Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №320/54037/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №320/54037/25

Суддя: Кравченко Євген Дмитрович

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/54037/25 Суддя першої інстанції: Білоус А.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Кравченка Є.Д.,

суддів: Осіпової О.О., Златіна С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, відповідно до якого просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01.11.1991 по 31.05.1992, з 03.03.1997 по 15.07.1998, з 21.12.2001 по 26.04.2004 згідно з трудовою книжкою серії № НОМЕР_1 від 01.11.1991;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати періоди роботи з 01.11.1991 по 31.05.1992, з 03.03.1997 по 15.07.1998, з 21.12.2001 по 26.04.2004 згідно з трудовою книжкою серії № НОМЕР_1 від 01.11.1991 до страхового стажу ОСОБА_1 та здійснити у зв`язку з цим перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 та провести відповідні виплати, починаючи з 10.06.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при розрахунку його страхового стажу Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві протиправно не було враховано наступні періоди роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 01.11.1991: з 01.11.1991 по 31.05.1992 з мотивів відсутності назви підприємства та про вчинення запису про звільнення іншим чорнилом; з 03.03.1997 по 15.07.1998 у зв`язку з відсутністю назви підприємства, до якого прийнято працівника, та відсутністю відомостей у реєстрі застрахованих осіб щодо нарахування заробітної плати (у період з 01.01.1998 по 15.07.1998); з 21.12.2001 по 26.04.2004 через відсутність у реєстрі застрахованих осіб інформації про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків.

Позивач вказує, що 08.09.2025 та 09.09.2025 він звертався до відповідача із відповідними заявами (претензіями) щодо зарахування зазначених періодів до страхового стажу, проте листом від 08.10.2025 № 46412-47552/К-02/8-2600/25 та розпорядженням від 09.07.2025 № 262940022685 йому було відмовлено.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періоди його роботи з 01.11.1991 по 31.05.1992, з 03.03.1997 по 15.07.1998 та з 21.12.2001 по 26.04.2004.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу з 01.11.1991 по 31.05.1992, з 03.03.1997 по 15.07.1998 та з 21.12.2001 по 26.04.2004.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 з 10.06.2025 перерахунок та виплату пенсії, з урахуванням виплачених сум.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Зокрема, апелянт зазначив, що пенсію позивача обчислено з урахуванням страхового стажу 32 роки 3 місяці 10 днів. До страхового стажу не враховано наступні періоди: з 01.11.1991 по 31.05.1992 – відсутня назва підприємства та наказ про звільнення дописані іншими чорнилами. Відповідний період може бути врахований за умови надання підтверджуючої довідки та звернення із заявою встановленого зразку про перерахунок пенсії; з 03.03.1997 по 15.07.1998 – відсутня назва підприємства до якого позивача було прийнято, відсутня інформація в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування щодо нарахування позивачу заробітної плати починаючи з 01.01.1998 по 15.07.1998; з 21.12.2001 по 26.04.2004 – відсутня інформація в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування щодо нарахування позивачу заробітної плати та сплачені страхові внески за цей період. Матеріали пенсійної справи перевірені, розрахунок пенсії відповідає чинному законодавству.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву та витребувано адміністративну справу з суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Після надходження справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження та продовжено строк судового розгляду справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду без змін, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У відповідь на звернення позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 08.10.2025 № 46412-47552/К-02/8-2600/25 повідомило, що пенсію позивача обчислено з урахуванням страхового стажу 32 роки 3 місяці 10 днів. До страхового стажу не враховані наступні періоди: з 01.11.1991 по 31.05.1992 - відсутня назва підприємства та наказ на звільнення дописаний іншими чорнилами, відповідний період може бути врахований за умови надання підтверджуючої довідки та звернення із заявою встановленого зразку про перерахунок пенсії; з 03.03.1997 по 15.07.1998 оскільки відсутня назва підприємства, до якого позивача було прийнято, відсутня інформація в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування щодо нарахування позивачу заробітної плати починаючи з 01.01.1998 по 15.07.1998; з 21.12.2001 по 26.04.2004 - відсутня інформація в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування щодо нарахування позивачу заробітної плати та сплачені страхові внески за цей період. Вказано, що матеріали пенсійної справи перевірені, розрахунок пенсії відповідає чинному законодавству.

