Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №520/14014/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: осіб, звільнених з публічної служби

Дата: 29 жовтня 2026 р.

Справа: №520/14014/26

Суддя: Подобайло З.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 р.Справа № 520/14014/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., повний текст складено 27.07.26 по справі № 520/14014/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання протиправними та незаконними дій, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просив:

визнати протиправними та незаконними дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо виплати ОСОБА_1 з 01.01.2026 пенсії із застосуванням коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України № 1778 від 30.12.2025 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану” (далі - Постанова № 1778);

зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області виплатити ОСОБА_1 з 01.01.2026 пенсію за вислугу років у розмірі 73 054,80 грн щомісяця, відповідно до статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції, чинній на час призначення пенсії), виходячи з 90 відсотків середньомісячної (чинної) заробітної плати на підставі інформації прокуратури Харківській області від 06.02.2019 № 19-35 вих-19, без обмеження максимального розміру, без застосування знижувальних коефіцієнтів, та здійснювати виплати з урахуванням раніше проведених виплат без обмеження максимального розміру пенсії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про протиправність дій відповідача, що полягають у обмеженні з 01.01.2026 максимальним розміром пенсії позивача та застосуванні коефіцієнтів, визначених Постановою № 1778.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо застосування з 01.01.2026 понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою № 1778, та встановленні обмеження максимальним розміром при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області здійснити нарахування та виплату пенсії з 01.01.2026 ОСОБА_1 , виходячи з 90 відсотків від середнього розміру щомісячної заробітної плати на підставі інформації прокуратури Харківській області від 06.02.2019 № 19-35 вих-19, без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою № 1778, та без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Харківській області на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 1 064,96 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що позивач перебуває на обліку та отримує пенсію за вислугу років згідно із Законом України “Про прокуратуру”. Статтею 30 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” встановлено, що у 2026 році у період дії воєнного стану в Україні пенсії, призначені (перераховані) відповідно до, зокрема Закону України “Про прокуратуру” (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. 30.12.2025 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1778 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану” (далі - Постанова № 1778), норми якої, згідно п. 1, застосовуються з 01.01.2026. Пунктом першим Постанови № 1778 визначено, що у період воєнного стану у 2026 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до, зокрема Закону України “Про прокуратуру” (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення. Апелянт вказав, що згідно п. 2 Постанови № 1778, коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім`ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру ветеранів війни, отриманими Пенсійним фондом України у порядку інформаційної взаємодії з Міністерством у справах ветеранів. Оскільки позивачем не надано документів на підтвердження належності до вищезазначених осіб, підстави для проведення перерахунку пенсії без застосування коефіцієнтів, визначених Постановою № 1778, відсутні. Скаржник зазначив, що на виконання Постанови № 1778 проведено перерахунок пенсії позивача з 01.01.2026 та приведено пенсійні виплати у відповідність до норм та вимог діючого законодавства. Також, вказав, що в умовах воєнного стану держава зобов`язана мобілізувати всі доступні їй ресурси, у томі числі фінансові, для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії російської федерації проти України. При цьому, обмеження прав людини і громадянина під час війни може бути цілеспрямованим і масовим, однак очевидним є те, що в умовах воєнного стану підстави для його виправдання є іншими, ніж у мирний час. Питання оцінки таких обмежень обумовлюється, серед іншого, тим, що у військовий час органи державної влади з метою здійснення оборони держави можуть надавати перевагу аргументам, які обумовлюють посилення обороноздатності (потреби оборони), а не тим, які націлені на індивідуальні права. Посилається на рішення Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 263/14242/17. Також, зазначає про неспівмірність зі складністю справи заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач по справі скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 КАС України, яким просив апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 залишити без задоволення, а рішення в частині задоволення позовних вимог без змін.

В обґрунтування відзиву зазначено про безпідставність застосування відповідачем з 01.01.2026 понижуючих коефіцієнтів та обмеження пенсії позивача максимальним розміром відповідно до Постанови № 1778 та ст. 30 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік”, ігнорування ГУ ПФУ в Харківській області обов`язковості судового рішення, ухваленого у справі № 520/3718/19, яке набрало законної сили, а також безпідставність доводів про відсутність бюджетних асигнувань, відмовляючи у виплаті пенсії в повному розмірі.

Також, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, якою просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що з 03.09.2004 позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України “Про прокуратуру”. 15.05.2019 рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/3718/19 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2019 виправлено технічну помилку у вказаному рішенні, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2019 роз`яснено зазначене рішення та викладено резолютивну частину рішення у наступній редакції: “Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити. Визнати незаконними дії управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова та рішення від 14.02.2019 (№ 129172/170), які полягають у відмові здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 за вислугу років в розмірі 90 відсотків, призначеної згідно зі ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 відповідно до поданої заяви від 11.02.2019 на підставі інформації прокуратури Харківської області від 06.02.2019 №19-35вих-19. Зобов`язати управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова провести перерахунок призначеної пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції станом на час призначення пенсії), виходячи із розрахунку 90 відсотків від середнього заробітку щомісячної (чинної) заробітної плати, на підставі інформації прокуратури Харківської області від 06.02.2019 №19-35вих-19, без обмежень її максимального розміру та провести вказані виплати з урахуванням раніше проведених виплат без обмеження максимального розміру пенсії.”. На виконання вищевказаного рішення пенсійним органом проведено перерахунок пенсії позивача та здійснювалися відповідні виплати у сумі 73 054,80 грн щомісячно. Проте, з січня 2026 року відповідачем обмежено розмір пенсії сумою 36 369,48 грн. Вказує, що помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності у відповідача “дискреційних повноважень” під час розрахунку розміру пенсії повністю спростовується нормами міжнародного права, національного законодавства та усталеною судовою практикою Верховного Суду, посилається на висновок Верховного Суду у постанові від 15.12.2021 у справі № 1840/2970/18. Зазначає, що відповідач позбавлений можливості вибору між альтернативними варіантами дій, оскільки базовий розмір заробітної плати визначений у довідці прокуратури Харківської області від 06.02.2019 № 19-35 вих-19, відсотковий розмір пенсії (90%) остаточно встановлений судовим рішенням, що набрало законної сили, та математичний розрахунок (90% від розміру заробітної плати) має єдино можливий, імперативно визначений результат 73 054,80 грн щомісяця. Також, ОСОБА_1 зазначає, що підміна судом вимоги про виплату конкретно обчисленої суми (73 054,80 грн) абстрактним зобов`язанням провести нарахування є не розширенням чи повнотою захисту, а, навпаки, його звуженням. Суд першої інстанції фактично відмовився розглядати позов у пред`явлених позивачем межах і за власною ініціативою сформулював рішення у спосіб, про який позивач не просив. Отже, відмовивши у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання виплатити позивачу конкретну суму пенсії, допустив порушення норм процесуального права, вийшов за межі диспозитивності та самовільно змінив обраний позивачем спосіб захисту порушеного права. Відмовляючи в частині позовних вимог, суд першої інстанції помилково кваліфікував їх як заявлених на майбутнє, оскільки вимоги стосувалися забезпечення виконання у повному обсязі вже ухваленого рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2019 у справі № 520/3718/19, яке набрало законної сили.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 КАС України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги позивача та відповідача підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до вимог Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ від 05.11.1991 (далі – Закон України № 1789-ХІІ).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2019 по справі №520/3718/19, яке набрало законної сили 19.06.2019, визнано незаконними дії управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова та рішення від 14.02.2019 (№129172/170), які полягають у відмові здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 за вислугу років в розмірі 90 відсотків, призначеної згідно зі ст.50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 відповідно до поданої заяви від 11.02.2019 на підставі інформації прокуратури Харківської області від 06.02.2019 № 19-35вих-19.

Зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова провести перерахунок призначеної пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до ст.50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції станом на час призначення пенсії), виходячи із розрахунку 90 відсотків від середнього заробітку щомісячної (чинної) заробітної області, на підставі інформації прокуратури Харківської області від 06.02.2019 № 19-35вих-19, без обмежень її максимального розміру та провести вказані виплати з урахуванням раніше проведених виплат.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1536,80 грн.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2019 по справі №520/3718/19, яка набрала законної сили 08.07.2019, виправлено технічну помилку в рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2019 по адміністративній справі №520/3718/19 та викладено третій абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції: “Зобов`язати управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова провести перерахунок призначеної пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до ст.50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції станом на час призначення пенсії), виходячи із розрахунку 90 відсотків від середнього заробітку щомісячної (чинної) заробітної плати, на підставі інформації прокуратури Харківської області від 06.02.2019 № 19-35вих-19, без обмежень її максимального розміру та провести вказані виплати з урахуванням раніше проведених виплат”.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2019 по справі №520/3718/19, яка набрала законної сили 08.07.2019, роз`яснено рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2019 року у справі № 520/3718/19. Викладено резолютивну частину рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2019 у наступній редакції:

“Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати незаконними дії управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова та рішення від 14.02.2019 (№ 129172/170), які полягають у відмові здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 за вислугу років в розмірі 90 відсотків, призначеної згідно зі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 відповідно до поданої заяви від 11.02.2019 на підставі інформації прокуратури Харківської області від 06.02.2019 № 19-35вих-19.

Зобов`язати управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова провести перерахунок призначеної пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ(в редакції станом на час призначення пенсії), виходячи із розрахунку 90 відсотків від середнього заробітку щомісячної (чинної) заробітної плати, на підставі інформації прокуратури Харківської області від 06.02.2019 №19-35вих-19, без обмежень її максимального розміру та провести вказані виплати з урахуванням раніше проведених виплат без обмеження максимального розміру пенсії.”

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 по справі №520/16897/25, яке набрало законної сили 14.01.2026, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо застосування до виплаченої пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025 коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану”.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 з 01.01.2025 пенсію за вислугу років у розмірі 73 054,80 грн щомісяця, відповідно до статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції, чинній на час призначення пенсії), виходячи з 90 % середньомісячної (чинної) заробітної плати на підставі інформації прокуратури Харківської області від 06.02.2019 № 19-35 вих-19, без обмеження максимального розміру, без застосування знижувальних коефіцієнтів, здійснювати виплати, з урахуванням раніше проведених виплат без обмеження максимального розміру пенсії.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 968,96 грн.

Листом від 30.03.2026 № 2000-0202-8/54003 ГУ ПФУ в Харківській області повідомило представника позивача, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 по справі № 520/16897/25 ОСОБА_1 проведено відповідний перерахунок пенсії з 01.01.2025. З 01.01.2026 виплата пенсії позивачу проводиться з урахуванням положень статті 30 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” та Постанови № 1778.

З протоколу перерахунку пенсії позивача від 21.01.2026 встановлено, що розмір пенсії позивача з надбавками з 01.01.2026 складає 73 294,05 грн, максимальний розмір пенсії - 73 054,80 грн, яка виплачується з пониженням на 36 685,32 грн, згідно Постанови № 1778, та становить 36 369,48 грн.

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо застосування з 01.01.2026 до пенсії понижуючих коефіцієнтів, передбачених Постановою № 1778, звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які мають право на пенсію за Законом України "Про прокуратуру” положень статті 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" та Постанови № 1778, якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням понижуючих коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача в подальшому здійснювати виплати пенсії ОСОБА_1 без обмеження її граничного розміру, суд першої інстанції виходив з огляду на їх звернення на майбутнє, оскільки в цій частині права позивача не порушені.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визначення конкретної суми пенсії за вислугу років у розмірі 73 054,80 грн та її виплати щомісяця, суд першої інстанції виходив з того, що здійснення відповідного розрахунку є компетенцією (дискреційною функцією) відповідача як органу, який здійснює перерахунок пенсії, в даному випадку саме на відповідача покладається обов`язок визначення конкретної суми пенсії.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту прав позивача, суд зобов`язав ГУ ПФУ в Харківській області здійснити нарахування та виплату пенсії з 01.01.2026 ОСОБА_1 , виходячи з 90 відсотків від середнього розміру щомісячної заробітної плати на підставі інформації прокуратури Харківській області від 06.02.2019 № 19-35 вих-19, без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою № 1778, та без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Положеннями частини другої статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

У справі, яка розглядається, ключовим є питання щодо застосування статті 46 Закону № 4695-IX та Постанови № 1778 до правовідносин з виплати нарахованої пенсії, що призначена відповідно до Закону № 1789-ХІІ.

Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ (далі - Указ № 64/2022), у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”.

В подальшому, Указами Президента України строк дії режиму воєнного стану неодноразово продовжувався та діє станом на час розгляду даної адміністративної справи.

Отже, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, не обмежується конституційне право громадян на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.

Своєю чергою, пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачає, що основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області, як отримувач пенсії за вислугу років згідно Закону України № 1789-ХІІ.

Так, пенсійне забезпечення окремих категорій громадян регулюється спеціальними законами з урахуванням особливостей умов праці, характеру, складності і значущості виконуваної роботи, ступеня відповідальності, певних обмежень конституційних прав і свобод тощо.

Статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ врегульовані питання пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих.

Позивачу призначено пенсію за вислугу років на підставі положень статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ в розмірі 90 % від розміру заробітної плати.

14.10.2014 прийнято Закон України “Про прокуратуру” № 1697-VІІ (далі Закон № 1697-VІІ).

Питання пенсійного забезпечення почали унормовуватись статтею 86 Закону № 1697- VІІ.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо, (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11.10.2005 № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення, (рішення № 5-рп/2002).

22.05.2008 Конституційний Суд України в рішенні № 10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення “звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина”, що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, згідно з яким “...конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними”. Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Визнання законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянин Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи з викладеного, у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

Статтею 30 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” установлено, що у 2026 році у період дії воєнного стану в Україні пенсії, призначені (перераховані) відповідно до, зокрема Закону України “Про прокуратуру”, розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Постанови № 1778 установлено, що у період воєнного стану у 2026 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до, зокрема Закону України “Про прокуратуру” розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0.5;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0.4;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0.3;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0.2;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0.1.

Для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі Закон № 1058-ІV), і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону № 1058-IV, перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону № 1058-IV.

Отже, положеннями статті 30 Закону № 4695-IX та Постанови № 1778 запроваджено тимчасове застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) коефіцієнтів зменшення пенсії, тобто вказаними положеннями законодавства фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що встановлено Законом № 1697-VII, який є спеціальним у законодавчому регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення працівників прокуратури.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідач обмежив розмір виплати нарахованої позивачу пенсії, керуючись положеннями статті 46 Закону № 4695-IX та Постанови № 1778, вказане не заперечувалось учасниками справи.

Як зазначено вище, у Постанові № 1778 дійсно йдеться про розповсюдження дії її положень до правовідносин із обмеження розміру пенсії, призначеної, зокрема, за Законом № 1697-VII та передбачає, що пенсії, розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення.

Водночас, колегія суддів акцентує увагу на тому, що насамперед Законом № 1697-VII врегулювано питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури.

Так, частиною двадцятою статті 86 Закону № 1697-VII передбачено, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.

Законом України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” від 28.12.2014 № 76-VIIІ внесені зміни до частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII, зокрема частину двадцяту викладено у такій редакції: “Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України”.

Рішенням Конституційного Суду України № 7-р(ІІ)/2019 визнано неконституційним положення частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України та встановлено, що частина двадцята статті 86 Закону № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції.

Виходячи з викладеного, з 13.12.2019 частина двадцята статті 86 Закону № 1697-VII, відповідно до якої Кабінет Міністрів України мав встановити певний порядок перерахунку пенсії, не діє, а діє її первинна редакція, що автоматично надає пенсіонерам право на перерахунок пенсії.

У вказаному Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що в Основному Законі України встановлено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (стаття 6).

Згідно з приписами Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України; до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, прийняття законів (стаття 75, пункт 3 частини першої статті 85).

Відповідно до частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; судоустрій, судочинство, статус суддів; організація і діяльність прокуратури (пункти 6, 14).

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади; до його повноважень належить, зокрема, вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечення проведення фінансової політики та політики у сфері соціального захисту; розроблення і здійснення загальнодержавних програм економічного, соціального розвитку України (частина перша статті 113, пункти 2, 3, 4 статті 116 Конституції України).

Конституційний Суд України зазначив, що метою функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову є, зокрема, розмежування повноважень між різними органами державної влади, що означає самостійне виконання кожним із них своїх функцій та здійснення повноважень відповідно до Конституції та законів України (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.07.016 № 5-рп/2016).

Частина двадцята статті 86 Закону в первинній редакції передбачала низку підстав для перерахунку призначених пенсій. Проте згідно з чинною редакцією оспорюваного положення Закону умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури вже не врегульовуються Законом, а повноваження щодо їх визначення делеговано Кабінету Міністрів України. З огляду на це Конституційний Суд України, перевіряючи на відповідність Конституції України положення частини двадцятої статті 86 Закону, виходив із такого.

У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя, ухваленій на її 724-му засіданні 06.10.2000, № Rес (2000)19 зазначено, що “у країнах, у яких прокуратура є незалежною від уряду, держава має вжити ефективних заходів для того, щоб гарантувати закріплення в законі суті й обсягу незалежності прокуратури” (пункт 14).

Конституційний Суд України у Рішенні від 03.10.2001 № 12-рп/2001 зазначив, що стале забезпечення фінансування судів з метою створення належних умов для їх функціонування та діяльності суддів, а також, зокрема, органів прокуратури, робота яких тісно пов`язана з діяльністю судів, є однією з конституційних гарантій реалізації прав і свобод громадян, їх судового захисту (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини).

Відповідно до частини другої статті 92 Закону України “Про Конституційний Суд України” Конституційний Суд України вважав за доцільне конкретизувати свою юридичну позицію, викладену в Рішенні від 03.10.2001 № 12-рп/2001, вказавши, що стале забезпечення фінансування судів з метою створення належних умов для їх функціонування потребує також сталого фінансування органів прокуратури, зокрема, належного соціального захисту їх працівників та осіб, які вийшли на пенсію. Потреба у належному соціальному захисті працівників органів прокуратури випливає з характеру покладених на них службових обов`язків у зв`язку з виконанням ними функцій держави, є гарантією незалежності їх діяльності у ефективному судовому захисті прав громадян.

Враховуючи міжнародні стандарти діяльності органів прокуратури та юридичні позиції Конституційного Суду України, метою нормативного регулювання, зокрема питань соціального захисту працівників прокуратури, є уникнення втручання інших органів влади в діяльність прокуратури з метою додержання принципу поділу влади та закріплення виключно на рівні закону питань пенсійного забезпечення працівників прокуратури.

До повноважень Кабінету Міністрів України законодавець відніс право визначати умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури без закріплення на законодавчому рівні відповідних критеріїв, чим поставив у залежність фінансування пенсійного забезпечення прокурорів від виконавчої влади. Таке нормативне регулювання призводить до втручання виконавчої влади в діяльність органів прокуратури, а також до недотримання конституційної вимоги щодо здійснення органами державної влади своїх повноважень у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.

Конституційний Суд України констатував, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що "права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (у даному випадку Кабінету Міністрів України) Основним Законом України не передбачено. Таке делегування порушує вимоги Конституції України, згідно з якими органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19 Основного Закону України).

До аналогічних висновків Конституційний Суд України дійшов у рішеннях від 09.10.2008 № 22- рп/2008, від 23.06.2009 № 15-рп/2009 (абзац другий підпункту 3.2 пункту З мотивувальної частини Рішення від 20.05.2010 № 14-рп/2010).

Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що оспорюване положення Закону порушує конституційні засади поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу і судову, призводить до порушення регулювання основ соціального захисту прокурорів, оскільки за його змістом регулювання порядку перерахунку призначеної пенсії працівникам прокуратури має здійснюватися актом Кабінету Міністрів України, а не законом України. Отже, положення частини двадцятої статті 86 Закону суперечить статті 6, пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України.

Аналіз наведеного дає підстави стверджувати, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі, умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом.

За усталеною судовою практикою, сформованою у постановах Верховного Суду від 22.08.2019 у справі № 295/7220/16-а, від 30.09.2019 у справі № 360/1432/19, від 27.03.2020 у справі № 569/727/17 та від 28.04.2021 у справі № 640/3098/20, у разі наявності колізії між правовими актами різної юридичної сили слід застосовувати ієрархічний підхід, що ґрунтується на ієрархічній системі нормативно-правових актів, основу якої складає Основний закон держави - Конституція України, всі інші закони приймаються на підставі та відповідності до Конституції України та не можуть їй суперечити; в свою чергу підзаконні нормативно-правові акти приймаються на підставі та у відповідності до законів України.

Слід також зазначити, що Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Отже, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Водночас зазначений бюджетний закон фактично обмежує розмір пенсії позивача, що порушує гарантії, закріплені у статті 46 Конституції України.

Закон України про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

За приписами статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46 Конституції України).

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначена у відповідності до Закону № 1697-VII, можлива лише у випадку внесення відповідних змін до цього Закону. Інші нормативно-правові акти застосовуються лише у випадку їх прийняття відповідно до законів, що регулюють спірні правовідносини.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини 3 статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Повноваження суду не застосовувати нормативно-правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституцій України закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту кореспондує з принципом верховенства права.

При цьому, дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію “якості закону”.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

При цьому, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Отже, застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, яким пенсія призначена за Законом № 1697-VII, положень статті 30 Закону № 4695-IX та Постанови № 1778, якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.

Вказані вище висновки щодо правозастосування викладені в постанові Верховного Суду від 25.09.2025 у справі № 520/1317/25, від 22.10.2025 у справі № 520/11006/25, від 05.11.2025 у справі № 520/3890/25, які в силу ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковими для врахування при розгляді даної справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що дії відповідача щодо виплати позивачу пенсії з 01.01.2026 із застосуванням коефіцієнтів, передбачених статтею 30 Закону № 4695-IX та Постановою № 1778, не відповідають приписам статей 19, 92 Конституції України та статті 2 КАС України, у зв`язку з чим, є протиправними.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Харківській області щодо застосування з 01.01.2026 понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою № 1778, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 263/14242/17 щодо обов`язку органів влади діяти в межах наданих повноважень не спростовує наведених висновків.

Дотримання статті 19 Конституції України не виправдовує застосування з 01.01.2026 понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою № 1778, при нарахуванні та виплаті позивачу пенсії.

Відповідач, обґрунтовуючи використання коефіцієнтів, передбачених Постановою № 1778, до певних категорій пенсій, зазначає, що обмеження прав людини і громадянина під час війни може бути цілеспрямованим і масовим, однак очевидним є те, що в умовах воєнного стану підстави для його виправдання є іншими, ніж у мирний час. Вказує, що питання оцінки таких обмежень обумовлюється, серед іншого, тим, що у військовий час органи державної влади з метою здійснення оборони держави можуть надавати перевагу аргументам, які обумовлюють посилення обороноздатності (потреби оборони), а не тим, які націлені на індивідуальні права. Разом з цим, така мета не повинна досягатись у спосіб, який обмежує соціальні стандарти та гарантії інших категорій пенсіонерів, та шляхом надання пріоритетності нормативно-правовим актам, які не є спеціальними у регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення.

Колегія суддів зазначає, що навіть попри очевидну доцільність його запровадження в умовах воєнного стану та обмеження фінансових ресурсів Держави, такий механізм мав бути запроваджений законодавцем шляхом внесення відповідних змін до спеціального Закону України “Про прокуратуру”, а не у спосіб прийняття загального закону, що не регулює спірних правовідносин.

Стосовно рішення суду першої інстанції про задоволення позову в частині визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Харківській області щодо встановлення обмеження максимальним розміром при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії з 01.01.2026 позивачу без обмеження максимальним розміром колегія, суддів зазначає наступне.

Відповідно до абз. 6 ч. 15 ст. 86 Закону № 1697-VII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.

Колегія суддів зазначає, що норма абз. 6 ч. 15 ст. 86 Закону № 1697-VII не визнавалася Конституційним Судом України такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), отже є чинною і підлягає виконанню.

У постанові Верховного Суду від 21.12.2021 (справа №580/5962/20), яка прийнята у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, Суд дійшов таких правових висновків: «…колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №589/3997/16-а у подібних правовідносинах та сформувати правовий висновок, відповідно до якого пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VI не скасовує обмеження максимального розміру пенсії, призначеної працівнику прокуратури до набрання чинності цим Законом, а встановлює особливе регулювання щодо застосування такого обмеження до осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом №3668-VI, і в яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір. Зокрема, шляхом надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас з моменту відповідності розміру пенсії максимальному розміру пенсії, - поширення на її розмір загальних правил щодо обмежень, установлених статтею 50-1 Закону №1789-ХІІ, а з 14.10.2014 - абзацом шостим частини п`ятнадцятої статті 86 Закону №1697-VII.» «…внаслідок перерахунку пенсії позивача її розмір перевищив максимальний… на спірні правовідносини поширюються положення абзацу шостого частини п`ятнадцятої статті 86 Закону №1697-VII, які встановлюють обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. Отже, позовні вимоги ОСОБА_2 у частині здійснення перерахунку пенсії без обмеження її максимальним розміром також є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.».

Застосовуючи вищенаведений сталий підхід Верховного Суду до обставин справи, що розглядається, колегія суддів зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин вказаними вище нормами законодавства встановлювалося обмеження максимального розміру пенсій, призначених працівникам прокуратури, і ця норма законодавства неконституційною не визнавалась, є чинною та обов`язковою до виконання органами Пенсійного фонду України.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 24.05.2021 у справі № 140/3802/21, від 12.01.2022 у справі № 140/24264/21, від 14.09.2022 у справі № 380/7330/21, від 17.11.2022 у справі № 140/1022/21, від 29.06.2022 у справі № 500/5077/21, від 22.08.2023 у справі № 140/7066/21, від 14.05.2024 у справі № 440/5835/21, від 29.07.2025 у справі № 420/3345/22.

Верховний Суд у постанові від 29.07.2025 у справі № 420/3345/22 сформував висновок, що обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про прокуратуру", не застосовується у період проходження особою військової служби або перебування на посадах, перелічених у п. 3 Прикінцевих положень Закону № 911-VIII, а не за фактичної наявності відповідного статусу.

Враховуючи, що матеріали справи не містять відомостей на підтвердження проходження позивачем військової служби або перебування на посадах, перелічених у п. 3 Прикінцевих положень Закону № 911-VIII, на спірні правовідносини поширюються положення абз. 6 ч. 15 ст. 86 Закону № 1697-VII, які встановлюють обмеження максимального розміру пенсії.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу пенсії з 01.01.2026 без обмеження максимальним розміром.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову в цій частині як такого, що не ґрунтується на вимогах закону.

Також, колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції, вийшовши за межі позовних вимог, безпідставно визнав протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо встановлення з 01.01.2026 обмеження максимальним розміром при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії.

Щодо позовної вимоги про визнання "незаконними" дій ГУ ПФУ в Харківській області колегія суддів зазначає, що право на звернення до суду та способи судового захисту визначені статтею 5 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 2 статті 5 КАС України).

Відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що належним способом захисту прав позивача в даному випадку є саме визнання протиправними дій відповідача щодо виплати позивачу пенсії з 01.01.2026 із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 30 Закону № 4695-IX та Постановою № 1778.

Щодо рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про зобов`язання відповідача виплатити позивачу з 01.01.2026 пенсію за вислугу років у розмірі 73 054,80 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що здійснення відповідного розрахунку є компетенцією (дискреційною функцією) відповідача як органу, який здійснює перерахунок пенсії, тому в даному випадку саме на відповідача покладається обов`язок визначення конкретної суми пенсії.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Як зазначено вище, позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за вислугу років згідно Закону України “Про прокуратуру”.

З протоколу перерахунку пенсії станом на 21.01.2026 слідує, що відповідачем вже перераховано та визначено розмір пенсії позивача з надбавками з 01.01.2026 у сумі 73 294,05 грн, обмежено пенсію максимальним розміром в сумі 73 054,80 грн, яка виплачується із застосуванням понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою № 1778, у розмірі 36 369,48 грн.

Такий перерахунок та виплата пенсії не пов`язана зі збільшенням рівня заробітної плати прокурора на відповідній посаді, наданням передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиттям на державному рівні заходів, спрямованих на соціальний захист, а також із забезпеченням єдності умов та норм пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за Законом України “Про прокуратуру”.

Верховний Суд у висновку, наведеному у постанові від 15.12.2021 у справі № 1840/2970/18, зазначив, що дискреція це не обов`язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов`язку, що має місце у спірному випадку.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів доходить висновку про відсутність у цій частині позовних вимог дискреційних повноважень відповідача, оскільки, згідно вищевказаного протоколу перерахунку, пенсійним органом здійснено перерахунок пенсії позивача і установлено її розмір 73 294,05 грн, який обмежено максимальним розміром в сумі 73 054,80 грн, і у відповідача були відсутні правові підстав для застосування до розміру пенсії позивача понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою № 1778, а тому виплата пенсії повинна була здійснюватися у нарахованому розмірі, з урахуванням максимального розміру пенсії - 73 054,80 грн.

Отже, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні зазначених позовних вимог, зробив помилкові висновки, що призвело до неправильного вирішення справи.

Посилання позивача у апеляційній скарзі на висновок Верховного Суду, наведений у постанові від 15.12.2021 у справі № 1840/2970/18, є обґрунтованим, оскільки, як зазначалося вище, дискреція це не обов`язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов`язку.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача виплатити з 01.01.2026 пенсію за вислугу років у розмірі 73 054,80 грн щомісяця, колегія суддів зазначає, що сума до перерахунку не є сталою та може змінюватись в залежності від настання певних обставин, приписів чинного законодавства, зміни розрахункових величин тощо. Отже, покладення на відповідача зобов`язань стосовно виплати пенсії у конкретному розмірі "щомісячно" спрямовано на майбутнє та не відповідає меті та завданням адміністративного судочинства.

Щодо рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову із зазначенням на необхідність зобов`язання відповідача виплатити позивачу з 01.01.2026 пенсію за вислугу років, виходячи з 90 відсотків середньомісячної (чинної) заробітної плати на підставі інформації прокуратури Харківської області від 06.02.2019 № 19-35 вих-19, колегія суддів зазначає, що право позивача на отримання пенсії, виходячи із розрахунку 90 відсотків від середнього заробітку щомісячної (чинної) заробітної плати, на підставі інформації прокуратури Харківської області від 06.02.2019 № 19-35 вих-19, встановлено рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2019 по справі № 520/3718/19, яке набрало законної сили.

Відповідний відсотковий розмір пенсії позивача та підстави його визначення не є спірними у цій справі, оскільки з наданих до матеріалів справи письмових доказів встановлено, що при перерахунку пенсії позивача з 01.01.2026 відповідачем враховано 90 відсотків від середнього заробітку щомісячної (чинної) заробітної плати, на підставі інформації прокуратури Харківської області від 06.02.2019 № 19-35 вих-19.

Отже, в цій частині відсутні порушення прав позивача у спірних правовідносинах, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Разом з цим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову щодо зобов`язання відповідача "здійснювати" виплати пенсії ОСОБА_1 без обмеження її граничного розміру з огляду на їх передчасність та зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства, вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Тобто, в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постановах Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 825/1549/17, від 14.09.2020 у справі № 560/2120/20.

Отже, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах Верховного Суду від 12.06.2018 по справі № 826/4406/16, від 19.01.2021 по справі № 816/723/16, від 31.10.2019 по справі № 826/4802/17.

Колегія суддів зазначає, що спірним у цій справі є дії відповідача щодо виплати позивачу з 01.01.2026 пенсії із застосуванням коефіцієнтів, передбачених статтею 30 Закону № 4695-IX та Постановою № 1778, а також обмеження пенсії максимальним розміром.

При цьому, колегія суддів враховує, що позовна вимога ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача "здійснювати" виплати з урахуванням раніше проведених виплат без обмеження максимального розміру пенсії, є безпідставною та передчасною.

Колегія суддів зауважує, що передчасне задоволення цієї вимоги фактично суперечить основним засадам адміністративного судочинства, оскільки судове рішення не може ставитись в залежність від настання або ненастання обставин, що можуть виникнути в майбутньому.

Також, у разі незгоди позивача з подальшими діями відповідача, останній не позбавлений права звернутися за захистом порушених прав з відповідним позовом до суду.

Посилання ГУ ПФУ в Харківській області у апеляційній скарзі на понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу колегія суддів вважає безпідставними, оскільки матеріалами справи не підтверджено стягнення з відповідача вказаних витрат.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

У відповідності до ч. 2 ст. 317 КАС України, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим, судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 по справі № 520/14014/26 скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо виплати ОСОБА_1 з 01.01.2026 пенсії із застосуванням коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України № 1778 від 30.12.2025 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану”.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області з 01.01.2026 здійснити виплату ОСОБА_1 призначеної та нарахованої пенсії за вислугу років у розмірі 73 054,80 грн, без застосування при її виплаті з 01.01.2026 понижуючих (обмежуючих) коефіцієнтів, визначених статтею 30 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 1 064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий

Оригінал: reyestr.court.gov.ua