Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №826/2640/18 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/2640/18 Суддя (судді) першої інстанції: С.М. Гелета

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія обсяг" про застосування арешту коштів на рахунках,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2018 року Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби, правонаступником якого є Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія обсяг" (далі - відповідач), у якому просив застосувати арешт коштів, які перебувають на усіх рахунках, відкритих у банках, що здійснюють обслуговування відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 12.02.2018 посадових осіб позивача не допущено до проведення фактичних перевірок відповідача за адресами: м. Київ, вул. Промислова, 4-А та м. Київ, вул. Екскаваторна, 35, що, на думку позивача, є підставою для арешту коштів на рахунках платника податків відповідно до статті 94 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Ухвалою від 07.03.2018 Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Справу передано на розгляд Сумському окружному адміністративному суду, який ухвалою від 14.03.2025 прийняв її до провадження, поновив провадження у справі та замінив позивача правонаступником, а ухвалою від 01.07.2025 замінив найменування відповідача з Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.К.О." на Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія обсяг" (код ЄДРПОУ 37317990).

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.02.2018 у справі № 826/2462/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2018, позивачу відмовлено в підтвердженні обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна відповідача, застосованого рішенням від 13.02.2018 № 6773/10/28-10-42-01-11, тому правову підставу арешту, який позивач просить накласти на кошти відповідача, судом не підтверджено.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивач звернувся до суду з цим позовом 15.02.2018, а не в день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна, як того вимагав пункт 7.3 Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 № 568.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права. Апелянт зазначає, що 12.02.2018 посадових осіб позивача не допущено до проведення фактичних перевірок відповідача, про що складено акти, і це, на його думку, є підставою для арешту за підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України, а оскільки арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду, підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна для його застосування, на думку апелянта, не вимагається. Апелянт також вважає, що керівник відповідача не вжив жодних заходів для проведення перевірки, що позивач правомірно розцінив як відмову від її проведення, а доказів скасування наказів від 09.02.2018 № 183 та № 195 про проведення фактичних перевірок відповідач не надав. Крім того, апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 280/2993/19, у якій, на його думку, визначено обов`язок суду перевірити обґрунтованість застосування адміністративного арешту майна в порядку загального позовного провадження.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 09.02.2018 позивач видав накази № 183 та № 195 про проведення фактичних перевірок відповідача за адресами: м. Київ, вул. Промислова, 4-А та м. Київ, вул. Екскаваторна, 35, на підставі яких посадовим особам позивача видано направлення на перевірку від 12.02.2018 № 90- 94.

12.02.2018 посадові особи позивача склали акти № 18/28-10-42-01/37317990 та № 15/28-10-42-06/37317990 про відмову платника податків та/або посадових осіб платника податків від проведення фактичної перевірки за цими адресами.

13.02.2018 позивач прийняв рішення № 6773/10/28-10-42-01-11 про застосування умовного адміністративного арешту майна відповідача і того ж дня звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із заявою про підтвердження обґрунтованості цього арешту.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.02.2018 у справі № 826/2462/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2018, позивачу відмовлено в підтвердженні обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна відповідача, застосованого рішенням від 13.02.2018 № 6773/10/28-10-42-01-11. Ухвалою Верховного Суду від 14.05.2018 у відкритті касаційного провадження у справі № 826/2462/18 відмовлено.

Відповідно до пункту 94.1 статті 94 ПК України адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.

Згідно з підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Абзацом другим підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України визначено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

У постанові від 04.08.2026 у справі № 360/1566/19 Верховний Суд зазначив: "арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 ПК України, та не залежить від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків".

У постанові від 29.01.2024 у справі № 813/3448/17 Верховний Суд зазначив: "Непідтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків в судовому порядку не обмежує право податкового органу на звернення до суду про застосування арешту коштів на рахунках відповідача, але за умови наявності відповідних підстав, визначених ПК України".

Посилання апелянта на те, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду і не потребує попереднього підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна, відповідає наведеним висновкам Верховного Суду, однак висновку суду першої інстанції про відмову в позові не спростовує. Відсутність такого підтвердження не перешкоджає застосуванню арешту коштів за умови, що позивач доведе наявність самої обставини, визначеної підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з абзацом першим пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Відповідно до абзацу п`ятого пункту 81.1 статті 81 ПК України непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Абзацом шостим пункту 81.1 статті 81 ПК України встановлено, що відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

Отже, відмовою від допуску до перевірки в розумінні підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України є відмова самого платника податків, його посадових (службових) осіб, представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції, яким пред`явлено документи, визначені пунктом 81.1 статті 81 ПК України.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У справі № 826/2462/18 брали участь Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби, правонаступником якого є позивач, та відповідач. Предметом дослідження в ній були ті самі події 12.02.2018 і ті самі акти № 18/28-10-42-01/37317990 та № 15/28-10-42-06/37317990, на які позивач посилається в цій справі.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2018 у справі № 826/2462/18 встановлено, що посадові особи позивача не змогли потрапити на територію складів, що підлягали перевірці, з керівництвом відповідача зв`язатись не змогли, а біля воріт огорожі спілкувались з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які представились працівниками відповідача.

На підставі наказу від 31.01.2018 № 219/ЗВ про звільнення ОСОБА_1 , наказу від 31.01.2018 № 79 ЗЛ про припинення трудового договору з ОСОБА_2 , штатного розпису відповідача станом на 01.02.2018, розрахункових листів за січень 2018 року, журналів реєстрації наказів і книги обліку руху трудових книжок цією ж постановою встановлено, що "станом на дату проведення фактичної перевірки … 12 лютого 2018 року громадяни ОСОБА_1 та ОСОБА_2 жодного відношення до даної юридичної особи не мали. Відповідно, як вірно зазначив суд першої інстанції, недопуску до проведення перевірки фактично не відбулось, оскільки відсутні докази пред`явлення платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) документів, передбачених п. 81.1 статті 81 Податкового кодексу України".

Копії наказів від 31.01.2018 № 219/ЗВ і № 79 ЗЛ, штатного розпису відповідача станом на 01.02.2018, журналу реєстрації наказів по особовому складу та книги обліку руху трудових книжок містяться і в матеріалах цієї справи.

Позов у цій справі ґрунтується на тих самих актах від 12.02.2018, а доказів пред`явлення документів, визначених пунктом 81.1 статті 81 ПК України, відповідачу, його посадовим (службовим) особам, уповноваженому представнику чи особам, які фактично проводять розрахункові операції, матеріали справи не містять.

Отже, з урахуванням частини четвертої статті 78 КАС України обставини того, що особи, які 12.02.2018 не допустили посадових осіб позивача до проведення фактичних перевірок, на цю дату не мали відношення до відповідача, а документи, визначені пунктом 81.1 статті 81 ПК України, відповідачу, його посадовим (службовим) особам, уповноваженому представнику чи особам, які фактично проводять розрахункові операції, не пред`являлись, повторному доказуванню в цій справі не підлягають.

Твердження апелянта про те, що 12.02.2018 відповідач не допустив посадових осіб позивача до проведення фактичних перевірок, спростовується обставинами, встановленими у справі № 826/2462/18: дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є відмовою платника податків від допуску до перевірки в розумінні підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України.

Обставини, передбаченої підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України, на яку позивач посилається як на єдину підставу позову, у цій справі не встановлено.

У постанові від 04.08.2026 у справі № 360/1566/19 Верховний Суд зазначив: "метою накладення арешту на підставі пункту 94.2 статті 94 ПК України має бути спонукання платника податків (способом забезпечення) виконання його обов`язків, визначених законом".

Відповідач, якому документи на проведення фактичних перевірок не пред`являлись, обов`язку допустити посадових осіб позивача до перевірки не порушив, тому застосування арешту коштів на його рахунках цій меті не відповідало б.

Твердження апелянта про те, що керівник відповідача не вжив заходів для проведення перевірки, а відповідач у такий спосіб відмовився від її проведення, спростовується тими самими обставинами. Посадові особи позивача з керівництвом відповідача зв`язатись не змогли і документів, визначених пунктом 81.1 статті 81 ПК України, керівнику відповідача не пред`являли, тому бездіяльність керівника, якому ці документи не пред`являлись, відмовою від допуску до перевірки не є.

Посилання апелянта на те, що накази від 09.02.2018 № 183 та № 195 не скасовано, висновків суду першої інстанції не спростовує. Підпункт 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України пов`язує застосування арешту з відмовою платника податків від проведення перевірки або від допуску посадових осіб контролюючого органу, тому відсутність такої відмови виключає застосування арешту незалежно від чинності наказів про проведення перевірки.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 280/2993/19 висновку суду першої інстанції також не спростовує.

У постанові від 26.06.2020 у справі № 280/2993/19 Верховний Суд зазначив: "При розгляді вимоги щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків до предмета доказування входить, зокрема наявність підстав та дотримання порядку призначення контролюючим органом перевірки та прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна".

Саме з`ясування обставин, що входять до предмета доказування в цій категорії справ, і свідчить про відсутність у цій справі підстави для арешту коштів відповідача.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли підтвердження, а суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування арешту коштів на рахунках відповідача.

Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

А отже, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 29 жовтня 2026 року)