Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №953/4532/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 р.Справа № 953/4532/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 27.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Дяченко О.М., м. Харків, повний текст складено 27.07.26 року по справі № 953/4532/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Харківській області , Головного управління Національної поліції в Харківській області, відділу поліції № 3 м. Мерефи Харківського районного управління № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області , інспектора відділу поліції № 3 м. Мерефи Харківського районного управління № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області капітана поліції Дігтяра Віталія Володимировича

про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксованого не в автоматичному режимі серії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту – ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Київського районного суду м. Харкова з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі по тексту – ГУНП в Харківській області, перший відповідач), відділу поліції № 3 м. Мерефи Харківського районного управління № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі по тексту – ВП № 3 м. Мерефи ХРУ № 1 ГУНП в Харківській області, другий відповідач), інспектора відділу поліції № 3 м. Мерефи Харківського районного управління № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області капітана поліції Дігтяра Віталія Володимировича (далі по тексту – інспектор, третій відповідач), в якому просила суд:

- скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6979129 від 06.04.2026.

В обґрунтування позовних вимог послалась на протиправність винесеної інспектором постанови серії ЕНА № 6979129 від 06.04.2026, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП, оскільки в матеріалах адміністративної справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б підтверджували факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення у вигляді зупинки в зоні дії дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено», що свідчить про відсутність в її діях будь-яких ознак протиправності.

Крім того, третім відповідачем не встановлено та не розкрито об`єктивну сторону правопорушення, зокрема не визначено точне місце зупинки транспортного засобу позивача, не доведено, що така зупинка була здійснена саме в межах зони дії дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено», не зазначено спосіб позначення такого місця та не обґрунтовано порядок визначення відстані між дорожнім знаком і транспортним засобом, а тому оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню як така, що винесена без належного дослідження доказів та з порушенням вимог законодавства.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 27.07.2026 по справі № 953/4532/26 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, відділу поліції № 3 м. Мерефи Харківського районного управління № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області, інспектора відділу поліції № 3 м. Мерефи Харківського районного управління № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області капітана поліції Дігтяра Віталія Володимировича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6979129 від 06.04.2026 – відмовлено.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Київського районного суду м. м. Харкова від 27 липня 2026 року у справі № 953/4532/26 та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, відділу поліції № 3 м. Мерефи Харківського районного управління № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області, інспектора відділу поліції № 3 м. Мерефи Харківського районного управління № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області капітана поліції Дігтяра Віталія Володимировича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 6979129 від 06.04.2026, задовольнити; скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого у автоматичному режимі серії Серії ЕНА № 6979129 від 06.04.2026 року, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити; стягнути судові витрати, понесені позивачем зі сплати судового збору, за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП в Харківській області (61002, м. Харків, вул. Жон Мироносиць, буд. 5 код ЄДРПОУ 40108599).

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що відеозапис, на який послався суд, не містить фіксації моменту зупинки транспортного засобу, не відображає дорожній знак 3.34 та не дає можливості встановити просторове розташування автомобіля відносно зони дії зазначеного дорожнього знаку. Відтак, цей відеозапис не підтверджує ані факту зупинки транспортного засобу саме у забороненому місці, ані обставин, викладених інспектором у постанові.

При цьому, наполягала, що ОСОБА_1 під час спілкування з поліцейським не визнавала факту вчинення адміністративного правопорушення, а її запитання щодо порядку сплати штрафу саме по собі не може розцінюватися як визнання вини або підтвердження факту вчинення правопорушення, оскільки таке запитання не містить безпосереднього підтвердження обставин, викладених у постанові.

Щодо фотографій дорожнього знаку, на які послався суд першої інстанції, зауважила, що вони не містять відомостей про те, що транспортний засіб позивача знаходився в зоні дії дорожнього знаку 3.34 у відповідному місці саме 06 квітня 2026 року приблизно о 16 год. 03 хв., тобто в момент, коли, за твердженням інспектора, було вчинено адміністративне правопорушення.

З огляду на викладене, долучені фотографії, які були зроблені не в момент вчинення інкримінованого адміністративного правопорушення, а в інший час, не можуть підтверджувати стан дорожньої обстановки та наявність автомобіля позивача в зоні дії дорожнього знаку 3.34 саме 06 квітня 2026 року о 16 год. 03 хв., а відтак є неналежними доказами у справі та не можуть бути покладені в основу висновку про доведеність вини ОСОБА_1 .

З посиланням на висновок Верховного Суду, викладеного у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а вказувала, що всі сумніви щодо події правопорушення та вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, підлягають тлумаченню на користь такої особи, а недоведені подія адміністративного правопорушення та вина особи прирівнюються до доведеної невинуватості. Отже, за відсутності належних та достатніх доказів, які б безпосередньо підтверджували факт зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 у зоні дії дорожнього знаку 3.34, суд першої інстанції не мав правових підстав вважати подію адміністративного правопорушення та вину апелянта доведеними.

Також звернула увагу, що не отримувала відзив відповідача та додані до нього матеріали. Фотографії дорожнього знаку були подані інспектором безпосередньо під час судового засідання та також не були завчасно направлені апелянту, а тому використання судом першої інстанції доказів, з якими апелянт не була завчасно ознайомлена та щодо яких не мала реальної можливості надати свої заперечення, порушило принципи змагальності сторін та рівності учасників судового процесу, а також право ОСОБА_1 на ефективну участь у дослідженні доказів.

На переконання позивача, для висновку про порушення вимог дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено» необхідно встановити щонайменше: місце встановлення дорожнього знаку; напрямок руху, на який поширюється його дія; точне місце зупинки транспортного засобу; найближче перехрестя або іншу точку завершення зони дії знаку, а також наявність чи відсутність табличок, дублюючих знаків або дорожньої розмітки, які можуть впливати на межі дії встановленої заборони. Водночас, у оскаржуваній постанові серії ЕНА № 6979129 зазначено лише загальну адресу: м. Мерефа, вул. Дніпровська, буд. 209. Однак, саме по собі зазначення адреси не дає можливості встановити точне місце зупинки транспортного засобу на проїзній частині, його положення відносно дорожнього знаку 3.34, напрямок руху, сторону дороги, а також відстань до найближчого перехрестя чи іншої точки, з якою пов`язується завершення зони дії заборони. При цьому, матеріали справи не містять схеми місця події, координат, результатів будь-яких вимірювань або іншого об`єктивного способу просторової прив`язки транспортного засобу до дорожнього знаку. Також відсутній фотознімок чи відеозапис, на якому одночасно були б зафіксовані транспортний засіб ОСОБА_1 , дорожній знак 3.34 та сталі просторові орієнтири, що дозволяли б достовірно визначити місце зупинки автомобіля та межі дії знаку. Відсутність належної просторової прив`язки є принциповою для правильного вирішення справи, оскільки сам факт перебування транспортного засобу на вул. Дніпровській, буд. 209 не доводить його перебування саме в межах зони дії дорожнього знаку 3.34.

Перший відповідач у надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти викладених у ній доводів, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Переконував, що законодавством не передбачено, що факт вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з порушенням вимог дорожніх знаків, може підтверджуватися виключно відеозаписом безпосереднього моменту його вчинення. Відсутність на окремому відеозаписі певної обставини не є тотожною встановленню факту її відсутності в дійсності та сама по собі не зумовлює недопустимості всіх інших наявних доказів. У межах розгляду справи судом першої інстанції досліджувався не лише відеозапис із портативного відеореєстратора поліцейського, а й інші матеріали, зокрема фотографії дорожнього знаку та пояснення інспектора Дігтяра В. В., який безпосередньо брав участь у судовому засіданні.

Зауважив, що твердження апелянта про не надсилання їй відзиву на позовну заяву не відповідає дійсності, так як 21.04.2026 ГУНП в Харківській області через підсистему «Електронний суд» подано до Київського районного суду м. Харкова відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 з додатками та одночасно вжито заходів щодо направлення позивачу копії відзиву та відповідних додатків засобами поштового зв`язку. На підтвердження зазначених обставин до відзиву долучено опис вкладення до поштового відправлення № 0505604228950 від 21.04.2026, оформленого на ім`я ОСОБА_1 . При цьому опис містить відбиток календарного штемпеля оператора поштового зв`язку від 21.04.2026.

Позивачем надано додаткові пояснення від 28.10.2026, в яких зазначено, що наведені у відзиві доводи не спростовують аргументів апелянта щодо недоведеності обставин, покладених в основу оскаржуваної постанови, та не усувають недоліків доказування, на які звернуто увагу в апеляційній скарзі.

Просила врахувати, що фотографії дорожнього знаку не були зазначені в постанові як додаток до неї, а були введені до матеріалів справи окремо — на стадії судового розгляду, що не може вважатись правомірним.

Вкотре наголосила, що матеріали, на які посилаються перший відповідач і суд першої інстанції, не містять належних та достатніх даних, які б підтверджували фактичні обставини, зокрема: відеозапис не фіксує моменту припинення руху автомобіля та не містить зображення дорожнього знаку 3.34; відеозапис не дає змоги встановити точне місце перебування автомобіля та визначити його розташування відносно початку й меж зони дії дорожнього знаку; на фотографіях дорожнього знаку відсутнє зображення автомобіля ОСОБА_1 у момент інкримінованої події; жоден із наданих матеріалів не фіксує одночасно автомобіль, дорожній знак 3.34 та сталі просторові орієнтири, які дозволили б достовірно встановити місце транспортного засобу й перевірити, чи перебував він у зоні дії знаку; у матеріалах справи відсутні схема місця події, координати, результати вимірювань або інші об`єктивні дані, за допомогою яких можна було б установити просторове співвідношення між автомобілем і дорожнім знаком, а також визначити найближче перехрестя чи іншу точку завершення зони дії заборони.

Звернула увагу на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20 травня 2025 року у справі № 420/19337/23, в якій останній наголосив на неприпустимості обґрунтування суб`єктом владних повноважень правомірності оскаржуваного рішення обставинами, які не були покладені в його основу. Інший підхід допускав би довільне доповнення або зміну мотивів владного рішення вже після його прийняття, що суперечило б принципам правової визначеності та належного урядування.

Також, вважала релевантною до спірних правовідносин постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2024 у справі № 629/5726/23, у якій позивача також було притягнуто до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, відповідачем було ГУНП в Харківській області, а суд першої інстанції відмовив у позові. Другий апеляційний адміністративний суд скасував рішення першої інстанції та постанову поліції. Колегія суддів прямо зазначила, що відеозаписи з боді-камери фіксували процедуру розгляду справи та оформлення постанови, але не містили моменту вчинення інкримінованого порушення . За відсутності інших належних доказів цього було недостатньо для підтвердження правомірності притягнення до відповідальності. Для цієї справи наведена постанова є близькою за фактичним ядром: відеозапис також відображає вже подальше спілкування з поліцейським, але не фіксує момент зупинки автомобіля в зоні дії заборонного знаку.

Також, у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 592/12038/16-а колегія суддів вже звертала увагу, що фото, зроблені в інший день, не дають можливості відтворити дорожню обстановку в момент події; водночас судами не було встановлено точного місця зупинки, меж зони дії знаку та способу визначення відстані між знаком і автомобілем.

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 06.04.2026 інспектором ВП №3 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області капітаном поліції Дігтярем В. В. розглянуто справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , винесено постанову про накладення на позивача адміністративного стягнення, а саме штрафу у розмірі 340 грн.

Підставою для винесення оскаржуваної постанови стало те, що 06.04.2026 о 16:00 год за адресою Харківська обл., м. Мерефа, вул. Дніпровська, буд. 209, позивач керувала транспортним засобом «HyundaiTucson», д.н.з. НОМЕР_1 , виконала зупинку та стоянку в зоні дії дорожнього знаку 3.34, чим порушила п. 8.4 ПДР та, як наслідок, вчинила адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 ст. 122 КУпАП.

Вважаючи постанову про притягнення до адміністративної відповідальності протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувана постанова винесена відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені КУпАП, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо та своєчасно, зміст постанови відповідає вимогам статтям 283-284 КУпАП, а адміністративне стягнення накладено в межах санкції вказаної статті, а тому не вбачав підстав для її скасування, врахувавши, що позивач не заперечував факту порушення ПДР України при складанні постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6979129 від 06.04.2026.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII (далі – Закон № 580-VIII) поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

В силу положень пункту 11 частини 1 статті 23 Закону № 580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до статті 35 Закону № 580-VIII поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі:

1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху;

2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу;

3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення;

4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку;

5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути;

6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод;

7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху;

8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху;

9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв;

10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту;

11) якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.

Відповідно до частини 2 статті 35 Закону № 580-VIII поліцейський зобов`язаний зупиняти транспортні засоби у разі:

1) якщо є інформація, що свідчить про порушення власником транспортного засобу митних правил, виявлені митними органами відповідно до Митного кодексу України, а саме: порушення строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту іншого транспортного засобу особистого користування, використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, розкомплектування чи передачу у володіння, користування або розпорядження такого транспортного засобу особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту;

2) якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб, який зареєстрований в іншій країні, не зареєстрований в Україні у встановлені законодавством строки чи перебуває на території України з порушенням строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту, чи використовується для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, чи переданий у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту.

Колегією суддів встановлено, що підставою для зупинки 06.04.2026 транспортного засобу HyundaiTucson, д.н.з. НОМЕР_1 , слугувало переконання інспектора про порушення позивачем вимог пункту 8.4 Правил дорожнього руху України.

З метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища положеннями Закону України “Про дорожній рух” від 30 червня 1993 року № 3353-XII (далі по тексту – Закон № 3353-XII) визначено правові та соціальні основи дорожнього руху.

Згідно зі статтею 14 Закону № 3353-XII учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України відповідно до Закону № 3353-XII встановлено Правилами дорожнього руху України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306.

За пунктом 1.3. ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9).

Підпунктом «в» пункту 8.4 ПДР України визначено, що дорожні знаки поділяються на групи: заборонні знаки. Запроваджують або скасовують певні обмеження в русі.

Відповідно до підпункту 3.34 пункту 33.3 «Заборонні знаки» розділу 33 ПДР України - «Зупинка заборонено», дорожній знак 3.34 забороняє зупинку і стоянку транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу).

Як встановлено частиною 1 статті 122 КУпАП України, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до частини 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За загальними правилами статті 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь її вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

На виконання положень статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до статті 251 КУпАП України, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

На виконання вимог частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом норм частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до підпункту 9 частини 1 статті 31 Закону № 580-VIII поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 40 Закону № 580-VIII поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

На підтвердження наявності в діях позивача ознак адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП першим відповідачем до матеріалів справи долучено відеозапис із нагрудної камери поліцейського, посилання на який містяться у оскаржуваній постанові.

Дослідивши вказаний відеозапис колегією суддів встановлено, що фіксація розпочинається з того, що інспектор повідомляє позивачу, що відносно неї складена постанова із застосуванням мінімального штрафу, після чого ОСОБА_1 уточнює чи можна сплатити штраф через «Дію», у відповідь на що інспектор відповів, що можна. При цьому, з відеозапису не вбачається визнання позивачем факту вчинення нею порушення частини 1 статті 122 КУпАП. При цьому, окрім репліки позивача щодо порядку сплати штрафу, відеозапис взагалі нічого не відображає, у тому числі відсутня фіксація процедури розгляду справи.

Також із вказаного відеозапису встановлено, що позаду ОСОБА_1 припарковано автомобіль HyundaiTucson, д.н.з. НОМЕР_1 , водночас, не вдається за можливе побачити розміщення дорожнього знаку 3.34 «Зупинка заборонена».

Із матеріалів справи колегією суддів також встановлено, що першим відповідачем долучено до матеріалів справи фотознімки, які у пункті 7 оскаржуваної постанови у графі «До постанови додаються» не вказані як додатки.

Відповідно до статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною 2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відомості про технічний засіб, яким здійснено фотофіксацію правопорушення, не внесені до оскаржуваної постанови.

Разом з тим, як зазначалось вище, приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено фотофіксацію, з точки зору процесуального законодавства (ст. 70 КАС України) такий доказ не може вважатися належним та допустимим у якості підтвердження вчинення адміністративного правопорушення.

До того ж, дослідивши вказані фотознімки колегією суддів встановлено, що на першому фотознімку зображено перехрестя, з правої сторони якого встановлено знак 3.34 «Зупинку заборонено», а також видно автомобільну дорогу з автомобілями, однак транспортного засобу HyundaiTucson, д.н.з. НОМЕР_1 , який належить позивачу, не має. При цьому, першим відповідачем не зазначається дата, час та період коли саме було зроблено фото.

Як вбачається із другого фотознімку, на ньому зображено дорожній знак 3.34 «Зупинку заборонено» з іншого ракурсу (знято навпроти), однак на такому фото також не вбачається транспортний засіб позивача.

Третій фотознімок є майже ідентичним другому.

Отже, такі фотознімки жодним чином не підтверджують факт порушення ОСОБА_1 вимог дорожнього знаку 3.34 та розміщення автомобілю у зоні його дії.

Крім того, колегія суддів зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений.

Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для позивача, що знаходиться в нерівному положенні по відношенню до суб`єкта владних повноважень.

Порушення норм процесуального права, недотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення суб`єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання адміністративної відповідальності особи, яка вчинила правопорушення, оскільки унеможливлює врахування судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, наданого відповідачем відеозапису в якості доказу.

З огляду на те, що автомобіль позивача взагалі відсутній на долучених до матеріалів справи фото, при цьому, відповідачі не зазначають коли саме були здійснені такі фото, а оскаржувана постанова не містить посилань на такий доказ, колегія суддів дійшла висновку, що надані ГУНП докази беззаперечно не підтверджують наявність порушення позивачем ПДР України, що слугувало підставою для винесення спірної постанови.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вчинення позивачем порушення пункту 8.4 ПДР України та частини 1 статті 122 КУпАП України, не підтверджено належними і допустимими доказами.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 05.03.2020 по справі № 607/7987/17, від 02.12.2019 по справі 766/16904/16-а, від 17.07.2019 у справі №295/3099/17, від 24.01.2019 по справі № 428/2769/17, від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17, від 30.05.2018 у справі № 337/3389/16, які є обов`язковими для врахування в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України.

Таким чином, оскільки матеріали справи не містять належних та достатніх доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП, колегія суддів дійшла висновку про відсутність обґрунтованих підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, що має наслідком визнання протиправною та скасування постанови серії ЕНА № 6979129 від 06.04.2026.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи, що відповідачами не доведено наявності у діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача підлягає закриттю.

Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.

Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За приписами пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Враховуючи, що суд першої інстанції внаслідок неповного з`ясування обставин у справі та неналежного дослідження наявних в матеріалах справи дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Київського районного суду м. Харкова від 27.07.2026 по справі № 953/4532/26 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 2 статті 139 КАС України).

Згідно з частиною 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина 7 статті 139 КАС України).

Відповідно до наявної в матеріалах справи квитанції позивачем сплачено судовий збір за подання позову у розмірі 665,60 грн та сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 998,40 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань першого відповідача судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 1994 грн.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 27.07.2026 по справі № 953/4532/26 - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6979129 від 06.04.2026.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області (61002, м. Харків, вул. Жон Мироносиць, буд. 5, код ЄДРПОУ 40108599) сплачений судовий збір за подання позову та апеляційної скарги у загальному розмірі 1664 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її проголошення та не підлягає касаційному оскарженню в силу ч. 3 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко