Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №620/6273/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/6273/25 Суддя (судді) першої інстанції: Олена ЛУКАШОВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Грибан І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

30.05.2025 ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незарахування до його стажу служби в поліції, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки, служби (вислуги років) в органах Державної кримінально-виконавчої служби з 10.08.2008 по 24.05.2019 та з 26.11.2021 по 07.06.2023 станом на 08.06.2023; зобов`язати відповідача зарахувати цю службу (вислугу років) до його стажу служби в поліції станом на 08.06.2023.

Ухвалою від 25.07.2025 суд першої інстанції залишив позовну заяву без розгляду в частині позовних вимог з 08.06.2023 по 30.04.2025.

Іншою ухвалою від 25.07.2025 суд першої інстанції прийняв до розгляду заяву позивача від 10.07.2025 про зміну предмета позову, якою першу позовну вимогу викладено так: визнати протиправними дії відповідача, які полягають у відмові (лист від 16.05.2025 № 1160-2025) зарахувати до стажу в поліції службу (вислугу років) в органах Державної кримінально-виконавчої служби з 10.08.2008 по 24.05.2019 та з 26.11.2021 по 07.06.2023 станом на 08.06.2023.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 позов задоволено частково:

визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо незарахування ОСОБА_1 до стажу служби в Національній поліції України періодів служби з 09.08.2011 по 24.05.2019 в Новгород-Сіверській установі виконання покарань управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Чернігівській області та з 26.11.2021 по 07.06.2023 в Державній установі "Казанківська виправна колонія № 93";

зобов`язано відповідача зарахувати позивачу ці періоди служби до стажу служби в Національній поліції України станом на 01.05.2025;

у задоволенні решти позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України має такий самий правовий статус, як служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу, і підлягає зарахуванню до стажу служби в поліції за пунктом 3 частини другої статті 78 Закону України "Про Національну поліцію".

Відмовляючи в зарахуванні періоду навчання позивача з 10.08.2008 по 08.07.2011 у Чернігівському юридичному коледжі Державного департаменту України з питань виконання покарань, суд першої інстанції зазначив, що механізм зарахування часу навчання, передбачений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393, застосовується лише при призначенні пенсії за вислугу років, а частина друга статті 78 Закону України "Про Національну поліцію" містить вичерпний перелік складових стажу служби в поліції.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в цій частині та ухвалити нове судове рішення, яким визнати протиправною бездіяльність відповідача і зобов`язати його зарахувати до стажу служби в Національній поліції України період з 10.08.2008 по 08.08.2011 у Чернігівському юридичному коледжі Державного департаменту України з питань виконання покарань.

На обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи і не надав оцінки записам його трудової книжки та послужного списку. Апелянт зазначає, що трудова книжка містить запис про безперервну службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 10.08.2008 по 24.05.2019, а в послужному списку період навчання відображено як службу в Державному департаменті України з питань виконання покарань на посаді курсанта. Апелянт також вказує, що під час навчання йому присвоєно спеціальні звання рядового, молодшого сержанта і сержанта внутрішньої служби, після закінчення навчання – звання лейтенанта внутрішньої служби, а на нього поширювалася дія статей 22, 23 Закону України "Про міліцію", Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114, та Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, тому, на його думку, період навчання є періодом служби в органах внутрішніх справ на посадах начальницького і рядового складу, а не окремим періодом навчання.

Апелянт також вважає, що суд першої інстанції помилково застосував постанову Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 140/856/24 і Постанову Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393, тоді як, на думку апелянта, мав застосувати висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20.10.2022 у справі № 160/11127/20, і всупереч статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України не врахував постанову Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 200/5111/19-а. Крім того, апелянт вказує, що до стажу служби в поліції підлягає зарахуванню й період з 09.07.2011 по 08.08.2011, коли він після закінчення коледжу перебував у відпустці.

