Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №480/9215/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 р.Справа № 480/9215/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.06.2026, головуючий суддя І інстанції: В.О. Павлічек, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 01.06.26 по справі № 480/9215/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі по тексту - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 21.11.2025 року за №184250013915 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років - та скасувати його;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи педагогічного працівника для призначення пенсії за вислугу років період роботи з 01.09.1993р. по 03.08.2000р. на посаді «старший вожатий» Чернацької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, а також період роботи з 11.10.2017р. по 26.09.2024р. на посаді «вчитель початкових класів» Чернацького ліцею Середино-Будської міськради;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років з часу звернення за її призначенням, тобто з 14.11.2025 року, провести нарахування та здійснити виплату призначеної пенсії.

Рішенням від 01 червня 2026 року Сумський окружний адміністративний суд задовольнив частково позовні вимоги ОСОБА_1 .

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 21.11.2025 № 184250013915 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, періоди роботи з 01.09.1993 по 03.08.2000 на посаді старшої вожатої Чернацької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів та з 11.10.2017 по 26.09.2024 на посаді вчитель початкових класів Чернацького ліцею Середино-Будської міськради.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.11.2025 про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пункту "е" ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Відповідач не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 у справі № 480/9215/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач, зазначає, що відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на призначення пенсії за вислугу років мають право працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення, незалежно від віку, та за наявності спеціального стажу роботи, за переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993р.,станом на 11 жовтня 2017 року - 26 років 6 місяців при умові звільнення з посади, що дає право на призначення пенсії за вислугу років. Згідно наданих документів страховий стаж Позивача становить – 31 рік 0 місяців 10 днів. За доданими документами до страхового зараховано всі періоди роботи. Стаж особи як працівника освіти на 11.10.2017 року становить 16 років 11 місяців 0 днів. За доданими документами до стажу за вислугу років зараховано усі період трудової діяльності. З огляду на наведене, приймаючи оскаржуване рішення, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області діяло на підставі та в межах своїх повноважень, у спосіб, що передбачений нормами закону.

Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що згідно копії трудової книжки НОМЕР_1 , позивач, зокрема, працювала з 01.09.1993 по 03.08.2000 на посаді старший вожатий Чернацької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, а з 11.10.2017 по 26.09.2024 на посаді вчитель початкових класів Чернацького ліцею Середино-Будської міськради.

14.11.2025 позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пункту "е" ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 21.11.2025 року за №184250013915 було відмовлено позивачу в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, в зв`язку з відсутністю необхідного стажу за вислугу років. При цьому в даному рішенні зазначено, що вік заявника - 49 років 3 місяці 5 днів, страховий стаж особи становить 31 рік 0 місяців 10 днів, стаж вислуги років - 16 років 11 місяців 0 днів (на 11.10.2017).

Водночас, як вбачається із розрахунку стажу (форма РС-право), до стажу вислуги років позивача не зараховано період роботи на посаді старший вожатий Чернацької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, а також період роботи з 11.10.2017 по 26.09.2024 на посаді вчитель початкових класів Чернацького ліцею Середино-Будської міськради.

Не погодившись з даним рішенням відповідача, позивач звернулася з позовною заявою до суду.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно копії трудової книжки НОМЕР_1 , позивач, зокрема, працювала з 11.10.2017 по 26.09.2024 на посаді вчитель початкових класів Чернацького ліцею Середино-Будської міськради. Відтак, вищевказаний період роботи позивача підлягає зарахуванню до спеціального стажу позивача, який дає їй право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.2-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та з урахуванням п."е" ст.55 Закону №1788-ХІІ. Крім того, згідно записів трудової книжки позивач, зокрема, працювала з 01.09.1993 по 03.08.2000 на посаді старшої вожатої Чернацької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що період роботи позивачки з 01.09.1993 по 03.08.2000 на посаді старшої вожатої Чернацької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів підлягає зарахуванню до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років. А відтак, враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 21.11.2025 року № 184250013915; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до спеціального стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, періоди роботи з 01.09.1993 по 03.08.2000 на посаді старшої вожатої Чернацької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів та з 11.10.2017 по 26.09.2024 на посаді вчитель початкових класів Чернацького ліцею Середино-Будської міськради. Крім того, вказав, що з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву позивача від 14.11.2025 року про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пункту "е" ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, з урахуванням висновків суду. А відтак, позовні вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років з часу звернення за її призначенням, тобто з 14.11.2025 року, провести нарахування та здійснити виплату призначеної пенсії, задоволенню не підлягають.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі по тексту Закон № 1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Згідно положень статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Положеннями статті 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.Пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Проте, Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", який набув чинності з 01.04.2015 пункт "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

У подальшому, згідно із Законом № 911-VIII до статті 55 Закону № 1788-ХІІ з 01.01.2016 було внесено зміни, відповідно до якого пункт "е" вказаної статті має наступний зміст:

Право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Отже, Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами України № 213-VIII та № 911-VIII.

Конституційний Суд України приймаючи вказане рішення, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.

Аналізуючи наведене, колегія суддів звертає увагу, що з 04 червня 2019 року при вирішенні питання про призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII.

Тобто, з 04 червня 2019 року при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.

З матеріалів справи встановлено, що спеціальний стаж позивача станом на 11.10.2017 року становить 16 років 11 місяців 00 днів.

Як вбачається із розрахунку стажу (форма РС-право), до стажу вислуги років позивача не зараховано період роботи на посаді старший вожатий Чернацької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, а також період роботи з 11.10.2017 по 26.09.2024 на посаді вчитель початкових класів Чернацького ліцею Середино-Будської міськради.

Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , позивач, зокрема, працювала з 01.09.1993 по 03.08.2000 на посаді старший вожатий Чернацької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, з 04.08.2000 переведена на посаду вчителя образотворчого мистецтва Чернацької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів; з 15.09.2000р., переведена з посади учителя образотворчого мистецтва на посаду вчителя початкових класів Чернацької загальноосвітньої школи І-IІІ ступенів, 26.09.2024р. - звільнена з посади вчителя початкових класів у зв?язку із реорганізацією закладу на підставі ч.1 ст.40 К3пП України.

Дані записи підтверджують, що ОСОБА_1 з 01.09.1993р. по 03.08.2000р. та з 11.10.2017р. по 26.09.2024р. працювала в сфері освіти.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон №1058-IV.

03.10.2017 прийнято Закон України № 2148-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій (далі Закон № 2148-VIII), яким з 11.10.2017 розділ XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1.

Згідно з пунктом 2-1 Розділу ХV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Також Законом № 2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV Прикінцеві положення Закону № 1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:

До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11.10.2017.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).

У Рішенні від 22.05.2018 № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України зазначає, що до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.

Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної" (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018).

Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття „легітимні очікування") (Доповідь „Верховенство права", схвалена Європейською Комісією „За демократію через право" (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року).

Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що обмеження пунктом 2.1 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугу років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.11.2023 у справі №240/24/21.

У цьому ж рішенні суд касаційної інстанції звернувся до позиції Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 за подібних правовідносин:

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").

Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Отже, колегія суддів зазначає, що обрахунок спеціального стажу роботи позивача по 11.10.2017, який застосований відповідачем є помилковими. У спірних правовідносинах застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019, а не Закону № 1058-ІV.

Відповідно, спеціальний стаж визначається не станом на 11.10.2017, а станом на дату звернення за призначенням пенсії.

Проте, відповідачем протиправно не зараховано до спеціального стажу позивача період її роботи з 11.10.2017 року по 26.09.2024 року.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України № 1788-XII, діяло не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачений чинним законодавством, оскільки на момент звернення із заявою від 14.11.2025 року про призначення пенсії, ОСОБА_1 мала право на призначення пенсії за вислугу років, так як її спеціальний страховий стаж становить більше 30 років.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що для належного захисту порушених прав позивача необхідно визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 21.11.2025 № 184250013915 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, періоди роботи з 01.09.1993 по 03.08.2000 на посаді старшої вожатої Чернацької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів та з 11.10.2017 по 26.09.2024 на посаді вчитель початкових класів Чернацького ліцею Середино-Будської міськради, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.11.2025 про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пункту "е" ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, з урахуванням висновків суду.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Колегія суддів вважає, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 по справі №480/9215/25 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 по справі № 480/9215/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій

Судді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко Т.С. Перцова