Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №580/5728/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/5728/25 Суддя (судді) першої інстанції: Олексій РІДЗЕЛЬ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо розгляду його заяви про оформлення довідки про відстрочку з доданими до неї документами; визнати протиправними та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17.04.2025 № 121 і наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 17.04.2025 № 108 у частині, що стосується позивача; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу військової частини; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути заяву позивача про оформлення довідки про відстрочку з доданими до неї документами.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач надіслав заяву про відстрочку засобами поштового зв`язку і не довів її особистого подання з пред`явленням військово-облікового документа, тому протиправної бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо розгляду цієї заяви немає. Суд також зазначив, що протиправність наказу про призов позивач обґрунтовував виключно такою бездіяльністю, а підстав для звільнення з військової служби, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", не навів.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права. Апелянт зазначає, що слово "особисто" в пункті 58 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі - Порядок № 560), означає, на його думку, подання заяви самим військовозобов`язаним, а не представником, і не виключає надсилання підписаної ним заяви поштою. На підтвердження цього апелянт посилається на постанови апеляційних адміністративних судів. Апелянт також вказує, що Порядок № 560, на його думку, не передбачає для територіального центру комплектування та соціальної підтримки іншої поведінки, ніж розгляд заяви комісією та ухвалення рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, тому залишення заяви без розгляду листом від 02.04.2025 № 1925 виходить за межі повноважень ІНФОРМАЦІЯ_2 . Крім того, апелянт вважає, що наказ від 17.04.2025 № 121 виданий всупереч пункту 60 Порядку № 560, за яким до ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову, хоча ІНФОРМАЦІЯ_3 , на думку апелянта, знав про заяву і про право позивача на відстрочку, документально підтверджене інвалідністю ІІ групи його матері та відсутністю інших осіб, які могли б здійснювати догляд. Апелянт також зазначає, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 17.04.2025 № 108 є продовженням протиправних дій ІНФОРМАЦІЯ_2 . Водночас апелянт вважає, що звільнення з військової служби є належним способом захисту його прав, оскільки протиправні дії не можуть породжувати правомірних наслідків, суд, на думку апелянта, з огляду на статтю 129 Конституції України та Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 може відновити порушені права у визначений ним спосіб, повноваження відповідачів у спірних правовідносинах не є дискреційними (з посиланням на постанови Верховного Суду від 06.11.2020 у справі № 826/10085/16, від 28.01.2021 у справі № 640/7168/20 і на частини третю, четверту статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)), а відсутність такої підстави у статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" цьому не перешкоджає. Крім того, апелянт вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема на прийняття до уваги доказів, поданих ІНФОРМАЦІЯ_3 з порушенням процесуального законодавства.

У додаткових поясненнях від 19.11.2025 представник позивача зазначає, що висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23, сформульований за інших обставин, оскільки в тій справі оскаржувалися порушення під час медичного огляду, а позов подано майже через рік після призову. Представник позивача також вказує, що апеляційні адміністративні суди після лютого 2025 року допускають скасування наказів про призов із зобов`язанням військової частини виключити особу зі списків особового складу.

У відзиві на апеляційну скаргу військова частина НОМЕР_1 просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач зазначає, що наказ від 17.04.2025 № 108 виданий на підставі поіменного списку команди, процедура призову за висновком Верховного Суду у справі № 160/2592/23 є незворотною, наказ про призов є актом індивідуальної дії, який вичерпав свою дію виконанням, а підстави для звільнення з військової служби під час воєнного стану визначені пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" вичерпно.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у відзиві на апеляційну скаргу також просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач зазначає, що позивач не перебував на військовому обліку, був узятий на облік 16.04.2025, заява про відстрочку від нього не надходила, а 17.04.2025 його призвано на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22.03.2025 позивач надіслав засобами поштового зв`язку на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 заяву про взяття на військовий облік та видачу військово-облікового документа, а також заяву про оформлення довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з доданими до неї документами. Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення та даними відстеження поштове відправлення № 2021401341239 вручено ІНФОРМАЦІЯ_2 28.03.2025.

Листом від 02.04.2025 № 1925 ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив позивача, що його заяви, які надійшли поштою, залишено без розгляду. Підставою вказано те, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів позивач не перебуває на військовому обліку в жодному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Позивачу рекомендовано для взяття на військовий облік та оформлення військово-облікових документів особисто прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

11.04.2025 позивач особисто подав на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 заяву про взяття на військовий облік (вхідний № 6/1474/1 від 11.04.2025) і заяву про видачу військово-облікового документа. Довідкою військово-лікарської комісії від 15.04.2025 № 2025-0415-1446-1342-0 позивача визнано придатним до військової служби. 16.04.2025 позивача взято на військовий облік військовозобов`язаних і видано йому військово-обліковий документ.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17.04.2025 № 121 позивача призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлено до військової частини НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.04.2025 № 108 позивача зараховано до списків особового складу частини і призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543-XII) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі).

Згідно з пунктом 58 Порядку № 560 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов`язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Під час подання заяви військовозобов`язаний пред`являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації в день її подання.

