Рішення від 28 жовтня 2026 р. у справі №215/3604/26 — Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/3604/26

2/215/3162/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року місто Кривий Ріг

Терніський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді – Коноваленка М.І.,

з участю секретаря судових засідань Коломійчук К.Ю.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача АТ «Українська залізниця» - Боголіп Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Кривого Рогу в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги, додаткової матеріальної допомоги та компенсаційних втрат частини доходів за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в якому просить стягнути невиплачену одноразову матеріальну допомогу при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію вперше в розмірі 107 338,35 грн; стягнути компенсаційні витрати у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати станом на 31.03.2026 в розмірі 7826,34 грн. обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 14.11.1991 і по день звільнення - 26.02.2025 року, в зв`язку з виходом на пенсію по інвалідності вперше. Позивач на момент подання позову є членом Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України. 17.02.2025 відповідач видав наказ №736НОКР2-48,ОС від 17.02.2025 про припинення трудового договору (контракту) щодо звільнення позивача у зв`язку з виходом на пенсію та виплату позивачу семи середньомісячних заробітків. Відповідач листом №49/ДЗР – 2 від 10.02.2026 повідомив про нарахування позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні на пенсію вперше відповідно до ч.1, ч.2 п.1 3.1.18 Колективного договору в розмірі трьох середньомісячних заробітків у сумі 46002,15грн, та додаткової грошової допомоги за сумлінну працю в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків в сумі 61336,20грн, але вказані виплати призупинив до окремого рішення керівництва. Відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці. Позивач вказує, що відповідач не має права в односторонньому порядку змінювати текст Колективного договору та змінювати розмір оплати праці, що погіршують умови, встановлені в колективному договорі, чи на власний розсуд встановлювати строки виплат заробітної плати. Відповідач (роботодавець) не проводив конференції трудового колективу щодо внесення змін/доповнень до Галузевої угоди та Колективного договору, відповідно до п.1.4 Колективного договору Придніпровської залізниці, та ст.13 Закону України «Про колективні договори і угоди». Відповідач не проводив повідомної реєстрації змін/доповнень до Колективного договору відповідно до вимог статті 15 КЗпП України, статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» та Постанови КМУ від 13.02.2013 №115 «Про порядок повідомної реєстрації галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод, колективних договорів». Відповідач (роботодавець) не повідомляв позивача про внесення змін/доповнень до колективних договорів, відповідно до вимог ч.8 ст.9 Закону України «Про колективні договори і угоди». На підставі вказаного позивач вважає, що відповідач не має права змінювати/доповнювати текст Галузевої угоди та Колективного договору в односторонньому порядку.

Ухвалою суду від 15.06.2026 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник відповідача надав відзив в якому позов не визнав та додаткові пояснення, зазначивши, що з 14.03.2022 правління АТ «Укрзалізниця» на підставі ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинило інші додаткові виплати за галузевою угодою та колективними договорами. Виплата не скасована, а призупинена. Підписом у наказі від 26.02.2026 Позивач підтвердив обізнаність, що виплата відбудеться після окремого рішення керівництва та буде проводитися в хронологічній послідовності. Крім того, рішення засідання штабу від 28.03.2025 щодо зупинення додаткової матеріальної допомоги працівникам у зв`язку з виходом на пенсію судом не скасовано, тому вважає, що заявлені позовні вимоги за відсутності спору щодо нарахованих сум одноразової грошової допомоги, є передчасними. Також відповідач посилаючись на приписи статті 234 КЗпП України вважає, що позивач пропустив строк зверення до суду з позовом без поважних причин. Крім цього відповідач також вважає, що оскільки виплата позивачу сум була здійснена не з пропущенням строків, а у межах строків визначених рішенням роботодавця, тому відсутні правові підстави для нарахування компенсації втрати частини доходів.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав та доводів викладеними у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав та доводів викладеними у відзиву на позов.

Заслухавши доводи сторін, дослідивши письмові документи, суд всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі обставини та дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що позивачка, ОСОБА_2 , працювала на різних посадах у відповідача з 14.11.1991 року по 26.02.2025 відповідно записів у трудовій книжці а.с.14-16 та відповідно до довідки є членом первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо а.с.19.

Наказом від 17.02.2025 № НОКР2-481/ОС Позивачку звільнено з 26.02.2025 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію по одержанню інвалідності (ст. 38 КЗпП України). У цьому наказі передбачено виплату одноразової матеріальної допомоги відповідно до п. 3.2.18 Колективного договору в розмірі 7,0 середньомісячних заробітків. Виплати здійснити згідно рішення Правління від 24.07.2023 №Ц-58/508 – 2023 в хронолічній послідовності відповідно до її виникнення, згідно графіком погашення а.с.18. Ці обставини визнаються сторонами.

У відповіді від 10.02.2026 № ДЗР-2 /576 відповідач підтвердив, що Позивачка при звільненні не отримувала одноразову матеріальну допомогу у сумі 107338,35грн, виплату якої зупинено згідно протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» до окремого рішення керівництва а.с.33.

З довідки про доходи (січень 2024 – лютий 2025) сукупний дохід ОСОБА_2 за цей період становить 226 910,58 грн.

Згідно зі ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 97 КЗпП України умови запровадження та розміри компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємством у колективному договорі.

Відповідно до ст. 18 КЗпП України, ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору є обов`язковими для роботодавця й працівника та поширюються на всіх працівників підприємства

Право Позивача на виплату одноразової матеріальної допомоги за п. 3.2.21 Колективного договору в розмірі 7 середньомісячних заробітків Відповідач не оспорює.

Після внесення змін до ст. 11 Законом № 4582-IX від 21.08.2025 зупинення можливе лише щодо положень колективного договору, які врегульовані цим Законом і не суперечать йому; одноразова допомога при виході на пенсію таким положенням не є.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни та доповнення до колективного договору протягом строку його дії вносяться лише за взаємною згодою сторін.

В той же час, відповідач не надав доказів внесення змін до п. 3.2.21 в такому порядку.

При цьому, на переконання суду, лист від 06.09.2022 № Ц-3-91/1459/ЦПроф/30-22 змінами до колективного договору не є, а підтверджує, що виплата після звільнення працівників на пенсію залишається обов`язком Відповідача.

Наявність підпису позивача в графі «З наказом ознайомлений» засвідчує лише факт ознайомлення та не є ні згодою зі зміною умов оплати праці, ні відмовою від права на одержання допомоги: умови, які погіршують становище працівника порівняно із законодавством про працю, є недійсними (ст. 9 КЗпП України).

Умова про виплату «після окремого рішення керівництва» не визначає ні строку, ні події, з настанням якої виникає обов`язок платити, тому суперечить імперативній вимозі ст. 116 КЗпП України.

Станом на день звільнення позивачки, відповідач не провів виплату позивачу всіх належних сум, а саме не виплатив допомогу при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 7 середньомісячних заробітків, які необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.

Щодо доводів представника відповідача про застосування строку позовної давності, суд звертає увагу на наступне.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, у частині першій зазначеної статті зазначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

В разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком (постанова Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 р. у справі № 6-1395цс16).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» (Закон № 108) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 2 цього Закону, в структуру заробітної плати входять: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» допомога на оздоровлення є додатковою заробітною платою і позовна давність до вимог про її стягнення не застосовується.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У відповідність з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimateexpectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії статті 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці», а позивач знаходиться з відповідачем в трудових відносинах та не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Велика палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України(далі – Кодекс) та ухвалила Рішення № 1-р/2025.

Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Дослідивши питання, порушені в конституційному поданні, Суд виснував, що оспорюваний припис Кодексу в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є таким, що не відповідає Конституції України.

У Рішенні наголошується, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Суд постановив, що частина перша статті 233 Кодексу, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення.

Згідно повідомлення, позивачу одноразова грошова допомога у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат в сумі 46002,15 та додатковою грошової допомоги в розмірі чотирьох середньомісячних заробітних плат в сумі 61336,20грн., що в цілому дорівнює сумі 107338,35 грн, не виплачена.

Окрім того, належним захистом порушених прав Позивача є стягнення сум компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати.

Уразі порушення встановлених строків виплати грошових доходів населення (заробітна плата, пенсії, стипендії, соціальні виплати) підприємства, установи і організації всіх форм власності мають здійснювати компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з їх несвоєчасною виплатою.

Компенсація провадиться відповідно до Закону №2050 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від21.02.2001р. №159.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту ІСЦ у відсотках для визначення суми компенсації.

ІСЦ для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних ІСЦ за період невиплати грошового доходу ІСЦ у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Згідно розрахунку, сума компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати станом на 31.03.2026, яка підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача дорівнює 7826,34 грн.

З урахуванням наведених вище норм права, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення одноразової грошової допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат в сумі 46002,15грн. та додаткової грошової допомоги в розмірі чотирьох середньомісячних заробітних плат в сумі 61336,20грн., що в цілому дорівнює сумі 107338,35 грн, та суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати станом на 31.03.2026, в розмірі 7826,34 грн., підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Як визначено ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Оскільки позивач на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Керуючись Конституцією України; статтями 13, 18, 47, 94, 97, 116, 117 КЗпП України; статтями 4, 5, 12, 13, 19, 23, 48, 76, 81, 82, 89, 128, 133, 141, 212, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги, додаткової матеріальної допомоги та компенсаційних втрат частини доходів за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ідентифікаційний код юридичної особи - 40075815, адреса: місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, 5 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , одноразову матеріальну допомогу в розмірі 46002 гривен 15 копійок; додаткову матеріальну допомогу в розмірі 61336 гривен 20 копійок; компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати станом на 31.03.2026, в розмірі 7826 гривен 34 копійки, а всього разом 115164 (сто п`ятнадцять тисяч сто шістдесят чотири) гривні 69 копійок, з утриманням податків та зборів.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна ) гривня 20коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя: