Рішення від 30 вересня 2025 р. у справі №203/2316/25 — Центральний районний суд міста Дніпра

Справа № 203/2316/25

Провадження № 2/0203/1438/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2025 року Центральний районний суд міста Дніпра в залі суду в місті Дніпрі у складі:

головуючого судді – Ханієвої Ф.М.,

за участю секретаря судового засідання – Клімової Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Прайм Альянс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравцов Олександр Олександрович, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Григорчук Павло Васильович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

07.04.2025 року від представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Токарєвої Олени Геннадіївни до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Прайм Альянс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравцов Олександр Олександрович, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Григорчук Павло Васильович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в якому просить суд:

- визнати виконавчий напис №1463, вчинений 30 квітня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим Олександром Олександровичем, про стягнення з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Прайм Альянс» (код ЄДРПОУ: 41677971) заборгованість в сумі 15430,11 грн таким, що не підлягає виконанню;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Прайм Альянс» (код ЄДРПОУ: 41677971) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) безпідставно стягнені за виконавчим написом, вчиненим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим Олександром Олександровичем, за №1463 від 30 квітня 2020 року, грошові кошти у розмірі 4887,75 грн;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Прайм Альянс» (код ЄДРПОУ: 41677971) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) раніше сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн;

- стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Григорчука Павла Васильовича на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) безпідставно стягнені за виконавчим провадженням №62465998 – 488,77 грн в рахунок стягнення основної винагороди приватного виконавця та 300,00 грн в рахунок стягнення витрат виконавчого провадження;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Прайм Альянс» (код ЄДРПОУ: 41677971) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати, понесені за надання правової допомоги в розмірі 4000,00 грн.

І. Стислий виклад позицій учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказала, зокрема, що між позивачем та відповідачем не укладалось жодних правочинів, тому між ними не могла виникнути спірна заборгованість. Заборгованість, стягнута за спірним виконавчим написом, виникла поза межами трирічного строку, тому не могла бути стягнута за виконавчим написом нотаріуса. Крім того, позивач не визнає заборгованість у сумі, що визначена у виконавчому написі нотаріуса, та вважає, що суми, стягнуті за виконавчим написом нотаріуса, не є безспірними, позивачем не визнаються, а сам виконавчий напис був вчинений з порушенням вимог та умов, що передбачені ст. 88 Закону України «Про нотаріат», а тому має бути визнаний таким, що не підлягає виконанню. Представник позивача також посилається на те, що в обов`язок нотаріуса входить перевірка безспірності боргу у боржника після надання стягувачем документів, що встановлюють прострочення зобов`язання. За відсутності ознаки безспірності нотаріус повинен був відмовити у здійсненні виконавчого напису. Крім того, відповідач не подав нотаріусу нотаріально посвідчений кредитний договір, укладений між банком та позивачем. Позивач не укладала жодного кредитного договору та не отримувала грошових коштів від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Прайм Альянс», а тому відсутні будь-які документи, на підставі яких можливо б було вчинити виконавчий напис нотаріуса.

З огляду на викладене, позивач звернулась до суду з позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та стягнення безпідставно отриманих коштів.

17.07.2025 року в системі «Електронний суд» представник відповідача подав до суду заперечення щодо суми витрат на правничу допомогу, в яких просив суд відмовити в частині стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. Представник відповідача вказав, що враховуючи складність справи, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, необхідно зменшити заявлену суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

04.08.2025 року та 30.09.2025 року в системі «Електронний суд» представник позивача подала до суду письмову заяву про розгляд справи за відсутності сторони позивача, підтримала позовні вимоги у повному обсязі, просила суд їх задовольнити у повному обсязі.

Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2025 року, цивільну справу №203/2316/25, провадження №2/0203/1438/2025, було розподілено головуючому судді Ханієвій Ф.М., яка передана судді канцелярією суду, – 14.04.2025 року.

