Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №440/8107/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 р.Справа № 440/8107/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 19.05.2026 по справі № 440/8107/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 з урахуванням визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 31.12.2022 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 - 2102,00 грн, з 01.01.2021 по 31.12.2021 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 - 2270,00 грн, з 01.01.2022 по 31.12.2022 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 - 2481,00 грн, з 01.01.2023 по 19.05.2023 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 - 2684,00 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” та здійснити виплату різниці з урахуванням фактично сплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.01.2026 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишено без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.08.2025 по справі № 440/8107/25 залишено без змін.

13 лютого 2026 року через підсистему "Електронний суд" надійшла заява представника Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання судового рішення від 13 серпня 2025 року у справі №440/8107/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування такої заяви представником боржника зазначено, що Військова частина НОМЕР_1 не здійснює самостійного розподілу коштів, які надходять на рахунки частини відповідно до надісланих заявок на конкретні вказані судові справи. Військовою частиною НОМЕР_1 враховуючи вимоги зазначених нормативно правових актів, з метою виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.08.2025 у справі №440/8107/25, ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.12.2022 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 - 2102,00 грн, з 01.01.2021 по 31.12.2021 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 - 2270,00 грн, з 01.01.2022 по 31.12.2022 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 - 2481,00 грн, з 01.01.2023 по 19.05.2023 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 - 2684,00 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” та здійснити виплату різниці з урахуванням фактично сплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 та з метою виплати, заявку про забезпечення коштами направлено на адресу розпорядника бюджетних коштів вищого рівня, що підтверджується витягом із розрахунку від 06.02.2026 №439 та відправленням на електронну адресу від 08.02.2026. Відсутність на рахунку військової частини НОМЕР_1 коштів за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» у сумі, необхідній для виконання рішення суду у цій справі підтверджується Розподілами грошових коштів по загальному фонду за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» від Центрального фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_1 , на кошти які надходили за напрямком сплати судових зборів та виконання судових рішень. Протягом періоду з 13.08.2025 по теперішній час, грошові кошти спрямовані на виконання вказаного судового рішення не надходили. Усі подальші дії, зокрема щодо фактичного надходження коштів на рахунки стягувача не залежать від військової частини НОМЕР_1 , а залежать від надходження бюджетного фінансування із розподілом коштів на виконання саме цієї судової справи.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.05.2026 заяву представника Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання судового рішення від 13 серпня 2025 року у справі №440/8107/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - залишено без задоволення.

Залишаючи без задоволення заяву Військової частини НОМЕР_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження неможливості здійснення виплати перерахованої суми коштів позивачу на виконання вимог рішення суду в цій справі, зокрема через необхідність виплати коштів передбачених в кошторисі за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" на виконання рішень судів, які набрали законної сили раніше.

Окрім того, суд звернув увагу боржника, що і наданих ним до заяви про відстрочення виконання рішення суду документів не можливо ідентифікувати, що саме на виконання рішення суду в цій справі ним було підготовлено Основну заявку-розрахунок на лютий 2026 року.

Отже, боржником не доведено наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання або роблять неможливим виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року у справі №440/8107/25, що набрало законної сили.

Не погодившись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 19.05.2026 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про відстрочення виконання судового рішення та відстрочити виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.08. 2025 у справі № 440/8107/25 до 13 серпня 2026 року.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційні скарги скаржник наводить обставини, аналогічні тим, на які він посилався у заяві, поданій до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Враховуючи обставини цієї справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Положеннями ст. 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Також суд апеляційної інстанції зауважує, що у Рішенні від 30 червня 2009 року за №16-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013, у рішенні від 26.06.2013, звернув увагу, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 за № 11-рп/2012).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід`ємною частиною “права на суд”, а ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобов`язання адміністративних органів виконувати рішення (пункт 40 рішення від 19.03.1997 у справі “Горнсбі проти Греції”).

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Отже судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Згідно з частиною першою статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також ураховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім`ї, її матеріальне становище; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Водночас згідно з частиною п`ятою статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення, ухвали, постанови.

Отже підставою для відстрочення виконання судового рішення можуть бути обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у певний строк. У зв`язку з чим обов`язок доведення наявності цих обставин покладається на зобов`язану сторону (боржника).

Факт наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у певний строк, має підтверджуватись відповідними доказами, як це встановлено положеннями статей 72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на те, що конкретний перелік обставин, за наявності яких суд може відстрочити виконання судового рішення, не встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, суд вирішує питання про відстрочення виконання судового рішення, виходячи із конкретних обставин, які впливають на спроможність сторони виконати судове рішення, та балансу між інтересами стягувача та боржника.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 2а/0570/6531/2011.

Так, у цій постанові Верховним Судом зазначено, що відстрочення є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об`єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке. При розгляді заяв щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

При розгляді заяв щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Однак ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.12.2019 року у справі № 2а/0570/6531/2011, від 30.01.2020 у справі № 819/150/17.

Як убачається з матеріалів справи, заявник посилається на те, що Військова частина НОМЕР_1 не здійснює самостійного розподілу коштів які надходять на рахунки частини відповідно до надісланих заявок на конкретні вказані судові справи.

На підтвердження наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.08.2025, заявником надано витяг з розрахунку потреби в коштах для військовослужбовців, звільнених з військової служби (переміщених до інших військових частин), виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" за напрямком грошового забезпечення на лютий 2026 року /а.с. 90/ та основна заявка-розрахунок на фінансування для виплати грошового забезпечення та підйомної допомоги військовослужбовцям, виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" за напрямом грошового забезпечення на лютий 2026 року.

Проте колегія суддів зазначає, що вказані обставини не можуть підставою для відстрочення виконання судового рішення, з огляду на таке.

У Рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.

Відповідно до статей 1,3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов`язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абз. 2, 3 п.п. 3.3 п. 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 року у справі № 1-37/2008).

Отже законодавство, що визначає фінансові зобов`язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.

Вказана правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 17.03.2004 року № 7-рп/2004, від 01.12.2004 року № 20-рп/2004, від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо у залежність від видатків бюджету.

Зокрема у рішенні від 09.07.2007 за № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Так, відповідно до рішень ЄСПЛ “Кечко проти України” (заява № 63134/00, п. 23, 26) та “Ромашов проти України” (заява № 67534/01, п. 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Відтак, ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що відсутність коштів не є поважною причиною невиконання судового рішення. Тим більше, у випадку відстрочення виконання судового рішення, боржник перебуватиме у привілейованому становищі, що призведе до порушення принципу рівності.

При цьому слід наголосити, що запроваджений процесуальними нормами механізм відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду - виконання ухваленого судом рішення.

Процесуальне законодавство визначає підстави та порядок відстрочення виконання судового рішення в адміністративній справі з метою створення оптимальних умов для належного та якісного виконання такого.

З огляду на відсутність передбачених критеріїв для визначення поважності таких підстав, прийняття відповідних рішень є дискреційним повноваженням суду, яке останній реалізує за власними переконанням, виходячи з конкретних обставин справи. При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України відстрочення виконання рішення суду є правом, а не обов`язком суду, а відповідне рішення приймається судом на основі закону та власних переконань.

Поряд з цим, колегія суддів зауважує, що Військовою частиною НОМЕР_1 не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності у кошторисі видатків у необхідній сумі саме для виконання рішення суду в цій справі та ініціювання змін до кошторису військової частини НОМЕР_1 з метою виконання рішення суду у цій справі.

Також Військовою частиною НОМЕР_1 не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності на рахунку боржника коштів за кодом 2800 "Інші поточні видатки", у тому числі, але не обмежуючись, як станом на дату звернення із відповідною заявою, так і потягом усього часу з дати набрання законної сили рішенням у сумі, необхідній для виконання.

Окрім того, суд звертає увагу боржника, що і наданих ним до заяви про відстрочення виконання рішення суду документів не можливо ідентифікувати, що саме на виконання рішення суду в цій справі ним було підготовлено Основну заявку-розрахунок на лютий 2026 року.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що заява Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання рішення суду не підлягає задоволенню.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що заявником не доведено наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання або роблять неможливим виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.08.2025 у справі №440/8107/25, що набрало законної сили, а отже, заява відповідача про відстрочення виконання судового рішення задоволенню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги з наведених вище підстав висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно з`ясовано спірні обставини, правильно застосовано до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військова частина НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 19.05.2026 по справі № 440/8107/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій

Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова Я.М. Макаренко