Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №580/9308/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

Суд: Черкаський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 29 жовтня 2026 р.

Справа: №580/9308/26

Суддя: Валентина ЯНКІВСЬКА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 рокусправа № 580/9308/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Янківської В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

27 серпня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у відмові перерахувати та виплатити з 18.06.2025 по 31.05.2026 рр. грошове забезпечення ОСОБА_1 , з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025 року, на 01.01.2026 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також, у зв`язку зі змінами розмірів посадового окладу, окладу за військове звання та, відповідно, додаткових видів грошового забезпечення не проведення перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, з урахуванням виплачених сум;

2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити з 18.06.2025 по 31.05.2026 рр. грошове забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025 року за період з 18.06.2025 по 31.12.2025 р.; на 01.01.2026 року за період з 01.01.2026 по 31.05.2026 р. відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також, у зв`язку зі змінами розмірів посадового окладу, окладу за військове звання, відповідно, додаткових видів грошового забезпечення, а саме: одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, з урахуванням виплачених сум з урахуванням виплачених сум з компенсацією податку з доходів фізичних осіб, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. № 44 “Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу”;

3) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2026 рік при звільненні з військової служби;

4) зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2026 рік у розмірі місячного грошового забезпечення відповідно до вимог статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач протиправно не здійснив перерахунок його грошового забезпечення (включаючи щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 18.06.2025 по 31.05.2026 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом саме на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 31.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі на підставі даного позову, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

ОСОБА_1 , з 31.05.2023 по 31.05.2026 року проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України у Військовій частині НОМЕР_1 .

27.07.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою, і якій просив нарахувати та виплатити за період з 18.06.2025 по 31.05.2026 грошове забезпечення, що складається з посадового окладу та окладу за військовим званням визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2025 року та на 1 січня 2026 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», надбавок, доплат, підвищень та премії з компенсацією податку з доходів фізичних осіб, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. № 44 “Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу” та з компенсацією військового збору згідно абзацу 2 та 3 підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України за періоди: з 18.06.2025 по 31.05.2026 роки. 2. Нарахувати та виплатити грошову допомогу для оздоровлення у відповідності до поданого мною рапорту та на підставі розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 року № 260.

Станом на 26.08.2026 відповіді не отримав.

Таким чином позивач зазначив, що в період з 18.06.2025 по 31.05.2026 Військова частині НОМЕР_1 здійснювала нарахування та виплату його грошового забезпечення в неналежному розмірі, а тому звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Законом України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704), Законом України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Положеннями частини 4 статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Первинною редакцією пункту 4 Постанови №704 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103) внесено зміни до пункту 4 Постанови №704 та викладено його у наступній редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14."

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".

Відповідно до частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, з 29.01.2020 відновлено чинність пункту 4 Постанови №704 у первинній редакції до внесення змін Постановою №103.

Разом з тим, пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII від 06.12.2016, який набрав чинності 1 січня 2017 року, установлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Таким чином, з 29.01.2020 військовослужбовці набули право на обчислення посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.

Однак, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704" (далі - Постанова КМУ №481) внесено зміни до пункту 4 Постанови №704 та викладено його у наступній редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14."

Змінена редакція пункту 4 Постанови №704 набрала чинності з 20.05.2023.

Щодо застосування Постанови КМУ №481 до спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Згідно з частиною 1 статті 49 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII "Про Кабінет Міністрів України" (далі - Закон №794-VII) Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України (частина 2 статті 49 Закону №794-VII).

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону №794-VII постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. У випадках, передбачених законом, постанови Кабінету Міністрів України або їх окремі положення, що містять інформацію з обмеженим доступом, не підлягають опублікуванню і набирають чинності з моменту їх доведення в установленому порядку до виконавців, якщо цими постановами не встановлено пізніший термін набрання ними чинності.

Отже, Кабінет Міністрів України уповноважений видавати постанови нормативного характеру, які є обов`язковими до виконання на всій території України.

Чинним законодавством, окрім реалізації Кабінетом Міністрів України повноважень щодо внесення змін до виданих постанов, їх скасування або визнання такими, що втратили чинність, передбачено два випадки втрати чинності постановою Кабінету Міністрів України нормативного характеру:

1. Визнання акта Кабінету Міністрів України таким, що не відповідає Конституції України.

Відповідно до частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Частиною 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено наступний порядок дій суду: якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Статтею 147 Конституцією України визначено, що Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 1 частини першої статті 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) актів Кабінету Міністрів України.

Пунктом 15 частини першої статті 106 Конституції України передбачені повноваження Президента України зупиняти дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності.

Згідно з частиною 6 статті 49 Закону №794-VII зупинення дії акта Кабінету Міністрів України Президентом України на підставі пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України має наслідком зупинення вчинення будь-якими органами, особами дій, спрямованих на виконання зупиненого акта Кабінету Міністрів України, здійснення повноважень, визначених цим актом.

Відповідно до частини 7 статті 49 Закону №794-VII винесення Конституційним Судом України ухвали про відмову у відкритті провадження у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України акта Кабінету Міністрів України, ухвали про припинення конституційного провадження у справі або визнання акта Кабінету Міністрів України таким, що відповідає Конституції України, відновлює дію цього акта.

Дія такого акта Кабінету Міністрів України не може бути повторно зупинена Президентом України на підставі пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України, крім випадків, якщо:

1) акт Кабінету Міністрів України, визнаний Конституційним Судом України таким, що відповідає Конституції України, внаслідок внесення змін до Конституції України стає неконституційним;

2) до відповідного акта Кабінету Міністрів України, щодо якого Конституційним Судом України було винесено ухвалу про відмову у відкритті конституційного провадження у справі або прийнято рішення про визнання його таким, що відповідає Конституції України, внесені зміни, що суперечать Конституції України.

Частинами першою та другою статті 152 Конституції України унормовано, що Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Дія Постанови КМУ №481 протягом спірного періоду не зупинялася, Постанова КМУ №481 у встановленому законом порядку неконституційною не визнавалася та є чинною на день прийняття рішення.

2. Визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України у порядку адміністративного судочинства України (п.1, ч.1, ст.5 КАС України, ст.ст.264-266 КАС України).

Частиною 8 статті 49 Закону №794-VII передбачено, що акт Кабінету Міністрів України може бути оскаржений до суду в порядку та у випадках, установлених законом.

Частиною 9 статті 49 Закону №794-VII визначено, що адміністративні акти Кабінету Міністрів України оскаржуються до адміністративного суду.

Відповідно до частини 1 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Пунктом 1 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України врегульовано, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Постанова КМУ №481 оскаржувалася у порядку адміністративного судочинства.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі №320/29450/24 визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 неправомірними. Визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року у справі №320/29450/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову - ОСОБА_2, про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» - відмовлено.

Таким чином, за результатами судового розгляду адміністративної справи №320/29450/24, Верховним Судом було відмовлено у визнанні Постанови КМУ №481 протиправною в оскаржуваній частині, вона залишилася чинною, та повинна застосовуватися до спірних правовідносин.

Отже, вимоги позивача про проведення перерахунку його грошового забезпечення за спірний період з 18.06.2025 по 31.05.2026 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти є безпідставними та нічим не обґрунтованими, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні адміністративного позову.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2026 рік у розмірі місячного грошового забезпечення відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства № 260, суд зазначає таке.

Відповідно до довідки про нараховані складові грошового забезпечення при звільненні виданої начальником ФЕС – головним бухгалтером військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцю ОСОБА_1 виплатили грошову допомогу для оздоровлення за 2026 рік у розмірі – 22861, 80 гривень.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині зобов`язання нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2026 рік задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини першої статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при відмові в позові судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст.2-14, 138-139, 242-245, 255, 295 КАС України, суд

вирішив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

СуддяВалентина ЯНКІВСЬКА

Оригінал: reyestr.court.gov.ua