзиві на позовну заяву і повторно посилається в апеляційній скарзі, і дійшла висновку, що жодна з них не підтверджує правомірності рішення про коригування митної вартості.

Отже, відсутність у рішенні суду першої інстанції окремої оцінки кожного з цих доводів до неправильного вирішення справи не призвела.

Європейський суд з прав людини, зокрема в рішенні у справі "Серявін та інші проти України", на яке посилається апелянт, виходить з того, що обов`язок суду обґрунтовувати рішення не може сприйматись як вимога детально відповідати на кожен аргумент, а міра виконання цього обов`язку залежить від характеру рішення.

Твердження апелянта про упередженість суду першої інстанції ґрунтується лише на незгоді апелянта з оцінкою доказів і жодними іншими обставинами не підтверджене.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 16 лютого 2017 року № 100250008/2017/000005/1 і наявність підстав для його скасування, а доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Київської митниці – залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 29 жовтня 2026 року)

Оригінал: reyestr.court.gov.ua