Вирок від 28 жовтня 2026 р. у справі №183/14239/26 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Суд: Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Самовільне залишення військової частини або місця служби

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №183/14239/26

Суддя: Ігнатьєв Д. П.

Справа № 183/14239/26

№ 1-кп/183/2610/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2026 року Дніпропетровська обл.,

м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю - секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

захисника – ОСОБА_4 ,

обвинуваченого – ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12026042350001285 від 16.09.2026 року за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Дніпропетровськ, громадянин України, маючий середньо-спеціальну освіту, неодружений, не маючий на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Старший солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, і проходячи її на посаді старшого стрільця 3 парашутно-десантної роти 1 парашутно-десантного батальйону військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 14 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, з метою тимчасового ухилення від військової служби, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, 09 листопада 2024 р. не з`явився з лікувального закладу КП «Новомосковська центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування» на місце служби - місце розташування підрозділу поблизу населеного пункту Зарічне Дніпропетровської області, чим незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його із виконанням обов`язків з військової служби, та продовжував ухилятися до 16 вересня 2026 р., тобто до моменту його затримання працівниками правоохоронного органу на території м. Самар Дніпропетровської обл..

Таким чином ОСОБА_5 обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, тобто нез`явлення вчасно на службу з лікувального закладу без поважних причин військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення в межах висунутого обвинувачення, погодившись з юридичною оцінкою інкримінованого йому діяння та пояснив про обставини викладені вище, які стали підставою для пред`явлення останньому обвинувачення, за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Показання обвинуваченого ОСОБА_5 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

За згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які правильно розуміє обвинувачений та інші учасники судового провадження і які ніким не оспорюються. При цьому у суду не було сумнівів в добровільності та істинності їх позиції, суд вважав недоцільним дослідження решти доказів щодо обставин, які сторонами кримінального провадження не оспорювались. Тому, суд обмежив дослідження доказів допитом обвинуваченого та дослідженням тих матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_5 .

При цьому суд роз`яснив обвинуваченому ОСОБА_5 та іншим учасникам судового провадження, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати визнанні ними фактичні обставини справи в апеляційному порядку.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, доходить до висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 повністю доведена під час судового розгляду та кваліфікує його дії за ч. 5 ст. 407 КК України, як нез`явлення вчасно на службу з лікувального закладу без поважних причин військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.

При призначенні покарання, суд, відповідно до вимог ст.ст. 65 - 67 КК України, враховує ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання суд в кожному випадку і щодо кожного засудженого, який визнається винним у вчиненні злочину, повинен дотримуватися вимог ст. 65 КК України, а саме: враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу засудженого та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, оскільки саме через останні реалізується принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначене судом покарання повинно бути достатнім, для виправлення засуджених і попередження здійснення ними нових злочинів.

Згідно класифікації, передбаченої ст. 12 КК України, обвинувачений вчинив тяжкий злочин.

Обставиною, яка згідно зі ст. 66 КК України пом`якшує покарання обвинуваченому є щире каяття.

Обставин, які згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченому судом не встановлено.

Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що він на обліку у лікаря психіатра, лікаря фтизіатра та лікаря нарколога не перебуває, військовослужбовець, за місцем проходження військової служби зарекомендував себе негативно, раніше судимий.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд виходить із положень ст.ст.50,65 КК України, враховує принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, кількість епізодів вчинених кримінальних правопорушень, відношення особи до скоєного кримінального правопорушення, наявність пом`якшуючої обставини та відсутність обтяжуючих обставин, дані про особу обвинуваченого, думку сторони обвинувачення у зв`язку з чим, суд вважає, що обвинуваченому за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років один місяць.

На переконання суду, саме таке покарання відповідає загальним засадам його призначення, визначеним у статтях 50, 65 КК України, є справедливим та спів мірним протиправному діянню, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Судом встановлено, що обвинувачений вироком від 28 вересня 2026 р. у справі № 183/12806/26 Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України та йому призначене покарання у виді двох років обмеження волі. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, до покарання, призначеного за цим вироком повністю приєднана невідбута частина покарання, призначеного за вироком Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2025 року. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 було звільнено від відбування призначеного йому покарання за цим вироком з випробуванням, строком на один рік шість місяців. Вирок Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2025 року – виконувати самостійно.

Іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду (ч. 1 ст. 165 КВК України).

Отже, іспитовий строк за вироком від 28 вересня 2026 р. у справі № 183/12806/26 Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області обчислюється з 28 вересня 2026 р.

Як встановлено судом кримінальне правопорушення в межах кримінального провадження, що розглядається, вчинене обвинуваченим в період з 09 листопада 2024 р. 16 вересня 2026 р., тобто до постановлення вироку у справі № 183/12806/26.

Таким чином, враховуючи, що в даному кримінальному провадженні обвинуваченому призначається покарання у виді позбавлення волі, то вирок від 28 вересня 2026 р. Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 183/12806/26 слід виконувати самостійно.

Обвинувачений був затриманий 16 вересня 2026 р. та щодо нього був застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Час тримання обвинуваченого під вартою (з 16 вересня 2026 р. до набрання вироком законної сили) слід зарахувати у строк відбуття ним покарання за цим вироком із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід обвинуваченому до набрання вироком законної сили слід залишити раніше застосований - тримання під вартою, але на строк не більше шістдесяти днів

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Процесуальні витрати відсутні.

Речові докази відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 124, 368 - 374, 376, 392 - 395 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років один місяць.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 відраховувати з дня набрання вироком законної сили.

Зарахувати у строк відбуття ОСОБА_5 покарання за цим вироком час тримання його під вартою із розрахунку день попереднього ув`язнення за день позбавлення волі, починаючи з 16 вересня 2026 р. до дня набрання вироком законної сили.

Запобіжний захід ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили (але не більше ніж на шістдесят днів) залишити раніше застосований - тримання під вартою.

Вирок від 28 вересня 2026 р. Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 183/12806/26 виконувати самостійно.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Суддя ОСОБА_1

Оригінал: reyestr.court.gov.ua