Відповідно до пункту 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Згідно з абзацом першим підпункту 10-1 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які є додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 (далі - Правила військового обліку), призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні перебувати на військовому обліку: за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки.

Підпунктом 8 пункту 1 Правил військового обліку встановлено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Отже, заяву про відстрочку подає військовозобов`язаний, який перебуває на військовому обліку, до комісії територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку, з пред`явленням військово-облікового документа. Саме на розгляд такої заяви поширюється процедура, визначена пунктами 58-60 Порядку № 560.

У постанові від 14 травня 2026 року у справі № 620/183/23 Верховний Суд зазначив: "право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, особливого періоду, кореспондує з обов`язком військовозобов`язаних, резервістів дотримуватися правил військового обліку, зокрема щодо своєчасного повідомлення органу про місце роботи і посади".

На час надсилання заяви про відстрочку і її надходження до ІНФОРМАЦІЯ_2 28.03.2025 позивач на військовому обліку не перебував. Цю обставину зазначено в листі від 02.04.2025 № 1925, позивач її не заперечує, а 11.04.2025 сам звернувся із заявою про взяття на військовий облік, на якій проставлено відмітку про взяття на облік 16.04.2025.

Таким чином, у позивача не було ні місця перебування на військовому обліку, за яким подається заява, ні військово-облікового документа, пред`явлення якого вимагає пункт 58 Порядку № 560. Тому підстав для розгляду його заяви комісією в порядку пунктів 58-60 Порядку № 560 не існувало.

Відповідно до пункту 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

ІНФОРМАЦІЯ_3 не залишив звернення позивача без відповіді. Листом від 02.04.2025 № 1925 він повідомив позивача про причину, з якої заяви не можуть бути розглянуті, і про порядок взяття на військовий облік, який позивач у подальшому виконав.

Отже, протиправної бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо розгляду заяви позивача про відстрочку немає.

Доводи апелянта про те, що слово "особисто" в пункті 58 Порядку № 560 не визначає способу подання заяви і не виключає її надсилання поштою, висновку колегії суддів не змінюють. Перешкодою для розгляду заяви комісією був не спосіб її доставки, а відсутність позивача на військовому обліку. Тому питання про те, чи є надсилання заяви поштою її особистим поданням, у цій справі вирішального значення не має.

З тієї самої причини на результат розгляду справи не впливають постанови апеляційних адміністративних судів, на які посилається апелянт. Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Твердження апелянта про те, що Порядок № 560 не передбачає залишення заяви про відстрочку без розгляду, а вирішувати її може лише комісія, також є безпідставним. Повноваження комісії ухвалити рішення про надання або відмову у наданні відстрочки стосуються заяви, поданої в порядку пункту 58 Порядку № 560, тобто військовозобов`язаним, який перебуває на військовому обліку. Звернення особи, яка на військовому обліку не перебувала, ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянув як звернення громадянина з питання, що належить до його компетенції.

Щодо посилання апелянта на пункт 60 Порядку № 560 колегія суддів зазначає, що заборона призову до ухвалення комісією рішення стосується заяви про відстрочку, поданої і зареєстрованої в порядку пункту 58 Порядку № 560, яка перебуває на розгляді комісії.

Взяття позивача на військовий облік 16.04.2025 не перетворило заяву, отриману ІНФОРМАЦІЯ_3 28.03.2025 від особи, яка на військовому обліку не перебувала, на заяву, подану в такому порядку. Доказів подання позивачем заяви про відстрочку після взяття на військовий облік матеріали справи не містять. Сам позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі зазначає, що 16.04.2025 взяв із собою оригінали документів "для пред`явлення їх у разі необхідності під час розгляду заяви", тобто розраховував на розгляд заяви, надісланої поштою 22.03.2025.

Отже, на час видання наказу від 17.04.2025 № 121 заяви позивача про відстрочку на розгляді комісії не було, і заборона призову, встановлена пунктом 60 Порядку № 560, на позивача не поширювалась.

Протиправність наказу від 17.04.2025 № 121 позивач обґрунтовував виключно нерозглядом заяви про відстрочку. Оскільки цей довід не знайшов підтвердження, підстав для визнання наказу протиправним і його скасування немає.

Обізнаність ІНФОРМАЦІЯ_2 про надіслану поштою заяву, на яку посилається апелянт, не замінює звернення в порядку, визначеному пунктом 58 Порядку № 560. Наявність у позивача права на відстрочку за пунктом 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII залежить, зокрема, від відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати особу з інвалідністю. Ця умова підлягає перевірці комісією за поданими в установленому порядку документами, а не встановленню судом замість комісії.

У постанові від 14 травня 2026 року у справі № 620/183/23 Верховний Суд зазначив: "сама по собі наявність у особи такого права не звільняє її автоматично від обов`язку проходження військової служби, а передбачає можливість реалізації права на відстрочку у визначеному законом порядку".

У тій самій постанові Верховний Суд вказав, що "право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця".

Наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 17.04.2025 № 108 виданий на підставі поіменного списку військовозобов`язаних від 16.04.2025 № 2216, тобто на підставі рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 про призов позивача. Доводи апелянта про те, що цей наказ є продовженням протиправних дій ІНФОРМАЦІЯ_2 , ґрунтуються на протиправності наказу від 17.04.2025 № 121, яка не знайшла підтвердження. Самостійних підстав протиправності наказу від 17.04.2025 № 108 позивач не наводив.

Щодо вимоги про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки ... - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Позивача направлено до військової частини НОМЕР_1 і зараховано до списків її особового складу 17.04.2025. З цього дня він проходить військову службу за призовом під час мобілізації.

У постанові від 14 травня 2026 року у справі № 620/183/23 Верховний Суд зазначив: "у випадку, коли особа, маючи передбачене законом право на відстрочку, не реалізувала його у визначений спосіб до моменту призову, а після призову була зарахована до списків особового складу військової частини, спірні правовідносини переходять у сферу проходження військової служби та регулюються спеціальним законодавством про військову службу".

Верховний Суд також вказав, що "під час дії воєнного стану звільнення військовослужбовця можливе виключно з підстав, прямо передбачених частиною четвертою статті 26 вказаного Закону", а "сама по собі протиправність призову не породжує автоматичного обов`язку звільнення особи з військової служби".

Пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII серед підстав звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, передбачено звільнення "через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)".

Згідно з пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Матеріали справи не містять доказів звернення позивача до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби з цієї чи будь-якої іншої підстави, передбаченої частиною четвертою статті 26 Закону № 2232-XII.

Отже, підстав для зобов`язання військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби та виключити його зі списків особового складу немає.

Доводи апелянта про те, що протиправні дії не можуть породжувати правомірних наслідків, до цієї справи не застосовні, оскільки протиправності призову позивача не встановлено.

Посилання апелянта на Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 також не підтверджують його позиції. Ця Рекомендація стосується здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, а не повноважень суду, які визначені статтею 245 КАС України. Стаття 129 Конституції України визначає засади здійснення правосуддя і не створює підстав для звільнення з військової служби, не передбачених законом.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Згідно з абзацом першим частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Підстав для скасування наказів від 17.04.2025 № 121 і № 108 не встановлено, а умов для звільнення позивача з військової служби, визначених частиною четвертою статті 26 Закону № 2232-XII, у цій справі немає. Висновки Верховного Суду у постановах від 06.11.2020 у справі № 826/10085/16 та від 28.01.2021 у справі № 640/7168/20, на які посилається апелянт, стосуються зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити дії після визнання його бездіяльності протиправною. До цієї справи вони не застосовні, оскільки протиправної бездіяльності відповідачів не встановлено.

Вимога про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву позивача про відстрочку є похідною від вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо розгляду цієї заяви.

Відповідно до пункту 23 частини першої статті 4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Оскільки в задоволенні основної вимоги відмовлено, похідна вимога також не підлягає задоволенню. Крім того, з 17.04.2025 позивач є військовослужбовцем, а реалізація права на відстрочку, за наведеним висновком Верховного Суду, може бути здійснена лише до моменту набуття статусу військовослужбовця.

Доводи додаткових пояснень представника позивача про те, що висновок Верховного Суду у постанові від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23 сформульований за інших обставин, на висновки колегії суддів не впливають. Висновок про те, що протиправність призову сама по собі не породжує обов`язку звільнити особу з військової служби, Верховний Суд виклав і в постанові від 14 травня 2026 року у справі № 620/183/23. Предметом касаційного перегляду в ній була саме самостійна вимога про зобов`язання військової частини звільнити з військової служби особу, яка на момент призову мала право на відстрочку. Постанови апеляційних адміністративних судів, на які посилається представник позивача, не є висновками щодо застосування норм права в розумінні частини п`ятої статті 242 КАС України.

Твердження апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема про прийняття до уваги доказів, поданих ІНФОРМАЦІЯ_3 з порушенням процесуального законодавства, не знайшли підтвердження.

Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Абзацом другим частини другої статті 77 КАС України встановлено, що суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Витяг з наказу від 17.04.2025 № 121, довідку військово-лікарської комісії від 15.04.2025, картку обстеження та медичного огляду і заяви позивача від 11.04.2025 ІНФОРМАЦІЯ_3 подав листом від 12.06.2025 № 2995 на виконання ухвали суду першої інстанції від 02.06.2025. Витребувати наказ про призов і документи медичного огляду просив у позовній заяві сам позивач.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Такого порушення апелянт не навів, і колегія суддів його не встановила.

Твердження ІНФОРМАЦІЯ_2 у відзиві на апеляційну скаргу про те, що заява позивача про відстрочку до нього не надходила, спростовується даними про вручення поштового відправлення 28.03.2025 і листом самого ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.04.2025 № 1925. Проте на висновки колегії суддів ця обставина не впливає.

Доводи військової частини НОМЕР_1 про те, що наказ про призов є актом індивідуальної дії, який вичерпав свою дію виконанням, окремої оцінки не потребують, оскільки колегія суддів дійшла висновку про правомірність цього наказу по суті.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 29 жовтня 2026 року)