Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №520/20639/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Спірідонов М.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 р.Справа № 520/20639/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Катунова В.В.,

Суддів: Мінаєвої К.В. , Фоміної Л.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/20639/26

за позовом ОСОБА_1

до Відділу соціального захисту населення Мереф`янської міської ради

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту – ОСОБА_1 , позивачка) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу соціального захисту населення Мереф`янської міської ради (далі по тексту – відповідач), в якому просила суд:

- визнати рішення відділу соціального захисту населення Мереф`янської міської ради (ЄДРПОУ: 44607509) №45 від 27.12.2022 р. протиправним і скасувати його;

- зобов`язати відділ соціального захисту населення Мереф`янської міської ради (ЄДРПОУ: 44607509) нарахувати компенсацію по догляду на непрофесійній основі і стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з липня 2022 року по грудень 2023 року включно, в сумі 57762,00 гривень (п`ятдесят сім тисяч сімсот шістдесят дві гривні);

- зобов`язати відділ соціального захисту населення Мерефянської міської ради (ЄДРПОУ: 44607509) сплатити податки згідно ст. 3 Закона України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII, в поточній редакції 14.08.2021, підстава- 1667-IX і звітувати належним чином в Податкову інспекцію про сплату ЄСВ за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з липня 2022 року по грудень 2023 року включно;

- зобов`язати відділ соціального захисту населення Мерефянської міської ради (ЄДРПОУ: 44607509) внести відомості в Реєстр надавачів та отримувачів соціальних послуг ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) як надавача соціальних послуг по догляду на непрофесійній основі і ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) як отримувача соціальних послуг по догляду на непрофесійній основі;

- стягнути з відділу соціального захисту населення Мереф`янської міської ради (ЄДРПОУ: 44607509) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) завдані збитки у вигляді недоотриманої субсидії у розмірі 16319,64 грн (шістнадцять тисяч триста дев`ятнадцять гривень 64 копійки).

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши підстави для поновлення строку.

31.07.2026 року від позивача надійшла заява про поновлення процесуального строку, в обґрунтування якої зокрема зазначено, що 08.10.2024 р. позивач звернувся до відділу соціального захисту Мерефянської міської ради із заявою. Однак, рішення №45 надане не було, як не було повідомлено про відмову і усно. Відділом соціального забезпечення чинились перешкоди в отриманні цих документів, а без цього було незрозуміло ні про задоволення звернення, ні про відмову.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Відділу соціального захисту населення Мереф`янської міської ради (вул. Дніпровська, буд.213,м. Мерефа, Харківський р-н, Харківська обл.,62472) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачу.

Позивачка, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2026, визнати поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновити строк звернення до адміністративного суду та направити справу №520/20639/26 до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду та вирішення питання про відкриття провадження у справі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень рішення не означає, що в цей же день особа була повідомлена про його прийняття, зміст, мотиви та правові наслідки.

Вказує, що після отримання інформації про існування рішення вона не залишалася бездіяльною. 08.10.2024 року звернулася до Відділу соціального захисту населення Мереф`янської міської ради із заявою про надання необхідних документів. Копію рішення №45 та відповідного Висновку мені тоді не було надано. Фактично копію рішення №45 від 27.12.2022 року та Висновок про результати комплексного визначення індивідуальних потреб отримала лише 12.05.2026 року. Саме після цього отримала реальну можливість повноцінно ознайомитися зі змістом акта, перевірити його законність та сформулювати правову позицію щодо його оскарження. Отже, між фактичним отриманням документів 12.05.2026 року та зверненням до суду минув нетривалий проміжок часу.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає не задоволенню з таких підстав.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на виконання вимог ухвали суду від 20.07.2026 року надано заяву про поновлення пропущених строків, однак обставини причин пропуску строку звернення до суду з зазначеним позовом, викладені в заяві є неповажними, а отже недоліки позовної заяви усунуті не були.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позову з наступних підстав.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті.

При цьому, реалізація особою права на звернення до суду із позовом чи заявою (клопотанням) повинна здійснюватись з дотримання встановленого законодавством процесуального порядку, зокрема, з дотриманням вимог КАС України.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Відповідно до ч.1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 ст.122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Строк в шість місяців визнано законодавцем достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, визначилася, чи буде вона звертатися до суду із позовом.

Крім цього, початок перебігу шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.

При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про їх порушення.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.03.2020 р. у справі № 826/10808/18.

Зі змісту позовної заяви встановлено, що при зверненні до суду позивачем оскаржується рішення відділу соціального захисту населення Мереф`янської міської ради (ЄДРПОУ: 44607509) №45 від 27.12.2022 р.

Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У зв`язку з чим, колегія суддів зазначає, що про порушення своїх прав позивач мав дізнатися ще 27.12.2022 року, а до суду звернувся лише 14.07.2026 року, тобто з порушенням шестимісячного строку встановленого п.2 ст.122 КАС України.

Крім того колегія суддів зазначає, що позивачка визнає факт отримання 19.06.2024 листа Департаменту соціального захисту населення, яким її було повідомлено про наявність рішення №45 та Висновку про результати комплексного визначення індивідуальних потреб.

Отже, не пізніше 19.06.2024 позивачка була обізнана про існування рішення, з яким вона не погоджується, та про факт непризначення їй відповідної компенсації. Саме з цієї дати позивачка мала об`єктивну можливість звернутися до суду за захистом свого права або вжити належних заходів для витребування копій відповідних документів у встановленому законом порядку.

Доводи позивачки про те, що вона не могла остаточно дізнатися про порушення свого права до отримання копії рішення №45 та Висновку 12.05.2026, суд оцінює критично, оскільки для початку перебігу строку звернення до адміністративного суду визначальним є не дата, коли особа отримала всі документи, які вона вважає необхідними для обґрунтування позову, а дата, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Неотримання повного тексту рішення саме по собі не свідчить про об`єктивну неможливість звернення до суду, якщо особа вже була обізнана про факт прийняття рішення та про його правові наслідки для неї.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обставини, якими позивач обґрунтовує поважність пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав є неповажними. Позивач не надав доказів існування об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали йому звернутись до суду з дня коли він дізнався, що його права були порушені відповідачем. Позивачем також не було надано доказів існування інших обставин або труднощів, які унеможливили дотримання позивачем строків звернення до суду, встановлених законом.

З урахуванням положень статей 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений на позивача.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, №22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Отже, чинне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Таким чином, позивачем на виконання вимог ухвали суду від 20.07.2026 року надано заяву про поновлення пропущених строків, однак обставини причин пропуску строку звернення до суду з зазначеним позовом, викладені в заяві визнані судом неповажними, а отже недоліки позовної заяви усунуті не були.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви, у зв`язку з пропуском позивачем шестимісячного строку звернення з позовом до суду без поважних причин.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду від 16 вересня 2026 року позивачеві відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.

Частиною 2 ст. 133 КАС України визначено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

З 01.11.2011 року набрав чинності Закон України "Про судовий збір", частиною 1 статті 4 якого визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

В свою чергу, відповідно до п. 35 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-УІІІ від 06.12.2016 р., з 01.01.2017 р. у Законі України "Про судовий збір" частину 1 статті 4 викладено в такій редакції: "Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі".

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" установлено у 2026 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2026 - 3328 гривень.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону №3674-VI за подання до адміністративного суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Враховуючи, що апеляційна скарга подана за допомогою підсистеми «Електронний суд», то судовий збір за її подання становить 2662,40 грн. (3328,00 грн. х 0,8).

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги позивача було відмовлено, суд вважає необхідним стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету судовий збір у розмірі 2662,40 грн., сплату якого було відстрочено до ухвалення рішення.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 312, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2026 по справі № 520/20639/26 залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 2662,40 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок в дохід держави на реквізити: Отримувач ГУК в Основ`янському районі м. Харкова, код отримувача (ЄДРПОУ) 37874947, банк: Казначейство України (ЕАП), код банку (МФО) 899998, номер рахунку UA408999980313131206081020661, код класифікації доходів бюджету 22030101, найменування коду класифікації доходів бюджету - Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050), наявність відомчої ознаки - "81" Апеляційні адміністративні суд. .

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач В.В. Катунов

Судді К.В. Мінаєва Л.О. Фоміна