Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №320/17371/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/17371/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Грибан І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 18.05.2023 № 104450009505 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з 14.02.2023; зобов`язати відповідача повторно розглянути її заяву від 11.05.2023 про призначення пенсії та призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах з 14.02.2023, зарахувавши, у тому числі, час проживання у зоні посиленого радіологічного контролю з 26.04.1986 по 03.06.1987.

Позов обґрунтовано тим, що позивачка подала всі документи, які підтверджують її право на пенсію за віком на пільгових умовах, однак відповідач відмовив у призначенні пенсії з мотивів неналежного оформлення довідки ТОВ "Спецоборонмаш" від 21.03.2023 № 1072 про підтвердження пільгового стажу.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 18.05.2023 № 104450009505; зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.05.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з 14.02.2023 з урахуванням часу її проживання у зоні посиленого радіологічного контролю з 26.04.1986 по 03.06.1987 та з урахуванням висновків суду; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що колізія між Законом України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 і Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо віку набуття права на пенсію на пільгових умовах вирішується на користь підходу, найбільш сприятливого для особи, а вимоги відповідача щодо оформлення довідки про пільговий стаж є надмірними. Суд першої інстанції також виходив з того, що проживання позивачки у зоні посиленого радіологічного контролю в період з 26.04.1986 по 03.06.1987 підтверджено довідкою органу місцевого самоврядування, а вирішення питання про призначення пенсії належить до компетенції органу Пенсійного фонду України, тому належним способом захисту є повторний розгляд заяви.

При цьому суд першої інстанції обґрунтував право позивачки пунктом "б" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що стосується пенсії за списком № 2, і дійшов висновку про досягнення нею необхідного віку з урахуванням зменшення пенсійного віку на 5 років за статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Ухвалою від 20.11.2025 суд першої інстанції виправив описку в рішенні від 22.09.2025, замінивши в його тексті словосполучення "Список №1" на "Список №2" у відповідних відмінках, а ухвалою від 24.11.2025 виправив описку в ухвалі від 20.11.2025, замінивши в її тексті словосполучення "Список №2" на "Список №1" у відповідних відмінках.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що позивачка звернулась за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, яка, на думку апелянта, відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" призначається лише після досягнення 50 років. Апелянт зазначає, що позивачка мала 45 повних років і саме через недосягнення пенсійного віку 50 років їй відмовлено в призначенні пенсії.

Апелянт також вказує на те, що відповідно до пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" інші закони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, а положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 11.10.2017, на його думку, застосовуються лише в частині визначення права на пенсію за вислугу років, тому пункт "а" статті 13 цього Закону до спірних правовідносин не застосовується.

Крім того, апелянт вважає безпідставним посилання на Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, оскільки, на його думку, воно стосується лише Закону України "Про пенсійне забезпечення", який при призначенні пенсій на пільгових умовах не застосовувався, а отже в органу Пенсійного фонду України не було вибору між нормами двох законів і, відмовивши в призначенні пенсії, він діяв відповідно до статті 19 Конституції України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Судом першої інстанції встановлено, що 11.05.2023 ОСОБА_1 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, пославшись на пункт "а" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і просила призначити їй пенсію з 14.02.2023 у зв`язку з досягненням 45 років.

Заяву за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яке рішенням від 18.05.2023 № 104450009505 відмовило позивачці в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Відповідач зарахував до пільгового стажу позивачки всі періоди її роботи згідно з довідкою ТОВ "Спецоборонмаш" від 21.03.2023 № 1072 і обчислив тривалість її пільгового стажу за Списком № 1 у 15 років 2 місяці 18 днів. Право позивачки відповідач оцінював за пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який встановлює для жінок вік 50 років.

Мотивами відмови, як встановив суд першої інстанції, стали підписання довідки ТОВ "Спецоборонмаш" від 21.03.2023 № 1072 начальником ВУП та СП і відсутність у ній розшифровки посади представника кадрової служби, а також неврахування періоду проживання позивачки з 26.04.1986 по 03.06.1987 з огляду на те, що цей період підтверджено актом депутата Пісківської селищної ради. Апелянт стверджує, що підставою відмови стало недосягнення позивачкою пенсійного віку 50 років. Колегія суддів надає оцінку кожній із цих підстав.

Згідно з довідкою виконавчого комітету Пісківської селищної ради Бучанського району Київської області від 05.05.2023 № 351 позивачка у період з 1981 по 04.06.1987 фактично проживала у с. Пісківка Бучанського району, а з 04.06.1987 по теперішній час проживає у смт Пісківка Бучанського району, яке віднесене до 4 зони посиленого радіологічного контролю.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом "а" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі – Закон № 1788-XII) у редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII (далі – Закон № 213-VIII), встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Наведена норма ставить право жінки на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 у залежність від трьох умов: досягнення 45 років, стажу роботи не менше 15 років і стажу на зазначених роботах не менше 7 років 6 місяців.

На час звернення із заявою 11.05.2023 позивачка досягла 45 років, що визнає і апелянт. Її пільговий стаж за Списком № 1 тривалістю 15 років 2 місяці 18 днів, обчислений самим відповідачем, перевищує обидва стажеві пороги цієї норми.

Натомість пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV) у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIII передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Пунктом 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 (далі – Рішення № 1-р/2020) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII. Пунктом 3 резолютивної частини цього Рішення визначено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Отже, Рішення № 1-р/2020 не лише визнало неконституційною статтю 13 Закону № 1788-XII у редакції Закону № 213-VIII, а й прямо визначило, яка редакція цієї статті підлягає застосуванню і до якого кола осіб. Стверджуючи, що це Рішення на спірні правовідносини не впливає, апелянт залишає поза увагою його пункт 3.

Станом на час виникнення спірних правовідносин пункт "а" частини першої статті 13 Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював для жінок пільговий вік 45 років, а пункт 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV – 50 років. Ці норми регулюють одне й те саме коло відносин і суперечать одна одній.

У постанові від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила: "Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV".

Цей підхід поширено на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1. У постанові від 16.05.2023 у справі № 160/5189/20 Верховний Суд зазначив: "Отже, у цій справі, також, застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV".

У постанові від 29.09.2022 у справі № 320/4339/20 Верховний Суд зазначив: "на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ)".

А отже, доводи апелянта щодо застосування до позивачки лише 50-річного віку за пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV, щодо незастосовності Рішення № 1-р/2020 і щодо відсутності в органу вибору між нормами двох законів є безпідставними.

Абзацом першим пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Абзацом другим цього пункту встановлено, що положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Абзац другий пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV за своїм змістом стосується лише пенсії за вислугу років і не встановлює обмежень щодо застосування статті 13 Закону № 1788-XII, яка визначає умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Довід про застосування Закону № 1788-XII лише в частині пенсії за вислугу років Велика Палата Верховного Суду вже відхилила. У постанові від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила: "Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було".

Не ґрунтується на законі і посилання апелянта на пріоритет Закону № 1058-IV. Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, а Закон № 1788-XII прийнято 05.11.1991, тобто раніше за Закон № 1058-IV, прийнятий 09.07.2003.

Таким чином, доводи апелянта про застосування Закону № 1788-XII після 11.10.2017 лише в частині пенсії за вислугу років і про пріоритет Закону № 1058-IV є безпідставними.

Водночас пункт 3 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 поширює дію статті 13 Закону № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII лише на осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у цій статті.

У постанові від 10.06.2026 у справі № 380/1208/25 Верховний Суд зазначив: "Таким чином, застосування статті 13 Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213-VIII можливе щодо осіб, які до 01 квітня 2015 року не лише працювали на відповідних посадах, а й набули необхідний пільговий стаж за Списком №2".

Цей висновок сформульовано у справі щодо пенсії за Списком № 2, проте він ґрунтується на пункті 3 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020, спільному для всіх пунктів статті 13 Закону № 1788-XII, а тому стосується і пенсії за Списком № 1.

Отже, право позивачки на пенсію за віком на пільгових умовах після досягнення 45 років залежить також від того, чи набула вона до 01.04.2015 не менше 7 років 6 місяців стажу на роботах за Списком № 1.

Тривалості пільгового стажу позивачки, набутого до 01.04.2015, суд першої інстанції не встановлював, і в мотивах рішення відповідача, викладених судом першої інстанції, ця умова не оцінювалась.

Не є законною підставою для відмови в призначенні пенсії і зауваження відповідача щодо підписання довідки ТОВ "Спецоборонмаш" від 21.03.2023 № 1072 начальником ВУП та СП і відсутності в ній розшифровки посади представника кадрової служби.

Відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Відповідач зарахував до пільгового стажу позивачки всі періоди роботи згідно з цією довідкою і обчислив його тривалість, тобто ні факту, ні тривалості роботи позивачки за Списком № 1 під сумнів не поставив. Сумнів щодо оформлення довідки відповідач мав право перевірити у спосіб, передбачений частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV, а не відмовляти з цієї підстави в призначенні пенсії.

Підставою неврахування періоду проживання позивачки з 26.04.1986 по 03.06.1987 відповідач визначив лише те, що цей період підтверджено актом депутата Пісківської селищної ради. Водночас проживання позивачки в цей період засвідчено довідкою виконавчого комітету Пісківської селищної ради Бучанського району Київської області від 05.05.2023 № 351, тобто документом органу місцевого самоврядування, достовірності якого відповідач не спростував ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, наведена відповідачем підстава неврахування зазначеного періоду є необґрунтованою, і під час повторного розгляду заяви позивачки цей період підлягає врахуванню.

Таким чином, жодна з підстав, з яких відповідач відмовив позивачці в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, не ґрунтується на законі, і, ухвалюючи рішення від 18.05.2023 № 104450009505, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законами України.

Висновок суду першої інстанції про протиправність і скасування цього рішення є правильним.

Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки виконання всіх визначених законом умов призначення позивачці пенсії не встановлено, зокрема щодо пільгового стажу, набутого до 01.04.2015, суд першої інстанції обґрунтовано обрав спосіб захисту у вигляді зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 11.05.2023 з урахуванням періоду її проживання з 26.04.1986 по 03.06.1987 та висновків суду.

Разом із тим, дійшовши правильного висновку про протиправність рішення відповідача і про спосіб захисту, суд першої інстанції обґрунтував право позивачки пунктом "б" частини першої статті 13 Закону № 1788-XII, який стосується працівників, зайнятих на роботах за списком № 2, і встановлює для жінок пільговий вік 50 років.

Необхідний вік 45 років суд першої інстанції визначив шляхом зменшення пенсійного віку на 5 років за статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі – Закон № 796-XII), а мотивувальну частину рішення завершив висновком про необхідність повторного розгляду заяви позивачки про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Однак позивачка звернулась за призначенням пенсії за Списком № 1 з посиланням на пункт "а" частини першої статті 13 Закону № 1788-XII, відповідач оцінював її право за пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV, а пільговий стаж позивачки обчислено саме за Списком № 1.

Для жінок, зайнятих на роботах за Списком № 1, пункт "а" частини першої статті 13 Закону № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII встановлює вік 45 років безпосередньо, без зменшення пенсійного віку за статтею 55 Закону № 796-XII.

Відповідно до частини другої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Застосувавши пункт "б" частини першої статті 13 Закону № 1788-XII замість пункту "а" цієї частини, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права.

Ця помилка не обмежується мотивуванням. Зобов`язавши відповідача повторно розглянути заяву з урахуванням висновків суду, суд першої інстанції відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України зробив свою правову оцінку обов`язковою для відповідача. Тому мотивувальна частина рішення, яка спрямовує повторний розгляд заяви за Списком № 2, визначає зміст обов`язку відповідача всупереч правовій підставі, на якій ґрунтується заява позивачки.

Ухвали суду першої інстанції від 20.11.2025 і від 24.11.2025 про виправлення описок, якими спершу в тексті рішення словосполучення "Список №1" замінено на "Список №2", а потім у тексті ухвали від 20.11.2025 словосполучення "Список №2" замінено на "Список №1", цієї невідповідності не усунули.

Відповідно до частини другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Довід апелянта про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права знайшов часткове підтвердження: суд першої інстанції застосував норму, яка не підлягала застосуванню. Водночас висновок апелянта про відсутність у позивачки права на пенсію за віком на пільгових умовах після досягнення 45 років і про необхідність відмови в позові з цього не випливає.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною четвертою статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку по суті позовних вимог, а наведені ним мотиви щодо правової підстави права позивачки на пенсію не відповідають нормам матеріального права, які підлягали застосуванню, рішення суду першої інстанції належить змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в іншій частині залишити без змін.

Апеляційна скарга з наведених підстав підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області – задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року – змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан

(Повний текст постанови суду виготовлено 29 жовтня 2026 року)