Суд: Другий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 29 жовтня 2026 р.
Справа: №520/25006/26
Суддя: Ральченко І.М.
Головуючий І інстанції: Смагар С.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 жовтня 2026 р.Справа № 520/25006/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Катунова В.В. , Мінаєвої К.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 15.09.26 по справі № 520/25006/26
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень щомісячно, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, за періоди перебування на лікуванні з 23.09.2022 по 06.10.2022, з 24.04.2023 по 08.05.2023, з 02.07.2024 по 17.07.2024, з 13.09.2024 по 23.09.2024, з 11.02.2025 по 28.02.2025, з 25.06.2025 по 07.07.2025, з 31.10.2025 по 19.11.2025, з 22.12.2025 по 12.01.2026;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 100 000 гривень щомісячно, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, за періоди перебування на лікуванні з 23.09.2022 по 06.10.2022, з 24.04.2023 по 08.05.2023, з 02.07.2024 по 17.07.2024, з 13.09.2024 по 23.09.2024, з 11.02.2025 по 28.02.2025, з 25.06.2025 по 07.07.2025, з 31.10.2025 по 19.11.2025, з 22.12.2025 по 12.01.2026.
В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що відповідач протиправно не виплачував позивачу додаткову винагороду в розмірі 100 000 гривень щомісячно, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2026 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено повністю.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що на його думку, суд першої інстанції мав дослідити причинно-наслідковий зв`язок між зазначеними ушкодженнями та перебуванням позивача на стаціонарному лікуванні, а не зробити висновок про відсутність такого зв`язку лише з огляду на формулювання витягу з протоколу ВЛК.
Більше того, позивач проходив військову службу в умовах воєнного стану, мав безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України, що підтверджено довідкою №3/1682 від 25.09.2024 року, та має статус учасника бойових дій.
На переконання позивача, судом першої інстанції помилково не було належним чином досліджено питання щодо виникнення та характеру травматичних ушкоджень.
Крім того, позивач зазначає, що суд першої інстанції у порушення норм процесуального права не звернув уваги, що захворювання, яке виникло під час служби у Військовій частині та за постановою військово-лікарської комісії встановлено причинний зв`язок захворювання, як пов`язаного із захистом Батьківщини, дає таке саме право на виплату збільшеної додаткової винагороди у розумінні Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року №402 та Постанови №168 від 28.02.2022 року.
Відповідач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що ВЛК установила саме ЗАХВОРЮВАННЯ, а не поранення (контузію, травму, каліцтво). Визначальне значення для правильного вирішення цієї справи має не лише факт перебування позивача на стаціонарному лікуванні та не сам по собі зв`язок стану його здоров`я із захистом Батьківщини, а характер такого стану та встановлений у передбаченому законодавством порядку причинний зв`язок.
Регіональною військово-лікарською комісією за результатами медичного огляду позивача встановлено причинний зв`язок із формулюванням: «ЗАХВОРЮВАННЯ, ТАК, ПОВ`ЯЗАНІ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ».
Зазначене формулювання має самостійне юридичне значення та не може довільно ототожнюватися з іншим передбаченим законодавством формулюванням щодо поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини.
Тобто ВЛК установила не просто причинний зв`язок стану здоров`я позивача із захистом Батьківщини, а конкретно визначила характер відповідного стану - ЗАХВОРЮВАННЯ.
При цьому в матеріалах справи відсутня постанова ВЛК, якою було б установлено, що позивач отримав поранення (контузію, травму, каліцтво), пов`язане із захистом Батьківщини.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив військову службу в умовах воєнного стану. За твердженням позивача, яке відповідачем не спростовується, до 01 лютого 2023 року він проходив службу у Військовій частині НОМЕР_3 , а з 02 лютого 2023 року - у Військовій частині НОМЕР_1 .
У періоди з 23.09.2022 по 06.10.2022, з 24.04.2023 по 08.05.2023, з 02.07.2024 по 17.07.2024, з 13.09.2024 по 23.09.2024, з 11.02.2025 по 28.02.2025, з 25.06.2025 по 07.07.2025, з 31.10.2025 по 19.11.2025, з 22.12.2025 по 12.01.2026 позивач перебував на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, що підтверджується наявними у справі виписками з медичних карт стаціонарного хворого і відповідачем не заперечується.
Згідно з цими виписками лікування проводилося з приводу аксіального спондилоартриту, двобічного сакроілеїту, поліартриту з ураженням колінних і кульшових суглобів на тлі остеоартриту, поширеного остеохондрозу та спондилоартрозу поперекового відділу хребта, дисциркуляторної енцефалопатії, цукрового діабету 2 типу середньої тяжкості та супутніх захворювань.
Витягом з протоколу засідання Регіональної військово-лікарської комісії від 17 березня 2025 року стан здоров`я позивача кваліфіковано формулюванням «ЗАХВОРЮВАННЯ, ТАК, ПОВ`ЯЗАНІ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ».
Довідкою від 25 вересня 2024 року № 3/1682 підтверджено безпосередню участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Позивачу видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 від 09 грудня 2024 року.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не підтверджують наявності сукупності обставин, з якими пункт 1 постанови № 168 пов`язує збереження за військовослужбовцем додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, за час стаціонарного лікування, отже за відсутності документально підтвердженого поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини, та причинного зв`язку між таким ушкодженням і кожним із заявлених періодів лікування обов`язок включити позивача до наказів про виплату зазначеної винагороди у відповідачів не виник.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.
Згідно зі змістом частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Частиною першою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в подальшому - Закон № 2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє і до теперішнього часу.
28.02.2022 Кабінет Міністрів України затвердив Постанову № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (в подальшому - Постанова № 168).
Пунктом 1 Постанови № 168 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які:
- у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії;
- захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення);
- загинули (померли внаслідок отриманих після введення воєнного стану поранень, травм), - виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла).
Отже, з змісту наведеного припису вбачається, що збереження за військовослужбовцем додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, за час перебування у закладі охорони здоров`я пов`язується не з будь-яким погіршенням стану здоров`я і не з самим фактом госпіталізації, а виключно з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини. Перелік підстав, за наявності яких така винагорода зберігається, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Захворювання до цього переліку не включено.
У постанові від 07 травня 2026 року у справі № 280/8933/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що призначення та виплата додаткової винагороди за час стаціонарного лікування пов`язується з настанням особливого та єдиного юридичного факту - поранення під час захисту Батьківщини, яке надалі зумовлює необхідність відповідного лікування.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 16 червня 2026 року у справі № 620/10029/24 дійшов висновку, що сам по собі висновок військово-лікарської комісії про зв`язок захворювання із захистом Батьківщини не є безумовною підставою для застосування постанови № 168, якщо не встановлено причинного зв`язку відповідних наслідків саме з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), отриманими під час захисту Батьківщини. Цей висновок сформульовано щодо іншої виплати, передбаченої тією самою постановою, проте він розкриває загальний підхід до розмежування понять «захворювання» і «поранення (контузія, травма, каліцтво)», а тому враховується судом і в цих правовідносинах.
Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Застосовуючи наведені приписи до спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що формулювання «ЗАХВОРЮВАННЯ, ТАК, ПОВ`ЯЗАНІ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ», наведене у витягу з протоколу засідання Регіональної військово-лікарської комісії від 17 березня 2025 року, підтверджує наявність у позивача захворювань та причинний зв`язок цих захворювань із захистом Батьківщини, проте не встановлює факту отримання позивачем поранення, контузії, травми або каліцтва. Захворювання і поранення (контузія, травма, каліцтво) мають різну медичну та правову природу, по-різному відображаються у військово-медичних документах і зумовлюють різні правові наслідки, а тому висновок військово-лікарської комісії про зв`язок захворювання із захистом Батьківщини не може підміняти собою висновок про поранення.
Довідка від 25 вересня 2024 року № 3/1682 підтверджує виключно факт і періоди безпосередньої участі позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України. Ця довідка не містить відомостей про отримання позивачем конкретного ушкодження, про дату, місце та обставини його отримання і не підтверджує причинного зв`язку між участю у зазначених заходах та кожним із восьми заявлених періодів стаціонарного лікування. Так само посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 від 09 грудня 2024 року засвідчує правовий статус особи, а не отримання нею поранення під час захисту Батьківщини.
Виписки з медичних карт стаціонарного хворого підтверджують факт перебування позивача у закладах охорони здоров`я та встановлені йому діагнози, однак документами про обставини отримання поранення не є. З цих виписок не вбачається, що будь-яка з восьми госпіталізацій була зумовлена лікуванням поранення, контузії, травми або каліцтва, пов`язаних із захистом Батьківщини: у них зафіксовано лікування захворювань хронічного, запального, дегенеративного та метаболічного характеру.
Окремої оцінки потребує наведений в одній з медичних виписок діагноз «післятравматичний артроз». Суд зазначає, що це клінічний діагноз, який описує стан суглоба, але сам по собі не встановлює ані дати, ані місця, ані обставин отримання травми, ані зв`язку такої травми із захистом Батьківщини. Такий діагноз не замінює ані довідки про обставини травми, ані постанови (висновку) військово-лікарської комісії про причинний зв`язок травми із захистом Батьківщини. Жодного з цих документів матеріали справи не містять, а тому сама лише згадка зазначеного діагнозу не дає підстав вважати доведеним, що відповідне ушкодження було отримано позивачем під час захисту Батьківщини і що будь-який із заявлених періодів лікування був спричинений саме цією травмою.
Колегія суддів не бере до уваги посилання позивача на неодноразові усні та письмові звернення до командування, оскільки сам факт подання рапорту або іншого звернення не породжує права на виплату за відсутності передбачених законодавством матеріально-правових підстав для її здійснення.
Крім того, колегія суддів зауважує, що постанова № 168 не передбачає виплати додаткової винагороди у фіксованому розмірі 100 000 гривень за будь-який проміжок часу: розмір винагороди становить до 100 000 гривень у розрахунку на місяць і визначається пропорційно часу участі. Заявлені ж позивачем періоди тривають від одинадцяти до двадцяти двох днів, у зв`язку з чим вимога про нарахування та виплату 100 000 гривень щомісячно за кожен такий період є неспівмірною і в такому формулюванні виконанню не піддається. Це міркування є додатковим та самостійною підставою для відмови в позові не є.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що в період з 23.09.2022 по 06.10.2022 позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 , а до Військової частини НОМЕР_1 був переведений лише з 02 лютого 2023 року, проте підставою для відмови в позові за цим періодом також є відсутність доказів отримання позивачем поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини, і доказів того, що лікування у вересні - жовтні 2022 року було зумовлене таким ушкодженням. За таких умов позовні вимоги за цим періодом задоволенню не підлягають незалежно від того, який саме суб`єкт владних повноважень здійснював грошове забезпечення позивача у відповідний час.
Таким чином, матеріали справи не підтверджують наявності сукупності обставин, з якими пункт 1 постанови № 168 пов`язує збереження за військовослужбовцем додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, за час стаціонарного лікування.
За відсутності документально підтвердженого поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини, та причинного зв`язку між таким ушкодженням і кожним із заявлених періодів лікування обов`язок включити позивача до наказів про виплату зазначеної винагороди у відповідачів не виник.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам і правильно застосував норми матеріального та процесуального права.
Сам по собі факт перебування позивача на стаціонарному лікуванні, наявність у нього статусу учасника бойових дій та висновок ВЛК про пов`язаність захворювань із захистом Батьківщини не є достатніми правовими підставами для збереження за ним додаткової винагороди в розмірі до 100 000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168.
Визначальною умовою для здійснення такої виплати за період стаціонарного лікування є документально підтверджений факт отримання поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини, та причинний зв`язок між таким ушкодженням і необхідністю проходження лікування.
Оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів отримання позивачем відповідного поранення (контузії, травми, каліцтва), а також не підтверджують, що заявлені періоди стаціонарного лікування були зумовлені лікуванням таких ушкоджень, правові підстави для нарахування та виплати позивачу спірної додаткової винагороди відсутні.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 16.06.2026 року у справі № 620/10029/24.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, ґрунтуються на помилковому ототожненні захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом) та фактично зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою доказів. При цьому позивачем не наведено обставин, які б свідчили про неправильне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи або неправильне застосування норм права.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2026 по справі № 520/25006/26 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2026 по справі № 520/25006/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач І.М. Ральченко
Судді В.В. Катунов К.В. Мінаєва
Оригінал: reyestr.court.gov.ua