Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №620/766/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/766/26 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КЛОПОТ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просив:

визнати за ним право на мінімальний розмір основної пенсії за липень 2025 року в розмірі 32000 грн та протиправною її виплату відповідачем у розмірі 19904,09 грн;

стягнути з відповідача недоплачену основну пенсію за липень 2025 року в розмірі 12095,91 грн;

визнати за ним право на додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, за липень 2025 року в розмірі 3200 грн та протиправними її непризначення і невиплату відповідачем;

стягнути з відповідача додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, за липень 2025 року в розмірі 3200 грн;

визнати протиправними дії відповідача щодо виплати йому пенсії за липень 2025 року і в подальшому щомісяця в розмірі, нижчому за нарахований, та зобов`язати відповідача утриматися від вчинення таких дій;

допустити негайне виконання рішення суду в межах суми стягнення 15295,91 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач як особа з інвалідністю I групи, щодо якої встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, має право на основну пенсію в розмірі не нижче десяти мінімальних пенсій за віком відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі – Закон № 796-XII) у редакції Закону України від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР (далі – Закон № 230/96-ВР) та на додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 100 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 50 Закону № 796-XII у тій самій редакції. Мінімальну пенсію за віком позивач визначив у розмірі 3200 грн як 40 відсотків мінімальної заробітної плати 8000 грн відповідно до частини другої статті 28 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі – Закон № 1058-IV). Крім того, позивач вважав протиправним обмеження розміру пенсії до виплати сумою 20601,71 грн за нарахованих 21154,59 грн.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що частина третя статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону України від 29 червня 2021 року № 1584-IX, визнана неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024, втрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, тому положення Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР до спірних правовідносин не застосовуються. Суд також зазначив, що розрахунку недоплаченого розміру основної пенсії за липень 2025 року відповідач не проводив.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24 та від 04 листопада 2025 року у справі № 580/5022/24, щодо застосування статей 50, 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР. Апелянт зазначає, що суд мав вирішити питання про його право на основну пенсію не нижче 32000 грн і на додаткову пенсію в розмірі 3200 грн, оскільки, на його думку, мінімальна пенсія за віком для особи, яка досягла 65 років і має понад 35 років страхового стажу, визначається частиною другою статті 28 Закону № 1058-IV, що, на його думку, підтверджує й частина друга статті 38 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік". Апелянт також вважає, що ефективним способом захисту є стягнення конкретної суми недоплаченої пенсії, а відсутність розрахунку органу Пенсійного фонду України не звільняла суд від обов`язку визначити розмір недоплати; на підтвердження він посилається на позов судді Клопота С.Л. у справі № 620/1765/23 про стягнення недоплаченої суддівської винагороди. Крім того, апелянт вказує на непослідовність судді першої інстанції, який в інших справах, зокрема № 620/1457/26 і № 620/2452/26, застосовував статті 50, 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, і вважає, що така зміна підходу без пояснень, на його думку, суперечить практиці Європейського суду з прав людини щодо правової визначеності та викликає сумніви в неупередженості судді. Водночас апелянт зазначає, що суд не вирішив вимоги щодо виплати пенсії в розмірі, нижчому за нарахований, хоча, на його думку, Закон № 796-XII такого обмеження не передбачає, а перше речення частини третьої статті 67 цього Закону визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року № 2-р(ІІ)/2024.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів встановила, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесеним до категорії 1, та особою з інвалідністю I групи (підгрупа Б) внаслідок каліцтва (захворювання), пов`язаного з ліквідацією аварії на ЧАЕС, встановленої з 26 квітня 2024 року довічно (МСЕК 12ААГ № 793682). Страховий стаж позивача становить 50 років 6 місяців 27 днів.

Позивач отримує від відповідача пенсію по інвалідності, призначену відповідно до статті 54 Закону № 796-XII у розмірі відшкодування фактичних збитків із середньомісячного заробітку 22115,66 грн.

Рішенням про перерахунок пенсії від 19 червня 2025 року № 974260167438 позивачу з 01 березня 2025 року довічно визначено:

основний розмір пенсії від середнього заробітку – 19904,09 грн;

цільову допомогу інвалідам війни I групи – 70,00 грн;

підвищення інвалідам армії, прирівняним до інвалідів війни I групи (50 відсотків від 2361 грн), – 1180,50 грн;

обмеження індексації з 01 березня 2025 року – мінус 552,88 грн;

розмір пенсії з надбавками – 20601,71 грн.

Додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у складі пенсії позивача це рішення не містить.

За липень 2025 року позивачу виплачено пенсію в розмірі 20601,71 грн.

Спір у справі стосується розміру основної пенсії і додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, за липень 2025 року та правомірності обмеження індексації пенсії позивача.

Відповідно до статті 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно з частиною першою статті 54 Закону № 796-XII пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986– 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.

Частиною четвертою статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР було встановлено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності – 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності – 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності – 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам – 3 мінімальних пенсій за віком.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII статтю 54 Закону № 796-XII викладено в новій редакції, за якою мінімальні розміри пенсії по інвалідності визначалися актами Кабінету Міністрів України. Рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 це положення визнано неконституційним з одночасним визначенням, що в разі неприведення нормативного регулювання у відповідність із Конституцією України застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

Законом України від 29 червня 2021 року № 1584-IX частину третю статті 54 Закону № 796-XII викладено в такій редакції: в усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими: для I групи інвалідності – 6000 гривень; для II групи інвалідності – 4800 гривень; для III групи інвалідності – 3700 гривень; для дітей з інвалідністю – 3700 гривень.

Рішенням Конституційного Суду України від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024 частину третю статті 54 Закону № 796-XII зі змінами визнано неконституційною з відтермінуванням втрати нею чинності до спливу трьох місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану.

У постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду зазначив: "Враховуючи, що внесеними Законом №1584-IX змінами до статті 54 Закону № 796-XII встановлено менші розміри пенсії, аніж ті, які було передбачено зазначеною статтею в редакції Закону № 230/96-ВР, судова палата констатує, що законодавець вчергове порушив право на належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв`язку з чим до спірних правовідносин у цій справі слід застосувати норми Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР".

Довід про відтермінування втрати чинності частиною третьою статті 54 Закону № 796-XII Рішенням Конституційного Суду України від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024, на якому ґрунтується рішення суду першої інстанції, був предметом оцінки судової палати: колегія суддів, яка передала справу № 240/1121/24 на розгляд палати, пропонувала відступити від наведеного висновку саме з цього мотиву, проте палата підстав для відступу не знайшла. Цю позицію Верховний Суд застосовує і у 2026 році, зокрема в постанові від 23 квітня 2026 року у справі № 240/1180/24.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Доводи апелянта про неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду у справах № 240/1121/24 і № 580/5022/24 є обґрунтованими: суд першої інстанції цих висновків не врахував і мотивів їх незастосування не навів.

А отже, розмір основної пенсії позивача як особи з інвалідністю I групи, щодо якої встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим за десять мінімальних пенсій за віком. Призначення позивачу пенсії у розмірі відшкодування фактичних збитків цієї гарантії не скасовує, оскільки частина четверта статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР діє в усіх випадках.

Визначаючи розмір мінімальної пенсії за віком, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Згідно з частиною другою статті 28 Закону № 1058-IV з 1 січня 2018 року для осіб, які досягли віку 65 років, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі 40 відсотків мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, але не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Водночас частиною четвертою статті 28 Закону № 1058-IV визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою – третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

У постанові від 15 травня 2026 року у справі № 240/16039/25 Верховний Суд зазначив: "Мінімальний розмір пенсії за віком визначений положеннями статті 28 Закону України №1058-ІV. Згідно частини 1 названої правової норми мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом".

У тій самій справі, де пенсію за статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР було перераховано в розмірі мінімальних пенсій за віком, Верховний Суд виходив з того, що таку пенсію обчислено з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (2093 грн, а з 01 березня 2024 року – 2361 грн), і підстав для іншого її обчислення не встановив.

Відповідно до статті 7 Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-IX "Про Державний бюджет України на 2025 рік" (далі – Закон № 4059-IX) прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2025 року становить 2361 гривня.

Таким чином, у липні 2025 року мінімальна пенсія за віком, з якої обчислюються гарантії статей 50, 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, становила 2361 грн, а гарантований мінімальний розмір основної пенсії позивача – 23610 грн (2361 грн Ч 10).

Основний розмір пенсії позивача за липень 2025 року становив 19904,09 грн, тобто був нижчим за гарантований мінімум на 3705,91 грн.

Доводи апелянта про те, що мінімальна пенсія за віком для нього становить 3200 грн, оскільки він досяг 65 років і має понад 35 років страхового стажу, колегія суддів відхиляє. Частина друга статті 28 Закону № 1058-IV встановлює підвищений мінімальний розмір пенсії за віком для окремої групи одержувачів пенсії за віком за цим Законом, а частина четверта цієї статті прямо обмежує застосування мінімальних розмірів, встановлених частинами першою – третьою, пенсіями, призначеними згідно із Законом № 1058-IV. Позивач отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до статті 54 Закону № 796-XII, тому частина друга статті 28 Закону № 1058-IV розрахункової величини для гарантій статей 50, 54 Закону № 796-XII не визначає.

Посилання апелянта на частину другу статті 38 Закону № 4059-IX висновку не змінює, оскільки ця норма визначає джерела фінансування пенсійної виплати особам, яким пенсію призначено відповідно до Закону № 796-XII і які мають право на пенсію відповідно до Закону № 1058-IV, а не розмір мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до статті 50 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах: інвалідам I групи – 100 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідам II групи – 75 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу – 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

У постанові від 04 листопада 2025 року у справі № 580/5022/24 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, відступивши від попередніх висновків про застосування розмірів, визначених Кабінетом Міністрів України, зазначив: "додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю особам з інвалідністю, які належать до потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, має нараховуватися та виплачуватися в порядку та розмірах, визначених статтею 50 Закону № 796-XII в редакції Закону № 230/96-ВР".

Позивач віднесений до категорії 1 і є особою з інвалідністю I групи, тому має право на щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 100 відсотків мінімальної пенсії за віком, що в липні 2025 року становило 2361 грн.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач у відзиві на позов жодної правової підстави ненарахування позивачу додаткової пенсії не навів, а суд першої інстанції цієї вимоги не досліджував.

Таким чином, ненарахування та невиплата позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, за липень 2025 року є протиправною бездіяльністю відповідача.

Доводи апелянта про невирішення судом першої інстанції вимоги щодо виплати пенсії в розмірі, нижчому за нарахований, є обґрунтованими: суд першої інстанції цієї вимоги не розглянув.

Різниця між нарахованим (21154,59 грн) і виплаченим (20601,71 грн) розміром пенсії позивача становить 552,88 грн і відображена в рішенні від 19 червня 2025 року № 974260167438 як обмеження індексації з 01 березня 2025 року.

Згідно з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" (далі – постанова № 209) розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1– 7 пункту 2 цієї постанови, не може перевищувати 1500 гривень.

У постанові від 12 травня 2026 року у справі № 600/1447/25-а, ухваленій щодо пенсії, призначеної відповідно до статті 54 Закону № 796-XII у розмірі відшкодування фактичних збитків, Верховний Суд зазначив: "застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України, у тому числі, які мають право на пенсію за Законом № 796-XII, постанови № 209, якою передбачено обмеження розміру таких пенсій, є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України".

Верховний Суд виходив, зокрема, з Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року № 2-р(ІІ)/2024, яким визнано неконституційними припис статті 2 Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI, що поширює свою дію на Закон № 796-XII, та припис першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII.

Відповідач у відзиві на позов правової підстави обмеження індексації пенсії позивача не навів.

Отже, дії відповідача щодо виплати позивачу пенсії з липня 2025 року з обмеженням розміру збільшення в результаті перерахунку пенсії, визначеним пунктом 3 постанови № 209, є протиправними.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Позивач просив зобов`язати відповідача утриматися від виплати пенсії в розмірі, нижчому за нарахований. Утримання від застосування обмеження в майбутньому не відновлює сум, недоплачених з липня 2025 року, тому для ефективного захисту права позивача колегія суддів зобов`язує відповідача здійснити з 01 липня 2025 року перерахунок та виплату пенсії позивача без обмеження, визначеного пунктом 3 постанови № 209, з урахуванням виплачених сум. Такий спосіб захисту застосував Верховний Суд у постанові від 12 травня 2026 року у справі № 600/1447/25-а.

Доводи апелянта про те, що ефективним способом захисту є стягнення конкретних сум недоплаченої пенсії, колегія суддів не приймає.

Суми 12095,91 грн і 3200 грн, які позивач просив стягнути, обчислені від мінімальної пенсії за віком у розмірі 3200 грн, тобто від хибної розрахункової величини, тому стягненню не підлягають. З тих самих підстав не підлягають задоволенню вимоги про визнання права на основну пенсію за липень 2025 року в розмірі 32000 грн і на додаткову пенсію в розмірі 3200 грн.

Водночас мотив суду першої інстанції про те, що відповідач розрахунку недоплати не проводив, підставою для відмови в позові не є. Ненарахування пенсії в належному розмірі і становить предмет спору, а суд зобов`язаний встановити, чи порушено право позивача, і обрати спосіб його ефективного захисту.

Сума, яку відповідач має доплатити позивачу за липень 2025 року, залежить від усіх складових його пенсії і виплачених сум. Тому ефективним способом захисту є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату основної пенсії в розмірі не нижче десяти мінімальних пенсій за віком і додаткової пенсії в розмірі 100 відсотків мінімальної пенсії за віком, виходячи з мінімальної пенсії за віком 2361 грн, з урахуванням виплачених сум. Такий спосіб захисту застосовує Верховний Суд у постановах від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24 та від 04 листопада 2025 року у справі № 580/5022/24, і він не створює невизначеності, оскільки всі правові складові розміру належних позивачу виплат визначено судом.

Посилання апелянта на позов судді Клопота С.Л. у справі № 620/1765/23 про стягнення недоплаченої суддівської винагороди правового значення для цієї справи не має: спосіб захисту, обраний іншою особою в іншій справі, не визначає ефективного способу захисту прав позивача, який залежить від змісту порушеного права і повноважень відповідача.

Доводи апелянта про непослідовність судді першої інстанції, який в інших справах застосовував статті 50, 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, і про сумніви в його неупередженості самі по собі підставою для скасування рішення не є. Законність рішення перевіряється за нормами матеріального і процесуального права та висновками Верховного Суду, а не порівнянням з іншими рішеннями того самого судді. Апеляційна скарга не містить посилань на заявлений у суді першої інстанції відвід судді, тож підстава, передбачена пунктом 2 частини третьої статті 317 КАС України, відсутня.

Посилання апелянта на практику Європейського суду з прав людини щодо правової визначеності колегія суддів враховує в тому, що правова визначеність у цій категорії справ забезпечується застосуванням висновків Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, неврахування яких і призвело до неправильного вирішення спору.

Вимога про допуск негайного виконання рішення суду задоволенню не підлягає, оскільки суд не присуджує позивачу стягнення коштів, а відповідно до частини першої статті 325 КАС України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Таким чином, відповідач порушив право позивача на основну пенсію в розмірі, не нижчому за десять мінімальних пенсій за віком, і на додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, за липень 2025 року, а також право на виплату пенсії без обмеження, встановленого пунктом 3 постанови № 209.

Суд першої інстанції наведеного не врахував: вимог щодо додаткової пенсії і обмеження індексації не дослідив, а до вимог щодо основної пенсії не застосував частину четверту статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною другою статті 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції – скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року – скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940, 14005, м. Чернігів, вул. П`ятницька, буд. 83-А) задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо виплати ОСОБА_1 за липень 2025 року основного розміру пенсії по інвалідності в сумі 19904,09 грн, нижчій за десять мінімальних пенсій за віком.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за липень 2025 року щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату за липень 2025 року основного розміру пенсії по інвалідності в розмірі не нижче десяти мінімальних пенсій за віком відповідно до частини четвертої статті 54 та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 100 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції Закону України від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР, виходячи з мінімальної пенсії за віком у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установленого на 2025 рік (2361 грн), з урахуванням виплачених сум.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 з 01 липня 2025 року обмеження розміру збільшення в результаті перерахунку пенсії, визначеного пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1 з 01 липня 2025 року перерахунок та виплату пенсії без обмеження розміру збільшення в результаті перерахунку пенсії, визначеного пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209, з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 29 жовтня 2026 року)