Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №216/5463/24 — Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/5463/24

провадження 2/216/259/26

РІШЕННЯ

іменем України

22 вересня 2026 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Цимбалістенко О.В.,

за участі секретаря судового засідання Таганської Є.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Степове» Міністерства оборони України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України, Міністерство аграрної політики та продовольства України, про визнання наказу про звільнення недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Степове» Міністерства оборони України про визнання недійсним наказу № 78 від 24.03.2011 про звільнення за п. 1 ст. 36 КЗпП України.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 12 липня 2006 року позивач був прийнятий юрисконсультом на роботу у Державне підприємство «Степове» Міністерства оборони України (далі – ДП «Степове»).

24 березня 2011 року наказом № 78 позивача було звільнено з посади юриста, новий наказ про звільнення позивача з посади юрисконсульта відсутній. Трудова книжка позивачем отримана 07.04.2011, наказ про звільнення позивача з підстав затримки трудової книжки не виданий.

Пунктом 109 постанови Верховного Суду № 34/5005/525/12 від 25.06.2020 встановлено що у пунктах 4.1, 4.2 Інструкції визначено, що при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення вважається день видачі трудової книжки. Раніше внесений запис про звільнення визнається недійсним. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

У позивача відсутній факт вимушеного прогулу з тих підстав, що Контрольно-ревізійне управління МО України, яке проводило перевірку відповідача в проміжок часу березень – квітень 2011 року зобов`язала позивача оформити звіт (довідку) про судовий рух справ ДП «Степове». Директор ДП «Степове» Босий Д.В. роз`яснив позивачу, що трудову книжку позивач отримає після виконання вимоги КРУ. Аналітична довідка за вх. № 73 від 07.04.2011 була надана відповідачу, а трудова книжка видана позивачу 07.04.2011 без запису про новий день звільнення.

Діяльність ДП «Степове» була припинена з березня 2011 року внаслідок рейдерського захоплення, що стало підставою звільнення позивача.

Рух справи

Ухвалою суду від 07.08.2024 залишено позов без руху з підстав недодержання вимог ст.ст. 127, 177 ЦПК України.

Ухвалою суду від 20.08.2024 прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

26.11.2024 представниця третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Міністерства оборони України Матвєєнко Г.М. звернулась до суду з письмовими поясненнями, просила суд залучити до участі у справі третю особу на стороні відповідача – Міністерство аграрної політики та продовольства України, та відмовити позивачу в позові.

Згідно наказу Військового радгоспу «Степовий» МОУ від 12.07.2006 № 86, позивача прийнято на посаду юрисконсульта з 12.07.2006, з посадовим окладом 500 грн на місяць. Наказом ДП «Степове» від 24.03.2011 № 78 позивача звільнено з посади юриста з 24.03.2011 відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України, на підставі його заяви від 21.03.2011.

Позивач просить визнати недійсним наказ про звільнення посилаючись на затримку видачі трудової книжки на 14 днів, та на пункти 4.1, 4.2 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Мінпраці, Міністерства юстиції та Міністерством соціального захисту населення від 29.07.1993 № 58.

Позивач стверджує, що після звільнення отримав трудову книжку лише 07.04.2011, що також підтверджено постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.12.2021 у господарській справі № 34/5005/525/2012(904/6315/20) за позовом ОСОБА_1 до ДП «Степове» Міністерства оборони України про стягнення заборгованості по заробітній платі. Цією ж постановою апеляційного суду, та поданих позивачем документів вбачається, що припинення трудового договору між сторонами відбулось за взаємною згодою сторін в обумовлений строк, визначений у наказі № 78 від 24.03.2011, що відповідає приписам п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Разом з тим, представниця Міністерства оборони України Матвєєнко Г.М. вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки трудову книжку він отримав 07.04.2011, а до суду звернувся в серпні 2024 року.

Ухвалою суду від 26.11.2024 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про залучення його в якості представника відповідача ДП «Степове» Міністерства оборони України.

Ухвалою суду від 26.11.2024 за клопотанням представника третьої особи Матвієнко Г.М. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Аргументи учасників справи в судовому засіданні

Позивач в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі за наявністю документів, які знаходяться у справі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Згідно ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (ч. 4 ст. 223 ЦПК України).

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

При цьому, згідно з ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

З цього приводу, суд також зазначає, що у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» визначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання («Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» № 11681/85).

Водночас суд враховує принцип розумності строку розгляду справи та дотримання судом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: права на доступ до суду та справедливого судового розгляду.

Таким чином, суд вважає можливим слухати справу за відсутності відповідача, оскільки протягом тривалого знаходження справи у провадженні суду, відповідач маючи вдосталь часу, не скористався правом звернення до суду з відзивом на позов, та не надав суду доказів на підтвердження заперечень щодо вимог позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Представники третіх осіб у судове засідання не з`явилися, про час, день та місце слухання справи повідомлялись належним чином.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Наказом директора Радгоспу «Степовий» МОУ Залозних В.В. № 86 від 12 липня 2006 року ОСОБА_1 з 12.07.2006 прийнято на посаду юрисконсульта з посадовим окладом 500 грн на місяць.

Відповідно до наказу ДП «Степове» № 78 від 24 березня 2011 року ОСОБА_1 – юриста звільнено з 24.03.2011 згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України. Підстава: заява ОСОБА_1 від 21.03.2011.

Трудову книжку позивач отримав після звільнення 07.04.2011, що підтверджується постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.12.2021 у господарській справі № 34/5005/525/2012, за позовом ОСОБА_1 до ДП «Степове», Міністерства оборони України про стягнення заборгованості по заробітній платі, доступ до якої головуючим здійснено у відповідності до ч. 5 ст. 4, ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262-ІV, з метою перевірки доводів позивача.

З цих підстав, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2021, залишеного без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.12.2021 у господарській справі № 34/5005/525/2012, за позовом ОСОБА_1 до ДП «Степове» Міністерства оборони України про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнуто на користь позивача заборгованість по виплаті зарплати за період затримки видачі трудової книжки – з 24.03.2011 по 07.04.2011 в розмірі 228,57 грн та індексацію в розмірі 371,20 грн.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області № 216/3518/23 від 13.11.2023, залишеного без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08.05.2024, та постановою Верховного Суду від 09.04.2025, відмовлено позивачу у позові до ДП «Степове» Міністерства оборони України, Міністерства оборони України, Міністерства економіки України про визнання дійсним наказу № 01-05 від 10.05.2023, виданого до ДП «Степове» за підписом позивача про його вступ на посаду керівника до ДП «Степове» для тимчасового виконання обов`язків директора з 10.05.2023 на період до призначення директора підприємства.

Мотивувальна частина

Позиція суду та застосовані норми права

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить із наступного.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Підставами припинення трудового договору є: угода сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України).

Відповідно до пунктів 2.4, 2.5 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Мінпраці, Міністерством юстиції та Міністерством соціального захисту населення від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція), записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до пункту 4 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Згідно з пунктом 4.1 та пунктом 4.2 Інструкції при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Частиною п`ятою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Для застосування цієї норми права необхідна наявність таких умов: затримка у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.

Як зазначалося вище, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2021, залишеного без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.12.2021 у господарській справі № 34/5005/525/2012, за позовом ОСОБА_1 до ДП «Степове» Міністерства оборони України про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнуто на користь позивача заборгованість по виплаті зарплати за період затримки видачі трудової книжки.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Таким чином суд вважає вимогу позивача про визнання наказу № 78 від 24.03.2011 ДП «Степове» про звільнення ОСОБА_2 з 24.03.2011 за п. 1 ст. 36 КЗпП України не дійсним – частково правомірною, а права позивача такими, що були порушені в частині зміни дати його звільнення з 24 березня 2011 року на 07 квітня 2011 року.

Разом з тим, представницею третьої особи Матвєєнко Г.М. було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності пропущеного позивачем.

З даного клопотання суд зазначає наступне.

Положеннями статті 256 ЦК України визначено поняття позовної давності як строку, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Згідно зі ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Згідно ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд, за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Наслідки спливу позовної давності спрямовані на забезпечення правової визначеності, захист потенційних відповідачів від задавнених вимог, яким було б важко протистояти, і запобігання несправедливості, що могла б виникати, якби суди мусили ухвалювати рішення стосовно подій, які мали місце в далекому минулому, і на підставі доказів, які вже могли б стати ненадійними й неповними з плином часу.

Натомість у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Позивач у клопотанні про поновлення строку вказує на те, що на підприємстві працювала КРУ МОУ, яка запропонувала директору ОСОБА_3 призупинити виконання наказу про звільнення позивача до оформлення аналітичної довідки про судовий рух справ ДП «Степове», яка була виготовлена 07.04.2011, після чого був виданий наказ № 78 від 24.03.2011 та трудова книжка.

Суд зазначає, що причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Наведені позивачем обставини щодо пропуску строку самі по собі не свідчать про наявність об`єктивно непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду, оскільки трудову книжку він отримав 07.04.2011, а до суду з позов про скасування спірного наказу звернувся лише 02.08.2024.

За відсутності належних і допустимих доказів того, що такі труднощі були істотними, незалежними від волі позивача та фактично унеможливлювали подання позову у встановлений законом строк, суд не вбачає підстав для визнання причин пропуску строку поважними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц виклала правовий висновок про те, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду, позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення з цих підстав, незважаючи на обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

За приписами ч. 1 ст. 77, ст. 79, ч. 1 ст. 80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною другою ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У зв`язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору, при цьому інші доводи сторін, викладені в їх заявах по суті, не впливають на вище вказані висновки суду.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, з огляду на предмет та підстави позову, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Щодо стягнення судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн, та враховуючи відмову в позові, судовий збір слід залишити за ним.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 141, 264, 265 ЦПК України суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Степове» Міністерства оборони України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України, Міністерство аграрної політики та продовольства України, про визнання наказу про звільнення недійсним – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно з пп. 15.5 п. 15 частини першої Перехідних положень Розділу XIII ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: Державне підприємство «Степове» Міністерства оборони України, код ЄДРПОУ: 14304716, місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, селище Степове, п/в Рохманівка;

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України, місцезнаходження: м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 6;

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство аграрної політики та продовольства України, місцезнаходження: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 24.

Рішення суду складено 22 вересня 2026 року.

Суддя О.В.ЦИМБАЛІСТЕНКО