14.04.2025 року, 05.06.2025 року судом були направлені запити до органу реєстрації місця перебування та місця проживання осіб, щодо місця проживання позивача – ОСОБА_1 .

10.06.2025 року на адресу суду з Відділу реєстрації місця проживання громадян Селидівської міської ради надійшла інформація, відповідно до якої ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 09.07.1996 року по теперішній час.

Відповідно до відповіді №1541039 від 02.07.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 09.07.1996 року.

Ухвалою суду від 02.07.2025 року було відкрито провадження в цивільній справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

У судове засідання 01.10.2025 року учасники справи не з`явились, належним чином були повідомлені про час, дату та місце розгляду справи.

Представник позивача та представник відповідача подали до суду письмові заяви про розгляд справи за їх відсутності. Інші учасники справи не повідомили суд про причини неприбуття у судове засідання.

Суд на підставі положень ст. ст. 128, 211, 223, ч. 2 ст. 247 ЦПК України, розглянув справу за відсутності учасників справи, за наявними у справі письмовими доказами та без фіксування судового процесу технічними засобами.

Під час судового розгляду справи суд дослідив письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, що містяться в матеріалах справи.

Судом встановлено, що 30.04.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим Олександром Олександровичем було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №1463, за змістом якого запропоновано звернути стягнення з громадянина України, яким є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є боржником за кредитним договором №R53100429083В від 28.05.2013 року, укладеним нею із первісним кредитором – Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк», код ЄДРПОУ: 14359319, право вимоги за яким було відступлене новому кредитору – Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», код ЄДРПОУ: 38750239, відповідно до договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами №220615нв від 22.06.2015 року, відповідно до якого ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» набуло право нового кредитора до позичальника за кредитним договором.

У подальшому, 29.01.2019 року між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс», код ЄДРПОУ: 41677971, було укладено договір факторингу №29/01/19-1 від 29.01.2019 року, відповідно до якого ТОВ «ФК «Прайм Альянс» (стягувач) набуло право нового кредитора до позичальника за кредитним договором. Стягнення заборгованості проводиться за період з 29.01.2019 року по 10.03.2020 року. Сума часткової заборгованості складає 15277,34 грн, в тому числі: заборгованість по основному боргу (тіло кредиту) становить 11426,80 грн; заборгованість по відсоткам становить 1822,54 грн; комісія становить 2028,00 грн.

За вчинення цього виконавчого напису нотаріусом на підставі статті 31 Закону України «Про нотаріат», отримано плату із стягувача ТОВ «ФК «Прайм Альянс» в розмірі 152,77 грн, яка підлягає стягненню з боржника на користь стягувача.

Загальна сума, яка підлягає стягненню з боржника, яким є ОСОБА_1 , на користь ТОВ «ФК «Прайм Альянс» складає 15430,11 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Григорчука П.В. про відкриття виконавчого провадження від 03.07.2020 року, ВП №62465998, було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису №1463, виданого 30.04.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим Олександром Олександровичем, та стягнуто з боржника основну винагороду приватного виконавця у розмірі 1543,00 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Григорчука П.В. про стягнення з боржника основної винагороди від 03.07.2020 року, ВП №62465998, було постановлено стягнути з боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , основну винагороду у сумі 1543,01 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Григорчука П.В. про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 03.07.2020 року, ВП №62465998, було постановлено визначити для боржника: ОСОБА_1 розмір мінімальних витрат виконавчого провадження 300,00 грн, одержувач: виконавчий округ Донецької області приватний виконавець Григорчук П.В., РНОКПП приватного виконавця: 3105022393, IBAN НОМЕР_2 в АТ КБ «ПриватБанк».

