Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №183/1757/26 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/1757/26

№ 2/183/856/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Парфьонова Д. О., за участі секретаря судового засідання Моісєєва К. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань суду у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про:

- стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованості за Кредитним договором №480689904 від 26 квітня 2023 року у розмірі 29 777,61 грн,

В С Т А Н О В И В:

у лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (надалі – позивач, ТОВ «ФК «Ейс»), через представника, звернулось до суду з цим позовом.

В обґрунтування позову позивач указує, що 26 квітня 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 (надалі – відповідач, Позичальник) укладено кредитний договір в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора MNV784AM. Первісним кредитором надано 2 300,00 грн, а в подальшому додаткові транші, усього – 6 550,00 грн. Позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань, на розрахунки первісного та наступного кредиторів, а також на послідовне відступлення прав вимоги за договорами факторингу.

В обґрунтування заявленого розміру заборгованості позивач указує, що за умовами договору кредитна лінія передбачала отримання позичальником наступних траншів, у зв`язку з чим сума фактично наданих коштів збільшилася до 6 550,00 грн. За твердженням позивача, права вимоги послідовно перейшли від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс», ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс». Позивач вважає надані ним договори факторингу і реєстри достатніми для підтвердження права на звернення з позовом. Посилається на те, що після набуття ним права вимоги самостійного нарахування процентів не здійснював, а заявлена сума відповідає залишку боргу, який обліковувався попередніми кредиторами.

Постановленою суддею ухвалою від 24 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання на 09 червня 2026 року. У задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів відмовлено.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, у якому підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити, а у разі неявки у судове засідання відповідача не заперечив проти ухвалення рішення в заочному порядку.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений своєчасно, причини неявки суду не повідомив. Будь-яких заяв та клопотань, відзиву на позов від відповідача не надходило.

У зв`язку з повторною неявкою у судове засідання належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив, відповідно до статті 280 ЦПК України, суд, за згодою позивача, вважає за можливе, проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Враховуючи, що у судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Судом установлено, що 26 квітня 2023 року від імені ОСОБА_2 подано заявку до ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» на отримання грошових коштів у кредит на суму 2 300,00 грн строком 30 днів із зазначенням платіжної картки № 4119-97XX-XXXX-3319.

26 квітня 2023 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», як Кредитодавцем, та ОСОБА_2 , як Позичальником, укладено договір кредитної лінії №480689904, підписаний Позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором MNV784AM. За пунктами 2.1—2.5 кредитного договору кредитодавець погодив кредитний ліміт 6 900,00 грн, перший транш 2 300,00 грн, а також можливість наступних траншів у межах ліміту. Пунктом 3.1 визначено початковий дисконтний період 30 днів, орієнтовний строк повернення першого траншу — 26 травня 2023 року. Пунктами 3.2—3.4 передбачено механізм продовження дисконтного періоду за визначених умов. Пунктами 8.3.1, 8.3.2 встановлено ставку 1,60 % на день у відповідні періоди; пунктом 8.4 передбачено ставку 2,98 % на день після закінчення дисконтного періоду. Згідно з пунктом 8.6 проценти нараховуються на фактичний залишок кредиту до дня закінчення строку дії договору; пункт 11.1 визначає строк дії договору п`ять років, якщо він не буде достроково розірваний. Відомості щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі містять дані про направлення одноразового ідентифікатора MNV784AM 26 квітня 2023 року о 08:21:31 і введення його для акцепту пропозиції.

З платіжних доручень первісного кредитора та його розрахунку заборгованості вбачається надання відповідачеві траншів: 26 квітня 2023 року — 2 300,00 грн; 28 квітня — 1150,00 грн; 30 квітня — 500,00 грн; 01 травня — 1 100,00 грн; 02 травня — 650,00 грн; 16 травня — 500,00 грн; 18 травня — 350,00 грн. Загальна сума наданих траншів — 6 550,00 грн. Усі транші пов`язано з договором № 480689904 та зазначеною в заявці карткою. Довідки первісного кредитора деталізують ініціювання та завершення платіжних операцій; водночас сам кредитор указує, що виписку про зарахування коштів на рахунок клієнта може надати банк-емітент картки.

За розрахунком ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА 29 травня 2023 року здійснено платіж 2 641,60 грн. При переході права вимоги 27 червня 2023 року обліковувалася заборгованість 12 796,08 грн, з яких 6 550,00 грн — основний борг та 6 246,08 грн — проценти.

28 листопада 2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір Факторингу № 28/1118-01. Витяг із реєстру прав вимоги № 236 від 27 червня 2023 року містить номер кредитного договору № 480689904 і розмір заборгованості відповідача 12 796,08 грн, у тому числі 6 550,00 грн основного боргу та 6 246,08 грн процентів. Акт звірки від 31 грудня 2023 року відображає розрахунки між сторонами щодо реєстру № 236.

З розрахунку заборгованості ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» вбачається нарахування ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» Позичальнику процентів по 195,19 грн щоденно у період з 28 червня 2023 року по 22 вересня 2023 року, загалом до суми 23 227,61 грн

27 травня 2024 року ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» і ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» уклали договір факторингу № 27/0524-01, відповідно до умов якого ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» набуло право вимоги до відповідача за Кредитним договором. У витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 27 травня 2024 року щодо відповідача вказано 29 777,61 грн боргу, з яких 6 550,00 грн — основний борг та 23 227,61 грн — проценти. Платіжна інструкція № 6617 від 30 травня 2024 року підтверджує перерахування загального фінансування за реєстром.

15 липня 2025 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» укладено Договір Факторингу № 15/07/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» набуло право вимоги до відповідача за Кредитним договором. У витягу з реєстру боржників щодо кредитного договору № 480689904 зазначено право вимоги на 29 777,61 грн, у тому числі 6 550,00 грн основного боргу та 23 227,61 грн процентів. Надано також акт приймання-передачі реєстру боржників та платіжні інструкції щодо фінансування за договором факторингу.

Виписка ТОВ «ФК «Ейс» з особового рахунку станом на 26 грудня 2025 року відображає 29 777,61 грн боргу, з яких 6 550,00 грн — основний борг та 23 227,61 грн — проценти. Самостійного нарахування процентів позивачем після придбання права вимоги з поданої виписки не вбачається.

Станом на день розгляду справи сторонами не надано доказів часткового чи повного виконання відповідачем зобов`язань за договором.

Вирішуючи спір, суд ураховує такі положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якого договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно зі ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Як убачається з Договору, він підписаний електронним підписом Позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, надісланого на номер мобільного телефону відповідача з зазначенням адреси проживання, паспортних даних, РНОКПП, а крім того, за умовами договору його невід`ємною частиною є Публічна пропозиція (оферта) Товариства на укладення договору кредитної лінії за допомогою електронних засобів, яка розміщена на сайті Кредитора.

Окрім того, між сторонами підписано паспорт споживчого кредиту, в якому вказані усі умови кредитування.

З урахуванням установлених судом обставин справи та досліджених доказів, змісту самого договору, доказів перерахування грошових коштів на рахунок Позичальника та наданих позивачем, доказів створення, направлення та накладення на договір електронного підпису Позичальника, за умовами якого Позичальник взяв на себе зобов`язання отримати кошти у кредит, повернути їх разом з процентами Кредитору у встановлений договором строк, суд висновує про існування між позивачем та Первісним кредитором кредитних правовідносин.

Щодо переходу права вимоги, то за п. 2 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною 2 ст. 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Так, позивачем надано всі докази, що підтверджують відступлення та подальший перехід від Первісного кредитора до позивача прав вимоги за кредитним договором, документи, які засвідчують право вимоги у виді кредитного договору та додатків. Доказів сплати відповідачем первісному та наступним кредиторам заборгованості не надано.

Щодо прийняття до уваги Договору факторингу від 28 листопада 2018 року, вирішення питання щодо переходу до позивача права вимоги до відповідача за Кредитним договором, укладення Договору факторингу раніше за дату виникнення зобов`язання, що відступається, суд виходить з презумпції правомірності правочину та ураховує висновки з питань застосування норм права, наведені Верховним Судому у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25, в яких Верховним Судом наголошено на допустимості відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги.

При цьому, за ч. 2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. За ч. 3 ст. 100 ЦПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

З огляду на викладене, суд висновує, що до позивача, як правонаступника кредитора у зобов`язанні перейшло право вимоги до відповідача.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів (п. 1 ст. 11, ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний, як це передбачено ч. 1 ст. 527 ЦК України, виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України також передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Надані документи підтверджують надання траншів первісним кредитором на загальну суму 6 550,00 грн. За розрахунком первісного кредитора платіж 29 травня 2023 року враховано при формуванні залишку заборгованості. Обліковуваний позивачем залишок тіла кредиту складає 6 550,00 грн. Відтак в цій частині позов підлягає задоволенню.

Щодо процентів суд ураховує, що у договорі відмежовано дисконтний період і період після його завершення, визначено фіксовані ставки та п`ятирічний строк дії. Розрахунок ТОВ «Таліон Плюс» містить нарахування з 28 червня по 22 вересня 2023 року по 195,19 грн щоденно, що арифметично відповідає 2,98 % від 6 550,00 грн. Сукупний залишок процентів на дату другого відступлення визначено у 23 227,61 грн. За таких обставин, перевіривши надані позивачем розрахунки заборгованості, їх формування правилам арифметичної вірності та логічності, нормам Договору, суд вважає правильним. Відтак, позов у частині стягнення процентів підлягає задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи встановлені судом обставини, суд висновує, що позивачем за допомогою належних та допустимих доказів доведений факт невиконання відповідачем прийнятих на себе, відповідно до положень умов указаного Договору, зобов`язань перед позивачем, як правонаступника Первісного кредитора, внаслідок чого наявні підстави для стягнення з відповідача суми заборгованості за тілом кредиту та несплаченим відсоткам. Перевіряючи розмір заборгованості за тілом кредиту та відсотками суд ураховує, що розмір відсотків відповідає положенням Кредитного договору, нарахований у межах строку його дії та відповідно до ставки, вказаній у договорі. Доказів сплати тіла кредиту, відсотків суду не надано. Відтак, наявні підстави для задоволення позову в повному обсязі.

Також у позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь судові витрати, які складаються, у тому числі, з витрат на правову допомогу, у розмірі 7 000,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Вирішуючи питання про відшкодування позивачеві судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду цієї справи, суд враховує вимоги статті 137 ЦПК України, котрими передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 зауважила на тому, які докази, є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: «…На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.».

Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18 зроблено такий правовий висновок: «Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру таабо порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність.».

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження сплати судового збору надано платіжну інструкцію від 28 січня 2026 року № 35616 на 2 662,40 грн. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано договір № 20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року, додаткову угоду № 25770988351 від 01 вересня 2025 року, акт приймання-передачі послуг від 29 грудня 2025 року, за яким зазначено вартість послуг 7 000,00 грн: складання позову — 5 000,00 грн, вивчення матеріалів — 1 000,00 грн, адвокатський запит — 500,00 грн, підготовка клопотання — 500,00 грн.

Доказів на підтвердження сплати позивачем представникові коштів на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн суду не надано. Суд зауважує, що позивач у позовній заяві не заявляв клопотання про надання додаткового строку для подання доказів на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, оплати за актом. Однак суд ураховує й те, що умовами Договору про надання правничої допомоги встановлено оплату Клієнтом гонорару в залежності від ухвалення рішення на користь Клієнта та звільнення Клієнта від оплати Гонорару у випадку рішення не на його користь.

Разом з тим, у питанні критеріїв, які застосовуються при визначенні розміру витрат на правничу допомогу суд дотримується висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Так, Верховний Суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому, суд ураховує, що ст. 10 ЦПК України визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини, у п. 80 Рішення від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01) вказав, що відшкодовуються тільки ті судові витрати, які були доведені, що вони були необхідними та фактично понесеними, а також обґрунтованими щодо розміру, у п. 34 Рішенні у справі «Гімадуліна та інші проти України» (Заяви №№ 30675/06, 30785/06, 32818/06, 34468/06 та 49001/06), яке набуло статус остаточного 20 березня 2010 року, та у п. 268 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04), яке набуло статус остаточного 02 червня 2014 року, п. 95 Рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11) від 26 лютого 2015 року нагадав, що відповідно до його практики заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір – обґрунтованим.

У п. 154 Рішення Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» судом висвітлене нагадування, що за статтею 41 Конвенції він відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. Крім того, пункт 2 правила 60 Регламенту передбачає, що будь-яке клопотання, подане на підставі статті 41 Конвенції, має зазначати конкретні суми, розбиті на пункти, і супроводжуватися необхідними документами на їх підтвердження, інакше Суд може відхилити це клопотання повністю або частково. Також вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З урахуванням наведеного, оцінюючи об`єктивно складність цієї справи, предмет спору з урахуванням ціни позову, проведення у справі двох судових засідань, подання представником позивача заяви про розгляд справи без його участі, з огляду на приписи п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд убачає наявність підстав для зменшення розміру витрат на правову допомогу, з 7000,00 грн до 3 000,00 грн, оскільки розмір витрат на правову допомогу є вочевидь не співмірним ціні позову та не розумним.

Крім того, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд виснував про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 662,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 263-265, 282 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за Договором кредитної лінії №480689904 від 26 квітня 2023 року, яка утворилась станом на 26 грудня 2025 року у розмірі 29777 (двадцять дев`ять тисяч сімсот сімдесят сім) гривень 61 копійка, з якої: 6 550,00 грн – заборгованості за тілом кредиту, 23 227,61 грн – заборгованості за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судові витрати в сумі 5 662 (п`ять тисяч шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок, які складаються з суми сплаченого судового збору у розмірі 2662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Рішення суду складене та підписане 26 жовтня 2026 року.

Учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», код в ЄДРПОУ 42986956; місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб. 13; рахунок НОМЕР_1 в АТ «Універсал Банк»;

відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Д. О. Парфьонов