Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №379/2414/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/9607/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2026 року місто Київ

справа № 379/2414/25

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Таргоній Д.О., Голуб С.А.

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Таращанського районного суду Київської області від 09 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Разгуляєвої О.В., повний текст рішення складено 16 березня 2026 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА-НОВА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2025 року позивач ТОВ «ІННОВА-НОВА» звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання грошових коштів у кредит №8021000525 від 01 травня 2025 року у розмірі 30523,35 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 6500 грн.; заборгованості за процентами - 11023,35 грн.; неустойки - 13000 грн.

В обґрунтування вимог посилався на те, що 01 травня 2025 року між ТОВ «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання грошових коштів у позику №8021000525 у вигляді електронного документа, створеного та підписаного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ст.ст.3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

У вересні 2025 року ТОВ «Іннова Фінанс» було перейменовано на ТОВ «ІННОВА-НОВА».

Вказував, що умовами договору щодо надання коштів у кредит визначено: п.2.3. сума кредиту (загальний розмір) складає: 6500 грн, п.2.4. тип кредиту - кредит, п.2.5. строк кредиту (строк дії договору) 360 днів, п.2.8. мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби, п.2.6.1 стандартна процентна ставка - 1% за кожен день користування кредитом.

Зазначав, що відповідно до п.3.1. кредитного договору, кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника, включаючи використання реквізитів платіжної картки: НОМЕР_1 .

Посилався на те, що ТОВ «ІННОВА-НОВА» як кредитодавець свої зобов`язання виконав належним чином, надавши відповідачу кредит на картковий рахунок, однак останній умови кредитного договору не виконує у повному обсязі, грошові кошти не повертає, а тому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором.

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 09 березня 2026 року позов ТОВ «ІННОВА-НОВА» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІННОВА-НОВА» заборгованість за кредитним договором №8021000525 від 01 травня 2025 року у розмірі 17523,35 грн., що складається із: 6500,00 грн - заборгованості за тілом кредиту; 11023,35 грн - заборгованості за процентами.

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІННОВА-НОВА» судовий збір у розмірі 1390,70 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 2870,48 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог посилалася на те, що відповідно до п.2.5 кредитного договору строк його дії - 360 днів, отже, строк дії кредитного договору спливає 26 квітня 2026 року включно. Позивач звернувся до суду із даним позовом 30 грудня 2025 року.

Вказувала, що в матеріалах справи відсутні докази направлення досудової вимоги на адресу позичальника у встановленому законом порядку та докази отримання її, а відтак позивач не довів виконання норм Закону України «Про споживче кредитування» щодо дострокового стягнення заборгованості.

Зазначала, що відповідач є військовослужбовцем, який проходить службу в військовій частині НОМЕР_2 з 29 березня 2021 року, що підтверджується довідкою форми 5 від 12 березня 2026 року №816/484/394/нс, військовим квитком серія НОМЕР_3 та контрактом від 29 березня 2021 року, а тому на нього поширюються пільги, встановлені п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та відповідно останньому не повинні нараховуватися проценти за користування кредитом та неустойка, які були нараховані в цей період.

Вказувала, що всі оплати, які були зроблені відповідачем та зараховані в рахунок погашення відсотків, неустойки або комісії за обслуговування кредиту повинні бути перераховані в тіло кредиту.

20 квітня 2026 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на її безпідставність та необгунтованість. Вказував на те, що позивач (кредитор) має право вимагати дострокового повернення кредиту після анулювання ліцензії на діяльність фінансової компанії, якщо це передбачено договором. Зазначав, що відповідно до наданих до апеляційної скарги документів можна дійти висновку, що відповідач перебуває на контрактній військовій службі з 29 березня 2021 року, отже кредитний договір був укладений добровільно вже під час проходження військової служби за контрактом, що свідчить про добровільність та усвідомленість його дій. Вказував, що Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає спеціальні гарантії для військовослужбовців, зокрема щодо відстрочки виконання окремих зобов`язань у разі мобілізації чи участі в бойових діях. Однак, відповідач не надав жодних документів підтверджуючих обставини щодо того, що він не міг виконувати зобов`язання покладені на нього підписаним договором.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.

З`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За правилом частини статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19, від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі рішення №05-09/2025 єдиного учасника ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» змінено найменування юридичної особи: з «ІННОВА ФІНАНС» на «ІННОВА-НОВА», у зв'язку з чим 08 вересня 2025 року внесені відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 травня 2025 року між ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір надання грошових коштів у кредит №8021000525, який підписаний останнім електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 1996.

Згідно з п.2.1 вказаного договору укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою ІКС товариства, доступ до якої забезпечується позичальнику через веб-сайт. Ідентифікація позичальника здійснюється при вході позичальника в особистий кабінет, в порядку передбаченому договором та/або Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону позичальника, вказаний позичальником при вході та/або протягом періоду обслуговування в Товаристві (в т.ч через месенджери).

Відповідно до п.2.2-2.5 договору товариство надає позичальнику кредит у гривні, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити комісію за надання кредиту (якщо умовами договору передбачено сплату комісії за надання кредиту), проценти за користування Кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сума кредиту (загальний розмір) складає: 6500 грн., 2.4. тип кредиту - кредит, 2.5. строк кредиту (строк дії договору) 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів, останній платіж з періодом внесення 30 дні(в).

У п.2.6 договору сторони визначили розмір процентних ставок.

Положеннями п.3.1 договору визначено, що кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника, уключаючи використання реквізитів платіжної картки: НОМЕР_4 .

Виконання кредитором обов`язку щодо надання грошових коштів у розмірі 6500 грн. відповідачу (позичальнику) підтверджується:

квитанцією до платіжної інструкції №20209-1354-213339070 від 01 травня 2025 року з якої вбачається, що 01 травня 2025 року о 17:56 було здійснено переказ на суму 6500 грн., платник - ТОВ «ІННОВА ФІНАНС», надавач платіжних послуг платника ТОВ ФК «Контрактовий дім», призначення платежу: кредитні кошти від ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» поповнення картки ОСОБА_1 ;

інформацією від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про те, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_5 ( НОМЕР_6 ). По рахунку № НОМЕР_5 ( НОМЕР_6 ) було зарахування коштів 01 травня 2025 року на суму 6500,00 грн., що вбачається з виписки по рахунку № НОМЕР_6 за період з 01 травня 2025 року по 04 травня 2025 року.

Підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов`язання.

Відповідачем обставини укладення кредитного договору не заперечуються.

А відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем доведено виникнення між ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» та ОСОБА_1 зобов`язальних правовідносин на відповідних договірних умовах, які були прийняті відповідачем, доведено факт надання відповідачу кредиту (позики).

Як вбачається з розрахунку заборгованості наданого позивачем, останній просив стягнути з відповідача заборгованість, яка виникла станом на 23 грудня 2025 року та складається з: заборгованості за тілом кредиту - 6500 грн.; заборгованості за процентами - 11023,35 грн.; неустойки - 13000 грн.

З вказаного розрахунку також вбачається, що відповідачем вносились кошти на погашення заборгованості: 31 травня 2025 року у розмірі 2925 грн., 30 червня 2025 року у розмірі 1950 грн., які позивачем були враховані при здійсненні розрахунку.

Як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції представник відповідача вказувала на те, що в матеріалах справи відсутні докази направлення позивачем та відповідно отримання відповідачем досудової вимоги, а відтак позивачем не доведено виконання норм Закону України «Про споживче кредитування» щодо дострокового стягнення заборгованості.

Відповідно до ч.4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Згідно з п.5.1.11 кредитного договору товариство має право вимагати дострокового повернення кредиту строк сплати якого ще не настав в повному обсязі у порядку та випадках передбачених п.6.4 договору.

Пунктом 6.4 кредитного договору передбачено, що у разі затримання позичальником сплати частини кредиту та/або комісії за надання кредиту ( якщо умовами договору передбачено сплату комісії за надання кредиту) та/або процентів за користування кредитом, щонайменше на один календарний місяць товариство має право вимагати повернення кредиту (в тому числі і всіх платежів передбачених даним договором), строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі. Вимога надсилається в особистий кабінет позичальника та/або у вигляді електронного листа на електронну адресу позичальника, зазначену в договорі (або окремо надану позичальником позивачу) та/або шляхом CMC-повідомлення на номер телефону позичальника, зазначений в договорі або в його особистому кабінеті та/або відправки повідомлення в месенджер та/або шляхом направлення повідомлення в спосіб, передбачений цим пунктом договору на додаткові контактні дані позичальника, вказані в договорі (або окремому повідомлені позичальником або зазначені ним в особистому кабінеті). Моментом отримання позичальником повідомлення є момент отримання позивачем електронного підтвердження про таке направлення.

Колегія суддів погоджується з доводами представника відповідача про те, що у порушення п.6.4 договору кредиту позивач не направив відповідачу вимогу про дострокове повернення наданих у кредит коштів.

Разом з тим, на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції строк кредитного договору сплив. А відтак порушення позивачем п.6.4 кредитного договору не є підставою для відмови у стягненні з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6500 грн.

Оскільки матеріали справи не міститься доказів повернення відповідачем позивачу ТОВ «ІННОВА-НОВА» отриманої у позику за вказаним договором суми позики у розмірі 6500 грн., у зв`язку з чим вимога позивача ТОВ «ІННОВА-НОВА» про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6500 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відповідач є військовослужбовцем, який проходить службу в військовій частині НОМЕР_2 , а тому на нього поширюються пільги, встановлені п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та відповідно останньому не повинні нараховуватися проценти за користування кредитом та неустойка, які були нараховані в цей період колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, станом на дату укладення між сторонами кредитного договору) військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Верховний Суд у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 зазначив, що перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей». Національний банк України листом від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 22 листопада 2023 року в справі № 426/4264/19.

Частиною 3 ст.367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги до неї додано копії: довідки форми 5 від 12 березня 2026 року №816/484/394/нс про те що солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі по контракту в військовій частині НОМЕР_2 , військового квитка ОСОБА_1 серія НОМЕР_3 , контракту від 29 березня 2021 року.

В апеляційній скарзі представником відповідача зазначено, що вказані документи, не були долучені під час розгляду справи в суді першої інстанції у зв`язку з тим, що відповідач одразу після звернення за правовою допомогою був направлений на бойове завдання і тривалий час не виходив на зв`язок і не міг направити своєму представнику копії необхідних документів. 10 лютого 2026 року представником відповідача до суду було направлено клопотання про відкладення судового засідання. Однак, суд першої інстанції проігнорував вказане клопотання і ухвалив рішення не надавши стороні відповідача час на підготовку необхідних документів.

Колегія суддів не приймає додані до апеляційної скарги нові докази, оскільки як вбачається з наданих до апеляційної скарги документів ОСОБА_1 перебуває на контрактній військовій службі з 29 березня 2021 року, кредитний договір був укладений 01 травня 2025 року, тобто вже під час проходження військової служби за контрактом. У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач повідомляв позивача про те, що він є військовослужбовцем та надав відповідні документи для застосування відповідної пільги визначеної п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У відзиві на позовну заяву, який було подано до суду першої інстанції 30 січня 2026 року представником відповідача не зазначалося про те, що відповідач є військовослужбовцем та на нього поширюються положення п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та не обгрунтовувалися заперечення проти позову з посиланням на зазначене.

Оскільки стороною відповідача у порушення ст.ст.12, 81 ЦПК України: не надано доказів, які б підтверджували повідомлення позивача про проходження ОСОБА_1 військової служби та направлення на адресу позивача відповідних документів; докази, які додані до апеляційної скарги у суд першої інстанції не подавалися відповідачем, вони не були предметом дослідження суду першої інстанції та відповідач із будь-якими заявами щодо долучення до справи вказаних доказів не звертався, а також не обґрунтував та не надав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього колегія суддів не приймає додані до апеляційної скарги нові докази.

А відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам у розмірі 11023,25 грн. в межах заявлених банком позовних вимог.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи положення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач звільнений від обов`язку сплатити неустойку на користь кредитодавця на період дії воєнного стану в Україні з 24 лютого 2022 року, отже відсутні підстави для задоволення позову в цій частині та стягнення з ОСОБА_1 неустойки у розмірі 13000 грн.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Таращанського районного суду Київської області від 09 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: