Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №826/12175/18 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/12175/18 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Грибан І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.Б.П." до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Л.Б.П." звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило: визнати протиправною бездіяльність ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, яка полягає у неподанні до органу казначейства висновку про повернення ТОВ "Л.Б.П." помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань з плати за землю в сумі 205 315,01 грн; зобов`язати ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві підготувати і подати для виконання Головному управлінню Державної казначейської служби України у місті Києві висновок про повернення ТОВ "Л.Б.П." помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань з плати за землю в сумі 205 315,01 грн шляхом перерахування на поточний рахунок позивача в АТ "ОТП БАНК".

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.11.2020 і від 22.08.2022 відповідача замінено правонаступниками – спершу Головним управлінням ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267), а згодом Головним управлінням ДПС у м. Києві як відокремленим підрозділом ДПС України (код ЄДРПОУ ВП 44116011) (далі – ГУ ДПС у м. Києві).

На виконання Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" справу передано до Чернігівського окружного адміністративного суду, який ухвалою від 26.03.2025 прийняв її до провадження.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року позов задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, яка полягає у неподанні до органу казначейства висновку про повернення ТОВ "Л.Б.П." помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань з плати за землю в сумі 205 315,01 грн; зобов`язано ГУ ДПС у м. Києві підготувати і подати для виконання Головному управлінню Державної казначейської служби України у місті Києві висновок про повернення ТОВ "Л.Б.П." помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань з плати за землю в сумі 205 315,01 грн шляхом перерахування на поточний рахунок позивача в АТ "ОТП БАНК".

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся із заявою про повернення коштів у межах 1095-денного строку та зазначив у ній напрям їх перерахування, даних про наявність у нього податкового боргу немає, а стаття 43 Податкового кодексу України (далі – ПК України) не передбачає проведення документальної перевірки як передумови повернення надміру сплачених коштів.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у м. Києві (далі також – апелянт) подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не з`ясував усіх обставин, що мають значення для справи, і не надав належної оцінки доводам контролюючого органу, чим, на думку апелянта, порушив засади змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин справи.

Апелянт зазначає, що підставою для повернення є наявність переплати як такої, а не сама заява платника, а переплата, яка утворилась унаслідок самостійного зменшення позивачем раніше задекларованих і сплачених зобов`язань з орендної плати з юридичних осіб, на його думку, не відповідає ані за визначенням, ані за правовою природою надміру сплаченим грошовим зобов`язанням у розумінні підпункту 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 ПК України, оскільки грошові зобов`язання визначаються не лише платником податків, а й контролюючим органом за результатами перевірок (стаття 54 ПК України).

Апелянт також вважає, що підтвердити правомірність повернення такої переплати можливо лише під час документальної перевірки, а не в межах камеральної, вказує, що обмеження у підставах проведення перевірок не поширюються на перевірки, які проводяться на звернення платника податків (пункт 78.2 статті 78 ПК України), а в період воєнного стану документальні позапланові перевірки на звернення платника допускає підпункт 69.2 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України, та посилається на Порядок інформаційної взаємодії, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 11.02.2019 № 60 (далі – Порядок № 60), який, на думку апелянта, вимагає встановлення податковим органом правомірності повернення коштів.

Крім того, апелянт вважає, що його позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 09.11.2023 у справі № 640/27332/21, а прав позивача контролюючий орган, на його думку, не порушував.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін. Позивач зазначає, що стаття 43 ПК України не передбачає документальної перевірки як передумови повернення надміру сплачених коштів, а подання заяви з дотриманням вимог ПК України є достатньою підставою для дій контролюючого органу, спрямованих на повернення коштів, і посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 13.11.2018 у справі № 826/16004/17 та від 22.06.2022 у справі № 640/4087/20.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено і апелянтом не заперечується, що протягом 2016 року ТОВ "Л.Б.П." сплачувало орендну плату за землю, що підтверджується вісьмома платіжними дорученнями, складеними в період з 15.01.2016 по 23.08.2016.

У податковій декларації з плати за землю за 2016 рік позивач задекларував зменшення податкового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб на 351 797,13 грн.

25.06.2018 позивач звернувся до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві із заявою № 3 про повернення помилково сплаченої суми грошового зобов`язання з плати за землю в розмірі 205 315,02 грн на поточний рахунок в АТ "ОТП БАНК".

Листом від 10.07.2018 № 31930/10/26-15-12-09-18 Головне управління ДФС у м. Києві повідомило позивача, що за даними інтегрованої картки платника податків станом на 09.07.2018 за ним обліковується переплата з орендної плати з юридичних осіб у сумі 205 315,01 грн, яка виникла у зв`язку із задекларованим у податковій декларації з плати за землю за 2016 рік зменшенням податкового зобов`язання на 351 797,13 грн.

У тому самому листі контролюючий орган зазначив, що документальна перевірка щодо повноти декларування та своєчасності сплати орендної плати за період виникнення переплати не проводилась, а тому повернення коштів можливе лише після її проведення.

Висновку про повернення коштів контролюючий орган не підготував і органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, не подав.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

За визначенням підпункту 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) надміру сплачені грошові зобов`язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов`язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Відповідно до пункту 43.1 статті 43 ПК України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Згідно з пунктом 43.3 статті 43 ПК України обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (...) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Пунктом 43.4 статті 43 ПК України встановлено, що платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку.

Відповідно до пункту 43.5 статті 43 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

За змістом наведених норм обов`язок контролюючого органу підготувати висновок про повернення коштів і подати його органу казначейства виникає в разі подання платником податків заяви в межах 1095 днів від дня виникнення переплати із зазначенням напряму перерахування коштів та за відсутності в нього податкового боргу.

У постанові від 06.02.2025 у справі № 160/20358/23 Верховний Суд зазначив: "Усталеною є позиція Верховного Суду про те, що обов`язковою передумовою повернення платнику податків надміру/помилково сплачених коштів, є одночасна наявність таких обставин: 1) відсутність у такого платника податкового боргу; 2) подання платником податків заяви про повернення коштів протягом 1095 днів від дня виникнення переплати; 3) відповідність поданої заяви вимогам пункту 43.4 статті 43 ПК України."

За наслідками розгляду такої заяви контролюючий орган у визначені законом строки має або підготувати висновок про повернення коштів, або надати платнику письмову відмову з пропозицією звірення стану рахунків, якщо в його інформаційних базах немає відомостей про розмір заявленої до повернення суми.

Позивач звернувся із заявою 25.06.2018, тобто в межах 1095 днів від дня виникнення переплати, яка утворилась із коштів, сплачених протягом 2016 року, і зазначив у заяві напрям перерахування коштів – поточний рахунок у банку.

Податкового боргу позивача контролюючий орган не встановлював і на його наявність не посилався ні в листі від 10.07.2018, ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні в апеляційній скарзі.

Наявність переплати та її розмір – 205 315,01 грн – підтверджено даними інтегрованої картки платника податків, які навів сам контролюючий орган у листі від 10.07.2018 і повторив в апеляційній скарзі.

Отже, на час звернення позивача із заявою існували всі умови, з якими стаття 43 ПК України пов`язує обов`язок контролюючого органу підготувати висновок про повернення коштів і подати його органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

У постанові від 21.02.2024 у справі № 826/11732/17, ухваленій у спорі про повернення надміру сплаченого земельного податку, Верховний Суд зазначив: "Виходячи з аналізу наведених правових норм, а також зважаючи на те, що у Товариства обліковується надмірна сплата земельного податку у сумі 942860,94 грн., наявність якої підтверджена матеріалами справи, для повернення якої позивач подав письмову заяву, вказавши напрям перерахування цих коштів, тоді як контролюючий орган не підготував висновок про її повернення та не подав такий висновок для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що у спірних правовідносинах саме контролюючий орган, не виконавши покладені на нього статтею 43 ПК України обов`язки, діяв не на підставі та не у спосіб, визначений чинним законодавством України, та, відповідно вчинив протиправну бездіяльність."

Твердження апелянта про те, що переплата, яка утворилась унаслідок самостійного зменшення платником задекларованих зобов`язань, не є надміру сплаченими грошовими зобов`язаннями, колегія суддів відхиляє.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Задекларувавши в декларації з плати за землю за 2016 рік зменшення податкового зобов`язання з орендної плати на 351 797,13 грн, позивач самостійно визначив своє грошове зобов`язання за цей рік, і в силу наведеної норми саме така сума вважається узгодженою.

Підпункт 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України, на який посилається апелянт, наділяє контролюючий орган правом самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків за даними перевірок результатів його діяльності.

Проте доказів того, що за результатами перевірки зобов`язання позивача з орендної плати за 2016 рік визначено в іншому розмірі, як і податкового повідомлення-рішення щодо цього зобов`язання, матеріали справи не містять.

Кошти, сплачені позивачем протягом 2016 року понад узгоджене грошове зобов`язання за цей рік, є сумами, зарахованими до бюджету понад нараховані суми грошових зобов`язань, граничний строк сплати яких настав, тобто надміру сплаченими грошовими зобов`язаннями в розумінні підпункту 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Для плати за землю ПК України не встановлює особливого порядку, за яким статус надміру сплачених сум залежав би від того, чи утворилась переплата через сплату коштів понад задеклароване зобов`язання, чи через подальше зменшення платником самого задекларованого зобов`язання.

У постанові від 06.02.2025 у справі № 160/20358/23 Верховний Суд також зазначив: "Суд звертає увагу, що у спорах про повернення надмірно сплачених сум податкових платежів суд повинен перевірити підстави виникнення переплати."

Підстави виникнення переплати у цій справі встановлено: її утворили кошти, фактично сплачені позивачем протягом 2016 року за платіжними дорученнями, у сумі, що перевищила задеклароване ним зобов`язання з орендної плати за цей рік.

Ці обставини наведено в листі самого контролюючого органу від 10.07.2018 та в апеляційній скарзі, і апелянт їх не заперечує.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Жодного доказу того, що зменшення позивачем зобов`язання з орендної плати за 2016 рік було безпідставним, апелянт не надав.

Щодо посилання апелянта на те, що підтвердити правомірність повернення переплати можливо лише під час документальної перевірки, колегія суддів зазначає таке.

Стаття 43 ПК України визначає умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань і не містить вимоги про попереднє проведення документальної перевірки платника податків.

У постанові від 22.06.2022 у справі № 640/4087/20, на яку посилається позивач, ухваленій у спорі про повернення переплати з податку на прибуток, що утворилась унаслідок зменшення задекларованих зобов`язань, Верховний Суд зазначив: "твердження відповідача про необхідність проведення контрольно-перевірочних заходів для повернення суми надміру сплаченого грошового зобов`язання судом касаційної інстанції визнано необґрунтованими, з огляду на те, що норми чинного законодавства не ставлять передумовою для надання відповідного висновку про перерахування помилково або надміру сплачених до бюджету коштів обов`язкового проведення документальної перевірки."

У цій самій постанові Верховний Суд послався на свій висновок у постанові від 13.11.2018 у справі № 826/16004/17 про те, що перевірка поданої платником заяви про повернення надміру сплачених сум, яка передує ухваленню висновку, не є податковою перевіркою в значенні статті 75 ПК України.

Пункт 78.2 статті 78 ПК України та підпункт 69.2 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України, на які посилається апелянт, визначають підстави, за яких контролюючий орган вправі провести документальну перевірку, зокрема на звернення платника податків. Додаткової умови повернення надміру сплачених коштів ці норми не встановлюють і обов`язку ініціювати перевірку на платника податків не покладають.

Крім того, підпункт 69.2 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України в редакції, на яку посилається апелянт, викладено Законом України від 12.05.2022 № 2260-IX, який набрав чинності 27.05.2022, а Порядок № 60 затверджено наказом Міністерства фінансів України від 11.02.2019.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Обидва акти прийнято після виникнення спірних правовідносин, пов`язаних із заявою позивача від 25.06.2018, а тому вони до цих правовідносин не застосовуються.

Положення Порядку № 60, яке б ставило повернення переплати в залежність від проведення документальної перевірки, апелянт не наводить.

Доказів проведення документальної перевірки після 10.07.2018 апелянт не надав, а в апеляційній скарзі від 09.09.2025 так само зазначає про її відсутність.

Посилання на необхідність перевірки, яка за сім років так і не відбулась, фактично відкладає повернення коштів на невизначений строк, тоді як пункт 43.5 статті 43 ПК України зобов`язує контролюючий орган підготувати висновок не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання заяви.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 640/27332/21 колегія суддів відхиляє, оскільки обставини зазначеної справи не є подібними до обставин справи, що розглядається.

У тій справі Верховний Суд скасував судові рішення і направив справу на новий розгляд, оскільки суди не встановили суму, складові та дату виникнення переплати з податку на додану вартість, не дослідили платіжних доручень, яких у матеріалах справи не було, не оцінили доводів контролюючого органу про формування переплати за рахунок численних уточнюючих розрахунків і не врахували можливого податкового зобов`язання за податковим повідомленням-рішенням, оскарженим у судовому порядку.

У цій постанові Верховний Суд зазначив: "Верховний Суд не може погодитись з висновками судів про повернення передплати, оскільки невстановленою залишається сума надмірно сплачених платежів, її складові та подальше спрямування."

Висновку про те, що документальна перевірка є передумовою повернення надміру сплачених коштів, ця постанова не містить.

У справі, що розглядається, суму переплати, підставу і період її виникнення встановлено, платіжні доручення в матеріалах справи наявні, а податкового боргу чи оскаржених податкових повідомлень-рішень, які могли б вплинути на розмір переплати, апелянт не наводить.

Доводи апелянта про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та ненадання оцінки доводам контролюючого органу спростовуються змістом оскаржуваного рішення.

Суд першої інстанції розглянув посилання відповідача на відсутність документальної перевірки та відхилив його з мотивів того, що стаття 43 ПК України не передбачає такої перевірки як передумови повернення коштів, а також перевірив дотримання позивачем 1095-денного строку, зазначення в заяві напряму перерахування коштів і відсутність даних про податковий борг.

Яких саме обставин, що мають значення для справи, суд першої інстанції не з`ясував, апелянт не зазначає.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Такого порушення колегія суддів не встановила.

Твердження апелянта про відсутність порушення прав позивача суперечить встановленим обставинам.

Не підготувавши висновок про повернення 205 315,01 грн у строк, визначений пунктом 43.5 статті 43 ПК України, контролюючий орган позбавив позивача можливості реалізувати право на повернення надміру сплачених коштів, передбачене підпунктом 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 ПК України.

У постанові від 25.06.2025 у справі № 812/537/17, ухваленій у спорі про повернення надміру сплаченої орендної плати з юридичних осіб, Верховний Суд зазначив: "позивач виконав всі вимоги податкового законодавства та набув право на повернення надмірно сплачених грошових коштів, які обліковуються на особистому рахунку з орендної плати юридичних осіб у розмірі 100 000 грн. Однак, податковий орган вимоги статті 43 Податкового кодексу не виконав, чим допустив протиправну бездіяльність".

Доводи відзиву про те, що стаття 43 ПК України не передбачає документальної перевірки як передумови повернення коштів, а заява, подана з дотриманням вимог цієї статті, є достатньою підставою для підготовки висновку, знайшли підтвердження з наведених вище мотивів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність бездіяльності контролюючого органу, яка полягає у неподанні до органу казначейства висновку про повернення позивачу надміру сплачених грошових зобов`язань з плати за землю в сумі 205 315,01 грн, та обґрунтовано зобов`язав ГУ ДПС у м. Києві як правонаступника відповідача підготувати і подати такий висновок.

Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

А отже, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан

(Повний текст постанови суду виготовлено 29 жовтня 2026 року)