Не погоджуючись з такими діями відповідача щодо не зарахування вказаних періодів його трудової діяльності до страхового стажу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем прав та інтересів позивача у публічно-правових відносинах, з огляду на ту обставину, що позивач жодним чином не впливає на дотримання роботодавцем порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі її недоліки, а підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законом.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1 Порядку №637 (тут і надалі у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Надання додаткових документів визнається законодавцем необхідним у випадку відсутності необхідних записів у трудовій книжці або наявності у ній неправильних чи неточних записів про періоди роботи. Відтак чинне, на час виникнення спірних правовідносин законодавство не пов`язувало виникнення в особи обов`язку з надання додаткових документів для підтвердження стажу роботи у випадку неточності саме в оформленні трудової книжки чи наявності у ній виправлень, як, і відповідно права у територіального органу Пенсійного фонду України на їх витребування.

Указана позиція суду апеляційної інстанції узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постанові від 18.11.2022 у справі №560/3734/22.

Згідно з пп. 1.1 цієї Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я та по - батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди (пп. 2.2 Інструкції №58).

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пп. 2.3 Інструкції №58).

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пп. 2.4. Інструкції №58).

Відповідно до п. 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Як зазначив суд першої інстанції, спірним у даному випадку є те, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди трудової діяльності: з 01.11.1991 по 31.05.1992 з мотивів відсутності назви підприємства та вчинення запису про звільнення іншим чорнилом; з 03.03.1997 по 15.07.1998 у зв`язку з відсутністю назви підприємства, до якого прийнято працівника, та відсутністю відомостей у реєстрі застрахованих осіб щодо нарахування заробітної плати (у період з 01.01.1998 по 15.07.1998); з 21.12.2001 по 26.04.2004 через відсутність у реєстрі застрахованих осіб інформації про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків.

На переконання судової колегії, судом першої інстанції правильно встановлено, що у позивача наявна трудова книжка НОМЕР_1 . Перша сторінка трудової книжки позивача містить запис про дату її заповнення - 1.11.1991 року та відбиток штампу Малого підприємства «Приз» і підпис уповноваженої особи, яка здійснила заповнення трудової книжки – Малиновська.

Так, трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 від 01.11.1991 містить чіткі записи про періоди роботи, зокрема ОСОБА_1 працював у періоди:

з 01.11.1991 по 31.05.1992 директором Малого підприємства «Приз» (запис під номером 2 та 3);

з 03.03.1997 по 15.07.1998 фінансовим директором Приватного підприємства «АБ-Плюс» (запис під номером 11-12) ;

з 21.12.2001 по 26.04.2004 директором Приватного підприємства «ЮКОН-Д» (запис під номером 20-21).

Так, у трудовій книжці наявні записи про прийом на роботу та звільнення, з посиланням на накази, які скріплені печаткою.

Відсутність назви підприємства по запису 2-3 та 11-12 щодо прийняття та звільнення з роботи Малого підприємства «Приз» та Приватного підприємства «АБ-Плюс», на переконання судової колегії, не може безумовно вказувати про неможливість врахування цього запису для підтвердження страхового стажу, оскільки відсутність назви жодним чином не впливає на дату початку періоду роботи у підприємстві, які, як було зазначено вище, записані чітко і без будь-яких виправлень.

Крім того, позивачем до матеріалів справи надано лист Самарівської районної військової адміністрації Дніпропетровської області від 04.07.2025 № 5161/0/538 на звернення позивача щодо отримання належним чином засвідчених копій документів по юридичній особі – Мале підприємство «Приз», зі змісту якого слідує, що реєстраційну справу у паперовій формі по юридичній особі – Мале підприємство «Приз» (код ЄДРПОУ 13428633) у Самарівській райвійськадміністрації не знайдено.

Крім того, додатком до вказаного листа долученого архівну копію Розпорядження голови Новомосковської районної державної адміністрації №230 від 14.04.1997 «Про скасування державної реєстрації суб`єктів підприємницької діяльності», яким на підставі рішення Арбітражного суду Дніпропетровської області скасовано державну реєстрацію таких суб`єктів підприємницької діяльності, зокрема малого приватного підприємства «Приз».

Також, довідкою № 190 від 03.04.1997, виданою за підписом начальника Новомосковського районного відділу Пенсійного фонду №190 від 03.04.1997 підтверджується, що МП «Приз» свою діяльність припинили і заборгованості за Пенсійним фондом не мають.

У контексті наведеного колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 зазначив, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить.

Відтак на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства та не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16 також висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

У контексті наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що підставою для призначення та обчислення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. З огляду на ту обставину, що у трудовій книжці позивача наявні посилання на всі накази як на підставу внесення записів, вони завірені підписом уповноваженої особи та печаткою а також не містять виправлень, внесення запису про звільнення іншим чорнилом не може бути підставою неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні та обчисленні пенсії, оскільки ОСОБА_1 не може відповідати за правильність оформлення документів і відповідність дотримання вимог законодавства на підприємстві.

Згідно з частиною третьою статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

У разі наявності сумнівів або необхідності уточнити певні відомості, пенсійний орган мав можливість скористатися правами, передбаченими частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV, та звернутися до центру зайнятості з відповідним запитом.

При цьому, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві не надано суду доказів, які б підтверджували той факт, що ним вчинялись певні дії щодо здійснення відповідних запитів для підтвердження спірного періоду.

Разом з тим, зі змісту наданих до суду позивачем доказів вбачається, що Мале приватне підприємство «Приз» було припинене, а архівними установами повідомлено позивача про відсутність документів такого підприємства, що унеможливлює надання позивачем уточнюючої довідки по підприємству.

Вказане, на переконання колегії свідчить про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про те, що відмовляючи в зарахуванні спірних періодів трудової діяльності позивача до страхового стажу з підстав виявлення недоліків заповнення трудової книжки, відповідач діяв протиправно.

Щодо не зарахування спірних періодів з 03.03.1997. по 15.07.1998 та з 21.12.2001 по 26.04.2004 з підстав відсутності у реєстрі застрахованих осіб інформації про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі по тексту – Закон №1058-ІV) страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 24 цього Закону страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою цієї ж норми передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно із статтею 20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Верховний Суд у постановах від 11.10.2023 у справі № №340/1454/21 та від 23.03.2022 у справі №535/1031/16-а зазначив, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

При цьому, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Також Верховний Суд зазначив, що, фактично, внаслідок невиконання роботодавцем обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Наявність у системі персоніфікованого обліку (Реєстрі застрахованих осіб) відомостей про періоди трудової діяльності застрахованих осіб у подальшому є підставою для призначення/перерахунку та здійснення пенсійних виплат. У свою чергу, відсутність у Реєстрі відповідної інформації призводить до порушення права застрахованої особи на одержання виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Таким чином, неналежний порядок видачі або заповнення документів з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Одночасно суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем було направлено відповідачу лист від 09.09.2025 із доданим документом – копією відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податку про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору - відповідь на запит в електронному вигляді від 05.09.2025 за період з жовтня 2001 по грудень 2004.

Зі змісту зазначених відомостей слідує, що у ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ) отримав дохід за основним місцем роботи за 4 квартал 2001,1-4 квартали 2002, 1-4 квартали 2003 року, джерело отримання доходу –Приватне підприємство «Юконд» (ідентифікаційний код 31744365).

Відтак, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з 01.01.1998 по 15.07.1998 та з 21.12.2001 по 26.04.2004 не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії.

Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам (відсутність інформації) не може бути підставою для незарахування до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 з цих підстав.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 30.09.2019 у справі №414/736/17, від 02.08.2022 у справі № 560/4616/20 та від 30.12.2021 у справі №348/1249/17.

Зважаючи на викладене в сукупності, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 01.11.1991 по 31.05.1992, з 03.03.1997 по 15.07.1998 та з 21.12.2001 по 26.04.2004.

Згідно з частиною 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналіз положень КАС України також дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

Тобто дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

При цьому згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а, від 12.04.2018 справі № 826/8803/15, від 21.06.2018 у справі № 274/1717/17, від 14.08.2018 у справі № 820/5134/17, від 17.10.2019 у справі № 826/521/16, від 30.03.2021 у справі № 400/1825/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Колегія суддів також ураховує правову позицію, яка викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування позивачу до страхового стажу період його роботи з 01.11.1991 по 31.05.1992, з 03.03.1997 по 15.07.1998 та з 21.12.2001 по 26.04.2004 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати позивачу до страхового стажу спірні періоди та здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії, з урахуванням виплачених сум.

Доводи апеляційної скарги про те, що обчислення пенсії проведено з урахуванням норм чинного законодавства, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки суперечать наведеним висновкам суду щодо протиправності дій відповідача у спірних правовідносинах.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року у справі № 320/54037/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач Є.Д. Кравченко

Судді: О.О. Осіпова

С.В. Златін

Оригінал: reyestr.court.gov.ua