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Григорчука П.В. про передачу виконавчого провадження від 15.08.2023 року, ВП №62465998, було встановлено, що приватним виконавцем змінено виконавчий округ з Донецької області на виконавчий округ Дніпропетровської області, та постановлено передати виконавчий документ: виконавчий напис №1463, виданий 30.04.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим Олександром Олександровичем, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Прайм Альянс» заборгованості в загальному розмірі 15430,11 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Григорчука П.В. про прийняття виконавчого провадження, від 15.08.2023 року, ВП №62465998, було встановлено, що приватним виконавцем змінено виконавчий округ з Донецької області на виконавчий округ Дніпропетровської області, та постановлено прийняти виконавче провадження №62465998 з примусового виконання документу: виконавчий напис №1463, виданий 30.04.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим Олександром Олександровичем, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Прайм Альянс» заборгованості в загальному розмірі 15430,11 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Григорчука П.В. про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, від 11.06.2024 року, ВП №62465998, було постановлено звернути стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що отримує дохід у КНП «Селидівська центральна міська лікарня СМР», здійснювати відрахування із суми доходів боржника у відповідності до вимог чинного законодавства, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у розмірі 20% доходів щомісяця до погашення загальної суми заборгованості за виконавчим провадженням, яка складає: 17273,12 грн: основна сума боргу 15430,11 грн, основна винагорода приватного виконавця 1543,01 грн, витрати виконавчого провадження 300,00 грн, утримані кошти перераховувати за наступними реквізитами: найменування отримувача: ОСОБА_2 , код отримувача: НОМЕР_3 , IBAN НОМЕР_2 , назва банку Маріупольська філія АТ КБ «ПриватБанк».

Відповідно до Інформації про виконавче провадження від 01.04.2025 року, ВП №62465998, 12.11.2024 року відбулось припинення виконання виконавчого документу на підприємстві, установі, організації.

Відповідно до листа приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Григорчука П.В. від 31.03.2025 року №10344, за час перебування виконавчого провадження на примусовому виконанні з боржника було стягнуто та перераховано суму у розмірі 5676,52 грн (19.03.2025 року), з якої на користь стягувача – ТОВ «ФК «Прайм Альянс» було стягнуто та перераховано суму у розмірі 4887,75 грн, на користь приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Григорчука П.В. було стягнуто та перераховано 488,77 грн в рахунок стягнення основної винагороди приватного виконавця та 300,00 грн в рахунок стягнення витрат виконавчого провадження.

На підтвердження факту надання позивачу правничої допомоги представник позивача – адвокат Токарєва О.Г. надала суду оригінал ордера на надання правничої допомоги від 04.04.2025 року, виданого на підставі договору про надання правової допомоги №б/н від 24.03.2025 року, та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 27.07.2016 року серії ДН №4727.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та стягнення безпідставно отриманих коштів.

ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

За загальними положеннями, визначеним статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу кожна особа має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес особи в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до положень статті 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з положеннями статті 87 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 року №3425-ХІІ (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень статті 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Умови вчинення виконавчих написів визначені Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5 (далі – Порядок, в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника – фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо.

Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень – письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172 (далі – Перелік документів).

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів.

Цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

При цьому стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 06.05.2020 року, справа №320/7932/16-ц, Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 березня 2019 року у справі №137/1666/16-ц, у постанові від 21 вересня 2021 року у справі №910/10374/17, у подібних правовідносинах, а також Верховного Суду України, викладеною в постанові від 05.07.2017 року, справа №6-887цс17, вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису – це надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати та бути безспірною заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника – це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису, відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат», що для нотаріуса підтверджується формальними ознаками: наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком, є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

У постанові Верховного Суду від 23.01.2018 року, справа №310/9293/15-ц, зазначено, що вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника – це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Відповідно до положень статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає у тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 ЦК України).

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави – це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 13 лютого 2019 року у справі №320/5877/17, від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17, від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, пункт 39, від 15 жовтня 2019 року у справі №911/3749/17, пункт 6.27, від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18, пункт 35, від 1 лютого 2020 року у справі №922/614/19, пункт 52, від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц, пункт 109).

Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів). Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулось повне або часткове виконання, є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України, у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно (постанова ВС України від 08.09.2021 року у справі №201/6498/20).

За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, – так би мовити, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях, тоді як для кондикційних зобов`язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №320/5877/17, пункти 45-46). Інакше кажучи, у деліктних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе.

Також за правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі №916/3156/17).

Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII (далі – Закон №1404), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі – рішення) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 5 Закону №1404 передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Згідно з положеннями статті 42 Закону №1404, кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Частиною 3 статті 45 Закону №1404 передбачено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 02 червня 2016 року №1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Розмір основної винагороди приватного виконавця, порядок та підстави її стягнення, розмір витрат виконавчого провадження та порядок їх визначення, визначені приписами ст. 31 зазначеного Закону.

Відповідно до цієї статті за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Якщо зазначену суму стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення.

Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Стягнення з боржника додаткової винагороди приватному виконавцю, а також додаткових витрат, крім визначених Міністерством юстиції України, не допускається.

На виконання приписів статей 13 та 31 цього Закону Постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі також – Порядок №643).

Пунктом 12 Порядку №643 визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Виходячи з вищевикладеного, обов`язковими умовами стягнення винагороди приватного виконавця є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття приватним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

Крім того, законодавець чітко визначив, що основна винагорода приватного виконавця стягується з фактично стягнутої суми; розмір винагороди вираховується також з фактично стягнутої суми.

За своїм призначенням винагорода стягується саме за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

Здійснення особою захисту порушеного права шляхом застосування кондикційного позову можливе лише за умови наявності підстав, передбачених статті 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача відповідне майно (у тому числі грошові кошти) (постанова від 08.09.2021 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №206/2212/18).

Відповідно до вимог частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини 2 статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частин 5, 6 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Частинами 1, 2, 3 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і в заємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі дока зам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин 1, 6 статті 53 ЦПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов`язки, встановлені статтею 43 цього Кодексу.

ВС вказав, що третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має перебувати з однією із сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін. Не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-які матеріально-правові обов`язки, в тому числі, винести рішення або ухвалу суду про права чи обов`язки цих третіх осіб (ВС КЦС, справа №757/55549/17 від 01.03.2023 р.).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі №910/17792/17 вказала, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору – ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи. Не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-які матеріально-правові обов`язки, а також встановлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов`язки цих третіх осіб.

Відповідач – це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі в цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Враховуючи обсяг процесуальних прав та обов`язків, визначених ст. ст. 4, 43 та 49 ЦПК України, сторонами вважаються особи, які є учасниками спірного матеріального правовідношення. Ознаками сторін, які відрізняють їх від інших осіб, які беруть участь у справі (зокрема, третіх осіб) є те, що сторони – це особи, між якими виник спір про право, який є предметом розгляду та вирішення судом, та на сторони поширюються усі наслідки судового рішення.

У ході судового розгляду справи судом було встановлено, що відповідач не довів суду того факту, що на момент вчинення нотаріусом спірного виконавчого напису позивач мала безспірну кредитну заборгованість саме такого розміру, який зазначений у виконавчому написі станом на час його вчинення. З-поміж іншого, відповідачем не доведено і того, що під час вчинення виконавчого напису нотаріус отримував від позивача як боржника первинні документи щодо погашення кредиту (квитанції, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

При цьому відповідачем не було доведено факту направлення на адресу позивача та отримання нею вимоги відповідача про сплату наявної кредитної заборгованості, надання її нотаріусу для вчинення нотаріального напису. Отже, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача, не довів суду безспірність розміру кредитної заборгованості, зазначеної нотаріусом в оспорюваному виконавчому написі. Крім того, виконавчий напис вчинений на кредитному договорі, який не є нотаріально посвідченим. Своєю чергою, позивач звернулась до суду після вчинення виконавчого напису нотаріуса та заперечує безспірність позовних вимог. Це є достатньою правовою підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а відповідач не позбавляється можливості вирішити спірні питання у позовному провадженні.

Таким чином, позовна вимога про визнання таким, що не підлягає виконанню оспорюваного виконавчого напису є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

З приводу позовної вимоги про стягнення з відповідача та третьої особи на користь позивача безпідставно отриманих грошових коштів, суд зазначає, що позивач не довела належними та допустимими доказами, якими є первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», факт стягнення з її банківських рахунків спірних грошових коштів. Оскільки, окрім листа приватного виконавця, позивачем не надані суду квитанції про дійсне стягнення спірних сум з її банківського рахунку або довідка, розрахунковий лист роботодавця про стягнення коштів з банківського рахунку працівника, або виписка банку за спірний період. Позивач не довела належними та допустимими докази того, з неї на користь відповідача були стягнуті грошові кошти у розмірі 4887,75 грн. При цьому приватний виконавець, на користь якого з позивача були стягнуті грошові кошти у розмірі 488,77 грн та 300,00 грн, має процесуальний статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, та до третьої особи позивачем не можуть бути заявлені будь-які матеріально-правові вимоги.

Тому позовні вимоги про стягнення з відповідача та третьої особи спірних сум є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

З приводу вирішення питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1, частини 2, пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати , зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до положень частин 1 - 6 статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 2, 3, 4, 8 статті 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються , інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі задоволення позову – на відповідача.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз викладених вище норм ЦПК України вказує, що розмір витрат на професійну правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно з пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Аналіз викладених вище положень визначає, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Відповідно до положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються: складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд виходить зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Суд бере до уваги те, що для вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (постанова Верховного Суду від 02.10.2019 року, справа №815/1479/18, додаткова постанова Верховного Суду від 05.09.2019 року, справа №826/841/17, додаткова постанова Верховного Суду від 06.03.2019 року, справа №922/1163/18).

З урахуванням положень частини 4 статті 263 ЦПК України, суд бере до уваги вказані правові висновки Верховного Суду.

Водночас у ході судового розгляду справи судом було встановлено, що сторона позивача не надала суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у загальному розмірі 4000,00 грн. При цьому, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеній частині позовних вимог у розмірі 605,60 грн (1121,20 грн : 2 = 605,60 грн).

V. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви та вирішення питання про розподіл судових витрат.

Суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Прайм Альянс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравцов Олександр Олександрович, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Григорчук Павло Васильович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, слід задовольнити частково, та визнати виконавчий напис від 30.04.2020 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим Олександром Олександровичем, зареєстрований в реєстрі за №1463, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Прайм Альянс» заборгованості за кредитним договором №R53100429083В від 28.05.2013 року, у загальному розмірі 15277,34 грн, – таким, що не підлягає виконанню, а у задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити за їх безпідставністю та недоведеністю, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Прайм Альянс» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 605,60 грн, у задоволенні вимоги позивача – ОСОБА_1 про стягнення з відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Прайм Альянс» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн – відмовити.

Керуючись статтями 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 133, 141, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 274-279 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Прайм Альянс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравцов Олександр Олександрович, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Григорчук Павло Васильович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, – задовольнити частково.

Визнати виконавчий напис від 30.04.2020 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим Олександром Олександровичем, зареєстрований в реєстрі за №1463, щодо стягнення з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Прайм Альянс» (адреса місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 77; код ЄДРПОУ: 41677971) заборгованості за кредитним договором №R53100429083В від 28.05.2013 року, у загальному розмірі 15277,34 грн, – таким, що не підлягає виконанню.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Прайм Альянс» (адреса місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 77; код ЄДРПОУ: 41677971) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 605,60 грн (шістсот п`ять гривень шістдесят копійок).

У задоволенні вимоги позивача – ОСОБА_1 про стягнення з відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Прайм Альянс» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ф.М. Ханієва