Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №520/32227/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 р.Справа № 520/32227/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 (суддя Біленський О.О.; м. Харків) по справі № 520/32227/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області

третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі – ГУ ПФУ в Одеській області, відповідач), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, (далі – третя особа, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень – Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо неврахування страхового стажу для призначення пенсії в період здійснення підприємницької діяльності з 11.02.1998 по 31.12.2003;

- скасувати Рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №205150018570 від 05.09.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію з 05.08.2025, з урахуванням страхового стажу за період здійснення підприємницької діяльності з 11.02.1998 по 31.12.2003.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 по справі № 520/32227/25 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, про визнання бездіяльності протиправною та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував пункт 3-1 розділу XV Закону № 1058-IV та пункт 4 Порядку № 637, оскільки для зарахування періоду підприємницької діяльності з 11.02.1998 по 31.12.2003 достатньо документа про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності. Вважає, що наданий витяг з ЄДР є належним і достатнім підтвердженням цього періоду, а вимоги щодо надання додаткових доказів перебування на спрощеній системі оподаткування або сплати страхових внесків є безпідставними.

Посилається на постанови Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 360/4048/20, від 16.04.2020 у справі № 620/1261/19 та від 06.04.2023 у справі № 560/6659/21, у яких, за твердженням апелянта, викладено висновки щодо достатності документа про реєстрацію для підтвердження підприємницького стажу за 1998–2003 роки та неможливості покладення на особу негативних наслідків незбереження державними органами відповідних відомостей. Наголошує, що суд першої інстанції не врахував цих висновків, чим порушив частину п`яту статті 242 КАС України.

Також зазначає, що за наявності сумнівів щодо системи оподаткування суд мав самостійно витребувати відповідні відомості в органів ДПС або ПФУ відповідно до частини четвертої статті 9 та частини третьої статті 77 КАС України. При цьому надана відповідь ГУ ДПС у Харківській області підтверджує перебування позивача на обліку з 11.02.1998, а витяг з реєстру застрахованих осіб, сформований 29.08.2025, містить відомості про його підприємницьку діяльність з 11.02.1998 по 31.12.2003. Вважає, що відповідач володіє цими відомостями, проте протиправно їх ігнорує.

У поданому до суду відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін. Стверджує, що відповідно до Порядку № 637 та Порядку № 22-1 період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності до 01.01.2004 підтверджується на загальній системі оподаткування індивідуальними відомостями про застраховану особу та документами про сплату страхових внесків, а в разі застосування спрощеної системи оподаткування — відповідними свідоцтвами, патентами, документами про сплату єдиного податку або довідками про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування. Періоди після 01.01.2004 зараховуються до страхового стажу за даними персоніфікованого обліку.

Вказує, що за результатами розгляду документів, доданих позивачем до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди ведення підприємницької діяльності з 1998 по 2006 рік, оскільки відсутня інформація систему оподаткування та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Наголошує, що позивач підтвердив статус підприємця, проте не надав доказів перебування у період з 11.02.1998 по 31.12.2003 на спрощеній системі оподаткування, у тому числі із застосуванням фіксованого податку, або сплати страхових внесків. У зв`язку з чим, погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зарахування цього періоду до страхового стажу та відсутність протиправної бездіяльності відповідача.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявами від 05.08.2025 та від 29.08.2025 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, як учаснику бойових дій відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №205150018570 від 12.08.2025 та рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №205150018570 від 05.09.2025 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком, відповідно до п. 4 ч. 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи (25 років) на момент звернення.

Спірним у даній справі є рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №205150018570 від 05.09.2025.

Так, у вищевказаному рішення пенсійним органом зазначено, що пенсійний вік, визначений пунктом 4 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", становить 55 років. Вік заявника 55 років. Необхідний страховий стаж, визначений пунктом 4 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", становить 25 років. Страховий стаж заявника становить 21 рік 6 місяців 21 день.

Вважаючи протиправним вказане рішення відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, посилаючись на пункт 3-1 розділу XV Закону № 1058-IV, пункт 4 Порядку № 637 та підпункт 2 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1, виходив з того, що для зарахування спірного періоду до страхового стажу позивач мав підтвердити не лише статус підприємця, а й застосування спрощеної системи оподаткування, у тому числі фіксованого податку, або сплату страхових внесків. Оскільки позивач підтвердив лише статус підприємця, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зарахування періоду з 11.02.1998 по 31.12.2003 до його страхового стажу та правомірність рішення відповідача від 05.09.2025 № 205150018570 про відмову у призначенні пенсії.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-ІV (далі – Закон №1058-ІV).

Частиною 1 ст. 24 Закону № 1058 визначено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 ст. 24 Закону № 1058 передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 26 Закону 1058-IV встановлено умови призначення пенсії за віком. Зокрема, за загальним правилом особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності відповідного страхового стажу, визначеного у даній статті.

Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян врегульоване статтею 115 Закону № 1058-IV.

Згідно з п. 4 ч. 1 с. 115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов`язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім`ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п`ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.

Відтак, відповідно до положень п.4 ч.1 ст.115 Закону № 1058-IV чоловік має право на призначення пенсії за умов досягнення 55 років, наявності страхового стажу не менше 25 років та належності до однієї з восьми категорій осіб, перелічених у п.4 ч.1 ст.115 Закону № 1058-IV.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії 29.08.2025 досяг 55-річного віку.

Підставою для відмови у призначенні позивачу дострокової пенсії за віком став висновок відповідача про відсутність у нього необхідного страхового стажу тривалістю 25 років.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи форми РС-право (пенсійна справа № 205150018570) до страхового стажу позивача не зараховано періоди здійснення підприємницької діяльності з 11.02.1998 по 31.12.2006.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач пояснює наведені обставини відсутністю за вказаний період у розпорядженні пенсійного органу відомостей про систему оподаткування та сплату страхових внесків.

Підпунктом 1 пункту 3-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV передбачено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:

з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності;

з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Згідно з п.4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, періоди роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства, зараховуються до стажу роботи за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ, інших документів про сплату страхових внесків або інформації Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності).

Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).

Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пп.2 п.2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються зокрема документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.

З аналізу наведених норм вбачається, що для призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV період підприємницької діяльності з 11.02.1998 по 31.12.2003 може бути зарахований до страхового стажу: у разі перебування на загальній системі оподаткування — за умови підтвердження сплати страхових внесків, а в разі застосування спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку або спеціального торгового патенту — на підставі відповідних свідоцтв, патентів чи документів про сплату податку або придбання патенту. Такі періоди також можуть підтверджуватися відомостями реєстру застрахованих осіб.

Як стверджує позивач та не заперечує відповідач, при зверненні із заявами про призначення дострокової пенсії за віком ним подано копії паспорта громадянина України, РНОКПП, військового квитка, посвідчення учасника бойових дій, довідки про безпосередню участь особи у бойових діях, архівної довідки про навчання у вищому навчальному закладі, а також витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про його підприємницьку діяльність з 11.02.1998. При повторному зверненні 29.08.2025 позивач додатково подав диплом та витяг з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, сформований 29.08.2025.

Таким чином, зазначені документи перебували у розпорядженні відповідача під час вирішення питання про призначення позивачу пенсії.

Надаючи оцінку зазначеним документам, а саме витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і витягу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, сформованому 29.08.2025, колегія суддів зазначає наступне.

Так, витяг з Єдиного державного реєстру підтверджує державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця з 11.02.1998. Водночас такі відомості не підтверджують систему оподаткування, яку застосовував позивач, або сплату страхових внесків у спірний період.

Разом із тим витяг з реєстру застрахованих осіб містить відомості про підприємницьку діяльність позивача з 11.02.1998 по 31.12.2003 за даними оцифрованих документів. У розділі «Дані про набутий стаж застрахованої особи до 2004 року» відображено кількість днів стажу за місяцями спірного періоду, а загальний стаж до 2004 року визначено у розмірі 15 років 9 місяців 18 днів.

Отже, зазначений витяг містить не лише відомості про статус позивача як підприємця, а й дані про стаж за спірний період. Водночас із його змісту не вбачається, які саме документи стали підставою для внесення цих відомостей, яку систему оподаткування застосовував позивач та чи сплачував страхові внески. Тому ці дані потребували перевірки та оцінки пенсійним органом при вирішенні питання про зарахування спірного періоду.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що ч. 3 ст. 44 Закону 1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

До того ж відповідно абзацу 4 п.1.8 Порядку №22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.

Проте відповідач не надав доказів перевірки документів, на підставі яких до реєстру застрахованих осіб внесено відомості про спірний період, витребування необхідних відомостей або повідомлення позивача про необхідність подання додаткових документів. Посилання у відзиві на відсутність інформації про систему оподаткування та сплату страхових внесків не пояснює, з яких причин відповідач не вжив передбачених наведеними нормами заходів для з`ясування цих обставин.

Таким чином, у спірних правовідносинах ГУ ПФУ в Одеській області, при прийнятті спірного рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком, не забезпечило реалізацію управлінської функції із дотриманням вимог ч. 2 ст. 2 КАС України.

За таких обставин висновок відповідача про відсутність у позивача необхідного страхового стажу є передчасним, оскільки зроблений без належної перевірки та оцінки відомостей про спірний період підприємницької діяльності, наявних у реєстрі застрахованих осіб. При цьому оскаржуване рішення не містить конкретних підстав неврахування цього періоду, а натомість зазначає, що за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди.

Отже, рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 05.09.2025 № 205150018570 прийнято без з`ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення питання про призначення позивачу пенсії, та без належного обґрунтування причин відмови. У зв`язку із цим колегія суддів дійшла висновку, що зазначене рішення є протиправним та підлягає скасуванню, що зумовлює задоволення позовних вимог в цій частині.

Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про достатність витягу з ЄДР для зарахування спірного періоду до страхового стажу, оскільки цей документ підтверджує лише державну реєстрацію позивача як підприємця, проте не містить відомостей про застосовану систему оподаткування або сплату страхових внесків.

Щодо посилань апелянта на постанови Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 360/4048/20, від 16.04.2020 у справі № 620/1261/19 та від 06.04.2023 у справі № 560/6659/21 колегія суддів зазначає, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень постанов за наведеними реквізитами не виявлено. Відтак ці посилання не дають змоги підтвердити наявність зазначених апелянтом правових висновків Верховного Суду та не обґрунтовують доводу про порушення судом першої інстанції частини п`ятої статті 242 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

«Ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої 11.03.1980, державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, як дискреційне повноваження слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою дискреції, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Таким чином, дискреція це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.08.2025 про призначення дострокової пенсії за віком, з`ясувавши підстави для зарахування до страхового стажу періоду підприємницької діяльності з 11.02.1998 по 31.12.2003, з урахуванням висновків, викладених в цій постанові.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено у пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Згідно з приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, враховуючи, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 у справі № 520/32227/25 слід скасувати, ухваливши постанову про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 05.09.2025 № 205150018570 та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 29.08.2025 про призначення дострокової пенсії за віком з урахуванням висновків, викладених у цій постанові. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 по справі № 520/32227/25 - скасувати.

Ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 05.09.2025 № 205150018570.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.08.2025 про призначення пенсії, з`ясувавши підстави для зарахування до страхового стажу періоду підприємницької діяльності з 11.02.1998 по 31.12.2003, з урахуванням висновків, викладених в цій постанові

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя С.П. Жигилій

Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко