Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №580/7691/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/7691/25 Суддя (судді) першої інстанції: Анжеліка БАБИЧ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Грибан І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 07 липня 2025 року через свого представника - адвоката Бодашка Олександра Олександровича звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у якому просив: визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) відомостей про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити з Реєстру дані щодо наявності порушень ОСОБА_1 правил військового обліку.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в мобільному застосунку "Резерв+" позивач виявив відомості про перебування в розшуку, хоча повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки не отримував і в інший спосіб про необхідність явки не повідомлявся, а відповідач не надав відповіді на адвокатський запит від 24 червня 2025 року щодо підстав внесення цих відомостей.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що сторони не надали доказів належності повідомлення про розшук позивача саме до дій відповідача та саме до неприбуття за повісткою, а позначка в застосунку "Резерв+" про розшук без зазначення, що такий розшук здійснює відповідач, свідчить про недоведеність порушення відповідачем прав позивача. Суд також врахував відсутність доказів звернення позивача до відповідача з проханням зняти розшук і доказів того, що відомості про порушення правил військового обліку безпосередньо порушують права позивача.

Не погодившись із таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції, на його думку, неправильно розподілив тягар доказування, поклавши на позивача обов`язок доводити відсутність підстав для внесення відомостей про розшук, хоча відповідач не подав відзиву на позов і жодних доказів правомірності своїх дій, і не витребував у відповідача копії повістки, доказів її вручення та протоколів про адміністративне правопорушення, чим, на думку апелянта, надав суб`єкту владних повноважень необґрунтовану перевагу всупереч засадам змагальності та рівності сторін. Апелянт також вказує на неоцінку судом наданих позивачем доказів - копії екрана застосунку "Резерв+", адвокатського запиту від 24 червня 2025 року і доказу його отримання відповідачем, на неврахування заходів досудового врегулювання спору, а також практики Другого апеляційного адміністративного суду (постанова від 24 грудня 2024 року у справі № 529/846/24) і Ямпільського районного суду Вінницької області (рішення від 27 лютого 2025 року у справі № 153/199/25). Крім того, апелянт вважає самостійним порушенням бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на адвокатський запит, яка, на його думку, суперечить статті 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" і статті 40 Конституції України.

На думку апелянта, відповідач як орган ведення Реєстру міг внести відомості про розшук лише за наявності доказів належного оповіщення позивача, визначених пунктом 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі - Порядок № 560), та притягнення його до адміністративної відповідальності за статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а обов`язок з`явитися за викликом виникає лише після належного оповіщення. Водночас апелянт вважає, що сам запис про розшук порушує права позивача, оскільки, на його думку, обмежує свободу пересування і створює загрозу адміністративного затримання, тому висновок суду про відсутність негативних наслідків для позивача є необґрунтованим і суперечить статтям 8, 19, 55 Конституції України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є військовозобов`язаним.

У засвідченій адвокатом копії електронного військово-облікового документа позивача із застосунку "Резерв+" зазначено "Дані уточнено вчасно" і міститься позначка "Вас розшукує ІНФОРМАЦІЯ_3 від 21.06.2025". Даних про те, який саме територіальний центр комплектування та соціальної підтримки вніс до Реєстру відповідні відомості, на якій підставі, а також про зміст запису ця копія не містить.

24 червня 2025 року адвокат позивача направив ІНФОРМАЦІЯ_5 адвокатський запит № 3, у якому просив надати копії документів, що стали підставою для внесення позивача до бази розшуку (повістки, доказів її вручення, протоколу про адміністративне правопорушення, постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, наказу чи іншого документа), повідомити дату і підстави такого внесення та в разі виявлення порушень процедури оповіщення виключити позивача з бази розшуку. Запит відповідач отримав 25 червня 2025 року, відповіді на нього матеріали справи не містять.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У постанові від 01 жовтня 2026 року у справі № 580/4888/25 Верховний Суд зазначив: "Ця норма покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок довести правомірність свого рішення, однак не звільняє позивача від обов`язку, встановленого частиною першою цієї статті, довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги."

Частиною п`ятою статті 77 КАС України визначено, що суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Отже, обов`язок відповідача довести правомірність оскаржуваної дії стосується дії, вчинення якої відповідачем встановлено. Те, що оскаржувану дію вчинив саме відповідач, є обставиною, на якій ґрунтуються позовні вимоги, і довести її має позивач.

Як на доказ вчинення відповідачем оскаржуваної дії позивач посилається на копію електронного військово-облікового документа із застосунку "Резерв+". Ця копія підтверджує наявність позначки про розшук позивача територіальним центром комплектування та соціальної підтримки з 21 червня 2025 року, однак не підтверджує, що відповідні відомості вніс до Реєстру саме ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Матеріали справи не містять ні відомостей про суб`єкта, підставу і зміст запису, ні доказів того, на військовому обліку в якому територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки перебуває позивач.

Таким чином, вчинення відповідачем оскаржуваної дії позивач не довів.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність того, що повідомлення про розшук позивача стосується саме дій відповідача, а отже, і про відсутність підстав для задоволення позову, заявленого до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Доводи апелянта про неправильний розподіл тягаря доказування колегія суддів відхиляє. Частина друга статті 77 КАС України покладає на відповідача обов`язок довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності, прийняття чи вчинення яких встановлено, і не покладає на нього обов`язку спростовувати твердження позивача про те, що оскаржувану дію вчинив саме він. Обов`язок довести цю обставину, як і обставини, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, покладається на позивача (частини перша і п`ята статті 77 КАС України).

Посилання апелянта на те, що відповідач не подав відзиву на позов і доказів правомірності своїх дій, цього висновку не змінює.

У постанові від 09 червня 2026 року у справі № 496/2814/25 Верховний Суд зазначив: "За змістом частини четвертої статті 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову, однак ця норма не містить імперативного припису щодо обов`язкового задоволення позову в такому випадку."

Кваліфікація неподання відзиву як визнання позову є правом суду, і за недоведеності того, що оскаржувану дію вчинив відповідач, підстав для її застосування немає.

Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції мав витребувати у відповідача копії повістки, доказів її вручення та протоколів про адміністративне правопорушення, колегія суддів також відхиляє.

Відповідно до частини четвертої статті 77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Позовна заява, подана від імені позивача адвокатом, клопотання про витребування доказів у порядку статті 80 КАС України не містить, і апеляційна скарга на подання такого клопотання в суді першої інстанції не посилається.

У постанові від 01 жовтня 2026 року у справі № 580/4888/25 Верховний Суд зазначив: "Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не витребував докази з власної ініціативи, за наведених вище обставин не може компенсувати його власної процесуальної пасивності та не реалізації наданих процесуальним законом прав."

Позивач, інтереси якого представляв адвокат, не скористався процесуальними засобами отримання доказів, на відсутність яких посилається, тому невитребування їх судом з власної ініціативи не свідчить про порушення засад змагальності та рівності сторін і не надає відповідачу необґрунтованої переваги.

Доводи апелянта про неоцінку судом першої інстанції копії екрана застосунку "Резерв+", адвокатського запиту від 24 червня 2025 року і доказу його отримання відповідачем не відповідають змісту оскаржуваного рішення: суд дослідив відомості застосунку "Резерв+" про розшук позивача з 21 червня 2025 року і факт звернення адвоката до відповідача із запитом, на який відповідь не надано.

Згідно з частиною третьою статті 90 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зазначені докази підтверджують наявність позначки про розшук і звернення адвоката до відповідача, однак ні кожен окремо, ні в сукупності не встановлюють, що оскаржувані відомості вніс до Реєстру саме відповідач.

Посилання апелянта на вжиття заходів досудового врегулювання спору на результат розгляду справи не впливає: ненадання відповідачем відповіді на адвокатський запит не є доказом того, що оскаржувані відомості вніс до Реєстру саме він.

Посилання апелянта на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року у справі № 529/846/24 і рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 27 лютого 2025 року у справі № 153/199/25 колегія суддів відхиляє.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Рішення судів апеляційної і першої інстанцій в інших справах до таких не належать, тому їх неврахування не є порушенням норм процесуального права.

Доводи апелянта про бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на адвокатський запит як самостійне порушення статті 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" і статті 40 Конституції України виходять за межі позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно з частиною п`ятою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Вимоги щодо бездіяльності відповідача з розгляду адвокатського запиту позивач у суді першої інстанції не заявляв, тому суд першої інстанції обґрунтовано не оцінював її як самостійне порушення, а суд апеляційної інстанції такої оцінки надати не може.

Посилання апелянта на статус відповідача як органу ведення Реєстру висновку про недоведеність вчинення ним оскаржуваної дії не спростовує.

Відповідно до частин восьмої, дев`ятої статті 5 Закону України від 16 березня 2017 року № 1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" органами ведення Реєстру є Міністерство оборони України, районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Закон визначає органами ведення Реєстру всі районні та міські територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, тому статус відповідача як одного з них сам по собі не підтверджує, що оскаржувані відомості щодо позивача вніс саме він.

Доводи апелянта про те, що відомості про розшук могли бути внесені лише за наявності доказів належного оповіщення позивача за пунктом 41 Порядку № 560 і притягнення його до адміністративної відповідальності за статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а обов`язок з`явитися за викликом виникає лише після належного оповіщення, стосуються правомірності дії, а не того, хто її вчинив.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 27 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у разі невиконання під час мобілізації громадянином обов`язків, передбачених частинами першою, третьою статті 22 цього Закону, та вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки звертається до органів та підрозділів, що входять до системи поліції, щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення такого громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Наявність передбачених цією нормою умов, як і належність оповіщення особи за пунктом 41 Порядку № 560, перевіряється щодо дії конкретного суб`єкта владних повноважень, вчинення якої встановлено.

Оскільки вчинення оскаржуваної дії відповідачем не доведено, підстав для перевірки її правомірності за цими критеріями немає.

Доводи апелянта про те, що сам запис про розшук порушує права позивача, обмежуючи свободу пересування і створюючи загрозу адміністративного затримання, та посилання на статті 8, 19, 55 Конституції України висновку суду першої інстанції також не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Захист у порядку адміністративного судочинства надається від порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень, до якого заявлено позов. Оскільки не доведено, що оскаржувані відомості вніс до Реєстру відповідач, їх наслідки для позивача не можуть бути підставою для задоволення позову до цього відповідача.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан

(Повний текст постанови суду виготовлено 29 жовтня 2026 року)