Відповідач також подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апелянт посилається на те, що відносини, пов`язані з проходженням служби в поліції, регулюються Законом України "Про Національну поліцію" та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції, а частина друга статті 78 цього Закону містить, на думку апелянта, вичерпний перелік видів служби, які зараховуються до стажу служби в поліції, і служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України в ньому немає. Апелянт також вважає, що суд першої інстанції не врахував висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 19.11.2019 у справі № 520/903/19, чим, на його думку, порушив норми процесуального права і не застосував статтю 78 Закону України "Про Національну поліцію", яка підлягала застосуванню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу відповідача від 20.11.2025 просить залишити її без задоволення, вважаючи її необґрунтованою, і підтримує доводи власної апеляційної скарги.

14.10.2025 позивач подав додаткові пояснення, до яких долучив архівну довідку Пенітенціарної академії України № 7/71, і просив долучити її до матеріалів справи.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг і відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що з 10.08.2008 позивача зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання Чернігівського юридичного коледжу Державного департаменту України з питань виконання покарань (наказ від 31.07.2008 № 96 о/с).

Під час навчання позивачу присвоєно спеціальні звання рядового внутрішньої служби (наказ від 10.08.2008 № 100 о/с), молодшого сержанта внутрішньої служби (наказ від 18.02.2009 № 21 о/с) і сержанта внутрішньої служби (наказ від 15.04.2010 № 40 о/с).

08.07.2011 позивач закінчив навчання (наказ від 08.07.2011 № 98 о/с), і наказом Державної пенітенціарної служби України від 08.07.2011 № 61 о/с йому присвоєно спеціальне звання лейтенанта внутрішньої служби.

Наказом управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Чернігівській області від 08.08.2011 № 161 о/с позивача з 09.08.2011 призначено на посаду інструктора з професійної підготовки сектору по роботі з особовим складом Новгород-Сіверської установи виконання покарань, у якій він проходив службу на посадах начальницького складу до звільнення 24.05.2019.

З 26.11.2021 по 07.06.2023 позивач проходив службу на посадах начальницького складу в державній установі "Казанківська виправна колонія (№ 93)", наказом якої від 06.06.2023 № 229 о/с-23 (у редакції наказу від 27.07.2023 № 310 о/с-23) його звільнено з органів Державної кримінально-виконавчої служби України з 07.06.2023.

Наказом Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 08.06.2023 № 264 о/с позивача прийнято на службу в поліції. Згідно з висновком відповідача про підтвердження стажу служби в поліції, оголошеним наказом від 27.07.2023 № 368 о/с, станом на 01.08.2023 до стажу служби позивача в поліції зараховано лише службу в Національній поліції України тривалістю 1 місяць 23 дні.

12.05.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про зарахування до стажу служби в поліції служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби з 10.08.2008 по 24.05.2019 та з 26.11.2021 по 07.06.2023. Листом від 16.05.2025 № 1160-2025 відповідач повідомив про відсутність правових підстав для такого зарахування, оскільки ці органи не входять до переліку, визначеного статтею 78 Закону України "Про Національну поліцію".

Відповідно до частини першої статті 78 Закону України "Про Національну поліцію" стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Частиною другою статті 78 цього Закону визначено, що до стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони; 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.

Заявлений позивачем період не є однорідним, тому колегія суддів окремо оцінює правомірність незарахування служби позивача в установах виконання покарань, задоволення вимог щодо якої оскаржує відповідач, і періоду з 10.08.2008 по 08.08.2011, відмову щодо якого оскаржує позивач.

У постанові від 06.02.2025 у справі № 140/856/24 Верховний Суд зазначив: "у постанові від 20 жовтня 2022 року у справі № 160/11127/20 Верховний Суд вже формував правовий висновок стосовно того, що служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України прирівнюється до служби в органах внутрішніх справ України, оскільки здійснювалась вона в порядку, установленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а відтак, має такий же правовий статус і повинна в силу пункту 3 частини другої статті 78 ЗУ "Про національну поліцію" зараховуватися до стажу служби в поліції".

Цей висновок Верховний Суд підтримав у постанові від 01.08.2023 у справі № 240/30024/21, а в постанові від 20.04.2026 у справі № 460/1349/24 застосував такий самий підхід до служби в органах податкової міліції.

Позивач з 09.08.2011 по 24.05.2019 та з 26.11.2021 по 07.06.2023 проходив службу в установах виконання покарань на посадах начальницького складу, мав спеціальні звання внутрішньої служби і обидва рази був звільнений зі служби за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".

А отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ці періоди служби підлягають зарахуванню до стажу служби позивача в поліції за пунктом 3 частини другої статті 78 Закону України "Про Національну поліцію".

Доводи відповідача про вичерпність переліку складових стажу служби в поліції, визначеного частиною другою статті 78 Закону України "Про Національну поліцію", і про регулювання відносин проходження служби в поліції цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції висновку суду першої інстанції не спростовують. Службу позивача в органах Державної кримінально-виконавчої служби України суд зарахував не поза межами цього переліку, а на підставі пункту 3 частини другої статті 78 цього Закону, яку Верховний Суд застосовує з урахуванням законодавства, що визначало правовий статус такої служби.

У справі № 140/856/24 касатор так само посилався на вичерпність переліку частини другої статті 78 Закону України "Про Національну поліцію" і на відсутність у ньому служби в Державній кримінально-виконавчій службі України, однак Верховний Суд залишив без змін судові рішення в частині зарахування такої служби до стажу служби в поліції.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Твердження відповідача про неврахування судом першої інстанції постанови Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 520/903/19 не відповідає змісту оскаржуваного рішення. Суд першої інстанції навів цю постанову серед постанов зі схожими висновками, вирішуючи питання про зарахування періоду навчання позивача, і саме в цій частині відмовив у задоволенні позову.

У постанові від 06.02.2025 у справі № 140/856/24 Верховний Суд так само навів постанову у справі № 520/903/19 серед постанов зі схожими висновками щодо неможливості застосування Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 до обчислення стажу служби в поліції, тобто щодо періоду навчання, і в цій самій справі залишив без змін зарахування служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України до стажу служби в поліції. Тому висновок, викладений у постанові у справі № 520/903/19, зарахуванню служби позивача в установах виконання покарань не перешкоджає, а порушення норм процесуального права суд першої інстанції не допустив.

Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

Період з 10.08.2008 по 08.07.2011 позивач провів на навчанні курсантом Чернігівського юридичного коледжу Державного департаменту України з питань виконання покарань, а на першу посаду начальницького складу його призначено лише з 09.08.2011.

У постанові від 06.02.2025 у справі № 140/856/24 Верховний Суд зазначив: "пункт 2 Постанови №393 не може бути застосовано при вирішенні питання щодо обчислення стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки в порядку статті 78 ЗУ "Про національну поліцію", оскільки Постанова №393 прийнята на виконання ЗУ "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" та може бути застосована для визначення вислуги років особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ саме у випадку призначення пенсії за вислугу років. У свою чергу, при вирішенні питання щодо обчислення стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки слід застосовувати приписи частини другої статті 78 "Про національну поліцію", якою встановлено вичерпний перелік складових (посад, періодів служби) такого стажу служби в поліції".

У цій самій постанові Верховний Суд також зазначив, що суд апеляційної інстанції, який зарахував до стажу служби в поліції період навчання особи в Академії Державної пенітенціарної служби, "помилково вважав, що присвоєння позивачу звання рядового внутрішньої служби дало право останньому вимагати зарахування до стажу служби в поліції періоду навчання, право на отримання якого, як було зазначено, виникає лише при призначення пенсії".

У постанові від 15.09.2026 у справі № 260/6950/25 Верховний Суд підтвердив, що "питання обчислення стажу служби в поліції для цілей встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки врегульовано виключно положеннями статті 78 Закону №580-VIII".

Обставини цієї справи щодо періоду навчання подібні до обставин справи № 140/856/24: в обох випадках особа перейшла з органів Державної кримінально-виконавчої служби України до поліції і просила зарахувати до стажу служби в поліції як службу, так і навчання в навчальному закладі цієї служби, під час якого їй було присвоєно спеціальне звання рядового внутрішньої служби.

А отже, період навчання позивача з 10.08.2008 по 08.07.2011 до стажу служби в поліції не зараховується, і суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Посилання позивача на запис у трудовій книжці про безперервну службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 10.08.2008 по 24.05.2019, на відображення періоду навчання в послужному списку як служби в Державному департаменті України з питань виконання покарань на посаді курсанта, на присвоєння йому спеціальних звань рядового, молодшого сержанта і сержанта внутрішньої служби та на поширення на нього під час навчання законодавства про проходження служби в органах внутрішніх справ правової природи спірного періоду не змінюють.

Ці обставини характеризують статус курсанта навчального закладу Державного департаменту України з питань виконання покарань і облік вислуги років в органах цієї служби, однак період навчання не стає службою "на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду", яку пункт 3 частини другої статті 78 Закону України "Про Національну поліцію" зараховує до стажу служби в поліції. Саме з цих підстав Верховний Суд у постанові у справі № 140/856/24 визнав помилковим зарахування періоду навчання з огляду на присвоєння особі звання рядового внутрішньої служби.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 20.10.2022 у справі № 160/11127/20 є безпідставним, оскільки викладений у ній висновок стосується служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, а не часу навчання. Саме цей висновок суд першої інстанції застосував, зараховуючи до стажу служби позивача в поліції періоди його служби в установах виконання покарань.

Доводи позивача про помилкове застосування судом першої інстанції постанови Верховного Суду у справі № 140/856/24 і Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 також не знайшли підтвердження. Обставини справи № 140/856/24, як зазначено вище, подібні до обставин справи, що розглядається, а Постанову № 393 суд першої інстанції навів лише для висновку, що передбачений нею механізм зарахування часу навчання стосується призначення пенсії і до обчислення стажу служби в поліції не застосовується.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Доводи позивача про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи не знайшли підтвердження, оскільки періоди навчання і служби позивача суд встановив на підставі його трудової книжки і послужного списку, а присвоєння спеціальних звань під час навчання, як зазначено вище, значення для зарахування періоду навчання до стажу служби в поліції не має.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 200/5111/19-а є безпідставним. У цій справі вирішувалося питання про зарахування часу навчання в цивільному вищому навчальному закладі до вислуги років для призначення пенсії за частиною другою статті 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з розрахунку один рік навчання за шість місяців служби, і Верховний Суд зазначив: "Тобто визначальною умовою для застосування наведеного законодавчого припису є присвоєння особі офіцерського (спеціального) звання у зв`язку з закінченням відповідного навчального закладу".

Цей висновок стосується пенсійного забезпечення, а не стажу служби в поліції за статтею 78 Закону України "Про Національну поліцію", тому за частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд першої інстанції не мав підстав його враховувати.

Доводи позивача про зарахування до стажу служби в поліції періоду з 09.07.2011 по 08.08.2011, який він після закінчення коледжу провів у відпустці, суперечать пункту 3 частини другої статті 78 Закону України "Про Національну поліцію", за яким служба в органах внутрішніх справ на посадах начальницького і рядового складу зараховується "з дня призначення на відповідну посаду".

На першу посаду начальницького складу позивача призначено з 09.08.2011 наказом від 08.08.2011 № 161 о/с. Час до цього призначення, незалежно від того, як позивач його провів, службою на посаді не є. А отже, суд першої інстанції правильно визначив початок зарахування служби позивача з 09.08.2011.

Довідку Чернігівського юридичного коледжу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 31.07.2008 № 252, подану разом з апеляційною скаргою, і архівну довідку Пенітенціарної академії України № 7/71, подану разом з додатковими поясненнями, позивач до суду першої інстанції не подавав.

Відповідно до частини четвертої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Довідку від 31.07.2008 № 252 видано позивачу задовго до звернення до суду, а із запитом до Пенітенціарної академії України, як позивач сам зазначив в апеляційній скарзі, він звернувся з метою розгляду апеляційної скарги, тобто вже після ухвалення рішення суду першої інстанції.

Доказів неможливості подати ці документи до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно від нього не залежали, позивач не надав, тому колегія суддів ці докази не приймає.

Водночас обставини, відображені в цих довідках, – зарахування позивача курсантом з 10.08.2008 і присвоєння йому спеціальних звань під час навчання – підтверджуються послужним списком, який є в матеріалах справи, а відпустка після закінчення навчання передувала призначенню позивача на посаду і, як зазначено вище, на висновок суду не впливає.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційних скарг позивача і відповідача його висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області – залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан

(Повний текст постанови суду виготовлено 29 жовтня 2026 року)