Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №600/5941/25-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/5941/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернулась в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 11.08.2017 по день фактичного розрахунку 21.11.2025;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні з 11.08.2017 по день фактичного розрахунку 21.11.2025.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

1. Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що після звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу відповідач не здійснив із ним повного розрахунку. Посилаючись на положення статті 117 КЗпП України, позивач просить зобов`язати відповідача виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.

2. Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого заперечив щодо задоволення позовних вимог. Вказував про необхідність застосування у спірних правовідносинах принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням розміру фактично невиплачених сум та обставин їх виплати. На думку відповідача, у разі визнання права позивача на таке відшкодування його розмір підлягає значному зменшенню. При цьому, відповідач наголошував на неможливості подвійного/потрійного стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ В СПРАВІ.

1. Ухвалою суду відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ ТА ВІДПОВІДНІ ПРАВОВІДНОСИНИ.

1. ОСОБА_1 проходила військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ).

2. Згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) від 09.08.2017 №136-ОС ОСОБА_1 звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення з 10.08.2017.

3. 21.11.2025 на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18.09.2025 у справі № 600/2312/25-а відповідач здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення на суму 36174,05 грн, що підтверджується матеріалами справи.

4. Судом також досліджена архівна відомість про виплачене грошове забезпечення позивача у 2017 році та довідка №636 від 06.11.2025 про нараховане грошове забезпечення за період з червня 2017 року по липень 2017 року (два повні календарні місяці служби, що передували місяцю звільнення), видана відповідачем, згідно якої середньоденне грошове забезпечення позивача за вказані місяці складає 270,17 грн.

ДО ВКАЗАНИХ ПРАВОВІДНОСИН СУД ЗАСТОСОВУЄ НАСТУПНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ТА РОБИТЬ ВИСНОВКИ ПО СУТІ СПОРУ.

1. Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України Про військовий обов`язок і військову службу від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі Закон №2232-ХІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

2. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XI). Зокрема, вказаний Закон визначає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Так, абзацом 1 частини 1 статті 9 цього Закону № 2011-XI передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Разом з тим, Законом № 2011-XI не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

3. Вирішуючи даний спір, суд зазначає, що суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі №21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі №815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та ін.)

Оскільки у спірному випадку спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, порядок і строки виплати грошового забезпечення військовослужбовцям при звільненні з військової не передбачає дату проведення остаточного розрахунку та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, що фактично визнавалось сторонами справи, тому до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, на які посилається позивач в обґрунтуванні заявлених вимог.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

4. За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України (у редакції до 19.07.2022) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

5. Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону №2352-ІХ із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

У цій справі спірні правовідносини виникли, зокрема з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно, для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 Кодексу законів про працю України, необхідно установити дату виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з не проведенням повного розрахунку при звільненні.

6. Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV від 20.12.2005.

Велика Палата Верховного Суду, визначивши критерії, за яких суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, виходила з того, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Крім того, під час розгляду справи № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду враховувала, що непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне в повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Указане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи із середнього заробітку.

Загалом аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі №761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 року № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах.

Також необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.

7. Із прийняттям Закону №2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.

Отже, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України.

8. Разом з тим, суд зазначає, що у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні. Так, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців (пункти 105, 106 постанови Великої Палати Верховного Суду).

Отже, враховуючи наведені висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №489/6074/23, суд приходить до висновку, що у правовідносинах щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати грошового забезпечення, які виникли як і до, так і після 19.07.2022 (зміна правового врегулювання ст. 117 КЗпП в частині запровадження максимального строку обрахунку середнього заробітку), суди мають право застосовувати принципи розумності, справедливості та пропорційності.

9. Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, згідно якої, у тому разі, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).

10. Як встановлено судом у цій справі, позивача виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 10.08.2017 року. Однак, на день звільнення з позивачем не проведено повного розрахунку, у зв`язку із чим йому не виплачено всіх належних сум грошового забезпечення.

Як зазначалось вище, 21.11.2025 на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18.09.2025 у справі №600/2312/25-а відповідач здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період служби з 01.12.2015 року по 10.08.2017 року на суму 36174,05 грн, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, до спірних правовідносин щодо обчислення періоду, за який має бути виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 11.08.2017 (перший календарний день після звільнення позивача зі служби) – 18.07.2022 (включно) підлягають застосуванню положення статті 117 КЗпП (у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження періоду виплати середнього заробітку максимальним строком 6 місяців), а за період з 19.07.2022 – 20.11.2025 (останній день, що передував дню виплати індексації грошового забезпечення) підлягають застосуванню положення статті 117 КЗпП (у новій редакції Закону №2352-IX, тобто максимальний строк обчислення середнього заробітку обмежується 6-тьма місяцями).

11. Суд наголошує, що Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 зазначив, що після фактичного розрахунку за зобов`язаннями з виплати індексації грошового забезпечення (яке виплачувалося на виконання судового рішення) позивач мав право звернутися до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України, але реалізувати це право він міг протягом одного місяця відколи відбувся фактичний розрахунок за означеною складовою грошового забезпечення.

Аналогічні висновки щодо застосування місячного строку звернення до суду після проведеного фактичного розрахунку на підставі статті 117 КЗпП України для військовослужбовців, які проходять військову (публічну) службу, викладено й у постанові Верховного Суду від 12.03.2026 у справі № 420/9470/25.

Висновок щодо врахування наведеної позиції Верховного Суду згідно постанови від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 зроблено Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові від 07.05.2025 року у справі №600/186/24-а.

Судом встановлено, що позивачем реалізовано право на звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України у місячний строк після фактичного розрахунку на підставі судового рішення.

12. Щодо обчислення середнього заробітку за час при звільненні, то його розрахунок проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Суд наголошує про відсутність спеціального законодавства, яке регулює обчислення середнього заробітку за час затримки при звільненні військовослужбовців з військової служби.

Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 (далі Порядок №100) вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку №100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

13. Відповідно до довідки відповідача від 06.11.2025 №636 про нараховане позивачу грошове забезпечення за період з червня 2017 року по липень 2017 року (два повні календарні місяці служби, що передували місяцю звільнення), середньоденне грошове забезпечення складає 270,17 грн.

14. У спірних правовідносинах суд зазначає, що оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок всіх належних сум, то позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а відтак відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу такий заробіток.

15. У свою чергу, виходячи із викладеного правового врегулювання та фактичних обставин справи, у спірних правовідносинах період затримки виплати грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 11.08.2017 по 18.07.2022 року (включно) становить 1803 календарних дні, що відповідає вимогам ст. 117 КзпП (у попередній редакції № 3248-IV), а період затримки з 19.07.2022 по 20.11.2025 року (включно) обмежується 6-тьма місяцями, що відповідає вимогам ст. 117 КзпП (у новій редакції Закону № 2352-IX), а тому становить 184 календарних дні.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби за період з 11.08.2017 по 18.07.2022 року (включно) складає 487 116,51 грн (270,17 грн х 1803 к.д.), а за період з 19.07.2022 по 20.11.2025 року (включно) становить 49 711,28 грн (270,17 грн х 184 к.д.), що в загальному складає 536 827,79 грн.

16 У постанові від 07.05.2025 року по справі №600/186/24-а Сьомий апеляційний адміністративний суд обрав позицію про те, що у разі коли розмір виплат, отриманих позивачем на виконання рішення суду менший суми визначеного середнього заробітку, то враховуючи принцип пропорційності та співмірності, а також правову позицію Верховного Суду у даній категорії справ, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на користь останнього середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі, що дорівнює сумі виплачених на виконання рішення суду коштів.

Водночас, згідно іншої позиції Сьомого апеляційного адміністративного суду, що викладена у постанові від 26.08.2025 року у справі №600/2099/24-а, у разі якщо визначена судом сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби перевищує суму виплачених на виконання рішень суду позивачу сум, то доцільним є застосовування до даних правовідносин принципу співмірності та здійснювати визначення істотності частки недоплачених сум.

17. У контексті застосування принципів співмірності суд зазначає, що за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у згаданій вище постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, застосовуючи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, суду необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Подібного підходу у аналогічних правовідносинах, зокрема щодо визначення істотності частки недоплаченого грошового забезпечення у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, притримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд, що вбачається з його актуальної постанови від 30.06.2026 у справі №600/5467/25-а.

18. З огляду на викладене вище, суд вважає доцільним застосовувати до даних правовідносин принципи співмірності при визначенні суми середнього заробітку, яка підлягає виплаті позивачу, що узгоджується із наведеною позицією Великої Палати Верховного Суду та Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Так, 21.11.2025 на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18.09.2025 у справі №600/2312/25-а відповідач здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період служби з 01.12.2015 року по 10.08.2017 року на суму 36174,05 грн, що підтверджується матеріалами справи.

При цьому, суд зауважує, що у спірних правовідносинах право на виплату середнього заробітку за весь час затримки належного розрахунку при звільненні позивач пов`язує лише із отриманням вказаної вище суми індексації грошового забезпечення.

У свою чергу, отримання позивачем будь-яких інших можливих виплат після звільнення не входить до предмету спору у цій справі, оскільки з їх отриманням позивач не пов`язує своє право на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах.

19. Як встановлено судом із поданого представником позивача відзиву (стор. 18-19 відзиву) та не заперечується стороною позивача, загальний розмір належних при звільненні позивачу коштів мав би складати 149214,30 грн.

Таким чином, виплачена 21.11.2025 на виконання судового рішення індексація грошового забезпечення у сумі 36174,05 грн (з якою позивач пов`язує своє право на отримання середнього заробітку у цій справі), яка не була виплачена при звільненні, у порівнянні із загальним розміром належних при звільненні виплат становить 24,24% (36174,05 грн / 149214,30 грн х 100).

20. Отже, з урахуванням визначеної істотності частки, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 130 127,05 грн (536 827,79 грн (повна сума середнього заробітку)*24,24% (істотність частки)).

Проте, суд звертає увагу, що вказаний зменшений розмір середнього заробітку навіть із врахуванням частки істотності (130 127,05 грн) також значно перевищує суму отриманих після звільнення коштів 36174,05 грн, з якими позивач пов`язує своє право на отримання середнього заробітку у цій справі.

Відтак, у спірних правовідносинах суд вважає за необхідне застосувати й інші критерії зменшення розміру відшкодування, про які зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц, а саме: період затримки (прострочення) виплати заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах.

21. Як зазначалося вище, на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18.09.2025 у справі №600/2312/25-а відповідач здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період служби з 01.12.2015 року по 10.08.2017 року.

Тобто, право позивача на отримання всіх належних сум при звільненні, в тому числі індексації грошового за період служби з 01.12.2015 року по 10.08.2017 року, виникло після звільнення зі служби, що мало місце 10.08.2017.

У свою чергу, позивач звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду (адміністративна справа № 600/2312/25-а) із позовною заявою щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період служби з 01.12.2015 року по 10.08.2017 року аж у травні 2025 року, що встановлено судом із комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду».

З наведеного слідує, що позивач тривалий час (більше 7,5 років) не звертався до суду за захистом порушеного права стосовно виплати індексації грошового забезпечення за період служби з 01.12.2015 року по 10.08.2017 року, що фактично і призвело до тривалого обрахунку періоду затримки виплати належних сум при звільненні з 11.08.2017 по 20.11.2025, що у сукупності склало 1987 календарних днів (1803 календарні дні (до 19.07.2022) + 184 календарні (після 19.07.2022, які обмежуються 6-тьма місяцями).

Таким чином, загальна кількість календарних днів, за який середній заробіток підлягає розрахунку, зумовлена тривалою пасивною поведінкою позивача щодо звернення до суду за захистом порушеного права після звільнення зі служби.

22. Крім того, з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» судом встановлено, що рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18.09.2025 у справі №600/2312/25-а, яким зобов`язано відповідача перерахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період служби з 01.12.2015 року по 10.08.2017 року, набрало законної сили 21.10.2025, оскільки відповідач у апеляційному порядку не оскаржував таке судове рішення.

При цьому, 21.11.2025 (через місяць) позивач виконав судове рішення шляхом виплати позивачу належних коштів у сумі 36174,05 грн.

Таким чином, суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідач у короткі терміни після набрання судовим рішенням законної сили виконав його та виплатив позивачу кошти, що не вплинуло на збільшення (затягування) періоду, за який здійснюється розрахунок середнього заробітку.

23. Отже, беручи до уваги зазначені вище критерії зменшення середнього заробітку (поведінка позивача та відповідача у спірних правовідносинах; обставини, які вплинули на тривалість обрахунку періоду середнього заробітку, істотність частки невиплаченої суми у порівнянні із належними до виплат сумами при звільненні) та встановлені у цій справі обставини, суд приходить до висновку, що розумним, справедливим та пропорційним розміром середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, є сума 36174,05 грн, яка відповідає розміру невиплачених коштів при звільненні та є достатнім відшкодуванням у спірних правовідносинах.

24. При цьому, суд приймає до уваги доводи відповідача щодо неможливості множинного (подвійного/потрійного) стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум при звільненні у відповідності до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України, однак, оцінює їх критично, оскільки на момент вирішення спору у цій справі відсутнє рішення суду, яким стягнуто на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум при звільненні (доказів зворотного відповідачем не надано), зокрема й в адміністративній справі №600/5054/25-а, на яку відповідач посилається у відзиві.

Таким чином, стягнення у цій справі на користь позивача середнього заробітку на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України здійснюється вперше.

25. Крім того, як вбачається із змісту прохальної частини позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні без конкретизації відповідної суми відшкодування, а тому позовні вимоги підлягають повному задоволенню, оскільки судом підтверджено право позивача на отримання відшкодування, навіть з урахуванням того, що така сума підлягає зменшенню з урахуванням принципів співмірності.

26. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 90 КАС України).

27. Відповідно до норм статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

28. Оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів наявність підстав для задоволення заявлених вимог. Натомість доводи відзиву не свідчать про безпідставність позову в повній мірі.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

1. Згідно частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

2. За звернення до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір у сумі 968,96 грн, який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

3. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби у сумі 36174,05 грн.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) судові витрати – судовий збір у сумі 968,96 грн.

У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП: НОМЕР_2 );

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ).

Суддя О.В. Боднарюк