Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №480/6656/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 р.Справа № 480/6656/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Н.В. Савицька, по справі № 480/6656/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 05.10.2022 по 16.04.2024, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 - 2024 роки без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022, на 01.01.2023 та розрахункової величини 2684,00 грн у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 05.10.2022 по 16.04.2024, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 - 2024 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом станом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 - 2481 гривня 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 - 2684 гривні 00 копійок, розрахункової величини 2684 гривні 00 копійок на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач під час нарахування позивачу грошового забезпечення у період з 05.10.2022 по 16.04.2024 застосовував в якості розрахункової величини прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким, зокрема, у пункт 4 Постанови № 704 були внесені відповідні зміни. Отже, зміни до пункту 4 Постанови № 704, внесені пунктом 6 Постанови №103, з 29 січня 2020 року не підлягають застосуванню. Позивач зазначає, що відповідно до пункту 4 Постанови № 704, починаючи з 29 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року, у зв`язку із чим зазначає, що грошове забезпечення позивача за спірний період та грошова допомога на оздоровлення мали обчислюватися із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2024 відповідно.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 02.09.2025 у справі № 480/6656/25 визнано причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 у справі № 480/6656/25 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні у період з 05.10.2022 по 20.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та премії.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 05.10.2022 по 20.05.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, та премії, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023 відповідно, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, та з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні інших вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням та зазначеною вище ухвалою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, яку аргументує неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставин справи, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 у справі №480/6656/25 повністю і залишити позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 без розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що позивачу був виданий при виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 примірник грошового атестату, тобто, саме дата 16.04.2024 є подією, від якої повинен обраховуватися перебіг строку звернення до адміністративного суду. Скаржник наголошує на відсутності підстав застосування до правовідносин у цій справі рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 у справі №1 р/2025.

Відповідач вказує, що при переміщенні позивача з військової частини НОМЕР_1 до військової частини НОМЕР_4 у нього були всі можливості для ознайомлення зі станом свого грошового забезпечення, зокрема під час здачі посади у військовій частині НОМЕР_1 , а також під час та після отримання грошового атестату у військовій частині НОМЕР_1 .

Апелянт зазначає, що у позивача не було перешкод для отримання у військовій частині НОМЕР_1 додаткової інформації щодо свого грошового забезпечення у будь-якій деталізації, у позовній заяві та інших заявах позивача не надано доказів намагань позивача отримати таку інформацію у військовій частині НОМЕР_1 раніше липня 2025 року, нездійснення позивачем заходів із ознайомленням із станом свого грошового забезпечення, при тому, що для цього у нього були всі можливості, свідчить про пасивну поведінку позивача та його процесуальну бездіяльність.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач у період з 05.10.2022 по 16.04.2024 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_5 . При цьому, розрахункова величина, яку використовував відповідач для проведення нарахування виплат позивача за вказаний період, - прожитковий мінімум на 1 січня 2018 року.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з протиправності дій Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні у період з 05.10.2022 по 20.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та премії. Крім цього, суд першої інстанції зазначив, що нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Суд першої інстанції вказав, що посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на пропуск позивачем процесуальних строків для звернення з позовною заявою до адміністративного суду суд не приймає до уваги, оскільки питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду було вирішено під час відкриття провадження у справі, та ухвалою суду від 02.09.2025 визнано причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 3 частини 1 статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має повноваження скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. Підстави для ухвалення такого рішення встановлені статтею 319 КАС України.

Отже, у випадку визнання апеляційним судом обґрунтованими заперечень, викладених в апеляційній скарзі на рішення суду, щодо ухвали суду, якою поновлено строк звернення до суду та/або відмовлено у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, суд апеляційної інстанції має надати оцінку законності такої ухвали суду і за наявності підстав скасувати рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та залишити позовну заяву без розгляду на підставі пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України.

Аналогічний правовий підхід до застосування вказаних норм процесуального права викладено Верховним Судом у постанові від 08.04.2025 у справі № 320/3570/22.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем оскаржується рішення суду першої інстанції в частині пропуску позивачем процесуальних строків для звернення з позовною заявою до суду, апеляційна скарга відповідача не містить інших заперечень стосовно суті спору, тому колегія суддів вважає за необхідне надати правову оцінку висновкам суду першої інстанції у зазначеній частині.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частині з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Колегія суддів вказує, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №521/21851/16-а.

Відповідно до статті 110 КЗпП України, при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:

а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;

б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;

в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Крім цього, у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Так, частиною 1 статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022 року) встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Частиною 2 статті 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, від 06.04.2023 року у справі № 260/3564/22, від 25.04.2023 у справі №380/15245/22.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала висновки щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України.

У зазначеній постанові, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, Судова палата дійшла наступних висновків.

Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положеннями статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 02.08.2023 у справі № 380/17776/22.

При цьому, статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Отже, перебіг звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, слід розраховувати з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 12.05.2025 року у справі № 360/324/24.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками, колегія суддів доходить висновку про можливість застосування до спірних правовідносин норми статті 116 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюється на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18.

У ході розгляду справи колегією суддів установлено, що позивач звернувся до суду з позовом у даній справі 21.08.2025.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії залишено без руху.

У вказаній ухвалі судом першої інстанції зазначено, що предметом спору у даній справі є, зокрема, зобов`язання відповідача здійснити перерахунок на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 05.10.2022 по 16.04.2024 та грошової допомоги на оздоровлення за 2022 - 2024 роки; зважаючи на викладене, позивачем пропущено строк звернення до суду.

Суд першої інстанції вказав, що позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, у якій зазначити поважні причини пропуску такого строку та докази поважності причин пропуску такого строку.

У наданий строк від представника позивача до суду надійшло клопотання про поновлення строків звернення до суду та відкриття провадження у справі.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 02.09.2025 заяву представника ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду задоволено, визнано причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 480/6656/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач був виключений зі списків особового складу, знятий з продовольчого забезпечення Військової частини НОМЕР_1 16.04.2024, що підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 98 від 16.04.2024 та копією грошового атестата № 1761/1454 від 16.04.2024.

Зокрема, грошовий атестат № 1761/1454 від 16.04.2024 включає в себе інформацію про обсяг і характер виплачених позивачу сум станом на день звільнення зі служби, містить підпис позивача, що підтверджує його ознайомлення з даним документом.

Листом № 1761/1761/33/ВихЗП від 28.07.2025 на звернення позивача від 13.07.2025 відповідачем було надано, зокрема, довідку про виплату позивачу грошового забезпечення (зі всіма його складовими) з 05.10.2022 по 16.04.2024 № 1761/3005 від 28.07.2025.

При цьому, як було вказано раніше, до суду першої інстанції з позовом позивач звернувся 21.08.2025.

За таких обставин колегія суддів вказує, що суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць спірного періоду.

Колегія суддів звертає увагу, що за приписами пункту 11.1 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (додаток до наказу Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22.04.2021 №104) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, зокрема, у випадку вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини.

Форма грошового атестата встановлена додатком 16 Правил та передбачає відображення в атестаті всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини.

Отже, грошовий атестат за своєю правовою природою є документом про остаточний розрахунок військової частини з військовослужбовцем у день його виключення зі списків особового складу військової частини та підтверджує виплату належних йому складових грошового забезпечення саме на цей день, водночас грошовий атестат не містить інформацію про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення з розшифровкою за його складовими за минулі періоди служби.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 28.04.2026 у справі № 240/3716/25.

Як встановлено зі змісту грошового атестата № 923 від 27.02.2024, цей документ відображає суми складових грошового забезпечення позивача, фактично виплачених йому станом на дату звільнення зі служби, однак не містить жодних відомостей про нарахування та виплату грошового забезпечення з розшифровкою його складових за весь спірний період, а саме з 05.10.2022 по 16.04.2024.

При цьому, до листа 1761/1761/33/ВихЗП від 28.07.2025, надісланого позивачу на його звернення від 13.07.2025, відповідачем було долучено довідку про виплату позивачу грошового забезпечення (зі всіма його складовими) з 05.10.2022 по 16.04.2024 № 1761/3005 від 28.07.2025

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за спірний період в день виключення з особового складу Військової частини НОМЕР_1 , а саме 16.04.2024, а тому відповідачем не доведено, що позивачем було пропущено тримісячний строк звернення до суду з позовом.

Водночас, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що у позивача були можливості для ознайомлення зі станом свого грошового забезпечення, зокрема під час здачі посади у Військовій частині НОМЕР_1 , у позивача не було перешкод для отримання у Військовій частині НОМЕР_1 додаткової інформації щодо свого грошового забезпечення, оскільки такі припущення відповідача є гіпотетичними та не підтверджують обізнаність позивача щодо механізму нарахування грошового забезпечення, що було предметом розгляду в цій справі.

Крім цього, колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача щодо ненадання позивачем доказів намагань отримати інформацію нарахування грошового забезпечення у Військовій частині НОМЕР_1 раніше липня 2025 року, нездійснення позивачем заходів із ознайомленням із станом свого грошового забезпечення, адже зазначене не змінює моменту, з якого позивач дізнався про порушення свого права, та не може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення до суду.

Відсутність доказів звернення позивача із додатковими запитами щодо деталізації виплаченого йому грошового забезпечення не може розцінюватися як прояв його пасивної поведінки чи процесуальної бездіяльності, оскільки обов`язок правильного, повного та своєчасного нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення покладається саме на відповідача, як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності пропуску ОСОБА_1 процесуальних строків для звернення з позовною заявою до суду в даній справі.

Доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження у ході розгляду колегією суддів.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Згідно з положеннями статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 319, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 по справі № 480/6656/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя С.П. Жигилій

Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова