Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №160/36014/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

13 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/36014/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Коршуна А.О. (доповідач),

суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,

за участю секретаря судового засідання Дивнич Д.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.05.2026р. у справі №160/36014/25

за позовом:Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг»

до: про:Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

18.12.2025р. Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі – ПАТ «АМКР») до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі – Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з ВПП) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та судом першої інстанції 30.12.2025р. за цим позовом відкрито провадження у справі №160/36014/25 та справу призначено до судового розгляду.

Позивач, посилаючись у адміністративному позові на те, що відповідачем за результатами проведеної перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення №871/32-00-0713 від 02.12.2025р., підприємство вважає висновки акту перевірки та прийняте відповідачем за результатами перевірки рішення необґрунтованим та безпідставним оскільки відповідачем були порушені процедурні питання при проведенні перевірки, а саме вихід за межі предмету перевірки та прийняття акту індивідуальної дії – податкового повідомлення-рішення, неправильної форми. Щодо виявлених у ході перевірки на думку податкового органу порушень по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «ГАРДА СЕКЮРІТІ» (далі – ТОВ «ГАРДА СЕКЮРІТІ») та Товариством з обмеженою відповідальністю «БІО ТРАНС СЕРВІС» (далі – ТОВ «БІО ТРАНС СЕРВІС»), зокрема безпідставність формування підприємством показників податкової звітності з урахуванням результатів взаємовідносин протягом перевіряємого періоду з цими контрагентами, через нереальність вчинення господарських операцій із ними, відсутність підтвердження походження та руху товару/послуг по усьому ланцюгу постачання, відсутність у контрагентів матеріально-технічної бази та персоналу, виробничих активів, для виконання зобов`язань за укладеними з позивачем договорами, що було відображено у складеному за результатами перевірки акті №652/32-00-07-13/24432974 від 28.08.2025р., на підставі якого відповідачем прийнято спірне податкове, то позивач вважає, що висновки відповідача щодо юридичної дефектності первинних документів та неможливості отримання ПАТ «АМКР» товару/робіт (послуг) саме від вказаних контрагентів по відповідних господарських операціях ґрунтуються лише на припущеннях податкового органу, тоді як усі господарські операції з цими контрагентами протягом перевіряємого періоду виконані у повному обсязі сторонами за договорами і позивачем під час перевірки було надано належні первинні документи, які свідчать про фактичне виконання зобов`язань і подальше використання позивачем отриманих від цих контрагентів товарів/робіт та послуг у власній господарській діяльності, що призвело до зміни активів підприємства та надавало йому право на формування податкової звітності у відповідних звітних періодах з урахуванням результатів господарської діяльності підприємства з цим контрагентом. Тому позивач просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №871/32-00-0713 від 02.12.2025р.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.05.2026р. у справі №160/36014/25 позов ПАТ «АМКР» задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з ВПП від 02.12.2025р. №871/32-00-07-13 форми В1, відповідно до якого ПАТ «АМКР» встановлено завищення бюджетного відшкодування податку на додану вартість та зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку у сумі 31421735,00грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 15710867,50 грн..

Відповідач, не погодившись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції від 06.05.2026р. у цій справі, за допомогою засобів системи «Електронний суд» подав 28.03.2025р. до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу та судом апеляційної інстанції за цією апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження у справі №160/36014/25 і справу призначено до апеляційного розгляду в судовому засіданні, про що судом апеляційної інстанції у встановлений чинним процесуальним законодавством спосіб та порядок було повідомлено учасників справи .

Відповідач, посилаючись у апеляційній скарзі на те, що непідтверджено реальність взаємовідносин позивача із контрагентами – ТОВ «ГАРДА СЕКЮРІТІ» та ТОВ «БІО ТРАНС СЕРВІС», оскільки податковим органом встановлено неналежне виконання умов укладених договорів, дефектність первинних документів, які було надано до перевірки, відсутність документів, що мають силу первинних документів та підтверджують настання правових наслідків у взаємовідносинах позивача та вказаних контрагентів, крім того, їх взаємовідносини не мають підтвердження реальності по усьому ланцюгу постачання товарів/робіт/послуг, а умовою реалізації права платника податків на податковий кредит є фактичне придбання товарів/робіт/послуг та наявність первинних документів, оформлених відповідно до чинного законодавства на підтвердження здійснення господарських операцій, і наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, а саме такі, що пов`язані із рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, до того ж, контрагент позивача – – ТОВ «ГАРДА СЕКЮРІТІ» – не мав необхідних трудових ресурсів до вчинення задекларованих господарських операцій, а тому судом першої інстанції під час розгляду справи було зроблено висновки, які суперечать фактичним обставинам справи, що призвело до прийняття ним рішення у справі, з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції від 06.05.2026р. у цій справі та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог адміністративного позову у повному обсязі.

Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги та, посилаючись на те, що спірне податкове повідомлення- рішення є протиправним та таким, що прийняте відповідачем з порушенням норм чинного законодавств, судом першої інстанції об`єктивно та повно з`ясував усі обставини справи, які мали значення для її вирішення, та постановлено у справі обґрунтоване рішення без порушень норм чинного законодавства, просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції від 06.05.2026р. залишити без змін.

Заслухавши у судових засіданнях:

- представника відповідача, який підтримав доводи викладені у апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції від 06.05.2026р. у цій справі скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі;

- представника позивача, який заперечував проти доводів апеляційної скарги, підтримав доводи викладені у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, та просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції від 06.05.2026р. у цій справі залишити без змін;

перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали адміністративної справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ПАТ «АМКР», позивач у цій адміністративній справі, зареєстрований як юридична особа - код ЄДРПОУ 24432974, підприємство є платником податків, у тому числі ПДВ, та на час виникнення спірних правовідносин перебувало на податковому обліку в Східному міжрегіональному управлінні ДПС по роботі з ВПП, основним видом економічної діяльності підприємства є 24.10 Виробництво чавуну, сталі та феросплавів.

Під час розгляду цієї справи судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що у період з 11.08.2025р. по 22.08.2025р. відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПАТ «АМКР» з питання законності декларування від`ємного значення податку на додану вартість, яке становить більше 100тис.грн., у тому числі заявленого до бюджетного відшкодування по декларації з податку на додану вартість за червень 2025р. від 18.07.2025 №9212603774 ( з урахуванням уточнюючих розрахунків), за результатами якої складено акт №652/32-00-07-13/24432974 від 28.08.2025р. (далі – акт перевірки).

Як вбачається з наданої суду ксерокопії вищезазначеного акту перевірки / а.с. 50-65 том 1/податковим органом за результатами перевірки зроблено висновок, про порушення підприємством п.198.1, п.198.2 ст.198.3 ст. 198 ПК України, з урахуванням норм п. 44.1 ст. 44 ПК України, під час декларування фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентами – ТОВ «Будівельна компанія «Метком інвест», ТОВ «ГАРДА СЕКЮРІТІ» та ТОВ «БІО ТРАНС СЕРВІС», ТОВ «Почин», ТОВ Промбудекологія», ТОВ «ВП «Електроапарат», ТОВ «Інтермаштрейдінг», ТОВ НВП «Спецінструмент», ТОВ «Промтехальянс» (додаток 3 до акту перевірки – а.с. 60-128 том 1/ що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ за червень 2025р. на суму 53122832грн., та призвело до порушення п. 200.1 абз. б), п. 200.4 ст. 200 ПК України внаслідок чого завищено бюджетне відшкодування у червні 2025р. у розмірі 53122832грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №000/649/32-00-07-13 від 22.09.2025р., яким зменшено суму що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника (позивача) у банку на суму 53122832 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 26561416 грн.

Позивачем було оскаржено в процедурі адміністративного оскарження висновки акту перевірки та прийняте на підставі акту перевірки податкове повідомлення-рішення відповідача №000/649/32-00-07-13 від 22.09.2025р. та за результатами розгляду скарги позивача рішенням ДПС України від 27.11.2025р. № 31191/6/99-00-06-01-03-06 скарга ПАТ «АМКР» задоволена часткова, податкове повідомлення рішення №000/649/32-00-07-13 від 22.09.2025р. скасовано в частині зменшення перевіркою податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентами ТОВ «Будівельна компанія «Метком інвест», ТОВ «Почин», ТОВ «Промбудекологія», ТОВ «ВП «Електроапарат», ТОВ «Інтермаштрейдінг», ТОВ НВП «Спецінструмент», ТОВ «Промтехальянс» і у відповідній частині застосовані штрафні санкції, в іншій частині податкове повідомлення-рішення залишено без змін /а.с. 46-49 том 1/.

Відповідачем у справі з урахуванням вищезазначеного рішення ДПС України за результатами розгляду скарги позивача 02.12.2025р. прийнято податкове повідомлення-рішення №871/32-00-07-13, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку у сумі 31421735,00грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 15710867,50 грн. / а.с. 43-44 том 1/ і саме це рішення відповідача, який у спірних відносинах виступає у якості суб`єкта владних повноважень, є предметом оскарження у цій справі.

При цьому необхідно зазначити, що відповідно до дослідженого під час розгляду справи судом акту перевірки, в частині фінансово-господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «ГАРДА СЕКЮРІТІ» та ТОВ «БІО ТРАНС СЕРВІС», то вищенаведений висновок про завищення податкового кредиту податковим органом зроблено з огляду на нереальність здійснення позивачем господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) із цими контрагентами, оскільки, на думку податкового органу, операції позивача із цим контрагентами не підтверджені рухом товару по усьому ланцюгу постачання, контрагенти позивача не мав матеріально-технічної бази, транспорту, персоналу необхідного для здійснення господарських операцій з позивачем, задокументовані господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) не пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу, тому не підтверджено реальність здійснення господарських операцій, які не мали ділової мети і спрямовані на завищення податкового кредиту.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з протиправності висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства з огляду на матеріали справи та положення ПК України.

Тому колегія суддів, з огляду на наведене та приймаючи до уваги предмет оскарження у цій адміністративній справі, яким є рішення податкового органу щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку протягом перевіряємого періоду по взаємовідносинам позивача з ТОВ «ГАРДА СЕКЮРІТІ» та ТОВ «БІО ТРАНС СЕРВІС», та фактичні обставини, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення відповідача, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано під час з`ясування фактичних обставин справи зосередився на дослідженні питання реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ «ГАРДА СЕКЮРІТІ» та ТОВ «БІО ТРАНС СЕРВІС», враховуючи, що вирішальним під час розгляду цієї адміністративної справи, з огляду на положення ст.ст. 44, 139, 198, 200, 201 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), є встановлення правомірності/неправомірності формування позивачем у справі податкового кредиту та витрат, які враховуються під час визначення фінансового результату до оподаткування, з урахуванням розрахунків по господарським операціям із контрагентами.

Надаючи оцінку спірним відносинам, які виникли між сторонами у цій справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі – ПК України) , який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

37. За приписами п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України встановлено, що додатковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК України).

Згідно з абз. 1 та 2 п. 201.10 ст. 201 указаного Кодексу при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, з фактом реєстрації контрагентом (продавцем товарів/послуг) податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних у позивача виникло право на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку..

Згідно ч. 1 та 2 ст. 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені (пункт 5 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Аналізуючи наведені норми права, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022р. у справі №160/3364/19, сформувала загальні підходи, які повинні застосовуватися судами при вирішенні питання щодо наявності/відсутності підстав у платника податку для отримання певної податкової вигоди (формування витрат, що визначаються при визначенні об`єкта оподаткування, податкового кредиту тощо) за результатами здійснення певних господарських операцій.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами (пункт 63 Постанови).

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції (пункт 64 Постанови).

Отже, визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише відсутність у контрагентів платника податків основних засобів, матеріальних та трудових ресурсів для виконання спірних господарських операцій; лише певні недоліки в оформленні первинних документів - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Під час розгляду справи судом першої інстанції та апеляційний судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «ГАРДА СЕКЮРІТІ» було укладено договір №950 від 10.06.2020р. ( з урахуванням додаткових угод які є невід`ємною частиною цього договору) / а.с. 15-67 том 2/ предметом якого є організація та забезпечення супроводження та охорони продукції позивача, що поставляється залізницею, від місця навантаження (станція Кривий Ріг, Кривий Ріг Головний ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») до прибуття вагонів до станції призначення або в зворотньому напрямку, на підтвердження виконання сторонами зобов`язань за цим договором позивачем під час перевірки та суду під час розгляду справи було надано рахунки на оплату, акти надання послуг, акти про приймання під охорону вантажу, інспекційні рапорти, довідки по вагонам / а.с. 68-250 том 2, а.с.1-46 том 3/.

Крім цього між позивачем та ТОВ «ГАРДА СЕКЮРІТІ» було укладено договір №685 від 20.04.2024р. / а.с. 10-100 том 5/, предметом якого є надання послуг з охорони об`єктів охорони, в т.ч. виконання комплексу заходів власними силами і засобами, необхідними для збереження цілісності об`єктів охорони, а також з використанням технічних засобів охорони і комплексних систем безпеки замовника в період часу і на умовах, визначених договором, та відповідно до умов цього договору ТОВ «ГАРДА СЕКЮРІТІ» забезпечувало охорону об`єктів позивача – металургійного виробництва, ГД ГОКУ, АДД, цехів АДД, КГД і Б, пост №41 база відпочинку «Хвиля», пост №46 адміністративна будівля, пост №35 теплиці, поста №47 ділянка експлуатації по вул.Вадима Гурова, 40, пост №48 ділянка комплектації по вул. Ландау,2, поста №49 адміністративно-побутовий комплекс по вул. Степана Тільги,7, пост №40 база відпочинку «Мар`янівка», охорона житлового масиву «Кудашево», ШУ по ПДР, коксохімічного виробництва та Східної групи цехів, території ЦПВ дозор №8б, виробничі будівлі РМЦ №1 пост №10б, території ФЧЛЦ пост №10в, тощо, на підтвердження виконання сторонами зобов`язань за цим договором позивачем під час перевірки та суду під час розгляду справи було надано рахунки на оплату, акти надання послуг / а.с. 101-1131 том 5 /, постові відомості за травень та червень 2025 року / а.с. 47-250 том 3, а.с. 1-248 том 4, а.с. 1-247 том 5, а.с. 1-248 том 6, а.с. 1-249 том 7, а.с. 1-248 том 8, а.с. 122-250 том 10, а.с. 1-250 том 11, а.с. а.с. 1-250 том 12, а.с. 1-250 том 13, а.с. 1-250 том 14, а.с. 109 том 15/.

Також факт виконання працівниками ТОВ «ГАРДА СЕКЮРІТІ» визначених умовами вищезазначених договорів послуг з охорони об`єктів на території позивача та організації та забезпечення супроводження та охорони продукції позивача підтверджується реєстрами виданих перепусток / а.с. 79-83 том 10/, проходження працівниками контрагента інструктажів з безпеки праці/ а.с. 84-111 том 10/.

У судовому засіданні судом встановлено, що між позивачем (Замовник) та ТОВ «БІО ТРАНС СЕРВІС» (Виконавець) було укладено договір №800 від 15.05.2020р. ( з урахуванням додаткових угод які є невід`ємною частиною цього договору) / а.с. 1-62 том 9/ предметом якого є надання Виконавцем послуг по заміщенню природного газу (далі – ПГ) біопаливом на обертових печах (ОП) №2, №3 вогнетривкого-вапняного цеху Замовника, на підтвердження наявності у Виконавця обладнання для виконання визначених умовами договору робіт надано акт введення в експлуатацію від 06.07.2020р. обладнання / а.с. 67 том 9/, акт готовності Виконавця для надання послуг від 07.07.2020р., перелік обладнання, яке приймає участь у визначених договором послугах / а.с. 68-69 том 9/, акт №2 від 24.12.2021р. введення в експлуатацію обладнання / а.с. 70 том 9/, факт виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором підтверджується актами надання послуг та рахунками на оплату / а.с. 63-64 том 9/ платіжними інструкціями від 02.07.2025р. №600016706, від 18.07.2025р., відвісними відомостями, які містять інформацію щодо кількості біопалива, яке ввезено на територію позивача та трансфортний засіб, яким здійснено транспортування, відмітку автовагів ПАТ «АМКР / а.с. 71-77, 104-110, 167-173, 199-205 том 9/, товарно -транспортні накладні з відмітками Департаменту з безпеки позивача про перетинання контрольно-пропускних пунктів позивача, які свідчать про доставку біопалива на територію позивача / а.с. 78-103, 111-166, 174-198, 206-230 том 9/.

