Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №759/24186/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/13171/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2026 року місто Київ

справа № 759/24186/25

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Таргоній Д.О., Голуб С.А.

за участю секретаря судового засідання - Щур К.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Петренко Н.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Гнідавський цукровий завод» про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» щодо ненадання своєчасної відповіді на його звернення від 01 серпня 2025 року року;

зобов'язати відповідача надати відповідь на звернення;

стягнути з ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» на його користь 241909 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування вимог посилався на те, що 01 серпня 2025 року він направив на адресу відповідача рекомендований лист із заявою про надання інформації щодо перебування на балансі підприємства мереж холодного водопостачання та водовідведення.

Вказував, що згідно з трекінгом АТ «Укрпошта» лист був отриманий відповідачем 13 серпня 2025 року.

Зазначав, що у зв`язку із відсутністю відповіді 12 вересня 2025 року ним було повторно направлено на юридичну адресу відповідача звернення, яке повернулося неврученим.

Посилався на те, що оскільки у встановлений законом місячний строк відповіді надано не було, що, на думку позивача, є протиправною бездіяльністю та порушенням Закону України «Про звернення громадян».

Вказував, що протиправними діями відповідача йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює у 241909,00 грн.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 18 травня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

На обґрунтування вимог посилався на те, що звернення до відповідача та позов стосується з`ясування обставин, у чиїй власності чи користуванні перебувають інженерні мережі, які проходять через земельну ділянку, що відноситься до будинку АДРЕСА_1 і створюють певні незручності, оскільки існують обтяження сервітутами та становить законний інтерес позивача.

Вказував, що йому достеменно відомо, що мережі до певного часу перебували на балансі і у власності відповідача. Відповідач не надав доказів, що мережі передавались ним комусь у власність чи користування.

Зазначав, що висновки суду викладені у рішенні не грунтуються на нормах права і не відповідають фактичним обставинам справи.

Вказував, що у матеріалах справи відсутні докази, що мережі є комунальним майном.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Виходячи з положень ст.13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у позовній заяві вказував на те, що 01 серпня 2025 року він направив на адресу ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» (вул. Промислова, 3, с. Рованці, Луцький район, Волинська область, 45606) рекомендованим листом №4301800062130 звернення, в якому просив надати інформацію, чи перебувають на балансі підприємства мережі холодного водопостачання і водовідведення, які знаходяться на території мікрорайону Вересневе м. Луцька, зокрема на території земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , та чи передавались вони на баланс Луцької міської ради.

Згідно даних «Укрпошти» рекомендований лист №4301800062130 вручено одержувачу (с.Рованці) 13 серпня 2025 року.

При цьому, доказів на підтвердження того, що рекомендованим листом з №4301800062130 було направлено саме звернення позивача матеріали справи не містять.

12 вересня 2025 року позивач направив аналогічне за змістом звернення відповідачу на адресу (бульвар Академіка Вернадського, 12, м. Київ, 03115) рекомендованим листом з №4301600167728, яке повернулося з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Позивач посилався на те, що станом на момент звернення до суду відповіді на звернення він не отримав, вказаними протиправними діями відповідача йому завдана моральна шкода.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У статті 55 Конституції України зазначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Положеннями статті 3 вказаного Закону визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про звернення громадян» дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільним процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, Кодексом адміністративного судочинства України, законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про доступ до судових рішень», «Про запобігання корупції», «Про виконавче провадження», «Про адміністративну процедуру».

Якщо вирішення питань, порушених у заявах (клопотаннях) і скаргах громадян, належить до предмета регулювання Закону України «Про адміністративну процедуру», вони розглядаються в порядку, встановленому зазначеним Законом України.

Відповідно до статті 15 вищевказаного Закону органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Аналіз положень статей 1, 3, 12 та 15 Закону України «Про звернення громадян» свідчить, що обов`язок розглядати звернення громадян у порядку цього Закону покладається на підприємства, установи та організації в межах їхніх службових чи статутних повноважень, або у разі, якщо такі звернення стосуються порушення прав громадян безпосередньо цими підприємствами.

Позивач ОСОБА_1 не перебуває з ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» у трудових, корпоративних, зобов`язальних (договірних) чи інших правовідносинах, не є працівником, акціонером або членом зазначеного господарського товариства, відтак у відповідача відсутні будь-які внутрішні чи договірні зобов`язання щодо надання позивачу звітності про свій балансовий стан або господарську діяльність.

Характер запитуваної позивачем інформації (відомості про балансову належність інженерних мереж мікрорайону міста та передачу їх органам місцевого самоврядування) за своєю правовою природою є запитом на отримання публічної інформації, а не зверненням громадян, пропозицією, заявою чи скаргою в розумінні ст.3 Закону, так як відомості про комунальне майно, інженерні мережі та управління ними є публічною інформацією, оскільки вони становлять суспільний інтерес та стосуються використання публічних ресурсів.

Згідно статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків;

4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;

5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач є розпорядником такої інформації.

Облік комунального майна, інженерних мереж міста та координація питань щодо передачі об`єктів інфраструктури на баланс територіальної громади належить до виключної компетенції органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1 ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Юридична особа приватного права діє за принципом свободи, і примусове покладення на неї обов`язку звітувати чи надавати довідкову інформацію фізичній особі поза межами визначених законом процедур є неправомірним втручанням у її діяльність.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що належним та правомірним способом реалізації прав позивача на отримання зазначених відомостей є звернення до відповідного органу місцевого самоврядування (Луцької міської ради або її виконавчих органів), який є володільцем та розпорядником такої публічної інформації та правомірно відмовив у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачу достеменно відомо, що мережі до певного часу перебували на балансі і у власності відповідача колегія суддів відхиляє, оскільки згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому доказів на підтвердження своїх доводів позивач не надав.

Згідно зі статтями 23, 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини та у разі, якщо право на таке відшкодування передбачено законом або договором. Оскільки судом не встановлено факту вчинення Відповідачем протиправних дій чи бездіяльності, що порушують цивільні права чи інтереси Позивача, правові підстави для задоволення похідної вимоги про стягнення моральної шкоди відсутні.

Оскільки не було встановлено протиправних дій відповідача, а відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

Апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2)).

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.

Головуючий:

Судді: