Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №520/6096/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 р.Справа № 520/6096/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 (суддя Бабаєв А.І.; м. Харків) по справі № 520/6096/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 09.10.2023 по 02.01.2026 включно із застосуванням місяця підвищення доходу для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 09.10.2023 по 02.01.2026 включно із застосуванням місяця підвищення доходу для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018 року, з урахуванням виплачених сум.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 по справі № 520/6096/26 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії – відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 по справі № 520/6096/26 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції не врахував висновків Конституційного Суду України та Верховного Суду щодо неможливості законом про Державний бюджет України змінювати положення інших законів, зупиняти їх дію та обмежувати встановлені ними права і соціальні гарантії. Вказує, що закон про Державний бюджет України не має вищої юридичної сили порівняно з іншими законами, а у спірних правовідносинах перевагу слід надавати нормам спеціального законодавства.

Вважає помилковим висновок суду про відсутність підстав для виплати індексації грошового забезпечення за період з 09.10.2023 по 31.12.2023 у зв`язку із зупиненням дії Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», оскільки статтями 2, 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», передбачено індексацію грошового забезпечення та заборонено обмежувати військовослужбовців у визначених законодавством правах і свободах. Зазначає, що суд мав перевірити відповідність такого зупинення Конституції України та не застосовувати положення нормативно-правових актів, які їй суперечать, незалежно від їх чинності.

Щодо індексації за 2024 рік стверджує, що стаття 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яка передбачає обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком з 01.01.2024, змінює порядок проведення індексації та суперечить статті 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», за якою визначення такого порядку належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

Наголошує, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 з 01.03.2018 встановлено нові розміри посадових окладів військовослужбовців, тому саме березень 2018 року має застосовуватися як місяць підвищення доходу для розрахунку індексації за весь спірний період - з 09.10.2023 по 02.01.2026. На підтвердження цієї позиції посилається на постанови Верховного Суду від 15.11.2024 у справі № 160/3223/22, від 09.01.2025 у справі № 160/23284/23 та від 19.02.2025 у справі № 380/13847/22.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначив, що доводи апелянта не спростовують правильності висновків суду та зводяться до незгоди із застосуванням положень законів України про Державний бюджет України.

Щодо індексації за період з 09.10.2023 по 31.12.2023 наголошує, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» № 2710-IX зупинено на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Оскільки відповідні положення неконституційними не визнавалися, вони були чинними та обов`язковими для застосування Військовою частиною НОМЕР_1 . Тому вважає, що правові підстави для нарахування та виплати позивачу індексації за цей період були відсутні.

Стосовно індексації у 2024–2026 роках зазначає, що закони України про Державний бюджет України на відповідні роки мають вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, а тому їх положення підлягають пріоритетному застосуванню. Вважає помилковими доводи позивача про необхідність застосування виключно загального механізму індексації, передбаченого Порядком № 1078, без урахування особливостей, установлених бюджетними законами.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 09.10.2023.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.01.2026 №6 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення.

Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 09.10.2023 по 02.01.2026 включно з урахуванням базового місяця березень 2018, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що за період з 09.10.2023 по 31.12.2023 грошове забезпечення позивача не підлягало індексації у зв`язку із зупиненням на 2023 рік дії Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Щодо 2024–2025 років суд зазначив, що відповідач правомірно нарахував та виплатив індексацію з урахуванням особливостей обчислення індексу споживчих цін, установлених законами про Державний бюджет України на відповідні роки, а саме із серпня 2024 року та з липня 2025 року. За період з 01.01.2026 по 02.01.2026 підстав для нарахування індексації не було, оскільки відповідно до статті 41 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» січень 2026 року приймається за базовий місяць, сума індексації за грудень 2025 року не зберігається, а поріг індексації 103 відсотки не перевищено. З огляду на це суд дійшов висновку про відсутність порушення відповідачем прав позивача та підстав для проведення індексації за спірний період із застосуванням березня 2018 року як місяця підвищення доходу.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).

Згідно ч.ч. 2-3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Положеннями абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» № 2710-IX від 03.11.2022 зупинено на 2023 рік дію, зокрема, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Отже, протягом спірного періоду з 09.10.2023 по 31.12.2023 дія Закону № 1282-XII, який визначає правові підстави та механізм проведення індексації грошових доходів населення, була зупинена.

Посилання апелянта на частину третю статті 9 Закону № 2011-ХІІ не спростовує зазначеного висновку, оскільки ця норма передбачає індексацію грошового забезпечення відповідно до закону, а тому застосовується у взаємозв`язку із законодавством, яке регулює її проведення у відповідному періоді. Самостійного порядку нарахування та виплати індексації Закон № 2011-ХІІ не встановлює.

Так само Порядок № 1078, прийнятий на виконання Закону № 1282-XII, не створює самостійної правової підстави для нарахування індексації за період, на який дію цього Закону зупинено. Тому доводи позивача щодо застосування березня 2018 року як місяця підвищення доходу не впливають на вирішення питання про наявність права на індексацію у 2023 році.

Колегія суддів ураховує, що Верховний Суд у постанові від 28.06.2024 у справі № 200/2319/23 погодився з висновком про відсутність підстав для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період 2023 року у зв`язку із зупиненням дії Закону № 1282-XII пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у Військової частини НОМЕР_1 були відсутні правові підстави для нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 09.10.2023 по 31.12.2023, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 31.12.2025 із застосуванням березня 2018 року як місяця підвищення доходу колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» було призупинено дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у 2023 році.

В свою чергу, ст. 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 01.01.2024.

Отже, з 01.01.2024 проведення індексації грошового забезпечення відновлено, однак обчислення індексу споживчих цін здійснюється наростаючим підсумком саме із зазначеної дати, а не із застосуванням березня 2018 року.

Відповідно до Постанови № 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, що публікується Держстатом не пізніше 10 числа кожного місяця.

За офіційними статистичними даними індекс споживчих цін у січні 2024 року становив 100,4 %, лютому — 100,3 %, березні — 100,5 %, квітні — 100,2 %, травні — 100,6 %, червні — 102,2 %. За результатами червня 2024 року індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком із січня 2024 року, перевищив поріг індексації 103 % та становив 104,3 %.

Оскільки індекс споживчих цін за червень 2024 року опубліковано в липні 2024 року, підстави для нарахування індексації грошового забезпечення виникли із серпня 2024 року. Відповідно, за січень–липень 2024 року підстав для нарахування поточної індексації не було.

Як вбачається з картки особового рахунку ОСОБА_1 , у графі «Індексація поточна» відображено суми: у вересні–грудні 2024 року — по 130,20 грн щомісячно, у січні 2025 року — 254,35 грн. З урахуванням відображення виплат за попередній місяць зазначені суми відповідають індексації за серпень–листопад 2024 року та грудень 2024 року відповідно.

Таким чином, індексацію грошового забезпечення за 2024 рік відповідач здійснював з урахуванням початку обчислення індексу споживчих цін з 01.01.2024, як це передбачено статтею 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Відповідно до статті 34 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі Закон України - № 4059-IX) визначено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2025, який приймається за 1 або 100 відсотків. Сума індексації, яка склалася у грудні 2024, у січні 2025 не нараховується.

Отже, у січні 2025 року індекс споживчих цін приймається за 100 %, а його подальше обчислення для проведення індексації починається з лютого 2025 року. При цьому сума індексації, визначена за грудень 2024 року, у січні 2025 року не зберігається.

За офіційними статистичними даними індекс споживчих цін у лютому 2025 року становив 100,8 %, березні — 101,5 %, квітні — 100,7 %, травні — 101,3 %. За лютий–квітень 2025 року індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком, становив 103,0 %, а за результатами травня 2025 року — 104,4 %, тобто перевищив поріг індексації.

З урахуванням опублікування індексу споживчих цін за травень у червні 2025 року підстави для нарахування індексації грошового забезпечення виникли з липня 2025 року. Тому за січень–червень 2025 року підстав для нарахування поточної індексації не було.

З картки особового рахунку ОСОБА_1 вбачається, що у серпні–грудні 2025 року та січні 2026 року відображено поточну індексацію в сумі 133,23 грн щомісячно, що відповідає її нарахуванню за липень–грудень 2025 року з відображенням виплат у наступному місяці.

Отже, надані відомості підтверджують проведення відповідачем індексації грошового забезпечення позивача за 2024–2025 роки з урахуванням особливостей, установлених законами про Державний бюджет України на відповідні роки.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 31.12.2025 із застосуванням березня 2018 року як місяця підвищення доходу.

Щодо індексації грошового забезпечення позивача у 2026 році (з 01.01.2026 по 02.01.2026), колегія суддів зазначає, що статтею 41 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 року № 4695-ІХ (далі по тексту - Закон № 4695-ІХ) встановлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з січня 2026 року, який приймається за 1 або 100 відсотків. Сума індексації, яка склалася у грудні 2025 року, у січні 2026 року не нараховується.

Отже, у січні 2026 року індекс споживчих цін для проведення індексації приймається за 100 відсотків, а його подальше обчислення наростаючим підсумком починається з лютого 2026 року. При цьому сума індексації, яка склалася у грудні 2025 року, у січні 2026 року не нараховується.

Тому за період з 01.01.2026 по 02.01.2026 правових підстав для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення не було. Відображена в картці особового рахунку в січні 2026 року сума індексації 133,23 грн стосується грудня 2025 року.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги правильності цього висновку не спростовують.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 по справі № 520/6096/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя С.П. Жигилій

Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова