Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №487/4057/24 — Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/4057/24

Провадження № 2/487/88/26

РІШЕННЯ

Іменем України

23.10.2026 м. Миколаїв

Заводський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Карташевої Т. А.,

за участю секретаря судового засідання Самедової Р. Ш.,

представника відповідача ТОВ «ФК «Позика» - адвоката Супруна Д. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Позика" про визнання договору купівлі-продажу предмета іпотеки недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до ТОВ "ФК "Довіра та гарантія", ТОВ "ФК "Позика", в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 23 грудня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В., зареєстрований у реєстрі за № 2637 від 23.12.2020.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 02.06.2006 між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_1 укладено договір № 33Ф про надання споживчого кредиту у розмірі 24 000 доларів США, зі сплатною процентів за користування кредитом 14% річних, із строком повернення кредиту до 01.06.2026. Умовами п. 1. 2 кредитного договору визначено цільове використання кредиту: проведення розрахунків по договору купівлі-продажу № 1239 від 02.06.2006, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Пехлак О. В., укладений між позичальником та ОСОБА_2 , згідно з яким позичальник набуває у власність нерухоме майно: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Вказана квартира була передана у забезпечення виконання кредитних зобов`язань та приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Пехлак О. В. посвідчений договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за № 1243 від 02.06.2006.

У зв`язку з порушенням умов кредитного договору банк звернувся до позивача з досудовою вимогою вих. № 13-14425 від 08.06.2015 про повернення кредитних коштів: добровільне погашення заборгованості за кредитним договором в повному обсязі в сумі 20 456,44 доларів США, відсотків за користування кредитом 1858,55 доларів США, неустойки за несвоєчасне погашення кредиту 8 932,57 грн.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 07.12.2015 (справа № 490/6688/15-ц) позов банку задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» заборгованість за кредитним договором № 33Ф від 02.06.2006 в сумі 479 441,64 грн.

25.04.2018 між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довір та Гарантія» був укладений договір № 11714 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, предметом якого був пакет договорів, до якого включений і кредитний договір позивача. Цього ж дня приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М. А. було зареєстровано право іпотеки на квартиру АДРЕСА_1 за новим кредитором Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія». 23.12.2020 між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ТОВ «ФК «Позика» на підставі іпотечного застереження був укладений договір купівлі-продажу предмета іпотеки – квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В., зареєстрований у реєстрі за № 2637 від 23.12.2020.

У травні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ТОВ «ФК «Позика», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьової Д. В. про захист прав споживачів, застосування наслідків недійсності договору. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 27.09.2023 у задоволенні позову відмовлено. При вирішенні вказаної справи судом не досліджувалося питання недійсності договору купівлі-продажу квартири з тих підстав, що оспорюваний правочин вчинений в порушення Закону України «Про мораторій на стягнення на майно громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». А тому, позивач вказує, що ці два позови не є тотожними, що не перешкоджає позивачу повторно звернутися до суду з позовом для вирішення спору.

Посилаючись на те, що іпотеку надано у забезпечення споживчого кредиту в іноземній валюті, квартира загальною площею 64,7 кв. м використовується позивачем як єдине житло, іншого житла у позивача немає, продаж квартири здійснено 23.12.2020 під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення на майно громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», ОСОБА_1 вважає, що квартира не могла були предметом купівлі-продажу без згоди власника предмета іпотеки, оскільки таке стягнення порушує мораторій, встановлений законом, що є підставою для визнання недійсним відповідного правочину.

Ухвалою суду від 08.05.2024 відкрито провадження у справі з призначенням до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Цього ж дня судом постановлено ухвалу про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти реєстраційні дії щодо відчуження об`єкта нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2258044048101.

20.08.2024 відповідач ТОВ «ФК «Довір та гарантія» подало відзив на позовну заяву, в якому просили відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 з таких підстав. Так, відповідач зазначає, що умовами іпотечного договору (п. п. 7.1, 7.3, 7.4), положення якого сторонами не оспорювалося, передбачено спосіб реалізації іпотечного майна у випадку невиконання основного зобов`язання, чим і скористався відповідач. Крім того, поняття мораторій визначено як відстрочення виконання зобов`язання ( п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України). А тому, на думку відповідача, мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Отже, мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, встановлений Законом, не позбавляє права кредитора на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у разі невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення (відчуження без згоди власника) зазначене майно. Крім того, згідно зі статтею 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів застосовуються з урахуванням його норм. Отже, дія вказаного закону не зупиняє та не змінює дії решти нормативно-правих актів, у тому числі тих, що регулюють порядок проведення державної реєстрації, і як наслідок не може бути мотивом та правовою підставою для відмови у прийнятті заяви на проведення реєстраційної дії та відмови у державній реєстрації.

Відповідачем разом з відзивом на позовну заяву подано клопотання про залишення позову ОСОБА_3 без руху, а також клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності.

Клопотання про залишення позову без руху обумовлене тим, що до позовної заяви не додано копію договору купівлі-продажу квартири від 23.12.2020 або клопотання про його витребування, який є предметом спору у даній справі.

У клопотанні про застосування наслідків спливу строків позовної давності відповідач посилається на те, що оскільки право власності у ТОВ «ФК «Позика» виникло 23.12.2020, а тому строк позовної давності на звернення до суду з позовом сплив 23.12.2023, проте з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся лише у 2024 році, тим самим, на думку відповідача, свідомо допустив порушення принципу непорушності права володіння майном.

05.06.2025 судом постановлено ухвалу про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

27.05.2026 через підсистему «Елекронний суд» представник позивача ОСОБА_4 подав клопотання про витребування у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьової Дар`ї Володимирівни копії договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 23 грудня 2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика», посвідченого та зареєстрованого у реєстрі за № 2637 від 23 грудня 2020 року, яке ухвалою суду від 28.05.2026 було задоволено.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні не був присутнім, подав заяву, в якій просив проводити розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився без повідомлення причин неявки.

Представник відповідача ТОВ «ФК «Позика» в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на його необґрунтованість, підтримавши доводи, викладені у відзиві на позов, поданий ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».

Заслухавши сторони, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частинами 1-3 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що 02 червня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 33Ф, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у сумі 24000 доларів США 00 центів в порядку і на умовах, визначених цим договором. Цільове використання кредиту: проведення розрахунків по договору купівлі-продажу № 1239 від 02 червня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Пехлак О. В., що укладений між позичальником та ОСОБА_2 , згідно з яким позичальник придбає у власність нерухоме майно – трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Кредитні кошти надаються терміном до 01 червня 2026 року.

02 червня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до якого іпотекодавець з метою забезпечення виконання основного зобов`язання, що випливає з кредитного договору, цим передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

06 квітня 2010 року між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору № 33Ф від 02 червня 2006 року, яким викладено в новій редакції п. 2.3.1 Основного договору щодо методу нарахування процентів.

07 грудня 2015 року Центральним районним судом м. Миколаєва ухвалено заочне рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 479 441,64 грн.

Вказане судове рішення набрало законної сили, а заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення ухвалою суду від 29 грудня 2017 року залишено без задоволення.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 жовтня 2018 року замінено стягувача ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» на ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».

08.06.2015 року уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк» було надіслано ОСОБА_1 вимогу про повернення коштів.

25 квітня 2018 року між ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» укладено договір № 11714 про відступлення прав вимоги (купівлі-продажу) прав вимоги, за умовами якого банк відступає шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до позичальників, заставодавців (іпотекодавців), зазначених у Додатку № 1 до цього договору.

Відповідно до Додатку № 1 до вказаного договору, новий кредитор набуває право вимоги банку за кредитним договором № 33Ф від 02 червня 2006 року, укладеним між ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» (найменування змінено на ПАТ "ВіЕйБі Банк») та ОСОБА_1

25 квітня 2018 року між ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» укладено договір відступлення прав вимоги за іпотечним договором, посвідченим 02 червня 2006 року, Пехлак О. В., приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу, за реєстровим номером № 1243. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М. А., зареєстровано в реєстрі за № 279.

19.06.2018 ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на адресу ОСОБА_1 направлено вимогу про усунення порушень, відповідно до якої протягом тридцятиденного строку з дня отримання цієї вимоги ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» вимагало від ОСОБА_1 сплатити заборгованість за кредитним договором № 33Ф від 02.06.2006 в розмірі 814 516,66 грн. Також зауважено, що у разі несплати кредитної заборгованості ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» буде змушене звернутися до державних органів для захисту своїх прав як кредитора.

Вказану вимогу ОСОБА_1 отримав особисто 04.07.2018, що підтверджується даними рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яке наявне у матеріалах справи.

23.12.2020 між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» укладено договір купівлі-продажу № 2637, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В., відповідно до якого ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» набуло право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Пунктом першим вказаного договору купівлі-продажу визначено, що право на продаж нерухомого майна належить іпотекодержателю на підставі договору іпотеки, посвідченого 02.06.2006 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Пехлак О. В. за реєстровим № 1243, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_1 , п. 7.3 статті 7 якого містить іпотечне застереження; договору про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, посвідченим 02.06.2006 Пехлак О. В. приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу за реєстровим № 1243, посвідченого 25.04.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М. А. за реєстрованим № 279, укладеного 25.04.2018 між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський міжнародний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія».

Так, звертаючись до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу предмету іпотеки недійсним, позивач посилається на те, що квартира не могла буди предметом договору, оскільки договір купівлі-продажу було вчинено 23.12.2020 в період дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення на майно громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», в той час квартиру було надано в іпотеку в рахунок забезпечення споживчого кредиту в іноземній валюті, вона має загальну площу 64.7 кв. м, та використовувалася позивачем як єдине житло, іншого житла позивач не має.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частинами першою, п`ятою, дев`ятою статті 38 Закону України «Про іпотеку», якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, то іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов`язання протягом тридцятиденного строку, вказаного в частині першій цієї статті, згідно з умовами та наслідками, встановленимистаттею 42 цього Закону.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленомустаттею 37 Закону№ 898-IV; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Умовами вищевказаного договору іпотеки, укладеного 02.06.2006 між ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК» та ОСОБА_1 , зокрема, статтею 7 «Задоволення вимог Іпотекодержателя» визначено, що у випадку неналежного або невиконання позичальником зобов`язання по кредитному договору в цілому або в тій частині чи іншій його частині та/або невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем обов`язків, встановлених договором, в цілому або в тій частині чи іншій його частині, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язання, а разі його невиконання – звернути стягнення на предмет застави (п. 7. 1.).

Іпотекодавець в будь-який час до реалізації предмета іпотеки має право припинити звернення на нього стягнення виконанням зобов`язання в повному обсязі (п. 7. 2.).

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; переходу до іптекодаржателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання за кредитним договором в порядку, встановленому статтю 37 Закону України «Про іпотеку» та умовами договору; продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» та умовами договору ( п. 7. 3.).

При цьому передбачено, що іпотекодержатель має право на свій розсуд обрати порядок стягнення на предмет іпотеки в межах, визначених договором (п. 7. 4.).

Отже, сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі умови, у тому числі вирішили питання позасудового врегулювання спору, зокрема передбачили право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Закон України «Про іпотеку» визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 цього Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140,0 кв. м для квартири та 250,0 кв. м для житлового будинку.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Тому встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).

Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до та після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», залишаються в силі, а їх виконання припиняється до вдосконалення механізму, передбаченого статтею 3 цього Закону.

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Аналіз зазначених норм закону дає підстави для висновку про те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» застосовується при одночасній наявності всіх перерахованих умов.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 726/1538/16-ц (провадження № 14-111цс19).

Судом встановлено, що спірна квартира та правовідносини, що виникли за кредитним договором № 33Ф від 02.06.2006, підпадають під критерії, визначені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

А тому, у приватного нотаріуса були наявні підстави для відмови в укладенні договору купівлі-продажу квартири та проведенні державної реєстрації права власності на спірну квартиру.

Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) та від 19 травня 2020 року у справі №644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20).

За нормами чч. 1-3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена.

Аналіз змісту частини третьої статті 215 ЦК України свідчить про те, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Згідно з роз`ясненнями п.19 Постанови пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК) мають існувати саме на момент вчинення правочину.

У відповідності до ст. 216 ч. 1 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У відповідності до ст. 216 ч. 5 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Аналіз підстав та предмета пред`явленого позову свідчить, що позивачем правильно обрано спосіб захисту, шляхом пред`явлення вимоги про визнання правочину недійсним.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на те, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє та не змінює дії решти нормативно-правих актів, у тому числі тих, що регулюють порядок проведення державної реєстрації і як наслідок не можуть бути мотивом та правовою підставою для відмови у прийнятті заяви на проведення реєстраційної дії та відмови у державній реєстрації.

Суд зазначає, що мораторій є тимчасовою забороною або призупиненням виконання певних зобов`язань, дій або правочинів та запроваджується державою на певний строк у виключних випадках з певною метою, яка має відповідати інтересам суспільства та держави. Тому дотримання мораторію, встановленого Законом, не є сферою диспозитивного вибору учасників цивільних правовідносин, а є зобов`язуючою їх вимогою Закону, покликаною захищати інтереси суспільства та держави. Через це у суду існує обов`язок перевірки виконання мораторію в межах розумних процесуальних можливостей, навіть незалежно від доводів учасників конкретної судової справи, у якій постає питання можливого порушення мораторію - відповідно до принципу "jura novit curia".

Вирішуючи клопотання відповідача ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд зазначає таке.

Так, на думку відповідача, оскільки право власності у ТОВ «ФК «Позика» виникло 23.12.2020, то строк позовної давності для позивача сплив 23.12.2023, проте ОСОБА_1 звернувся до суду лише через чотири роки після того, як його мано вибуло з його володіння.

Суд вважає, що доводи відповідача про порушення позивачем строку позовної давності не є слушними.

Згідно з вимогами статей 256, 257, 261 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) (з 12.03.2020 до 30.06.2023) та воєнного стану (з 24.02.2022 до 04.09.2025), строки, визначені ст. 257 цього Кодексу, продовжувалися на строк дії карантину та воєнного стану.

Отже, обчислення встановленого трирічного строку позовної давності відбулося 04.09.2025 з набранням чинності Закону України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 № 4434-IX.

Оскільки право вимоги у позивача виникло у період дії карантину, та в подальшому на період дії воєнного стану (до 04.09.2025), у які строк позовної давності не застосовувався, а позивач звернувся до суду з позовом у травні 2024 року, суд вважає, що у даному випадку позивач звернувся до суду з позовом у межах строку, визначеного ст. 257 ЦК України.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд дійшов такого висновку.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, при зверненні до суду з позовною заявою ОСОБА_1 сплатив 1211, 20 грн судового збору, а оскільки позовні вимоги задовольняються, з відповідачів на користь позивача слід стягнути витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем, в сумі по 605,60 грн з кожного.

Керуючись ст. ст. 2-5, 76-81, 89, 137, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Позика" про визнання договору купівлі-продажу предмета іпотеки недійсним задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 23 грудня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В., зареєстрований у реєстрі за № 2637 від 23.12.2020.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінаснова компанія "Довіра та гарантія", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Позика" на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211, 20 грн: по 605,60 грн з кожного.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія", місцезнаходження: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, код ЄДРПОУ 38750239;

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Позика", місцезнаходження: Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, код ЄДРПОУ 3065015879.

Суддя Т. А. Карташева