Також факт виконання працівниками ТОВ «БІО ТРАНС СЕРВІС» визначених умовами вищезазначених договорів послуг по заміщенню ПГ біопаливом на обертових печах (ОП) №2, №3 вогнетривкого-вапняного цеху позивача підтверджується реєстрами виданих перепусток / а.с. 112-120 том 10/, проходження працівниками контрагента позивача у звітному періоді додаткових інструктажів з безпеки праці/ а.с. 121 том 10/.

Колегія суддів вважає вищенаведені первинні документи по господарським операціям позивача з ТОВ «ГАРДА СЕКЮРІТІ» та ТОВ «БІО ТРАНС СЕРВІС» протягом періоду охопленого перевіркою, містять всі необхідні реквізити, та в повній мірі підтверджують здійснення господарських операцій в межах господарської діяльності позивача, переслідують ділову (економічну) мету, дозволяють ідентифікувати контрагентів та містять в собі відомості щодо змісту та обсягу проведених господарських операцій, та за результатами здійснення цих господарських операцій відбулися реальні зміни в майновому стані позивача у справі, тому суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що ці документи є первинними в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» і є достатніми доказами для підтвердження реальності господарських операції з поставки товару, виконання робіт, руху активів у процесі здійснення господарських операцій та зміни у власному капіталі позивача.

Так з акта перевірки вбачається, що контролюючий орган (відповідач у справі) дійшов висновку про відсутність реального характеру господарських операцій між ПАТ «АМКР» та ТОВ «ГАРДА СЕКЮРІТІ», посилаючись на те, що вказане товариство не є фактичним виконавцем робіт (надавачем послуг) з огляду на незначну кількість власних та залучених працівників, а також про відсутність у ТОВ «БІО ТРАНС СЕРВІС» достатньої кількості трудових ресурсів, технічного персоналу та основних фондів, необхідних для надання послуг у задекларованих обсягах, що, на думку контролюючого органу, свідчить про неможливість фактичного виконання господарських операцій із позивачем.

Але під час розгляду цієї справи судом встановлено, що наведені висновки відповідача не підтверджені належними та достатніми доказами і ґрунтуються переважно на припущеннях щодо недостатності трудових та матеріально-технічних ресурсів контрагентів, без урахування характеру послуг, які надавалися за укладеними договорами, а також наявних у контрагентів матеріально-технічних ресурсів і первинних документів, що підтверджують фактичне виконання спірних господарських операцій, оскільки під час розгляду цієї справи судом встановлено, що ТОВ «ГАРДА СЕКЮРІТІ» має 5 офісних приміщень, склад, транспортні засоби, що з урахуванням специфіки послуг із супроводження та охорони вантажів підтверджує наявність у товариства матеріально-технічних можливостей для здійснення відповідної діяльності, контрагент позивача - ТОВ «БІО ТРАНС СЕРВІС», має обладнання та персонал необхідний для виконання робіт в межах укладеного з позивачем договору, на момент укладення договорів та здійснення господарських операцій контрагенти позивача були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, їх установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавались.

В матеріалах цієї адміністративної справи відсутні будь-які належні письмові докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсними чи неукладеними вказаних правочинів та відповідачем у справі не було надано суду належних та допустимих доказів нікчемності означених договорів, фіктивної господарської діяльності контрагентів позивача, відсутності зв`язку укладених угод з господарською діяльністю позивача.

При цьому колегія суддів враховує, що у разі підтвердження реального характеру виконання послуг, платник податків не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи, проте податковим органом таких обставин не встановлено.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару/робіт/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства або недостатньою кількістю у контрагента трудового ресурсу для самостійного виконання договірних зобов`язань. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей, але відповідачем під час розгляду цієї справи не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.

Верховним Судом у постанові від 24.09.2021р. у справі № 320/5555/20 зазначено що, стверджуючи про порушення контрагентами податкового законодавства, контролюючий орган повинен був провести зустрічні звірки з метою документального підтвердження спірних господарських відносин, а також підтвердження виду, обсягу, характеру операцій та повноти розрахунків, для з`ясування їх реальності та правомірності відображення в обліку платника податків.

З акту перевірки вбачається, що висновки відповідача ґрунтуються на даних податкової інформації щодо спірних контрагентів без проведення зустрічних звірок, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у періоді, який перевірявся, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи. Отже, позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку.

Таким чином суд апеляційної інстанції, враховуючи окреслені податковим органом в акті перевірки підстави для висновку про безтоварний характер спірних у цій справі господарських операцій, вважає, що сама по собі зібрана податкова інформація не є достатньою підставою для висновку про неможливість реального здійснення господарських операцій.

Такий підхід відповідає і позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 07.07.2022р. (справа № 160/3364/19), відповідно до якої податкова інформація, на підставі якої контролюючий орган робить висновки про відсутність у контрагентів трудових та матеріальних ресурсів, носить виключно інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними, оскільки така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, не є допустимим і достовірним доказом у розумінні процесуального закону та сама собою не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду також вказала, що сам по собі факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість, контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. Це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.

При цьому колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що податковий кодексу України не ставить право на податковий кредит в залежність від обов`язкового підтвердження декларування відповідної суми податкових зобов`язань контрагентом. Податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується при придбанні товару (послуги) не безпосередньо до бюджету, а постачальнику товарів (послуг). І лише у такого постачальника товару (послуг), який у складі вартості придбаного товару (послуги) отримав податок на додану вартість, виникають зобов`язання стосовно сплати податку до бюджету. При цьому, покупець товарів (послуг) не може нести відповідальність за постачальника.

Крім того, жодною нормою законодавства України не передбачений обов`язок платників податків покупців товарів (робіт, послуг) вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей щодо звітування до податкових органів, відомостей про походження товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників в ланцюгу) тощо.

Позивач, як сторона за відповідним господарським договором, рівноцінний учасник договірних правовідносин, не може впливати та контролювати діяльність свого контрагента, відповідати за дотриманням таким контрагентом вимог законодавства, сплату податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-якого з постачальників у ланцюгу постачання, зокрема, шляхом позбавлення права на відображення відповідних сум в податковому обліку.

В постанові від 27.03.2018р. у справі № 816/809/17 Верховний Суд зазначив, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним щодо справжнього стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи або послуги), не дивлячись на те, що контрагенти, можливо, і мають намір порушити податкове законодавство.

В свою чергу, контролюючі органи не наділені повноваженнями на перевірку економічної доцільності рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо).

Згідно п.86.1 ст.86 ПК України, п.3 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015р., акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з п.4 розділу ІІІ Порядку №727 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно, зокрема:

- чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;

- зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

- у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів.

Отже, податковий орган може встановити наявність або відсутність порушень платником податків вимог податкового, валютного та іншого законодавства виключно за наслідками дослідження первинних документів такого платника податків, а відтак посилання податкового органу на інформацію щодо контрагентів позивача, що не має правових наслідків, не може вважатись доказом у розумінні ст.69 КАС України.

В акті перевірки та поданих суду заяв по суті справи відповідачем не наведено жодних обґрунтованих доводів та обставин, які б свідчили про безтоварність операцій, безпосередньо здійснених позивачем.

Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи відповідача з приводу діяльності контрагентів позивача жодним чином не спростовують реальності здійснення господарських операцій позивача з поставки товару, виконання робіт, надання послуг вказаними вище контрагентами, висновки контролюючого органу фактично є припущеннями, оскільки ґрунтуються на аналізі інформації стосовно контрагентів позивача, тоді як податкова інформація, наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень в діях позивача, на які посилається контролюючий орган.

В будь-якому випадку доводи контролюючого органу про неможливість поставки товару, виконання певних робіт, надання послуг контрагентами постачальниками не є достатньою підставою настання для позивача негативних наслідків, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік платника податку від господарських та виробничих можливостей третіх осіб.

З приводу відсутності у контрагентів-постачальників матеріальних та трудових ресурсів, про які вказує відповідач, суд першої інстанції правильно вказав, що правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача з його безпосередніми контрагентами.

Також при цьому необхідно враховувати правову позицію висловлену Верховним Судом у постанові від 02.07.2020р. у справі №814/1792/17, відповідно до якої недостатність персоналу, відсутність власних транспортних засобів, виробничо-складських приміщень не може свідчити про відсутність адміністративно- господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Щодо доводів відповідача про наявність кримінальних проваджень стосовно контрагентів позивача, суд апеляційної вважає за необхідне зазначити, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами, при цьому необхідно враховувати що відповідачем під час розгляду цієї справи судом не надано будь-яких належних доказів стосовно того, що кримінальні провадження на які контролюючий орган посилається у акті перевірки мають відношення до взаємовідносин позивача з ТОВ «ГАРДА СЕКЮРІТІ» та ТОВ «БІО ТРАНС СЕРВІС» у період охоплений перевіркою.

Також суд апеляційної інстанції вважає за необхідне підкреслити, що у правовій державі позиція суб`єкта владних повноважень не може ґрунтуватися виключно на його власних твердженнях чи припущеннях. Така позиція має ґрунтуватися на належних та допустимих доказах, що підтверджують відповідні обставини, і ці докази повинні бути надані суду з метою їх перевірки. Такий підхід випливає із засад верховенства права, зокрема принципу юридичної визначеності та заборони свавільного втручання держави у права особи. Суб`єкт владних повноважень, реалізуючи свої управлінські функції, діє не як рівний учасник приватноправових відносин, а як носій публічної влади.

Відповідно до вимог чинного законодавства суб`єкт владних повноважень, відтак, зобов`язаний діяти добросовісно, розсудливо та обґрунтовано, у межах наданих повноважень та у спосіб, визначений законом, саме так як це передбачено ч. 2 ст. 2 КАС України і саме на суб`єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України покладається обов`язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, дії чи бездіяльності, тоді як невиконання такого обов`язку, зокрема неподання доказів, які підтверджують фактичні підстави прийняття оспорюваного рішення, не може бути обґрунтоване посиланням на припущення або бездоказові твердження, і суд, здійснюючи контроль за діяльністю суб`єктів владних повноважень, перевіряє не лише формальну наявність рішення, а й фактичні обставини, що стали підставою для його прийняття, а також їх належне документальне підтвердження, а за відсутності таких доказів суд позбавлений можливості здійснити повноцінну перевірку дотримання вимоги ч. 2 ст. 2 КАС України при прийнятті відповідного індивідуального акта.

Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також закріплений у судовій практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), зокрема у справах «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії», «Булвес АД проти Болгарії», «Інтерсплав проти України», в яких Суд визначив, що платник податків не може нести відповідальність за зловживання свого контрагента, якщо не буде доведено залученість цього платника до таких зловживань.

Суд звертає увагу на те, що рішення Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності). За інших обставин платник податку не має нести відповідальність за порушення законодавства своїми контрагентами.

Так, в пункті 7.1 рішення у справі «Булвес АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Супорт Сентре проти Болгарії», пунктом 23 якого зазначено, що уразі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Супорт Сентре) це не мало б.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» висловлено позицію, відповідно до якої суд, при оцінці доказів, керується критерієм доведення поза розумними сумнівом. Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У справі «Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства» (рішення від 25 листопада 1999 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що однією з вимог, яка випливає зі словосполучення «встановлений законом», є передбачуваність. Норму не можна вважати законом, якщо вона не сформульована достатньо чітко, що дає особі можливість керуватися цією нормою у своїх діях. З іншого боку, хоча визначеність у законі надзвичайно бажана, забезпечення її може призвести до надмірної ригідності, тоді як закон ніколи не повинен відставати від обставин, що змінюються. Ступінь чіткості, яку мають забезпечувати формулювання національних законів і яка в жодному випадку не може охопити всі непередбачувані обставини, значною мірою залежить від змісту певного документа, сфери, на яку поширюється закон, а також від кількості та статусу тих, кому він адресований.

З наведеного вбачається, що особа, діючи у відповідності до встановленої законодавством України поведінки у рамках певних обставин, очікує досягнення певного результату та прогнозує конкретні ситуації у правовідносинах з контролюючим органом.

А саме при сплаті податку на додану вартість особа має розраховувати на використання податкового кредиту в порядку, визначеному податковим законодавством.

Вирішуючи цей спір колегія суддів бере до уваги постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022р. у справі №160/3364/19 в якій зазначено про те, що Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків, тобто добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Таким чином, дослідивши надані до матеріалів справи первинні документи, з урахуванням співвідношення вчинених господарських операцій з основним видом господарської діяльності позивача, колегія суддів робить висновок про те, що в результаті господарських операцій позивача із ТОВ «ГАРДА СЕКЮРІТІ» та ТОВ «БІО ТРАНС СЕРВІС», які були вчинені протягом періоду охопленого перевіркою , у позивача відбулись зміни в структурі активів, зобов`язань та у власному капіталі, оскільки у даному випадку для позивача у справі визначальним є саме факт отримання від цього контрагенту товарів та робіт(послуг), перелік (кількість, якість, вартість) яких визначені умовами укладених господарських договорів, і подальше використання цих товарів та робіт(послуг) у власній господарській діяльності, що знайшло своє підтвердження під час розгляду справи, а ці обставини, у свою чергу, свідчать про наявність в таких діях суб`єкта господарювання – ПАТ «АМКР», ділової мети – одержання економічного ефекту у результаті господарської діяльності, і при цьому позивач не зобов`язаний та не має об`єктивної можливості відслідковувати дотримання контрагентом вимог чинного законодавства України.

З урахуванням вищезазначених фактичних обставин справи, які були встановлені судом під час розгляду даної справи та підтверджені належними письмовими доказами, колегія суддів вважає, що податковим органом зроблено безпідставний та неправомірний висновок щодо нереальності проведених позивачем протягом перевіряємого періоду господарських операцій з контрагентами – ТОВ «ГАРДА СЕКЮРІТІ» та ТОВ «БІО ТРАНС СЕРВІС», що у свою чергу свідчить про те, що позивач у справі мав усі визначені чинним законодавством підстави для формування податкового кредиту та витрат з урахуванням сум, які ним були сплачені протягом періоду охопленого перевіркою у вартості отриманих від його контрагентів - ТОВ «ГАРДА СЕКЮРІТІ» та ТОВ «БІО ТРАНС СЕРВІС», товарів та робіт(послуг), оскільки у позивача у справі були наявні усі необхідні первинні документи, які засвідчують наявність певних юридичних фактів за результатами господарської діяльності по операціям з вищезазначеними суб`єктами господарювання протягом перевіряємого періоду, що свідчить про те, що обрані відповідачем підстави для визначення та зміни позивачу грошових зобов`язань не відповідають вимогам ПК України, тому відповідач у справі, який у спірних відносинах виступає у якості суб`єкта владних повноважень, під час прийняття податкового повідомлення-рішення від 02.12.2025р. №871/32-00-07-13, яке є предметом оскарження у цій справі, діяв не у спосіб, який визначено чинним податковим законодавством, та в порушення ч. 2 ст. 77 КАС України не довів правомірності прийнятого ним рішення в цій частині під час розгляду справи судом, та не надав належних та допустимих доказів правомірності такого рішення, а тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок щодо обґрунтованості заявлених позивачем у справі позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування такого рішення суб`єкта владних повноважень в оскаржуваній частині.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі, є тотожними аргументам, наведеним ним у акті перевірки , оскільки дублюють акт перевірки, незважаючи на предмет оскарження у цій справі та не враховуючи наявність рішення ДПС України від 27.11.2025р. № 31191/6/99-00-06-01-03-06 за результатами розгляду скарги ПАТ «АМКР», ці доводи фактично зводяться лише до незгоди з мотивами, якими керувалися суди першої інстанцій при оцінці доказів і встановленні фактичних обставин справи, і апеляційна скарга не містить жодних належних, конкретних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували зроблені судом першої інстанції висновки або свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду і деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи, тому колегія суддів вважає, що усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вони не спростовують вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної адміністративної справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права, які регулюють саме ці правовідносини, та постановив правильне рішення про задоволення позовних вимог і зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються зібраними у справі доказами, і оскільки під час апеляційного розгляду справи не було встановлено будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які б потягли за собою наявність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, вважає необхідним рішення суду першої інстанції від 06.05.2026р. у цій адміністративній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, оскільки доводи, які викладені у апеляційній скарзі, суперечать зібраним у справі доказам та фактичним обставинам справи, зводяться до переоцінки заявником апеляційної скарги доказів, які були досліджені судом першої інстанції під час розгляду даної адміністративної справи і незгоди з висновками суду з оцінки обставин у справі, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.05.2026р. у справі №160/36014/25 – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст. 329, 331 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано – 29.10.2026р.

Головуючий - суддя А.О. Коршун

суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов