Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №520/21826/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 р.Справа № 520/21826/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.08.2026 по справі № 520/21826/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить суд:

- визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення виплати пенсії по інвалідності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) як інваліду 3 групи;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії по інвалідності як інваліду 3 групи з моменту фактичного припинення виплати пенсії, а саме з 01.09.2025.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2026 викладені в позовній заяві доводи визнано недостатніми підставами для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та позов - залишено без руху. Встановлено способом усунення недоліків подання до суду доказів сплати судового збору та юридично умотивованої та документально доведеної заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду із долученням належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів настання цього наслідку через дію поважної причини.

До Харківського окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.08.2026 викладені в заяві від 03.08.2026 доводи визнано недостатніми підставами для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду. Заяву про поновлення строку звернення до суду від 03.08.2026р - залишено без задоволення.

Вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2026 у справі №520/21826/26 в частині подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду разом із доказами поважних причин пропуску строку звернення до суду - визнано невиконаними.

Позов в частині вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії по інвалідності як інваліду 3 групи з моменту фактичного припинення виплати пенсії, а саме з 01.09.2025 - повернуто.

Прийнято позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в частині вимог про: 1) визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення виплати пенсії по інвалідності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) як інваліду 3 групи; 2) зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахування та виплату пенсії по інвалідності як інваліду 3 групи з моменту фактичного припинення виплати пенсії, а саме з 21.01.2026.

Повертаючи позовну заяву в частині вимог суд першої інстанції зазначив, що, ані у позові, ані у поданому на виправлення недоліків позову процесуальному документі заявником не викладено жодних юридично спроможних аргументів та не подано жодних доказів існування об`єктивних перепон/перешкод (істотних труднощів чи значних ускладнень) для вчинення процесуальної дії з подачі позову до суду в частині згаданих вище вимог у межах строку згідно з ч.2 ст.122 КАС України.

Оскільки у даному конкретному випадку позов поданий поза межами строку звернення до суду, а вказані заявником підстави для поновлення строку не можуть бути визнані судом у якості поважних і суд не наділений законом повноваженнями на пошук та формулювання інших причин несвоєчасного звернення до суду замість заявника, то суд вимушено доходить висновку про оформлення матеріалів позову без дотримання ч.1 ст.123 та ч.6 ст.161 КАС України.

Отже, вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2026 у справі №520/21826/26 в частині подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду разом із доказами поважних причин пропуску строку звернення до суду слід визнати невиконаними.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції в частині повернення позовної заяви з вимогами про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії по інвалідності як інваліду 3 групи з моменту фактичного припинення виплати пенсії з 01.09.2025 позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просить суд скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2026 року у справі № 520/21826/26 та направити справу № 520/21826/26 до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі в повному обсязі заявлених позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги представник позивача зазначає, що місцем реєстрації позивача є м. Донецьк, тимчасово окупований російською федерацією з 2014 року, у зв`язку з чим ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, тривалий час не мала доступу до правничої допомоги та фінансової можливості залучити адвоката. 19.02.2026 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Донецькій області із заявою щодо з`ясування причин припинення пенсійних виплат. Листом від 19.03.2026 № 20031-13628/Д-02/8-0500/26 ГУ ПФУ в Донецькій області вперше повідомило Позивача про дійсну підставу припинення виплати пенсії – відсутність рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Саме з отриманням цього листа позивач вперше довідалася про конкретну (дійсну) причину припинення пенсійних виплат; до цього моменту вона добросовісно вважала, що виплати лише затримуються та будуть відновлені. Після отримання листа від 19.03.2026 позивач звернулася до Північного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, за результатами чого 14.04.2026 видано доручення № 4-26-2026-003556 про надання безоплатної вторинної правничої допомоги та призначено адвоката Васюка М.М. для представництва інтересів позивача. Також скаржник зазначає, що суд першої інстанції не дослідив та не надав оцінки визначальній обставині справи - отриманню позивачем 19.03.2026 відповіді ГУ ПФУ в Донецькій області, з якої вона вперше дізналася про дійсні підстави припинення пенсійних виплат.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

За приписами ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Враховуючи обставини цієї справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За змістом приписів частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Водночас, за приписами частини першої, абзацу другого частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частин першої – третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Висновки щодо застосування згаданих норм права неодноразово викладались Верховним Судом, зокрема, в ухвалі від 11.07.2022 у справі №990/102/22, розглянутої цим Судом як судом першої інстанції.

У вказаному судовому рішенні звернуто увагу на те, що згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі, гарантує стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), яка ратифікована Україною Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Разом з тим, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30.06.2006 (справа «Каменівська проти України»), «право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду..., не є абсолютним; воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності».

Отже, за практикою Європейського Суду з прав людини, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Процесуальний закон (стаття 123 Кодексу адміністративного судочинства України) передбачає можливість поновлення строку звернення до адміністративного суду лише уразі, якщо цей строк було пропущено з поважних причин, однак не дає визначення терміну «поважні причини».

Визначаючи зміст цього поняття, суд бере до уваги висновки щодо застосування норм права, викладені у рішенні Верховного Суду України від 13.09.2006 у справі №6-26370кс04, де зазначено, що поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення позову стає неможливим або утрудненим.

Питання, пов`язані з оцінкою такої правової категорії як поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, неодноразово вирішувалось й Великою Палатою Верховного Суду, яка у пунктах 29-35 постанови від 27.05.2020 у справі №9901/546/19 зазначала про таке.

Частиною другою статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Наведеними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документу, зокрема позовної заяви, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Велика Палата Верховного Суду також підкреслювала, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Аналіз положень вищеназваних джерел права в ракурсі висловленого Великою Палатою Верховного Суду правозастосування дає підстави стверджувати, що строк звернення до адміністративного суду обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав та інтересів, й такий строк, у разі його пропуску, може бути поновлений лише з поважних підстав, наявність яких підтверджена відповідними доказами.

Порушення прав, свобод чи інтересів особи – це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.

Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

У справі, яка розглядається, суд першої інстанції встановив, що позивачу було припинено виплату пенсії починаючи з 01.09.2025.

Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, суд першої інстанції зазначив, що отримання будь-яких відповідей від суб`єкта владних повноважень як за власними зверненнями учасника суспільних відносин, так і унаслідок одержання правової допомоги адвоката, формування власної правової позиції з приводу відповідності закону реально вчиненого управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень за своєю суттю є не моментом настання обізнаності із порушенням права, а моментом початку реального захисту порушеного права.

За наведеного, колегія суддів констатує, що днем, коли позивач дізнався або міг дізнатися про порушення своїх прав – є день, коли ОСОБА_1 не отримала пенсійної виплати 01.09.2025.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що за правовими позиціями, наведеними у вищезгаданій постанові Великої Палати Верховного Суду, у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Отже, з дня отримання (неотримання, припинення) пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2023 у справі № 200/10431/21.

Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.

Аналогічного висновку щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд й у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19, прийнятій у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду, і цей висновок було обґрунтовано застосовано судом першої інстанції у справі, що розглядається.

Суд першої інстанції встановив відсутність будь яких обставин об`єктивного характеру, які перешкоджали б позивачу у продовж розумного строку та без зайвих зволікань звернутись до пенсійного органу із відповідною заявою про надання йому відповідної інформації щодо підстав припинення виплати пенсії або з вимогами поновити її виплату й отримати відповідь на такі звернення, звернутись до суду з позовом щодо цих дій (бездіяльності) відповідача.

Як вказує ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі та підтверджується матеріалами справи, вперше із заявою про поновлення виплати пенсії за період з 01.09.2025 вона звернулась до ГУ ПФУ в Донецькій області лише 19.02.2026, тобто більше ніж 5 місяців з моменту припинення виплати пенсії та звернулась до суду з цим позовом 21.07.2026.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає, що пропуск строку у цьому випадку обумовлено насамперед обставинами суб`єктивного характеру, його пасивною поведінкою і небажанням вчасно їх захистити за відсутності для цього об`єктивних перешкод, які б унеможливлювали або значно утруднювали можливість реалізації наявних у нього прав на звернення до органу державної влади та/або до суду.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що строк звернення до суду з цим позовом не може обчислюватися з моменту отримання позивачем відповіді пенсійного органу на його заяву про поновлення виплати пенсії, датованої 19.03.2026.

Щодо вимог позивача за період з 01.09.2025 по 20.01.2026 колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування ч.1 ст.121 КАС України, уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Однак, закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Тому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:

1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;

2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;

3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;

4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Водночас у цьому питанні також необхідно зважати на надані позивачем докази, інші обставини та тривалість пропущеного строку.

Так, у заяві про поновлення строку звернення до суду позивач зазначила, що у зв`язку із військовою агресією Російської федерації, ОСОБА_1 була змушена покинути своє місце проживання та не мала фінансової можливості укласти договір з адвокатом, який належним чином міг відновити порушені права позивача. При цьому, після припинення пенсійних виплат, Позивач вважала, що останні затримуються та у подальшому будуть нараховані. У подальшому після ненарахування пенсійних виплат тривалий проміжок часу, ОСОБА_1 постійно намагалася дізнатися у територіальних органів Пенсійного фонду України як у телефонному режимі, так і безпосередньо у приміщеннях цих органів про те, коли такі виплати будуть нараховані, однак жодних відповідей ОСОБА_1 не отримала. Після того, як ОСОБА_1 приїхала у м. Київ, дізналася від знайомих про те, що можна отримати безоплатну правничу допомогу, як особі, яка зареєстрована на тимчасово окупованій території та інваліду ІІІ групи, у Північному міжрегіональному центрі з надання безоплатної правничої допомоги. Не зволікаючи, остання звернулася за правничою допомогою до юристів Північного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, де їй допомогли підготувати звернення до Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області (далі – ГУ ПФУ в Донецькій області) з метою дізнатися про підстави припинення пенсійних виплат та отримати офіційну відповідь для подальшого розуміння про підстави припинення пенсійних виплат та можливості такого поновлення в адміністративному чи судовому порядку. А відтак, лише після звернення у березні місяці за правничою допомогою до Північного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, ОСОБА_1 дізналася про підстави припинення пенсійних виплат, що останні не будуть нараховані та про можливість оскаржити такі дії в судовому порядку.

