Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №750/8037/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 750/8037/26 Суддя (судді) першої інстанції: Слісар А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів Епель О.В., Компанієць І.Д., секретар судового засідання Заліська Є.Я., за участю сторін в режимі відеоконференції: представника позивача Федоренка О.Ю., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача Дроботущенко Т.О., перекладача відповідача Цисюка П.В., представника Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства Гордійчук Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 липня 2026 р. у справі за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області до ОСОБА_1 про затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства з метою забезпечення видворення за межі території України, -

В С Т А Н О В И В :

Рух справи.

22.07.2026 року Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області звернулося до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до ОСОБА_1 про затримання громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на шість місяців до 21.01.2027.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 21.07.2026 працівниками Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області спільно зі співробітниками Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України було виявлено громадянку російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка незаконно перебуває на території України.

Позивачем зазначено, що перевіркою було встановлено, що відповідач прибула на територію України у вересні 2013 року, через ППр «Нові Яриловичі», і проживає на території України за паспортом громадянина російської федерації, документи на продовження терміну перебування в Україні або документи, які дають право на законне перебування в Україні не оформила, внаслідок чого, є підстави для затримання громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на шість місяців до 21.01.2027.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 23.07.2026 р. позов було задоволено, затримано громадянку російської федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на шість місяців до 21.01.2027.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції зробив висновок, що враховуючи, що відповідач тривалий час нелегально перебуває на території України, порушуючи міграційне законодавство України, не має документа, що посвідчує особу, що надає право на виїзд з України, строк її утримання в ПТПІ закінчується 24.07.2026, то наявні підстави для задоволення позову та прийняття судового рішення про затримання відповідача з поміщенням до ПТПІ строком на 6 (шість) місяців з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.

Отже, рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час судового розгляду було встановлено наявність обставин, які створюють обґрунтовані підстави вважати, що відповідачка, відносно якої прийнято рішення про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення, а також, існує ризик її втечі, що відповідно до абзаців першого та другого частини 1 статті 289 КАС України, частини 3 та частини 4 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» є підставою для затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення видворення за межі території України.

Відповідачка через представника Дроботущенко Т.О. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що відсутні підстави для затримання відповідачки, оскільки суд першої інстанції при прийнятті рішення не врахував суттєві обставини, які підтверджені належними доказами, а саме те, що батько відповідачки народися в Україні, у березні 2013 року вона одружилась з громадянином України ОСОБА_3 , придбали у власність житловий будинок у с.Журавка Чернігівської області, де проживає з 2013 року, позитивно характеризується за місцем проживання, і відновити втрачений паспорт російської федерації не має можливість через побоювання повернутися до держави-агресора.

Апелянтом зазначено, що бажає легалізуватися на території України, і добровільно штраф за порушення міграційного законодавства нею сплачений.

Також апелянтом наголошено, що рішення відповідача від 21.07.2026 про примусове видворення відповідачки, яке передувала цьому позову щодо затримання, є незаконним, оскільки прийнято без врахування правових позицій Верховного Суду, викладені у справах № 296/8455/22, 461/2622/22 та інші, зокрема без врахування вищезазначених обставин.

Крім того, апелянтом зазначено, що основною підставою для скасування судового рішення є те, що поза уваги суду першої інстанції залишилось порушення позивачем порядку прийняття рішення про видворення відповідачки.

Отже, апелянт наполягає, що рішення про видворення відповідачки, яке стало підставою для подачі цього позову, прийнято з порушенням положень статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наголошено на правильності висновків суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2026 відкрито апеляційне провадження та витребувано справу зі суду першої інстанції, та після її надходження, ухвалою від 12.10.2026 призначено у відкрите судове засідання на 21.10.2026, і через те, що відповідачка знаходиться у Волинському пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, слухання призначено у режимі відеоконференції.

Крім того, ухвалою суду від 12.10.2026 зобов`язано Волинський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, забезпечити відповідачку перекладачем та правовою допомогою.

У судовому засіданні відповідачка, за допомогою перекладача Цисюк П.В. та представник відповідачки підтримали доводи апеляційної скарги.

Представник позивача у судовому засідання заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Обставини справи.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась у м.Ульянівськ російської федерації, батько якої ОСОБА_4 є за національністю українець.

Вказане підтверджено свідоцтвом про народження ОСОБА_1 (а.с.14).

13.03.2009 р. ОСОБА_1 одружилась з громадянином України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить відповідний запис № 165 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.12).

З 2013 року відповідачка проживає - Чернігівська область, Прилуцький район, с.Журавки.

21.07.2026 працівниками УДМС у Чернігівській області відповідачку було затримано в адміністративному порядку у зв`язку з вчиненням правопорушення, передбаченого частиною другою статті 203 КУпАП, для з`ясування обставин правопорушення, про що складено протокол про адміністративне затримання № МЧГ 000053 (а.с.17).

В той же день, 21.07.2026 УДМС у Чернігівській області відповідачку було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме проживання без документів на право проживання з грудня 2013 року, за частиною другою статті 203 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 5100 грн, про що було складено протокол серії ПР МЧГ № 002125 від 21.07.2026 та прийнято відповідну постанову серії ПН МЧГ №002111 від 21.07.2026 (а.с.18, 19).

21.07.2026 внаслідок порушення відповідачкою законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, на підставі положень статті 30 Закону № 3773-УІ, УДМС у Чернігівській області прийнято рішення № 7401100100000935 про примусове видворення відповідачки з України (а.с.20).

21.07.2026 УДМС у Чернігівській області прийняло рішення про поміщення відповідачки до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні з метою забезпечення примусового видворення (а.с.23).

Вказані обставини підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами, і не є спірними.

Нормативно-правове обґрунтування.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», який набрав чинності з 11.09.1997, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 5 Конвенції кожному гарантовано право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

a) законне ув`язнення особи після засудження її компетентним судом;

b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом;

c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу;

e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;

f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.

Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання.

Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

За приписами статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Згідно з частиною третьою статті 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Частиною шістнадцятою статті 4 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Відповідно до частини першої, третьої статті 9 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 3773-VI реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в`їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону.

Частиною першою статті 26 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України). У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону № 3773-VI рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Згідно з частиною п`ятою статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках. Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України. Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в`їзд в Україну строком на п`ять років. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в`їзду в Україну, який особа мала до цього.

Частиною четвертою статті 30 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.

Згідно з частиною восьмою статті 30 Закону № 3773-VI положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Статтею 31 Закону № 3773-VI визначено, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.

Пунктом 1 Типового положення визначено, що пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - пункт тимчасового перебування), є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства.

Згідно з пунктом 5 Типового положення іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України або передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію. Строк тримання затриманих іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування становить шість місяців з дня фактичного затримання особи. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи передачу відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, цей строк може бути продовжений, але не більш як до вісімнадцяти місяців. Про продовження строку тримання не пізніше ніж за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи передачу відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства.

Відповідно до пунктів 1, 2 розділу IIІ Інструкції № 353/271/150 у разі виявлення підстав, передбачених частиною першої статті 30 Закону № 3773-VI, органи ДМС, органи охорони державного кордону та органи СБУ залежно від обставин виявлення/затримання іноземця невідкладно готують позовну заяву до адміністративного суду. За наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, або за наявності ризику його втечі, а так само у разі відсутності в іноземця, що вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, органи ДМС, орган охорони державного кордону або орган СБУ подають до адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням ПТПІ позовну заяву відповідно до частини першої статті 289 КАС України. Вимоги щодо взяття на поруки та внесення застави не можуть бути заявлені стосовно іноземців, до яких раніше застосовувалися такі заходи, а також стосовно яких є достатні дані про їх причетність до готування та (або) вчинення терористичної діяльності. У разі якщо особа, стосовно якої подається позов, є батьком, матір`ю, супроводжуючою особою або опікуном для неповнолітніх осіб, які слідували спільно з нею, відомості про таких дітей зазначаються у позовній заяві.

Згідно з частиною першою статті 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов`язання внести заставу.

Відповідно до частини одинадцятої статті 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Частиною тринадцятою статті 289 КАС України передбачено, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Відповідно до підпункту 9 пункту 4 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 360, ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов`язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.

Висновки суду.

Зі системного аналізу наведених норм слідує, що підставою для подачі позову про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного із заходів ( 1)затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов`язання внести заставу) має передувати прийняття органом ДМС рішення про примусове видворення відповідно до положень ст. 30 Закону № 3773-VI.

Таким чином обґрунтованість заявлених позовних вимог підлягає перевірці через призму правомірності рішення органу ДМС при примусове видворення відповідачки.

Так, апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції при прийнятті судового рішення у цій справі не врахував правові позиції Верховного Суду.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказаний довід апелянта заслуговує на увагу, оскільки Верховний Суд з приводу застосування ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» висловився у постанові від 25.04.2024 у справі № 461/2622/23 і зазначив наступне:

«З аналізу норм статей 26 та 30 Закону № 3773-VI убачається, що процедурі видворення іноземця або особи без громадянства передує прийняття компетентним органом рішення про його примусове повернення, яке може бути оскаржено до суду.

При цьому компетентним органом в розумінні статті 26 Закону № 3773-VI є орган Державної міграційної служби України, орган Служби безпеки України, або орган охорони державного кордону.

Тобто, застосовуючи приписи частини першої статті 30 Закону № 3773-VI, варто зважати, що примусове видворення з України іноземця на підставі прийнятої постанови адміністративного суду застосовується, якщо рішення компетентного органу про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин.

Отже, зі змісту наведеної норми слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення».

Колегія суддів приймає до уваги висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 20.10.2011 р. по справі «Рисовський проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, суд при вирішенні питання щодо обґрунтованості поданого позову про затримання особи відповідно до ст.289 КАС України має перевірити підстави прийняття рішення щодо примусового видворення, постановлене відповідно до ст.30 «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а як зазначив Верховний Суд (правові висновки які є обов`язковими) примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

Тобто, орган ДМС має спочатку прийняти рішення про примусове повернення особи, у подальшому, за наявності підстав - рішення про примусове видворення, і у подальшому - у разі законних підстав, звернутися до суду з позовом в порядку ст.289 КАС України.

Згідно матеріалів справи позивач не приймав відносно відповідачки рішення відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» про примусове повернення.

Посилання позивача на положення ч.8 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме на те, що примусове повернення не застосовується до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки як вже було зазначено вище є правові позиції Верховного Суду з приводу застосування цих норм права, а саме статей 26 та 30 Закону № 3773-VI.

Таким чином, відсутні підстави для задоволення позову про затримання відповідачки, оскільки рішення про примусове видворення прийнято з порушенням.

Крім того, слід наголосити, що чинним законодавством, а саме ст. 289 КАС України, передбачено, що орган ДМС звертається до суду з позовом про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов`язання внести заставу.

Як вбачається зі змісту заявленого позову позивачем не було враховано особистість відповідачки, а саме, що вона одружена з громадянином України, батько відповідачки за національністю українець, після в`їзду до Україні проживає разом з чоловіком, позитивно характеризується за місцем проживання.

Вказане підтверджено відповідними доказами, а саме свідоцтвом про народження відповідачки, свідоцтвом про шлюб та характеристиками, видані старостою с.Журавки та настоятеля Свято Воскресенського храму с.Журавки (а.с.83-88).

Позивачем не заявлено іншого заходу застосування до відповідачки як зобов`язання внесення застави чи взяття на поруки.

Довід позивача, що Кабінетом Міністрів України не прийнято нормативно-правового акту, який визначав би порядок внесення застави у таких справах, не заслуговує на увагу, оскільки неналежне урядування з боку органів виконавчої влади не може бути перепоною для застосування норми закону.

Часиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своечасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, з огляду на вказані норми закону, не можна сказати, що затримання відповідачки є справедливим вирішенням цього спору, оскільки є інші заходи застосування як застава чи взяття на поруки.

Таким чином, позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки не є обґрунтованими з огляду на не пропорційність застосування заходів реагування.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до пунктів 1, 2 розділу IIІ Інструкції № 353/271/150 у разі виявлення підстав, передбачених частиною першої статті 30 Закону № 3773-VI, органи ДМС, органи охорони державного кордону та органи СБУ залежно від обставин виявлення/затримання іноземця невідкладно готують позовну заяву до адміністративного суду. За наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, або за наявності ризику його втечі, а так само у разі відсутності в іноземця, що вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, органи ДМС, орган охорони державного кордону або орган СБУ подають до адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням ПТПІ позовну заяву відповідно до частини першої статті 289 КАС України.

Отже, вказані пункти Інструкції № 353/271/150 визначають, що органи ДМС звертаються до суду з позовом про прийняття рішення про примусове видворення, тоді як стаття 288 КАС України, після змін у лютому 2023 року, визначає, що орган ДМС самостійно приймає таке рішення відповідно до ст.30 Закону № 3773-VI.

Тобто, Інструкція № 353/271/150 не відповідає нормам Закону № 3773-VI.

З цього питання колегія суддів вважає необхідним застосувати положення ст.249 КАС України, а саме, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Слід наголосити, відсутність чітко прописаного порядку прийняття органами ДМС рішення про примусове видворення, а саме час розгляду, порядок вирішення цього питання, повідомлення учасників, залучення перекладача та адвоката, перелік документів необхідних при прийнятті такого рішення, відібрання від особи особистих письмових пояснень, витребування додаткових документів з відповідних установ за місцем, порядок вручення рішення про примусове видворення, тощо, є наслідком прийняття необґрунтованих рішень, зокрема за відсутності перекладача і адвоката.

Так, у цій справі відповідачка зазначила, що бажає проживати в Україні і побоюється повертатися до країни походження, оскільки публічно засуджувала агресію російської федерації проти України.

Також, колегія суддів наголошує, що відповідачка не розуміє українську мову (лише на побутовому рівні), і для повного і справедливого розгляду питання позивач мав би залучити адвоката для отримання відповідачкою правничої допомоги та перекладача.

Рішення про примусове видворення було прийнято за відсутності адвоката та перекладача, оскільки їх підписи у зазначеному рішенні відсутні.

Внаслідок вказаного, суд апеляційної інстанції розглядає цю справу за участю представника - адвоката Дроботущенко Т.О. та перекладача Цисюка П.В.

Також, слід зазначити, що в матеріалах судової справи є документи, що дають можливість ідентифікувати особу, зокрема свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб та довідка медичної установи за формою № 1-ОМК.

Отже, відсутність в Інструкції № 353/271/150 порядку прийняття рішення про примусове видворення, а саме переліку документів, які мають стати підставою для прийняття такого рішення, свідчить про неможливість вчинення органом ДМС дій, спрямованих на ідентифікацію особи.

Крім того, відсутність доказів вручення ОСОБА_1 копії рішення про примусове її видворення і не надання їй часу для можливого оскарження цього рішення в судовому порядку відповідно до положень ст.288 КАС України, підтверджують обставини порушення прав відповідачки на судовий захист, тобто оскарження цього рішення до суду.

Відповідно до ст. 288 КАС України ОСОБА_1 могла оскаржити рішення про примусове видворення, подати додаткові документи, отримати можливість скористатися правничою допомогою і перекладачем.

Крім того, зі змісту рішення про примусове видворення вбачається, що ОСОБА_1 не було роз`яснено порядок оскарження цього рішення саме до суду у порядку ст.288 КАС України.

Отже, відсутність в Інструкції № 353/271/150 чітко прописаного алгоритму прийняття таких рішень про примусове видворення (адвокат, перекладач, вручення копії рішення для оскарження до суду) сприяє порушенню прав іноземців чи осіб без громадянства щодо своєчасного отримання ними правничої допомоги та допомоги перекладача для належного захисту своїх прав.

Щодо всіх інших доводів сторін, колегія суддів наголошує, що приймає до уваги рішення ЄСПЛ у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому судом зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, всі інші доводи сторін не заслуговують уваги з вищевикладених обставин.

Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги та проаналізувавши надані сторонами докази, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як необґрунтоване, з постановленням нового рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

Повний текст виготовлено 28.10.2026.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 липня 2026 р. - задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 липня 2026 р. у справі за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області до ОСОБА_1 про затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства з метою забезпечення видворення за межі території України - скасувати.

У задоволенні позовних вимог Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області до ОСОБА_1 про затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства з метою забезпечення видворення за межі території України - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України оскарженню не підлягає.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

І.Д. Компанієць