Надаючи оцінку доводам позивача, викладеним у заяві про поновлення строку звернення до суду та апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає, що питання щодо поновлення строку звернення до суду у випадку його пропуску з причин пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні було предметом дослідження Верховним Судом, зокрема у постановах від 04 квітня 2023 року у справі № 140/1487/22, від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18, від 23 грудня 2022 року у справі № 760/5369/19, від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, від 02 червня 2022 року у справі у №757/30991/18-а.

Так, у наведених постановах Верховний Суд зауважив, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною.

У постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 140/11951/21 Верховний Суд указав, що при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об`єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та часу, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.

Варто зазначити, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про пропуск позивачем строку звернення до суду саме з причин, зумовлених збройною агресією Російської Федерації. Зокрема, позивачем не доведено, що запроваджені у період дії правового режиму воєнного стану тимчасові обмеження, події чи інші обставини, які не залежали від його волі та поведінки, об`єктивно перешкоджали або унеможливлювали подання позовної заяви у строки, встановлені законом.

Наведені позивачем доводи не можуть бути визнані достатніми для підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду, оскільки позивачем не зазначено жодних об`єктивних обставин, які перешкоджали їй раніше звернутися за безоплатною правничою допомогою або самостійно вжити заходів для з`ясування підстав припинення виплати пенсії та захисту своїх прав.

Сам по собі факт звернення позивача до Північного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги лише не свідчить про наявність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду. позивач не навела обґрунтованих пояснень щодо причин, з яких вона не звернулася за відповідною правничою допомогою раніше, не зазначила обставин, які унеможливлювали з`ясування причин припинення пенсійних виплат, та не надала доказів існування таких перешкод протягом відповідного періоду.

Крім того, твердження позивача про те, що вона вважала припинення пенсійних виплат помилкою та розраховувала на їх подальше нарахування, саме по собі є суб`єктивним припущенням, яке не підтверджене належними доказами. Такі міркування не можуть автоматично свідчити про поважність причин пропуску строку звернення до суду, оскільки саме по собі помилкове розуміння фактичних обставин або сподівання на поновлення виплат не звільняє особу від обов`язку виявляти належну обачність у захисті своїх прав.

Водночас отримання позивачем правничої допомоги за дорученням від 14.04.2026 № 4-26-2026-003556 та листа Головного управління Пенсійного фонду країни в Донецькій області від 19.03.2026 № 20031-13628/Д-02/8-0500/26 може свідчити про уточнення нею підстав припинення пенсійних виплат, однак саме по собі не підтверджує, що до цієї дати вона об`єктивно не могла дізнатися про порушення своїх прав або звернутися за їх захистом. При цьому позивач не навела належного обґрунтування того, чому обставини, на які вона посилається, унеможливлювали своєчасне звернення до суду, а не лише зумовили її фактичне звернення за правничою допомогою у більш пізній період.

Призначення адвоката для надання безоплатної вторинної правничої допомоги у квітні 2026 року та подальша підготовка ним позовної заяви також не є самостійними підставами для поновлення строку звернення до суду, оскільки зазначені обставини стосуються організації правничої допомоги та підготовки процесуальних документів, а не об`єктивної неможливості позивача реалізувати право на судовий захист у встановлений законом строк .

Отже, наведені позивачем обставини фактично зводяться до посилання те, коли саме вона звернулася за правничою допомогою та отримала офіційну відповідь органу Пенсійного фонду України, проте не містять належного обґрунтування причин, які об`єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду. За таких обставин сам факт отримання правничої допомоги та суб`єктивне переконання позивача у можливому поновленні пенсійних виплат не можуть бути визнані достатніми підставами для поновлення строку звернення до суду без встановлення інших об`єктивних обставин, які б свідчили про поважність причин його пропуску.

Водночас, пропуск строку не може бути безмежним чи тривати невиправдано довго, за умови відсутності поважних причин, які зумовили його пропуск. При цьому, вчинення протягом цього часу одних дій і невчинення інших ставить під сумнів наявність таких труднощів та об`єктивну неспроможність реалізації особою тих чи інших прав і виключає можливість врахування таких обставин як поважних під час вирішення питання дотримання строку звернення до суду.

Зважаючи на те, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом та не довів наявність поважних причин його пропуску, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про повернення позовної заяви в частині позовних вимог за період з 01.09.2025 по 20.01.2026 на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви в частині вимог за період з 01.09.2025 по 20.01.2026 відповідає наведеним нормам процесуального права, підстав для її скасування колегією суддів не встановлено.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується положеннями статті 322 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням “Серявін та інші проти України”, та пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України” (заява № 4909/04) згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Інші доводи сторін у цій справі не впливають на вирішення спірного питання та на оцінку правильності висновків суду у справі.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 312, 320, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.08.2026 по справі № 520/21826/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя С.П. Жигилій

Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова